Владимир Фесенко

Напередодні Нового року якось не хочеться говорити про погані сценарії. Я щиро бажаю жителям Донбасу миру і повернення нормального життя. Але, на жаль, в середньостроковій перспективі існує ризик перетворення окупованих територій Донбасу на таку собі "сіру зону" деградації і занепаду, яку Росія буде використовувати для випробувань новітніх видів зброї і атак на Україну. Хоча все ж таки зберігається і можливість повернення цих територій до складу України за сприятливих умов.

За найгіршим сценарієм, він триватиме ще багато років. Змінити ситуацію можуть кардинальні зміни в Росії або велика війна.

Для Порошенко этот год был очень неоднозначным и, скорее, тяжелым. Он столкнулся с чередой больших скандалов и обвинений в свой адрес, но катастрофой для него они стали. Он не только удержал власть, но даже в чем-то ее и усилил. Во второй половине года стабилизировались и его рейтинги. Шансы на второй срок он имеет. Хотя и вызовов стало гораздо больше. Скорее всего, он будет бороться за второй срок президентства.

Слава Богу, армія України вже не така гола і боса. Із амуніцією, зброєю ситуація стала набагато кращою, ніж у 2014 році. Ми не випрошуємо допомогу зброєю взагалі - ми потребуємо високотехнологічної зброї. Звичайної зброї у нас вистачає і своєї. Оскільки є радянські запаси, плюс багато оборонних підприємств, є й можливість щось експортувати. Хоча, на відміну від ситуації до 2013 року, зараз треба дивитися, щоб це не суперечило інтересам обороноздатності.

І оголошення, і порушення "режиму тиші" - це вже традиційна ситуація. Перемир"я зазвичай оголошують напередодні різноманітних свят або початку навчального року. Іноді частково режиму тиші дотримуються. Інтенсивність обстрілів може знижуватися. Тому певний сенс у таких діях є. Чому порушують? Є психологічні причини - відбуваються викиди агресії або прояви помсти за загиблих і поранених. Іноді є і тактичні міркування, як у боях на Світлодарській дузі.

Це є популярний міф, що дії київської влади, якісне покращення ситуації в Україні поверне нам Крим і Донбас. На жаль, це спрощення. В Грузії ситуація була кращою, ніж в Абхазії або Північній Осетії, але ніхто нікуди не повернувся. Поки проти повернення буде Росія, ситуація не буде змінюватися. Жителі Донбасу й Криму нічого самі не вирішують. Хоча, треба визнати, в обох регіонах є багато проросійських настроїв. Так чи інакше нам треба покращувати ситуацію в Україні, навіть не заради Донбасу й Криму, а заради власної країни і наших власних інтересів.

Це не знущання - це українські реалії. Середній клас у нас є, але він не дуже великий і сконцентрований, як правило, у великих містах. Як це не парадоксально, бідність і показушне багатство дуже пасують одне одному. Дуже бідні дуже просто і дуже щиро голосують за дуже багатих. Я неодноразово чув таку думку від пересічних бідних виборців України: я знаю, що він краде, але він же допомагає, тому й голосую за нього. Таке пояснення цього парадоксу. Тому й не приховують своїх статків, а навіть хизуються ними.

Переговоры и в "минском", и в "нормандском" формате уменьшают риски большой войны. Война есть, но "малой интенсивности", без изменения линии фронта и с меньшими жертвами. Собственно, это и есть эффект переговоров. "Минск" не принес нам мира, но уменьшил масштабы войны. Что касается путей решения проблемы - они разные, но не все нам подходят. Например, военный путь. Он чреват для нас огромными рисками. В нынешнем виде Минские соглашения вряд ли можно реализовать, особенно их политическую часть. Но если противоположная сторона пойдет на конструктивные компромиссы, то постепенно можно выйти на реальное прекращение огня. Но, к сожалению, это зависит от воли и действий России.

Это судебно решение носит сугубо пропагандистский характер. Российская юрисдикция не распространяется на территорию Украины, как и других стран мира. Ссылки на конвенции СНГ не имеют никакого значения. Эти конвенции выполняются только тогда, когда их хотят выполнять.

Нет ни одного социологического опроса, который бы говорил о том, что большинство украинцев хотят отпустить Донбасс в самостоятельную жизнь. Напротив, большиснтво украинцев за сохранение Донбасса в составе Украины, но не любой ценой. Я критично отношусь к идее референдума, как по статусу Донбасса, так и по Минским соглашениям. Его результат будет зависеть от формулировки вопроса, может расколоть население почти пополам по этому вопросу и не даст никакого практического результата. Как показал опыт европейских референдумов, результат может быть неожиданным и негативным.

Немає простих шляхів щодо повернення прагнення мешканців Донбасу до України. Наскільки я знаю, там дуже різні настрої. Більшість хоче просто миру і може прийняти будь-який сценарій розвитку ситуації, аби не було війни. Частина мешканців окупованих територій хоче повернення в Україну, але, на жаль, такі люди складають меншість населення цих територій. Інші або мають проросійські погляди, або мріють про відновлення Радянського Союзу, або взагалі не мають ніяких поглядів щодо майбутнього свого регіону. Для збереження зв'язків із цими територіями і позитивного ставлення до України треба поступово рухатися до миру, покращувати ситуацію в Україні і зберігати зв'язки з цими територіями, не визнаючи при цьому сепаратистські республіки.

