Наталья Валевская

Зайдіть у розділ контакти на мій сайт valevskaya.com і відправте резюме на будь-яку вказану електронну адресу.

Мене більше бентежить те, що продовжують вбивати людей, і я всім серцем хочу, щоб це припинилося.
А щодо пісень, то мої пісні слухають по всьому світу, для них немає кордонів.
Зараз запрошень до Росії немає.

Я жила в більш ніж 15 країнах світу. Я обожнюю мандрувати, жити без подорожей не можу. Але мій дім там, де мої кохані люди.
У Пітері живе моя свекруха, моя люба друга матуся. Також там живуть мої сестра, брат, тітка. Ще одна сестричка і племінниця живуть у Москві.
І я спілкувалася з ними, спілкуюся і буду спілкуватися. Політичних тем ми не торкаємося, тому що родина — понад усе. Політика вже наробила біди. Давайте примножувати любов, у тому числі й до родини.
В моєму рідному місті Хмельницькому живуть найрідніші мені люди: мій татко, матуся, коли вона не в Італії, тьоті, племінничок, мій любий свекор. Звичайно, це пов’язує мене з моїм рідним містом, і я час від часу туди приїжджаю. А ще там поховані мої бабусі і дідусі — я шаную предків. І також там — мої справжні друзі, похресниці. І я завжди дуже рада зустрічі з ними.

Як приємно. Дякую, Юліє!

Оскільки у нас відсіялися колеги з сусідньої держави, то для українського виконавця настали одні з найкращих часів.
Також діють квоти — і відтепер, з 8 листопада, відсоток стає ще більшим — 30% української музики. З цим я вітаю нашу культуру.
Колись давно я малу змогу відвідати Францію, чула багато французької музики, і тоді я загадала бажання — щоб в Україні було більше української музики. І моє бажання здійснилося. І тоді було ще одне бажання — щодо розвитку України. Сподіваюся, і воно здійсниться.

Стати віруючою людиною мені допомогла моя бабуся. Вона з дитинства вчила мене молитися — і коли виходиш з дому, і перед їжею. У дитинстві в мене був духовний куточок, де я ставала навколішки і молилася Богу.
Це дуже особиста річ, але не говорити про це я не можу, бо це — частина мого життя. І я думаю, що я жива тільки завдяки Богові.

Відмови насправді немає. Хто хоче, слухає російську музику в інтернеті. Хтось пам’ятає музику дитинства, і заблокувати його думки і спогади неможливо. Я говорила вище, що тепер у нас стало більше української музики. Це добре. Моя перша пісня ще на початку 2000-х років була українською. І коли я приходила зі своїми українськими піснями на радіо чи телебачення, їх не хотіли брати, бо вважали їх «не форматом». А тепер беруть «із руками, і ногами». Звичайно, це позитивно.
Але найбільш популярні артисти все одно співають російською. Тож, можливо, щось тепер зміниться і у них, і в їхньому репертуарі з’являться українські пісні.

Ми бачимо, що концертні і театральні зали заповнені. Людям потрібне духовне підживлення.
Щодо гонорарів, не можу говорити про когось. У мене особисто гонорари не змінилися. А от святкувань в рази стало менше в останні чотири роки.
Я і до цього не була марнотратом, не жила «на широку ногу» і раціонально ставилася до витрат. Тож особливо нічого не змінилося. Я записую витрати, зберігаю чеки — в мені є єврейська жилка. :) Я все контролюю, на що я витрачаю, і чи це потрібно... 

Було б добре, якби та ідея, яка була висловлена Миколою Петровичем Мозговим стосовно зменшеної плати за оренду концертних майданчиків, стала реальністю. Тому що, окрім оренди, є дуже-дуже багато витрат, які лягають на плечі артиста і продюсера, тому у кінцевому рахунку заробіток артиста не складає стільки, скільки малює собі в уяві глядач чи спостерігач. А так, лишалось би більше грошей на творчість. Не буду перелічувати весь список.
Просто хотілося б підтримки з боку держави, бо зараз доводиться рити носом землю, аби втриматися на плаву.
Ще слід повернути закон про меценатство і благодійність, який колись діяв на державному рівні. Це дуже допомагало в ті роки артистам знімати кліпи та розвиватися.

Мені шкода дітей, які не можуть побачити своїх батьків.

