Ирина Пухняк

Так, звичайно, наше фінансування переважно з Європи. Всі великі проекти фінансуються європейськими донорами. Наш український бізнес також підтримує соціальні проекти, особливо ті, що стосуються дітей. У даному випадку - "Кубок Карітасу". Наш чемпіонат підтримує Міністерство молоді і спорту, НСК "Олімпійський", київська міська адміністрація.

Футбол зацікавив не мене, а дітей. Адже це той вид спорту, в який діти грають щодня в себе у дворах, а також на доступних для них майданчиках. Оскільки ми працюємо з дітьми, які більшість свого часу проводять на вулиці, то саме цей вид спорту у них є в пріоритеті. Оскільки це вуличний футбол, то і дівчата залюбки беруть участь, адже це можливість проявити себе.
У турнірі не беруть участь діти з обмеженими можливостями, адже проект більше орієнтовний на тих, хто проводить більшість свого часу на вулиці, діти, які не мають належного догляду дома, позбавлені уваги батьків.
Також планується запровадити такий захід як фото-майстерність дітей, адже у наших центрах чимало дітей займаються фотографією. Вони вивчають цей вид діяльності. Тож згодом можна було б проводити фотовиставки.

Державні органи не заважають нам працювати, але й не дуже допомагають. До нас звертаються люди, які опинилися в складних життєвих обставинах, а оскільки це переважно сім'ї, то відповідно й їхні діти потрапляють під нашу опіку. А оскільки "Карітас України" має дуже багато проектів по роботі з дітьми, то відповідно виникають різного роду проекти, пов'язані з дітьми та їхньою участю. Місія "Карітасу України" - допомагати всім людям, які опинилися в складних життєвих обставинах. Наші фахівці працюють з підопічними на виявлення їхніх ресурсів та допомагають людям комплексно вирішувати проблеми.

Так, у мене є діти. У мене дві чудові донечки. Знаю точно, що вони мені не заважають у моїй роботі, адже завдяки їм я краще розумію інших дітей.

Осередки "Карітасу України" є більш ніж у 20 містах та в 17 областях. В даному чемпіонаті "Кубок Карітасу" беруть участь 12 команд із різних міст, в тому числі з Луганської та Донецької областей. Якщо ви хочете долучитися до турніру, ви можете писати нам напряму і контактувати безпосередньо зі мною. Якщо у вашому місті не проходить турнір, то ми скеруємо вас у найближче місто.

В даному питанні я не компетентна. Більше про це можуть розказати люди, які працюють у проекти по протидії торгівлі людьми.

На превеликий жаль, такі історії у нас в Україні трапляються. Якщо дорослі можуть подбати про себе, не залежно від того, в яких вони є обставинах, то діти повністю залежать від дорослих. Але в жодному разі не можна дітей позбавляти батьків, бо які б не були батьки, вони все одно потрібні дітям. Проте ми також маємо пам'ятати про свою соціальну відповідальність і знати, хто живе поряд із нами - які сім'ї, які діти, і не соромитися підійти і запитати, чим я можу допомогти. Підопічні "Карітасу України" - це переважно одинокі матері, багатодітні сім'ї, кризові родини. Трапляється і таке, що у батьків низький батьківський потенціал, тоді вони не знають, що робити з їхніми дітками, і до кого можна звернутися по допомогу. Наші психологи, наші соціальні працівники та педагоги працюють не тільки з дітьми, але й з батьками - намагаємося підвищити їхній батьківський потенціал таким чином, щоб подібних історій було менше. Але, звичайно, безвідповідальне батьківство карається законом - і в нас, і по всьому світі. Кожен із нас має про це пам'ятати, ми народжуємо дітей не державі, не сусідам, а собі і для себе.

Дуже важливо дати людям зрозуміти, що вони не лишилися самі, що є люди, які можуть розділити їхнє горе. Соціальна місія "Карітасу України" - це соціальна та психологічна підтримка людей. І наші фахівці вже їздять та допомагають людям із прифронтових територій, а також відвідують школи у "буферній зоні" і працюють із дітьми на зниження тривожності та агресії.
Якщо ми туди не будемо їздити, то через деякий час ми отримаємо велику кількість скалічених душ, зневірених дітей, які потім виростуть і весь комплекс своїх теперішніх проблем перенесуть у свої сім'ї. У нас народиться велика кількість дітей у таких сім'ях, які не будуть довіряти один одному, які не зможуть вірити в себе, у свої власні сили.

Не можна судити про всі школи одразу. Напевно, в деяких існують випадки, де вчителі не завжди рахуються з думкою дітей і не завжди її поважають. але в основному, спілкуючись і з вчителями, і з дітьми, я спостерігаю позитивне ставлення вчителів до дітей. В окремих випадках вчителі є наставниками дітей. Хочеться вірити в людей, які працюють з дітьми щиро і віддано та сприяють особистісному росту дитини.

Кожна дитина, яка виростає, отримує певне уявлення про сім'ю в суспільстві. Якщо дитина росте в сім'ї, де коїться насилля, то вона буде або протидіяти насиллю і шукати у всьому справедливості, або буде закриватися в собі і не довіряти нікому. Глибокі психологічні травми в майбутніх соціопатів походять з дитинства. Неможливо точно передбачити, чи буде дитина соціопатом. Але якщо вже це трапилося, і ви спостерігаєте в дітях подібні прояви соціопатії, треба негайно звертатися до фахівця, який зможе допомогти дитині адаптуватися і сприймати людей навколо себе такими, якими вони є, довіряти та бути відкритими.