Вы не совсем правильно цитируете данные этого социологического опроса. Это был ответ на вопрос не кого хотят видеть новыми лидерами, а кого видят в роли новых лидеров. И названные Вами персонажи - это выбор меньшинства. например, Савченко в такой роли видят 11,4% опрошенных, Саакашвили - 10,8%, Мураева - 7,9%, Рабиновича - 7,1%. Но при этом за Савченко на президентских выборах готовы голосовать 2,3% опрошенных, а за Рабиновича - 4,1%. За партию Саакашвили готовы голосовать 4,4% опрошенных. Так что это выбор новых лидеров из того, что есть, и по принципу "на безрыбье и рак рыба". По сути, этот опрос показал дефицит новых лидеров. Запрос на них есть, а вот достойного предложения нет.

"Стена" не решает проблему войны и мира. Мы это, в частности, видим на примере Израиля и Палестины. И Россия не будет брать Донбасс в свой состав, но и нам его отдавать не будет. Она будет использовать Донбасс как инструмент конфликтного давления на Украину. Боюсь, что в этом плане Россия еще не скоро успокоится.

Роботу ВР у цьому році я оцінюю на "задовільно з мінусом". Більшість ключових питань Рада вирішила - від кадрових питань до ухвалення бюджету і затвердження конституційних змін по судовій реформі. Але якість законодавчої роботи не дуже задовольняє. Є також величезні проблеми з дисципліною депутатів, їх прогулами і "недепутатською поведінкою". У цьому сенсі нинішня Рада не дуже відповідає вимогам та ідеалам Майдану. Але саме виборці голосували за цих політиків, і не тільки прихильники Майдану.

На сьогодні ця роль є мінімальною і, скоріше, деструктивною. Вона вже не є "темною конячкою" - скоріше, норовливою конячкою, яку об'їжджають вершники з іншої країни.

Я ставлюся до цієї ініціативи критично, особливо тому, що її очолюють люди з сумнівною репутацією. Відрізати Донбас легко, але це ще більше відкине мешканців цієї території від України.

Ймовірність дострокових парламентських і президентських виборів на сьогодні є невисокою. Необхідність у дострокових парламентських виборах може виникнути в разі гострої парламентської чи урядової кризи, хоча на даний момент це також малоймовірно. Для дострокових президентських виборів немає ні юридичних, ні політичних підстав.

Це був невдалий і некоректний вислів. Нищук це визнав і вибачився. З суттю сказаного я не погоджуюся.

Україна має перспективи! А ось які - залежить від нас із вами. Я вже радив своїй дочці лишатися в Україні і казав їй, що за кордоном життя не таке вже й солодке. Вона це визнала. Але діти будуть вирішувати самі, і доля країни врешті-решт буде залежати від них.

Протести ніхто не забороняє. І вони відбуваються майже кожного тижня. Проблема в іншому - Росія, дійсно, може використовувати такі протести для провокацій, зокрема, з використанням насильницьких дій, а також для загальної дестабілізації ситуації в країні. І в даному випадку дуже важливо своєчасно виявляти провокаторів і дотримуватися заходів безпеки. Щодо "агентів впливу" з боку Росії, то, на жаль, вони були, є і будуть. І таких також треба відстежувати.

Зараз на Донбасі є відносний паритет сил між Україною та російсько-сепаратистськими військами. І саме це зменшує можливість масштабної активізації бойових дій. Хоча локальна ескалація час від часу може відбуватися, як це було на Світлодарській дузі або під Авдієвкою. Російське керівництво зараз зацікавлене в зменшенні західних санкцій проти Росії і у відновленні діалогу з новими західними лідерами. З точки зору цієї логіки, вони на даний момент не зацікавлені в масштабні бойових діях. Але від колег з Росії та інших пострадянських країн я неодноразово чув, що російські військові хочуть і далі воювати. І вони періодично говорять про це Путіну. Саме в цьому є головна небезпека на перспективу. На жаль, і від Путіна, і від російських військових у будь-який момент можна чекати неприємних сюрпризів.

Таких можливостей не дуже багато. У 2016 році "влучних моментів" для цього не було взагалі. Ми могли повернути окуповані території на Донбасі лише на російських умовах. Навряд чи для нас це прийнятно. На мій погляд, ні стратегічних, ні тактичних помилок в переговорному процесі по Донбасу у 2016 році з боку України не було. Навпаки, українська дипломатія в цій сфері стала більш жорсткою і послідовною.

Я не зовсім розумію, що Ви маєте на увазі під "тарковщиною". Свого часу мені дуже подобалися його фільми. Зараз мої смаки трохи помінялися, але я хочу і далі мати можливість дивитися фільми Тарковського. Якщо Ви маєте на увазі прояви сюру з радянського і російського життя, то навряд чи вони зникнуть. Нещодавно це дуже талановито було показано в фільмі "Левіафан".