Ирина Фарион

Патріотизм – система емоційних чинників, націоналізм – політична ідеологія, в основі якої першорядні інтереси нації. Візьміть до рук будь-який політологічний словник несовкового спрямування.

1. Ні, немає.
2. За взаємини з Росією винен малоросійський менталітет. Тому вільні українці платять за невільників, які, на жаль, в Україні досить.
Тимошенко не повинна сидіти у в’язниці за укладення кабальної газової угоди.
3. Тому що Україна не є самостійною державою.
За зовнішню політику і економічний крах України у галузі енергетики повинен відповідати Віктор Янукович, який був прем’єр-міністром в часи Ющенка. І за теперішній провальний стан економіки повинна відповідати чинна кримінально-олігархічна влада. А Ющенко буде відповідати вже перед Господом за те, що він плюнув у душу українцям. Це набагато серйозніше, ніж втратити енергетичну незалежність.
4. Немає в цьому світі ні друзів, ні ворогів. У світі є вигідні чи невигідні партнери. І є ти, сильний або слабкий.
5. Тому що це моя держава. А для мене все моє – понад усе: моя дитина, моя мама, мій коханий, моя мова, моя культура, моя економіка, мої виборці. Українці для мене понад усе. Без держави – анархія. А держава – це те, що поєднує нас разом. Про це свідчить інфінітив «держати». Якщо не держатися разом – злижуть або заплюють.
Чому головною є не людина в державі? Цитую великого Гердера: «Якщо би людство не було поділено на нації, воно б нагадувало великий табун, що ганяється з колодою у руках». Посилаю автора цієї записки до праці геніального творця світового націоналізму Гердера.
6. Це – не моя проблема, а Ваша, бо мені з цим визначатися не треба. По це сказав ще у XVI столітті великий Мелетій Смотрицький, що «нація – це духовна кровна спільнота».
Що буде, якщо Ваші діти одружаться чи вийдуть заміж не за українця? То Ваша проблема.
Як перевіряти дійсну національність людей? А навіщо її перевіряти? Її треба демонструвати.
Мене не цікавлять клоуни типу Жириновського.

Треба зруйнувати те, що руйнувало українців.

Не розумію суті цього запитання. «Свобода» домоглася, аби в парламенті звучала лише українська мова і буде домагатися цього далі. «Свобода» домоглася, що вчора на комітетських слуханнях з питань освіти ні один чиновник від освіти не дозволив відкрити собі рота, аби говорити російською. Навіть люди з Одеси ледве знаходили українські слова – знайшли. Бо там сиділа Фаріон.

Перебувати у стані постійного інтегрування кудись означає не знайти себе. Україна має розбудовувати себе як самодостатню сильну націєцентричну державу. Тоді на неї буде зважати і ЄС, і усілякі євразійські союзи, і всі інші країни, куди Україна зможе інтегруватися лише у своїх економічних інтересах, а у решті вона має вибудовувати свою вертикаль. Ми говоримо про інтегрування у європейську спільноту тільки в одному контексті – в контексті відштовхування від нашого вічного стратегічного ворога, який називається Росією.

Не треба бавитися у пророків: ні в пророчицю Кассандру, бо ми все одно не знаємо, що буде завтра, ні в пророка Гелена, який казав людям тільки те, що їм подобається. А Ви можете робити висновок лише на основі того, що робить «Свобода» від 1991 року, і що, зокрема, робила Ірина Фаріон, як депутат обласної ради, вісім років, уважно простежити за її діяльністю, кількістю проектів, написаних книжок, організований зустрічей, депутатських запитів і зміною мовного середовища у Львові. Ні одна маршрутка тепер не їздить під московську попсу. Сітілайти у Львові промовляють цитатами духовних провідників нації. У маршрутках – наліпки з культури мовлення. Проект «Від книги – до мети» пропагує українську наукову книжку. Кожного місяця до Львова приїжджає знакова особистість, якій ми забезпечує найширший недійний супровід, аби люди могли через ЗМІ поспілкуватися з реальними провідниками нації – не грошовими мішками. Буквально вчора була зустріч, на жаль, без автора, але з геніальною книжкою, яка називається «Походження назв українських божеств». Не було де яблуку впасти – така кількість людей приходить! Наступна зустріч буде з геніальним сучасним українським письменником Мирославом Дочинцем, який пише про прагнення людини бути вільною, про сутність, про зв’язок людини із Господом. Саме таким людям я забезпечую медійну підтримку у місті Львові і надаю можливість цим людям спілкуватися з якомога ширшою громадою. Тому не треба казати про те, що буде завтра, бо цього ніхто не знає. Є сенс заглибитися в те, що робимо сьогодні і що ми вже зробили. До речі, вийшло третє видання моєї монографії «Мовна норма», яку я надіслала Азарову. Це теж книжка, яка багато на що може вплинути. Маю намір з нею об’їхати всю країну. Тому не треба писати, що хтось буде гнатися за «миттєвими матеріальними вигодами» – вони (ці матеріальні вигоди) все одно нас переженуть. Гнатися треба за вдосконаленням самого себе.

Я собі нічого не уявляла. Для мене це абсолютно пересічна подія, елемент дискомфорту, який я вже пережила. Тому мені навіть нецікаво описувати власні враження. Мені цікаво наразі так організувати свій час, щоб я, Боже борони, не перестала бути науковцем, і щоб я була відповідальна перед своїми виборцями.

Це – дорога мого життя, автобан мого життя. В політиці я з протесту. І ніколи не полишу наукової діяльності. Я повернулася на роботу у Львівську політехніку. Понеділок для мене найщасливіший день, бо я спілкуюся з студентами. У мене пари – я йду на свято у понеділок, а потім – на літак.
Закінчила дуже важливу працю, чекаю на вироку від свого наукового консультанта, а потім буду готувати до друку. Праця – пор статус української, тобто руської, мови у XІV-XVII століттях. Це – моя реанімація і батарейка.

Не штука написати закон. Завжди будуть ті, які зуміють юридично впакувати ідеї. Бо без ідеї – високої, одержимої – закони мертві. Невипадково казав геніальний Тацит, що чим менше законів, тим сильніша держава. Я, чесно кажучи, була здивована, що у нас стільки законів… Один юрист мені сказав, що їх є понад 5 тисяч. Як їх всі можна знати? Як це все можна втілювати в життя? Тобто фабрика законотворення не убезпечує державу від ненормального функціонування. Наша держава саме про це й свідчить. Що з того, що у нас ухвалюється така кількість законів, якщо вони не працюють у системі радянського мислення. Тому якщо ми хочемо змінити систему освіти, треба змінити спосіб мислення. Треба, щоб у вищий навчальний заклад зайшли дві константи, дві сталі величини: культ праці і культ знань. Де ви це бачили в нашій вищій школі? Ні культу праці я поки що не бачу, бо студент чекає, щоб ти йому приніс готовий матеріал. Лише одиниці готові копати і викопувати. І культ знань, коли «сонце весело сміється – все на світі продається». Коли Литвин, головний плагіатор країни, вчора сидів у президії Комітету. Я досі не можу отямитися від цього приниження, якого я зазнала, сидячи і спостерігаючи цю людину в президії. Щойно цей чиновник, цей Юда, який продав мову за трьох людей у списку Партії регіонів, виступивши, наметавши словесної полови, отримавши за це оплески (а це сиділи освітяни – ті, хто має освітити світ, а не задимлювати суспільство), забрався і пішов. Коли я вийшла на трибуну, я запитала: «Де депутат Литвин? Де депутат Калєтнік? Чи вони прийшли тільки пометати пусті обгортки, які вони називають словами?»
Треба викинути з системи освіти споживацький спосіб мислення, викинути з освіти продажність, викинути з освіти аморальність і поселити туди одержимість, ідейність, натхненність, працю до самозабуття, бо тільки тоді існують наукові школи, тільки тоді викладачі стають кумирами для студентів, а студенти – наснагою для викладачів.
Є три законопроекти (два опозиційних, один – від влади). Той, що від влади – це Совєтскій Союз 1937-1972 року, це образ розпачу. Але навіть ті два опозиційні закони чи зможуть діяти в системі інших законів? Ні, не зможуть. Ми змінимо вищу освіту тоді, коли ми не просто заберемо Діму Табачника з міністрів, а коли Янукович навсегда, даруйте це слово, перестане бути президентом країни. Неможливо змінити щось в окремо взятій галузі. Життя – це системна структура. Це все одно, наприклад, що я хвора, а мені лікар сказав лікувати тільки печінку, бо поставив діагноз, що хвора печінка. Мудрий лікар скаже, що треба лікувати весь організм, підтримувати всю його імунну систему. Тому раджу всім нам не мислити фрагментарно і сегментно. Держава – це постійні сполучні посудини, дуже складний організм, в якому одне залежить від іншого. Але освіта – це царина, де формуються ідеї, де першорядним має бути відданість.
