Остап Ступка

Актер театра и кино, Народный артист Украины
28 марта 12:00

    

Читать ответы
  • Остап Богданович, как Вы относитесь к утверждению что мы должны наращивать присутствие наших деятелей культуры в России! Ведь словом тоже можно и нужно воевать.А донести наши ценности, нашу правду, могут именно люди, известные и любимые россиянами!
    Якби не було так небезпечно для діячів культури їздити до Росії, можна було б говорити... Хоча в Росії існує Український культурний центр, Українська бібліотека, там є українська діаспора. Але зараз, коли там палять українські прапори, коли заарештовують директор української бібліотеки, не уявляю, якою може бути схема присутності наших діячів культури там. Я не знаю, як це зараз можна зробити. Може, на відстані воювати словом? Так туди ж нічого не доходить. Ми не можемо нормальну українську пропаганду донести на схід України, я вже не кажу про Москву.
  • Остапе Богдановичу, вас чимало критикували в Україні, коли ви знялися у відомому фільмі "Матч". Скажіть, зараз, коли пристрасті вщухли, ви не шкодуєте про зіграні ролі в "Матчі", в "Мы из будущего-2" або ще якісь? Зараз би, отримавши подібний сценарій і роль, погодилися б?
    Передусім я не шкодую про ці ролі. Це були добре зіграні ролі. Мені шкода, що не вся роль у "Матчі" увійшла в фільм, тому що там був розвиток персонажу і його трагічний фінал. Що стосується сьогоднішнього дня, то якби з’явилися такі сценарії «Матч» і «Ми з майбутнього-2», то їх треба було б ще більше переробити. Адже сценарій "Ми з майбутнього-2" був досить кардинально перероблений – у першому варіанті сценарію ми з сином не погоджувалися зніматися. Взагалі, а чому Україна не зняла фільм про матч, хоча ці події відбувалися саме тут? Чому ми завжди запізнюємося? Чому «Тараса Бульбу» зняли росіяни, а не українці? Чему «Матч» зняли росіяни, а не українці? Чому ми весь час запізнюємося? У нас багато говорять на цю тему. Але, як казав батько, "одне – плескати язиком, а інше – перти плуга".
  • Пане Остапе, які процеси, що зараз відбуваються у культурній сфері та навіть у більш широкому сенсі в країні, особисто вас насторожують і чому? Адже з 2014-го року унас почалася і "війна з пам'ятниками", і заборона фільмів та книжок, і заборони на в'їзд для російських акторів, і була ініціатива про запровадження акцизу на російські книжки, низка гучних перейменувань вулиць та населених пунктів, російська класика в українських школах вивчається російською, не догодили навіть російські казки, деякі з яких стали табу... Чи вбачаєте ви якусь небезпеку, закладену на майбутнє, в таких речах та діях держави? Сподіваюся на щиру думку. дякую за відповідь.
    Після Революції 2004 року одна журналістка мене запитала, як змінилося життя після революції, і я тоді сказав, що людське життя складається не з революцій, а з дріб"язків, які нас оточують. Наприклад, чи є туалетний папір у громадських вбиральнях, чи працює кондиціонер у метро, як працює сфера обслуговування в країні тощо? Можна забороняти що завгодно бо видати заборону – це найлегше. Звалити пам"ятники – окей, декомунізація, перейменувати вулиці – окей... Але як це впливає на рівень життя людей, пересічного українця? Чи працюють повною мірою заклади культури по районах і селах? Ми нещодавно були на гастролях на півдні країні – на будинки культури просто страшно дивитися, не кажу вже про дороги. Російська класика нікуди не дінеться... Чехов, Достоєвський, російська казка нікуди не дінеться... Мені здається, що у нас країна крайнощів. А треба виважено ставитися до всього. Краще б звернули увагу на розвиток культури і на підвищення рівня життя українців. Всі кажуть «декомунізація, декомунізація…», наче комуністичний режим – це захаращеність травою, високим бур"яном. А взяли машинку, зістригли його зверху, але коріння забули викорчувати, і комуністичне коріння залишилося, і воно досі дає свої паростки.
  • Какие впечатления у вас остались от совместной работы с Сергеем Безруковым в "Матче"? Что думаете о нем, как об актере и просто о человеке?
    Є актори, які подобаються мені більше, ніж Серьожа Безруков, правду кажучи. Хоча він, безумовно, є професіоналом. Він веселий, людина з гумором. Сидить на якійсь дієті: щось їсть, чогось не їсть... Загалом враження від спільної роботи було позитивне.
  • Останнім часом потихеньку почали з’являтися картини українського виробництва - і фільми, і серіали. Але чомусь у нас майже все нове, тільки-но виходить, одразу потрапляє під шквал критики від наших же співвітчизників. Чому так? Адже зрозуміло, що одразу не народяться шедеври.
