Архиепископ Евстратий (Зоря)

Секретарь Священного Синода Украинской православной церкви Киевского патриархата
22 декабря 2017 11:00

   

Читать ответы
  • Как Вы считаете, есть ли место прагматзиму ради высшей цели при управлении церковью взамен жертвенности?
    Будь-яке керівництво має бути сполучене з мудрістю. Мудрість полягає в тому, щоб знати правильну мету і правильні засоби її досягнення. Без духовного просвічення, без допомоги Божої людина не здатна бути мудрою, адже зло і гріх спотворили наші здібності, і ми погане сприймаємо як добре, а добро відкидаємо як непотрібне. Тож як і в будь-якій справі, у керівництві церквою, в першу чергу, істотною є духовна складова, але, очевидно, що і зовнішня мирська сторона є важливою.
  • У медіа багато писали про захоплення храмів і підтримку "церковного рейдерства" з боку влади, і УПЦ КП виглядала не в найкращому світлі. Як ви можете прокоментувати цю ситуацію?
    Наскільки я пам"ятаю, Інститут масової інформації з року в рік називає Московський патріархат одним із головних замовників "джинси", тобто проплачених інформаційних матеріалів. Тож твердження про те, що " в медіа багато писали", відображає не реальну картину, а таку активність інформаційних структур МП. Що стосується сутності питання, то насправді у випадках, коли МП стверджує про "захоплення", йдеться про внутрішній конфлікт у громадах Московського патріархату. Коли більшість громади хоче вийти з підпорядкування російській церкви, а меншість хоче залишитися, причому залишивши за собою виключне право розпорядження майном.
  • Чому сьогодні у світі й досі не визнають УПЦ КП? що стоїться цьому на заваді? І чи випробування в житті країни у вигляді російьскої агресії не сприяють наближенню до такого визнання Світовим православ*ям?
    Випробування, безперечно, сприяють, але не тому, що Світове Православ"я, чи, правильніше сказати, офіційно визнані церкви, справді переймаються болями і турботами українців, а тому що українське суспільство і держави стали більш свідомо підходити до питання церковної ідентичності. Як було сказано вище, відбувається процес відходу віруючих від МП, і одна з головних причин цього процесу - російська агресія. Що стосується причин невизнання, то вони всі так чи інакше пов"язані з впливом Москви. Зараз серед 14 церков, які офіційно визнають одна одну, РПЦ є більшою, ніж усі решта 13 разом узятих. Уявіть собі ситуацію, якби в Радбезі ООН лише одна Росія мала би право вето, в якому би положенні опинилася Україна. Для досягнення визнання ми маємо одночасно робити дві речі. В першу чергу, розбудовувати Київський патріархат, зміцнювати і розширювати його в Україні, а також попри спротив Москви розвивати свої відносини з тими помісними церквами, де ми маємо більше прихильників.   Дякую "Главреду" і всім читачам за можливість спілкування. Бажаю щасливого Нового року та гарного духовно змістовного відзначення Різдва Христового!
  • Отче, чи не розділить вірян подвійне святкування Різдва, чи не спровокує це якісь конфлікти?
    Вітаю всіх читачів і знову дякую Главреду за можливість спілкування! Все залежить від ставлення самих вірян і суспільства. Якщо встановлення ще одного офіційного святкового дня буде сприйматися як можливість для віруючих, що дотримуються нового календаря, святкувати відповідно до своєї традиції, то я не бачу жодних проблем. Якщо ж у зв"язку з цим будуть використовуватися аргументи щодо "долучення до цивілізованого світу", "віддалення від Росії", то така дискусія, очевидно, може привести до загострень і непорозумінь. Тож усе залежить від нашої спільної мудрості.
  • Релігійні питання давно є болючими для нашого суспільства, і на них люблять спекулювати політики. А насправді, смикаючи, як за ниточки, за релігійні почуття віруючих, наскільки можна впливати і на їхню громадянську позицію, підштовхувати до виявлення певної політичної позиції? Наскільки це потужний інструмент впливу і формування "потрібних" комусь політичних поглядів?