І ще дуже важливе почуття, без якого вона жити не буде – пристрасть. Мають горіти очка. Якщо ти запалив студента, і після пари він пішов в бібліотеку не з примусу, щоб отримати ті нещасні бали за кредитною системою, а якщо його туди несе, то все нормально, освіта жива.
Тож не все залежить від законів. Все залежить від того, наскільки ми зможемо народжувати, виховувати і формувати натхнених і одержимих особистостей. Наші видатні вчені завжди були всупереч системі освіти.
Я закінчила радянську школу, хай вона згорить! Я закінчила радянський університет (не буду казати, щоб він згорів, бо університет імені Франка). Як згадаю, чого мене там навчали – аж страшно стає. Найкраща освіта – це самоосвіта і внутрішня дисципліна.
В опозиційному законопроекті та законопроекті шановного пана Згуровського (я просто відкрила цього чоловіка, захоплена ним) постійно присутній такий компонент, як навчально-виховний процес. Знання без виховання – меч у руках божевільного. Що мені з твоїх знань, якщо у них немає ані крихти любові, якщо немає ідеї у знаннях? Знання можуть бути схоластичні, мертві, але все це стає пружиною тоді, коли цією пружиною рухає певна ідея – ідея визволення свого краю, ідея правди, ідея любові, ідея постійного вдосконалення, ідея подарувати свої знання комусь.
Закінчу думку про освіти латинським прислів’ям: «Навчаючи – вчимося». Це велика помилка керівників від освіти і викладачів, якщо вони вважають, що вони вчать студента, бо студент їх вчить не менше. Я тому й повернулася на роботу в Політехніку, бо зрозуміла, що у Верховній Раді мене точно ніхто нічому не навчить. І моя депресія моментально минула, я спокійно сідаю і лечу в Київ, знаючи, що в понеділок я знову прийду до студентів і нап’юся чистої води.

Бути українцем.

Це – запитання дуже упередженої людини. Я Вас запрошую до Львова і мрію приїхати до Криму. В Україні є одна єдина державна мова. Обговорювати це питання немає жодного сенсу, бо воно зі сфері аксіоми.

Я не коментую того, що опубліковано на помийній ямі типу «Ревізор». Це – суцільна брехня і тупість.

Дякую!

Є такий латинський вислів: чия мова – того й влада. Боріться за те, щоб там лунала українська мова. Ніхто нікому ні в якій області на тарелі не принесе перемогу. Протестуйте, пікетуйте.
Я раджу Вам звернутися до Ігоря Мірошниченка, який входить до складу Комітету з питань свободи слова. Він обов’язково це питання вивчить.
Крім того, ми обов’язково приїдемо в Запоріжжя, зустрінемось із громадою. Наскільки мені відомо, вже відкрита приймальня одного з наших депутатів у Запорізькій області, здається, Ігоря Янківа. Тож знайдіть приймальню депутата від «Свободи» (у нас за кожною областю закріплений уповноважений) в подайте всі матеріали, і тоді ми будемо діяти за процедурою – через депутатський запит.
До речі, Верховна Рада найближчим часом має проголосувати питання звіту членів Нацради перед депутатами Верховної Ради, і Верховна Рада з цього приводу має виголосити їм недовіру. Чи підтримає цю недовіру Вітя Янукович? Цього я сказати не можу.