    Одразу шедевр не зробиш – до нього треба йти. Просто коли дивишся український серіал, то думаєш так, бо це насправді перше, що впадає в око: «Чому професіонали, які займаються світлом у кадрі, так недбало ставляться до світла?». І тебе це вибиває одразу, і далі дивитися вже не хочеться. Тому що там – суцільний "пєрєсвєт". Стоїть актриса на крупному плані, а в неї половина обличчя – світла, а друга половина – темна. Ви будете таке дивитися? Тож питання якості. Але думаю, що ми через кількість все-таки прийдемо до якості і згодом всі будемо дивитися українські фільми і серіали.
  • Що для вас значать звання – «народний артист» чи «заслужений артист»? Для актора це важливо, чи це виключно пережиток радянських часів?
    Для актора такі звання – це важливий пережиток радянських часів. Оскільки наша держава досі має такі звання, і від них залежить фінансовий стан актора в театрі, тому це важливо в нашому суспільстві. У нас це свого роду визнання. Хоча існують думки, що звання купуються. Якщо хтось здатен купити звання, то для мене це неприйнятно. В багатьох країнах соцтабору теж були такі звання, але їх скасували, замінивши це належним фінансуванням, щоб молодий актор або знаний майстер себе нормально почували в житті.
  • Понятно ли вам злорадство части нашего общество как реакция на смерть актеров или режиссеров, не поддержавших сторону Украины в нынешнем конфликте? Последний из таких примеров - смерть Табакова. Или все-таки человек всегда должен оставаться человеком?
    Зловтішатися після смерті людини, в даному разі смерті Олега Табакова (з яким я, до речі, був знайомий), думаю, не потрібно. Треба залишатися людиною, бо, так чи інакше, він був великим майстром. А те, що він не підтримував Україну… Що зробиш, це його вибір. Як кажуть, про покійних говорять або добре, або нічого. Тому давайте зупинимося на «нічого».
  • Чи достатньо сьогодні роботи в українського актора в кіно та театрі? Чи хотілося б більше?
    Актору завжди хочеться більше, скільки б роботи не було. Ситуація в театрі відрізняється від ситуації в кіно. Тому що кіно зайвий раз підтверджує, що акторська професія дуже залежна: тебе можуть знімати, знімати, а потім раптово припинити, коли з"являються нові герої. Це наче лотерея. А так, завжди хочеться більше зробити чогось і в театрі, і в кіно, втілити свої задуми та хороші ідеї.
  • Чи можна прогодувати себе і родину акторською працею в Україні? На чому вам доводиться економити?
    Важко. Час від часу легше. Актор в Україні в театрі не заробляє, хоча й має зарплату. Якщо дивитися на акторів національних театрів або столичних театрів, то зі сторони може здатися, що все нормально. Нещодавно дізнався, що молоді актори, які тільки-но приходять у театр, у Харкові заробляють 3 тисячі 700 гривень. От я думаю, чи можна прогодувати на ці гроші себе, завести сім"ю, народити дитину, купити собі поїсти, купити одяг… Я думаю, що це неможливо. Тому державі слід замислитися над цим. Всі наші театри – державні заклади, і акторська праця має належно оплачуватися. У актора повинен бути стимул – або державний стимул, або приватний стимул, або меценати, які люблять театр і все, що пов"язане з мистецтвом. Актор заробляє гроші в кіно. Так було завжди, за всіх часів. Але молодих акторів слід підтримувати, і не давати їм зарплату розміром 100 євро на місяць – це абсурд, це соромно.
  • Як ви ставитеся до подій на Донбасі? Як гадаєте, чи примиряться колись українці і росіяни? І коли це стане можливо, за яких умов?
    Війна на Донбасі – це, звичайно, трагічна сторінка історії нашої держави. Чи примиряться колись українці і росіяни? Ви знаєте, все залежить від тих людей, які керують країнами. Я розумію, що великий відсоток населення в Росії «зомбований» у ставленні до України пропагандою і всілякими негативними речами. Примирення, можливо, колись і станеться. За яких умов – не знаю. Але треба, щоб люди миро співіснували в ХХІ столітті. Але світ так влаштований, що завжди відбуваються війни. І як це змінити, мені важко сказати. Напевно, треба об"єднувати зусилля з усіх боків, щоб цього просто не допускати. Подивіться, наприклад, на трагедію у Кемерово – це повний жах. А бачте, як воно стається, і війни не треба, щоб стільки людей загинуло, дітей... Це сумно, насправді навертаються сльози. Люди не винуваті в тому, що політики мають якісь свої плани на розподіл світу.
+
Соглашаюсь
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности