Владимир Вятрович

На жаль, рішення про перегляд календаря свят ухвалює не Український інститут національної пам'яті, а, тим паче, не особисто В'ятрович. Це рішення ухвалюється парламентом.
Нами був підготовлений законопроект, який пройшов досить бурхливі громадські обговорення. Саме такий законопроект впорядкує державний календар свят. Зокрема, в цьому законопроекті йдеться про 8 березня та позбавлення його статусу вихідного і про перенесення вихідного з 9 травня на 8 травня. Якщо цей закон буде ухвалений, питання вирішиться.
Не впевнений, що цей закон буде ухвалений Верховною Радою цієї каденції. Але законопроект є, він сформульований і внесений у Верховну Раду.
Зі свого боку я, як звичайний громадянин України, буду робити все від мене залежне для того, щоб запит на такі зміни в суспільстві лишився, і відповіддю на цей запит, очевидно, буде ухвалення відповідного законопроекту.

Безперечно, варто. Однак Ізраїль - це країна, що живе у стані воєнного напруження вже десятки років поспіль, тож він здатний себе захищати. Тому Путін дуже добре подумає перед тим, як якимсь чином щось нав'язувати Ізраїлю.

Не думаю, що Лариса Ніцой є фахівцем у тій галузі, що відповідає цій посаді. Вона радше є людиною, яка займається питаннями мови. Ми ж говоримо про інше - про національну пам'ять. А це те, що все-таки пов'язане з розумінням історії.

Дуже сподіваюся, що ні відкочування назад, ні перегляд рішень не почнеться. Від центрального органу виконавчої влади я отримав запевнення в тому, що Український інститут національної пам'яті збереже свій статус, а безпосередньо від прем'єр-міністра України Олексія Гончарука - запевнення в тому, що збережуться ключові напрямки діяльності Інституту.
Та впевнений, що головною гарантією того, що Інститут продовжить свою роботу, буде суспільний запит, вимога суспільства, щоб такий УІНП продовжував свою діяльність.

Очевидно, що для мене це не стало несподіванкою. Я очікував цього після переформатування Кабінету міністрів. Мав кілька зустрічей із прем'єр-міністром Олексієм Гончаруком, з яким знайомий ще за часів Майдану. Власне, ми обумовлювали, яким чином буде відбуватися моє звільнення з посади директора Українського інституту національної пам'яті, яке сталося сьогодні.
Зараз неможливо сказати, хто буде моїм наступником, зважаючи на те, що ця посада передбачає конкурс. Відповідно, лише за результатами конкурсу ми дізнаємося про те, хто обійме цю посаду. Сподіваюся, що це буде людина, яка розумітиме важливість державної політики відновлення і збереження національної пам'яті.

Найближчим часом, сподіваюся, зможу зайнятися творчою роботою. Тому що я, як керівник Українського інституту національної пам'яті, створив хороші умови для істориків, аби писати історію: ми суттєво збільшили запит на історію в суспільстві, ми відкрили архіви тощо. І тепер, сподіваюся, що і сам зможу скористатися тими можливостями, які створив для інших.

Говорячи про Верховну Раду минулого скликання, почнемо з того, що у команди Порошенка не було своєї одноосібної більшості в парламенті, яку зараз має команда Зеленського. Навіть ті політичні сили, які були союзниками Порошенка, наприклад, Радикальна партія, виступали з критикою окремих положень цього закону. Окремі представники Блоку Петра Порошенка так само не були готові підтримати цей законопроект.
Тож насправді політиків, готових підтримати даний законопроект, на той момент забракло. І я розумію, що це означає, що наша робота з популяризації потреби таких перетворень має бути продовжена.

Тільки після повної зміни політичного режиму в Росії. Тому що за влади Путіна чи людей, які будуть наступниками Путіна, це буде зробити абсолютно нереально.
Крім того, я зовсім не впевнений, що ці архіви КГБ у Росії збережуться в повній мірі, тому що ця кривава закритість архівів, яка зберігається вже 20 років, є прекрасною можливістю для того, щоб продовжити чистки, які були ще за радянських часів. Боюся, що після відкриття тих архівів ми побачимо дуже багато знищених документів.

Дану ініціативу я оцінюю, як і будь-які спроби окупантів щось робити на окупованій території, як спроби німців називати Україну "Рейхскомісаріатом Україна".
Очевидно, росіяни таким чином хочуть поступово позбутися назви Крим, яка так чи інакше пов'язана з корінним народом - кримськими татарами. Це їм потрібно для того, щоб переписати історію і показати, що Крим був і завжди буде виключно російським.

Я не впевнений, що для Росії важливо провести якесь формальне об'єднання Росії і Білорусі. Адже те, що відбувається зараз у Білорусі, режим у Білорусі та сучасні відносини Росії і Білорусі - все це є абсолютно задовільним для Путіна. Кремль має проросійський режим Лукашенка, який абсолютно ізольований у світі, який є абсолютно недемократичним і авторитарним, а за рахунок цього є абсолютно залежним від Владіміра Путіна.
Тому я думаю, що для Путіна немає потреби ще більше інтегрувати Білорусь. Адже фактично вже сьогодні Білорусь є умовно незалежною державою. Такий статус цілком задовольняє Владіміра Путіна.
До речі, такий статус повністю задовольнив би Владіміра Путіна і в контексті України. При цьому зовсім необов'язково мова йшла би про ліквідацію української державності - достатньо було б якогось варіанту президента а-ля Лукашенка. І такий варіант вибудовувався в Україні в часи Януковича, бо та влада була цілковито залежною від Путіна, що проявлялося і у внутрішній політиці, і у зовнішній. Цього цілком достатньо для Владіміра Путіна.

Обидві пропозиції - це те, що вже багато років озвучувалося і попереднім президентом Порошенком, і міністром закордонних справ Клімкіним, і віце-прем'єр-міністром Розенком. Тому я досить скептично ставлюся до тих журналістів, які, пишучи про підсумки візиту Зеленського до Польщі, говорили про якийсь "прорив у відносинах" та про ці ініціативи, як про щось абсолютно нове.
Насправді українська сторона ніколи не ставила собі за мету блокування пошукових робіт поляків на українській території. Це було лише способом звернути увагу польської влади на брутальні випадки руйнування українських могил на території Польщі. По суті, це все озвучив Зеленський: так, ми готові надати дозвіл на пошукові роботи, натомість зі сторони Польщі очікуємо відновлення українських пам'ятників і могил.
Це те, що було озвучено в публічній частині комунікації. А якщо це так, то, по суті, це є продовженням того, що робилося за попередньої влади.

Я думаю, що якимось чином скасувати декомунізацію неможливо. І якраз випадки, пов'язані зі спробами реваншу (наприклад, як випадок, що мав місце у Харкові), дуже чітко це демонструють. У Харкові ми маємо рішення суду, який однозначно ствердив, що рішення Харківської міської ради про перейменування проспекту Григоренка на проспект Жукова є незаконним. Переконаний, що так само спираючись на наявну законодавчу базу, ми будемо успішно присікати будь-які спроби реваншу і скасування декомунізації. Тим більше, що маємо дуже сильне рішення Конституційного суду України, отримане влітку, яке чітко говорить, що закон про декомунізацію повністю відповідає Конституції і є надзвичайно важливим.

Очевидно, це було політичне порівняння. Тому це питання доцільніше адресувати тим, хто формулював таке порівняння.
На жаль, мені здається, що все, що зараз робиться пропрезидентською більшістю в парламенті - це кроки, які далекі від розгортання чи продовження демократичних традицій, які були в Раді у попередні роки. Пришвидшені темпи ухвалення законів, коли депутати від "Слуги народу" самі не ознайомлені з текстами законопроектів, за які вони голосують - це саме те, що породжує зневажливе ставлення до них, як до "зелених чоловічків".
Тому я вважаю, що "слугам народу" потрібно починати з себе і розуміти, що повага до них, як до політиків, обумовлюється їхньою поведінкою в парламенті. Якщо ми бачитимемо депутатів, які ухвалюють законопроекти, навіть не читаючи їх, то навряд чи варто очікувати якоїсь поваги від суспільства.

Не розумію, чому зараз говорять про "суттєве збільшення фінансування" Українського інституту національної пам'яті. Насправді немає ніякого "суттєвого збільшення". У держбюджеті на 2020 рік передбачене абсолютно незначне збільшення, яке пов'язане із якимись бюджетними перерахуваннями. А так, бюджет на наступний рік майже дорівнює цьогорічному. Наголошую, немає ніякого суттєвого збільшення фінансування. Це - фейк.
Чи означає це, що інститут поки що не чіпатимуть? Так, сподіваюся, це є свідченням того, що інститут поки що продовжить роботу в тому ж форматі, в якому він працював протягом останніх п'яти років.
Щодо того, на що витрачатимуться кошти... Так, ми зараз готуємо план. Точніше - я вже не буду в цьому брати участь. Але, як і зазвичай, до кінця року буде підготовлений план діяльності Інституту на наступний 2020-ий рік.