Що тут говорити про плани, як ми давним-давно діємо. По-перше, є мовний законопроект «Про функціонування української мови та інших мов в Україні» авторства Сергія Головатого і Оксани Сироїд. Суб’єктами законодавчої ініціативи є низка депутатів: від «Свободи» – Фаріон та Іллєнко, від УДАРу – Матіос, від «Батьківщини» – Яворівський і Бондаренко. Нещодавно ми цей законопроект презентували у Верховній Раді, маємо намір робити йому промоцію в інших областях країни, активно будемо його популяризувати і обговорювати.
Крім того, у Верховній Раді ми спостерігаємо за дуже цікавими тенденціями. Бо коли закон про мову пропонують Матіос і Фаріон, це зрозуміло, бо це люди з гуманітарної сфери, які розуміють, що без гуманітарної аури ніколи не оживе ніяка економіка. Це все одно, що лікувати лише тіло, а душу кинути напризволяще. Цікавість тенденції полягає в тому, що мовні законопроекти йдуть із бізнес-угруповань. Наприклад, закон про захист мови йде з середовища Єремєєва, Балоги. Регіонал Яценко також запропонував свій законопроект. Це – надзвичайно важливий показник. Тобто Колесніченки відходять у минуле.
Гуманітарії також потребують щоденної роботи над собою, але повертаються до українського дому і ті, від кого ми цього не очікували. І це дуже позитивний сигнал. Можливо, корисність дії Верховної Ради в тому і полягає, що там є представники різних партій, які, дивлячись одна на одну, мають дуже чіткі образи негативу і позитиву та намагаються зменшувати цей негатив. Можливо, це суб’єктивно, але я маю відчуття зменшення цього негативу. Дай Боже, це напрацьовувати далі.
Але якщо з’являються такі законопроекти не тільки від тих людей, від яких цього очікували, а від тих, від яких ніхто цього не очікував, значить, Україна повертається обличчям до сонця. І не треба страждати з приводу того, хто зупинить і як зупинить. Кожен це зупиняє. Заходиш в крамницю – чого говориш не українською мовою? Чого купуєш шоколадку від «Рошену», марковану російською мовою? Купи іншу шоколадку, яка не маркована російською. І не треба говорити про високі матерії, програми і плани. У кожного з нас який план щодо цього? Навіщо купив російський журнал? А на російську книжку навіщо дав гроші? Ті люди, які так роблять, не в розпачі – у них на це немає часу. Взяв собі малу грядку, копай там і сій. Цілу планету Земля не обробиш.

Ні, вони не будуть завжди вживати суржик. Що це за абсурд? Навіщо вживати суржик? Є стільки літератури на цю тему, яка може подарувати правдиве мовлення.
Чому моя мама ніколи суржика не вживала? Чому мій сусід суржику не вживає? Вживати суржик це все одно, що ходити на роботу в брудній спідниці, в брудних штанах і не почищених мештах. Хто хоче ходити в брудному одязі? Кожен собі щітку купить і занесе костюм у пральку. А в іншого, мовляв, виникне проблема, що він не може не говорити суржиком…

Яка ж це націоналістична дитяча організація? На жаль, вона такою перестала бути. Але колись була. Моя дитина вийшла з Пласту на знак того, що вона не сприймала політики цієї організації. Я дуже тішилася за свою дитину, що вона це вчасно зрозуміла.
У Східній Україні, напевно, потрібно розвивати. Все залежатиме від того, хто Пласт очолює. Риба ж гниє з голови. Якщо Пласт лібералізується, то він може на собі великий хрест намалювати.
А, може, ми забагато говоримо про державну підтримку? Може, треба навчитися будувати громадянське суспільство? Не було колись держави, а була «Просвіта». Вона сформували націоналістичний спосіб мислення. «Просвіта» була нашою державою. Мені мама розповідала, що робила ця громадська організація. Кожного вечора селянин приходив до клубу поспілкуватися, почитати книжку, обговорити її. Де була тоді Українська держава? Не було її. Тре6ба навчитися носити в собі державу.

Та плюнути їм у писок. І Путіну, і Колесніченку за це. І не перейматися дурнями. Нехай собі нагороджують один одного, нехай собі хоч пір’я встромлять у тім’ячко.