Найголовніше для дітей - щоб дорослі були відкритими та відвертими, називали речі своїми іменами. Ні в якому разі не обманювали дітей, адже діти сприймають усе буквально. Діти, які бачили війну, сповнені трагічними переживаннями, адже вони втратили свій рідний дім, те, що вони люблять, у багатьох випадках - навіть рідних. Травми, з якими приходять діти до наших психологів, неможливо подолати за кілька днів, за місяць чи навіть за рік. На все це потрібен час. Дати дитині правильно зрозуміти, що відбувається, чому це сталося. Звичайно, наслідки війни є незворотними для психіки дитини, адже висока тривожність, високий рівень агресії можна знизити завдяки правильним підходам фахівців для подолання проблеми. Наші психологи протягом усього періоду війни працюють саме з такими дітками, допомагають їм побудувати довірливі стосунки до своїх ровесників, повірити в себе, в свої можливості та виражати свої емоції у конструктивний спосіб. Адже використовуються такі чудові інструменти як арт-терапія, різні проективні методики, які допомагають більш глибоко зрозуміти дитину та її почуття, створити дружнє середовище та можливості реалізувати себе.

Поняття "діти вулиці" з'явилося дуже давно. Спочатку це були ті діти та підлітки, які живуть на вулиці і не мають власного житла. на даний момент відсоток таких дітей і підлітків в Україні зменшився в рази, але з'явилася нова хвиля дітей, які більшість свого часу проводять на вулиці. Причини цього - різні: це може бути і домашнє насилля, і байдуже ставлення батьків, і відсутність інтересу до навчального процесу в школі, і різного роду залежності батьків. Наші соціальні педагоги та працівники проекту Мобільна робота з молоддю виходять на вулицю до таких груп та допомагають знайти альтернативу проводженню часу на вулиці. Дуже шкода, що в нашій країні немає розвитку соціальних центрів, де б підлітки могли проводити свій вільний час і не перебувати на вулиці.

Від батьків. Деколи наша висока зайнятість є причиною того, що наші діти або йдуть на вулицю, або в деструктивний спосіб звертають на себе увагу (маю на увазі і кримінальні порушення, і раннє вживання алкоголю, наркотиків, і ранні статеві стосунки). Це все є результатом того, що ми недостатньо розмовляємо зі своїми дітьми, недостатньо вчасно можемо відреагувати на зміни в їхній поведінці та пояснити всі ризики, а деколи наше ідеальне уявлення про дітей створює у дітей ілюзію вседозволеності, що дозволяє їм робити все, що заманеться.

"Кубок Карітасу" відрізняється від інших футбольних змагань тим, що в ньому беруть участь діти - і хлопці, і дівчата - з кризових родин наших осередків "Карітасу України". Це єдиний спосіб заявити про себе такими, якими вони є.

Так, у 5 містах України (Києві, Хмельницькому, Львові, Тернополі та Дніпрі) є проект Мобільна робота з молоддю, до якого відносяться в тому числі діти віком від 12 років. На жаль, проблема "соціального сирітства" актуальна сьогодні. Як вже згадувалося раніше, батьки мають дбати про своїх дітей, а не тільки про благополуччя, адже дітям не важливо, хто їхні батьки за статусом, для них вони мають бути порадниками, друзями та найближчими у світі людьми. Якщо ми будемо уважніше ставитися до своїх дітей, є шанси зменшити кількість "соціальних сиріт".

У наші програми потрапляють усі діти з вразливих сімей (це і сім'ї, які опинилися у складних життєвих обставинах, і багатодітні сім'ї, і діти вимушено переселені зі сходу України, і діти та підлітки, як більшість часу проводять на вулиці). До нас може звернутися будь-хто, хто опинився в кризі і не знає, як її подолати.

Кожний період розвитку дитини супроводжується віковими кризами. Найсерйозніша вікова криза - це підлітковий період, коли наші діти починають фізично дозрівати, але психологічно залишаються дітьми, коли вони самостійно не можуть впоратися зі своїми емоціями, коли вони вважають себе дорослими, а ми їх вважаємо дітьми, тоді у дитини виникає особистісний конфлікт, де вона хоче проявити себе як дорослий своїми вчинками і словами. Тоді ми, як батьки, маємо максимально говорити зі своїми дітьми про те, що ми їх розуміємо, що ми розділяємо їхні погляди, що ми поважаємо їхні дії, тоді діти отримують визнання і перестають конфліктувати з батьками. Батькам потрібно лише набратися терпіння і пережити цей період, адже він складний для всіх. Можливо, декому з батьків варто більше дослухатися до своїх дітей, бути уважнішими до них, тоді діти будуть ближчими до вас.
Батьки часто потурають примхам дітей і швидко задовольняють їхні потреби, не розібравшись, чи справді це потрібно дитині. Таким чином, ми часто відкуповуємося якимись речами від своїх дітей, а можна просто поставити питання: "що ти з цим робитимеш потім", або "для чого тобі це потрібно, поясни". Також, вирішуючи конфлікти з дітьми, можна наводити вдалі приклади зі свого життя, як ви справляєтеся з конфліктами або в їхньому віці справлялися з подібними ситуаціями. Любіть своїх дітей, говоріть їм про це та будьте щирими.

Всі проекти, які є в "Карітасі України", фінансуються іноземними донорами. У кожному проекті працюють фахівці, які надають допомогу людям, за що й отримують заробітні плати.