Не вірю я в ефективність такого каналу. По-перше, змагатися з російською пропагандою з її величезними ресурсами дуже складно. По-друге, не вірю, що на заваді донесенню правдивої інформації стоїть саме мова. Переконаний, що українська мова не заважає доносити інформацію до мешканців окупованих Росією територій.
Тому я дуже скептично ставлюся, що такий телеканал стане якимось ефективним інструментом, який суттєво змінить ситуацію в російсько-українському інформаційному протистоянні. Тим більше, такий канал вже кілька років існує, але ми не бачимо, щоб він якимсь чином змінював ситуацію.

Я від самого початку дуже скептично ставився до цієї ідеї. Особливо кумедним мені видавалося те, що це намагалися представити як спробу продовження декомунізації, бо, мовляв, Офіс президента виїжджає з колишнього будинку ЦК Компартії України. Навряд чи можна назвати декомунізацією переїзд із будинку ЦК Компартії до будинку колишнього Музею Леніна (нині Український дім, - Ред.).
Зрештою цю ідею відклали. Як людина, яка цікавилася приміщенням Українського дому для можливого розташування там Музею Революції Гідності, я переконаний, що він абсолютно не годиться як будівля для виконання якихось адміністративних обов'язків. Це - музейне приміщення, і саме як таке воно повинно використовуватися.

Я думаю, що українцям треба поберегти нерви і не реагувати на вибрики неврівноваженого Жириновського.

Із Порошенком я востаннє бачився на День Незалежності України. Ми взаємно привітали один одного із Днем Незалежності.
А моя участь у списку "Європейської солідарності" відбулася на запрошення безпосередньо Петра Порошенка.

На жаль, бачу такі аналогії - у політичній культурі "Слуги народу", яка побудована на швидких і часто непродуманих політичних рішеннях, на небажанні проводити серйозні дискусії і на сліпому захопленні своїм керівником - Володимиром Зеленським (бачимо навіть певний культ Зеленського). Ці особливості "Слуги народу" справді хвилюють, бо певною мірою дійсно нагадують більшовиків.

Спокійно оцінюю. У мене в кабінеті ніколи не висіло жодного портрету - ні Порошенка, ні Ющенка (я за часів його президентства був на державній службі). Це не було якимсь обов'язком. Ніколи не вважав, що в державі мусить бути культ президента.

На жаль, це залежить не тільки від України, але й від того, наскільки світ буде готовий допомагати нашій країні. Це залежатиме і від того, як буде змінюватися ситуація у самій Росії.
Хоча варто пам'ятати, що світ у важно придивляється до України. І рівень підтримки світом України буде визначатися, в першу чергу, готовністю українців боротися за свою незалежність.
А назвати якісь терміни, коли Донбас і Крим можуть повернутися до України, мені здається, зараз нереально.

По-перше, вважаю, що Україна не потребує жодних адвокатів, тому що адвокатів потребують лише злочинці, яких судять. Україну ж ніхто не судить, і вона не вчинила жодних злочинів.
По-друге, зміни в українсько-польських відносинах почалися не з моменту появи Володимира В'ятровича на політичному небосхилі, не з моменту, коли я очолив Український інститут національної пам'яті, а після приходу до влади у Польщі правоцентристської партії "Право і справедливість". Саме ця партія будувала свою політику на поширенні різного роду антиукраїнських заяв. Усе починалося з резолюції Сейму про визнання українсько-польського конфлікту геноцидом поляків, що відбулося в 2016 році. Потім пролунали й інші політичні заяви, відбулося ухвалення нової редакції закону про польський інститут національної пам'яті, який передбачав кримінальну відповідальність за заперечення, так званих, "злочинів українських націоналістів". Далі персоною нон-ґрата у Польщі був оголошений український чиновник Святослав Шеремета, секретар державної комісії з питань увічнення пам'яті учасників АТО, жертв війни і політичних репресій. Далі відбулася спроба притягнути до кримінальної відповідальності польського історика українського походження Григорія Купріяновича за його доповідь про злочини Армії Крайової...
Тобто це - сукупність дуже серйозних кроків, які свідомо вибудовувалися польськими політиками для загострення польсько-українських стосунків. А журналісти та експерти, які хочуть бачити в цьому лише мою вину чи вину виключно української сторони, просто не розуміють ширшого контексту, особливостей польсько-українських стосунків і засадничих змін, які відбулися в польській політиці, де питання антиукраїнської позиції, на жаль, стало джерелом здобуття політичних дивідендів, чим і скористалися польські політики.
Тому я не вважаю, що зробив якісь помилки. Вважаю, що Україна і далі повинна відстоювати свій власний національний інтерес. Адже саме на такій базі можуть бути побудовані рівні стосунки з усіма нашими сусідами, зокрема, й поляками.