Да, тоже именно так себя и веду. Я везде одинаковая.
Орати можна хіба що поле, прошу пана.
А чоловік до мене ставиться закохано.

1. Ми зустрічалися з пані Мартою Фаріон у Чикаго у 2009 році. Шукали родинних зв’язків, бо прізвище дуже знакове. Не можу сказати, що ми точно їх знайшли, але нам було приємно спілкуватися.
2. Для цього зовсім не потрібен окремий закон. Для цього просто потрібно скасувати закон Ківалова-Колесніченка. І для цього треба карати за невиконання ст..10 Конституції України.

1. Ні, мені не здається. Коли щось здається, треба перехреститися і йти далі.
2. Як Вас нудить, прошу, випийте таблетку, щоб Вас не нудило. А якщо Ви кажете, що у «Свободи» випадків достатньо, то наведіть приклади. Я їх у діяльності «Свободи» не бачу.

Дякую. Мене оточує коханий чоловік. У мене дуже багато помічників. І я щаслив, що у мене є мої найкращі у світі студенти.

Дуже погано, що Ви не звертали уваги, якою мовою написана книжка. Тому і на Вас у світі не звертають уваги.
Дуже типова демонстрація убогого способу мислення. Рятуйтеся, прошу пана. Сонечно навесні пригріє, може, поможе Вам.

Яке гарне запитання! Найкраща музика для мене тепер – тиша. Але насправді я люблю слухати музику вітру. Люблю слухати, як цвіркоче коник-цвіркунець. Я люблю слухати, шепоче водичка. Я люблю слухати, як нявкає котик, гавкає песик.
А сьогодні ввечері я йду на концерт геніального співака Володимира Окілка. Крмі того, страшенно спрагла зараз на класичну музику. Мій коханий приніс до хати кілька дисків. Ми ввечері заплющуємо очі, взявшись за лапки, і поринаємо у цей зовсім інший світ – світ кришталевої чистоти почуттів, світ страшенної глибини і пристрасті. Дуже люблю Шопена. Про його музику казали, що це «ножі в трояндах».
Сумно мені від того, що я тільки тепер я так активно повернулася до класичної музики.
З української сучасної музики я ошаліла, коли послухала гурт «Антитіла» і Тараса Тополю – плакала від щастя. Страшенно люблю неперевершену грандіозну групу «Кому вниз». Я замовкаю і дякую і дякую Богові, що я їхня сучасниця.
Страшенно не люблю слухати музику в транспорті. Музика – це дуже високе мистецтво. Йому треба віддаватися сповна, а не слухати між іншим. Це так, як між іншим слухати свого вчителя. Перед вчителем треба сісти і кліпати очками, дякувати, що він є. Не люблю музики «між іншим». Або повністю музиці віддаюся, або слухаю тишу.

Ні, я не поділяю такої мрії В’ячеслава Чорновіла. Вважаю це найбільшою його помилкою, як, зрештою, і його сина.

Не була я членом КПСС. Ще напишіть, що я була двоюрідною сестрою Бен-Ладена і онучкою Геббельса.

Вступайте в «Свободу» і активізуйте.

Треба подивитися в законі, що це таке.

Що значить «почніть»? Ми це робимо давним-давно.
І Ви не дозволяйте на своєму місці, а ми на своєму теж не дозволимо. В парламенті вже не звучить російська мова. Табачник буде покараний тоді, коли ми будемо мати більшість у парламенті. Слідча комісія щодо діянь Табачника створена. Але які наслідки можуть бути цієї комісії? Не будьмо наївними.

Я продовжу цю думку: але якщо ти не знаєш своєї рідно, ти не людина взагалі. Так казала Марка Вовчка. Марко Вовчок – етнічна росіянка, насправді Марія Вілінська, відома поліглотка, знала десять мов. А мама їй казала: «Дитино, то чудово знати іноземні мови. Але якщо ти не знаєш своєї, чи ти є людина?»

Ви, напевно, телевізора в хаті не маєте. Вся опозиція блокувала трибуну. Тільки чому партія УДАР так аплодувала, коли запрацювала? На це питання я відповісти не можу.