Давайте згадаємо Віктюка — у нього у виставах є елементи оголення. Але це високе мистецтво. До еротики це не має жодного відношення.

Коли я запитала у Володі: "Що ти думаєш про те, що я зніматимуся в кліпі з такою історією?", була пауза. Але, обміркувавши, ми почали діалог. І він висунув одну умову: людина, яка буде грати головну роль, має бути нам знайомою, і тоді він дасть добро.
Тому головну роль зіграв особистий фітнес-тренер мого чоловіка Іван Артеменко. Він надзвичайно розумна людина, я мала також з ним пару тренувань. Не могли наговоритися, бо він багатогранний. На жаль, зараз Іван в Ізраїлі, і ми не можемо відсвяткувати вихід нашого кліпу. Але я його чекаю, аби зустрітися. Це не перший його досвід у зйомках, і він мріє розвивається в акторському напрямку.
Мені не було комфортно, одразу кажу. Для мене це був вихід поза межі моєї зони комфорту. Це було найважче, ніж зніматися в холод на вулиці. Зайти в кадр і робити все органічно, тимчасово повірити в ті "обставини" по Станіславському, це надскладне завдання. Хоча комусь може здатися, що все легко і просто. Тепер я пильніше спостерігаю за відвертими сценами в кіно, бо розумію, що це акторська робота.

Закон про авторське право. У нас багато авторських агентств, які на незаконній підставі збирають роялті і кладуть собі в кишеню. Україна посідає одне з перших місць по піратству. А кожна праця має бути оплаченою. Я вважаю такі агентства справжніми злодюгами. З цим пора покінчити!!!

Я вважаю, що свідомість населення вже змінюється прямо зараз. Але це все одно вибір кожного, ми не можемо нікого ні до чого примушувати. Але ми можемо більше розповідати про українську культуру і робити більше передач на високому духовному і моральному рівні.
Бо хтось наче зацікавлений у тому, щоб народ став малорозвинутим. Але навіть декілька людей можуть усе змінити кардинальним чином.

Моя підтримка переселенців із зони АТО і дітей із зони АТО триває вже кілька років і далі продовжується. Коли я була в зоні антитерористичної операції, передавала фінансову допомогу переселенцям, у яких навіть лампочок у коридорах не було... Та ще багато чого. Плідно співпрацюємо з журналом Ukrainian People, який вже багато років підтримує дітей та переселенців із зоні АТО в Києві та області. Я долучаю друзів і знайомих, аби надати їм підтримку.

Я з п’яти рочків співаю. Точно би співала, бо був момент, коли я хотіла стати слідчою, біологом, лікарем, але творчість перемогла. В сотий раз подякую Ігорю Кондратюку за той момент, коли в нього виникла ідея створити такий проект, а також за знайомство з Кузьмою і Наталею Могилевською, які зіграли ключову роль у моїй долі. 

Був такий момент у моїй творчості, коли я намагалася взяти участь в одному з дуже престижних фестивалів, але якось не складалося. Був момент, коли в мене вже перестали вірити мої колеги, але я все одно не зупинялася і намагалася використати всі шанси. І коли сталася перемога, і з десятків тисяч виконавців вона обрала саме мене в якості переможниці — я була на десятому небі від щастя. Окрім грошей (10 тисяч доларів), "Золотої зірки", вона надала ще купу бонусів: ротації на її радіостанції, я їздила з нею в Самару, Ростов-на-Дону на презентацію її радіо, а також вона взяла мене в «Різдвяні зустрічі» в якості помічниці, і я також взяла участь у її фестивалі «Крим Мьюзік Фест».
Після перемоги ми спілкувалися декілька разів, я була за лаштунками її ювілейного концерту в Лужниках, спостерігала за тим, як вона ставиться до своїх молодших колег по сцені. Одного разу вона набрала мене сама, і ми з нею поспілкувалися. Також вона допомагала обирати пісні до альбому "Желания сбудутся". Дорожу кожної хвилиною, яку вона приділяла мені. До речі, костюм на "Різдвяних зустрічах" для мене саме вона обирала.

До Дня Святого Миколая буде традиційно передаватися медичне обладнання в усі обласні дитячі лікарні нашої країни. Я є почесним волонтером акції "Від серця до серця", за допомогою якої в Україні з’являється різне обладнання для діагностики різних хвороб. Моя благодійна діяльність спрямована на допомогу і підтримку дітей-сиріт у притулках і дитбудинках. Адресну допомогу мій фонд надає дуже нечасто.

В залежності від того, яка ефективність цієї тихої або гучної благодійності. І як почуває людина себе, коли вона заявляє про допомогу. Це на совісті благодійників.

Шановна Віро, зараз час, коли ви можете вимкнути програму, яка вам не подобається, і дивитися те мистецтво, яке, на вашу думку, є справжнім. Давайте згадаємо Венеру Мілоську та грецькі статуї, які стоять у найвідоміших музеях світу, і вони — напівоголені. Та й чоловіки на цих витворах мистецтва не прикривають свої принади, але це вважається мистецтвом. Тому все залежить від того, як ви ставитися до того чи іншого.

1. Не знаю, у кожного своя зірка. Я, наприклад, вважаю своїх учениць і учнів зірками, бо вони щоразу роблять маленькі успіхи. Навіть собаку вважаю свою зірку — вона така ділова завжди виходить на прогулянку. :) Зірка — моя мама. Люди, які сяють, які несуть світло, — це зірки.
2. Все, що не робиться, робиться на краще.
3. Не гордість, а радість.... Коли робиш маленькі і великі зусилля, щоб зробити світ кращим. Гордість мають відчувати спортсмени, коли стоять на п’єдесталі, а ще коли люди досягають великої мети, коли тобі вдається контролювати свої емоції, не залежно від обставин.
4. Вірити в Бога.

Талантом. Мужністю. Сміливістю. Вихованістю та знанням етикету. Справжністю. Звичайно, розумом. Харизмою. Чутливістю. Вмінням розуміти. І ще багато чим.

Завжди, коли я бачу своїх рідних людей, коли вони задоволені. Коли я виходжу на сцену. Щоразу, коли бачу свою собаку. Щоразу, коли виходить нова пісня, з’являється нова ідея. Коли передаю знання своїм учням. Коли я мандрую. Коли зустрічаюся з друзями. Коли в когось щось вдається. Коли я все встигаю. Коли лікар каже, що ти здорова. Коли мені дарують квіти. Коли я комусь щось дарую. Коли я п’ю каву зі спеціями. Коли я прихожу в храм. Коли спілкуюся зі світлими людьми, отримую уроки долі. Коли мені роблять масаж у чотири руки. Коли плаваю у кайфовій воді. Коли читаю книжки. Коли відвідую концерти улюблених виконавці або вистави.

Перед павуками.

Походи на рок-сейшени.

Мені здається, що краса життя — це досвід.

Вона на мене ще чекає. Та мені пощастило, що я емоційна, тож радію багато від чого.

Ті, що живуть і задоволені своїм шляхом.

В думках.

Та я ще не подорослішала. :) Я люблю кататися на каруселях, бешкетувати... І я не втрачаю можливості відвідати парки атракціонів в усьому світі. Це повертає в дитинство і допомагає згадати, яким ти є насправді.

1. Я пам’ятаю мамині духи Dzintars. Пам’ятаю, як дуже плакала, бо не хотіла йти в дитячий садочок, а мама дала мені свою хусточку, яка пропахла її духами. А ще пам’ятаю запах молочка, яким мене годувала мама.
Запахи дитинства, загалом, — це запахи бабусиних пирогів, різних запечених страв, мамусиних тортиків і чорносливу.
2. Я тру волосся пальцями, коли хочу спати.

Дякую за запитання! Приходьте на мої концерти. Чекайте на мій альбом. Пишіть мені листи — я їх читаю, але, вибачте, не завжди можу відповісти. Але знайте, що мені дуже приємно.
Бажаю, щоб кожному вдалося в цьому земному житті зробити щось хороше і залишити по собі добрі справи і добру історію, посіяти добре насіння.
А ще — беріть участь у челенджі, до 19.00 ще є час. Усі ви знаєте, що 9 листопада — День української мови і писемності. Ми з моєю колегою Олею Святковою ініціювали добру акцію, яка допомагає популяризувати українську мову та дає кожному можливість проявити свої ораторські здібності, записати на відео українського вірша. Мало того, що ви зробите добру справу, та ще й отримаєте приз. Тож закликаю вас взяти участь у челеджі. Але обов’язково пропишіть тег "український челендж". Викладайте на своїх сторінках у Фейсбук.
Любіть Україну.
Дякую за все.
Дякую "Главреду" за запрошення.
Зустрінемося з вами.