    За даними соціологічних опитувань, релігійні вподобання не мають визначального впливу на політичну позицію. За досвідом нашої Церкви можу сказати, що серед наших вірних є прихильники різних, часто діаметрально протилежних політичних поглядів. Церква - це місце, де люди різних переконань мають можливість бути разом у єдності із Богом і між собою. І цю унікальну можливість потрібно підтримувати, зберігати і цінувати. Я пригадую один вислів: "Церква, яка укладає шлюб з будь-якою політичною силою, рано чи пізно залишиться вдовою". Про це свідчить не лише давня історія, але і значно ближчі до нас приклади. Зокрема, приклад тісного союзу Московського патріархату та Партії регіонів.
  • Чем изначально принципиально отличались КП и МП? И насколько больше этих различий становится со временем?
    Принципова відмінність - у адміністративні структурі: Московський патріархат має свій центр у Росії, Київський патріархат має свій керівний центр в українській столиці. Інша відмінність - це та суспільна база, на якій розбудовували свою діяльність церкви. Київський патріархат спирається на народ, Московський патріархат шукав і шукає підтримки влади. Ще один момент, який розрізняє нас, - це ставлення до української державності. Наша церква займає принципово патріотичну позицію, в той час як Московський патріархат використовувався і продовжує використовуватися як інструмент впровадження неоімперської ідеології "русского мира". Однак слід пам*ятати, що за віровченням, за традицією богослужіння обидва патріархати є однією і тією ж православною церквою. І це дає нам підстави бути переконаними, що рано чи пізно в Україні буде єдина Помісна Церква. Ті, хто зараз належать до Московського патріархату, визнають, що українська державність і незалежність - це назавжди і, відповідно до канонів та традицій, об"єднаються в Українській Церкві.
  • Как Вы оцениваете инициативу по запрету "признанного" Московского патриархата в Украине? В чем опасность такого шага, не спровоцирует ли он противостояние внутри Украины на религиозной почве?
    Немає жодної ініціативи щодо "заборони" Московського патріархату, хіба що про це говорять у соціальних мережах. Законопроекти, які перебувають на розгляді у Верховній Раді, передбачають уточнення в назві цієї церкви. Раз вона має підлеглість Російській церкві, то, по суті, вона є структурним підрозділом цієї церкви в Україні. Тому і має називатися Російська православна церква в Україні. Хіба це - ознака заборони чи утисків?
  • Как следует поступить со священниками УПЦ МП с оккупированных территорий Донбасса, которые сначала покрывали сепаратистов, устраивавших "русскую весну", а потом пошли на прямое сотрудничество с оккупантами — венчали ("Моторолу"), благословляли на победу, фотографировались в обнимку с боевиками и даже с оружием в руках?
    Є такий вислів: "Якщо не знаєш, як вчинити, чини за законом". Якщо такі священики порушили Закони України, вони повинні відповідати згідно законодавства. Якщо ж порушення не було, то тут можна говорити лише про моральну відповідальність: розкаються і виправляться - добре для них; не розкаються - нехай віруючі роблять висновки, чи хочуть вони мати таких священиків своїми пастирями.
  • Як ви ставитеся до тих православних віруючих, які ходять до церкви, не звертаючи увагу, Московського вона патріархату чи Київського, не бачачи різниці між ними?
    З точки зору віровчення, немає відмінностей між КП та МП, так само як немає відмінності між тим, іде людина до храму в селі чи в місті, в Києві чи в якійсь із областей. Однак слід розуміти, що, з точки зору Росії, саме існування московської церковної структури в Україні є для Кремля доказом наявності в нашій державі бази для розповсюдження неоімперський ідей. Згадайте, як нещодавно на прес-конференції Путін, вказуючи на відсутність акценту в мові українського журналіста, зробив висновок, що Україна і Башкирія - "не такі вже і далекі". Тож, йдучи до храму Московського патріархату, треба усвідомлювати, що тим самим людина, можливо, і невільно, і без власного бажання створює в Кремлі уявлення, що ідеї "русского мира" є успішними, і треба лише "трошки зусиль", щоб вони могли перемогти в Україні.
  • Як ви ставитеся до творчості Гоголя і Булгакова?
    Творчий спадок обох письменників, безперечно, є надбанням літератури світового рівня. Однак не слід забувати, що це - творіння людей, а не "істина в останній інстанції".