Якщо відверто, протягом останніх тижнів не дуже шкодую, що не пройшов у Верховну Раду, тому що бачу, що цей парламент - дуже дивний. Мене бентежить, що, окрім депутатів від "Слуги народу", депутати від жодної іншої фракції не мають можливості не тільки хоч якось впливати на законотворчу діяльність, а навіть виражати власні думки.

Цілі Росії щодо України залишаються такими, як і були - підпорядкувати Україну Москві настільки, наскільки це можливо. Очевидно, реванш залежить від Росії, але значною мірою і від нас самих - наскільки ми будемо готові іти на компроміси та відступитися від своєї свободи. Дуже сподіваюся, що цього не станеться.

Це абсолютно продуктивна мотивація. Переконаний, що єдиний ритм із Російською Федерацією, тобто державою-агресором, яка ставить під сумнів українську незалежність і свободу - це те, що робить можливим поневолення України. Інший ритм - це те, що віддаляє нас від Росії і йде на користь Україні. А будь-яке зближення з Росією чи схожість із нею буде використане Москвою для поневолення України.

Радянське минуле - це минуле Російської імперії в формі СРСР. Це минуле показує сильну могутню державу, якої боялися всі. Це ті імперські комплекси, які, на жаль, не подолані в російській свідомості. І саме вони дозволяють Путіну мобілізувати підтримку. Через це реабілітація радянського минулого та його возвеличення стали ідеологією сучасної Росії.

Я, як людина, яка періодично ходить по урядовому кварталу, ніколи не бачив президента Зеленського на велосипеді. :)
Думаю, що Володимир Зеленський тільки починає ставати президентом і тільки починає відділятися від образу Голобородька, який, між іншим, був запорукою його електорального успіху. Дуже сподіваюся, що Зеленському стане сили і відваги, аби відділитися від цього віртуального персонажу і стати самодостатнім політиком, який усвідомить важливість відстоювання українських національних інтересів. Станеться це чи ні - про це говорити ще надто рано.
Я переконаний, що Зеленський має бути готовим до того, що для багатьох українців розчарування тим, що Зеленський - це не Голобородько, буде достатньо вагомим.

Я не є фахівцем у цьому питанні, аби детально на нього відповісти.

Кримський міст виконує у Росії ідеологічну та символічну функцію, а не якусь практичну. Тобто його завдання - стати ще одним доказом того, що Крим нікуди не втече від Росії і назавжди залишиться російським.
Тому Кримський міст для Росії надзвичайно важливий, адже уособлює собою цей безпосередній фізичний зв'язок із нею.

Якщо ми говоримо у контексті подолання символів тоталітарного режиму, що і передбачено в законі, то - майже повністю так. Якщо ми говоримо про декомунізацію у ширшому контексті - в контексті переосмислення радянського минулого, то цей процес тільки на початках.

Розвал Росії у перспективі - неминучий. Але Україна повинна бути готовою до цього, тому що, безперечно, як найближча до Російської Федерації країна, ми, як ніхто, відчуємо на собі вплив її розвалу на окремі національні утворення. Будуть проблеми, пов'язані з біженцями, будуть і інші.. Цілком можливо, що цей розвал відбудеться не спокійно, а через шляхом певних революційні або військових подій. Тому Україна має готуватися до цього.

Це дуже широка тема, на яку багато можна говорити. Назву лише одну "травму" - це безвідповідальність і патерналізм. На жаль, це те, що досі відбивається на українцях, навіть на молодому поколінні. Тому і бачимо страх брати на себе відповідальність та прагнення перекласти свої проблеми на когось іншого.

На жаль, робота у цьому напрямку зупинена через дуже незрозумілу позицію Генеральної прокуратури. Вже цього року до Дня Незалежності ми могли відкрити частину Меморіалу Героїв Небесної Сотні. Але - ділянку було заарештовано.
Ми отримали приписи від прокуратури, які забороняють нам проведення будь-яких робіт на цій ділянці, у зв'язку з тим, що там нібито відбуваються слідчі експерименти. Однак жодних слідчих експериментів від того часу, як була заблокована робота, тобто від травня цього року, я не бачив. Жодної інформації про просування слідства я так само не чув. Але поки що спорудження меморіалу і музею призупинено.
Ми зі свого боку робитимемо все, залежне від нас, аби повернутися до спорудження і меморіалу, і музею. На наступний рік передбачене фінансування цих проектів, тому думаю, що вони будуть реалізовані.