Мирослав Гай

Це відповідає дійсності. В першу чергу, росіяни змогли відпрацювати нові засоби організації ведення бою. Вони все намагаються перейти до моделі мережево-центричної війни, коли всі сили та засоби об"єднані в єдиний "кулак". наразі так воюють американці: у них паралельно працюють різні види розвідки, командування знаходиться постійно на зв'язку з різними підрозділами, для цього потрібен потужний комп'ютерний ресурс. тощо. Росія непогано змогла випробувати свої безпілотні системи "Орлан", які можуть на собі нести велику кількість корисного навантаження, і не просто коригувати артилерію, а виводити рівеньу правління вогнем на новий якісний рівень, коли ви в реальному часі можете спостерігати, як відпрацьовує ваша артилерія, мати одразу зв"язок з усіма командирами батарей, працювати швидко та влучно. Плюс РФ змогла випробувати РЕБів та РЕРів - засобів радіоелектронної боротьби. Також РФ випробовує нові види боєприпасів або старі калібри, але модифікованого зразка. Крім того, РФ ще за 2014-2015 рр засилала на Донбас молодих офіцерів з різних родів військ, які могли тут проходити тренування та відпрацьовувати свою майстерність по реальних об"єктах. Зокрема, РФ змогла відпрацювати нові види логістики, бо 21 ст. основним засобом перекидання техніки і боєприпасів в РФ була залізниця - так склалося історично і через відсутність достатньої кількості хороших доріг. За останні роки РФ змогла відпрацювати методами перевезення техніки автомобільним грузовим транспортом, коли техніка завантажується в фури, які їдуть, зупиняючись тільки для дозаправки, вахтовим методом міняючи водіїв. Тобто Росія провадила комплексні тренування на Донбасі та випробування для особового складу, техніки, радіоелектронних засобів, ведення війни.

У нас багато проблем. Дуже важлива проблема - оновлення парку транспорту для медичної евакуації. Але, слава Богу, потрохи парки бойової техніки поповнюються бойовими зразками. Це і нові БТРи. Зараз потужно ремонтуються та модернізуються старі зразки танків, які є в Україні у великій кількості, питання тільки в тому, щоб поставити їх до строю. Звичайно, ми потребуємо свого власного патронного заводу та сучасних інструментів ведення війни. Проте снайперські комплекси, контрбатарейні радари ми вже отримуємо завдяки нашим іноземним друзям. Є певні питання з комплектуючими до старої радянської техніки, тому що багато чого ми закуповували в Росії. Але зараз ця проблема вирішується.

На жаль, будь-яке озброєння не є запорукою того, що не буде агресії. Через те, що РФ зараз широко використовує немілітарні методи ведення війни за Доктриною Герасимова. І ті комплекси, що ми отримуємо, - це тільки перший крок до переоснащення новим озброєнням української армії. Наразі вже анонсовано, що ми отримаємо не тільки протитанкові комплекси "Джавелін", а й інші види летальної зброї - "Джавеліни" просто стали "першою ластівкою". Та головним фактором стримання російської агресії буде не військова техніка, а люди, що нею користуються, та реформи в оборонному секторі, які будуть проведені.

Мінусом введення миротворців може бути неготовність українського суспільства до примирення з колаборантами. І, можливо, до приведення в український політикум ще більшої кількості проросійських сил. Адже згідно з Мінськими угодами, після того, як контроль над кордонами отримає українська сторона, ми будемо змушені проводити вибори на вже підконтрольній нам території, в які однозначно втрутиться РФ через афільованих з нею проросійських олігархів. І друге питання - ми повинні будемо провести амністію, до якої потрапить велика кількість ворогів українського народу. Все це дуже непопулярні рішення в суспільстві, до який я не певен, що воно готове. Плюс після повернення контролю над територіями нам потрібно буде їх відновлювати, що потягне просто шалені ресурси, навіть при допомозі міжнародної спільноти.

Місцеве населення, як показала практика, готове сприймати навіть інопланетян, аби тільки запанував мир. Вони сприймуть будь-кого, хто забезпечить їм мир, дасть робоче місце і нормальну зарплатню й пенсію.

За останній час у мене було декілька публікацій щодо втрат РФ у Сирії. Свої здогадки та висновки я робив на основі відкритих джерел та приватної інформації, що зміг отримати. Я сам не розраховував, що мої повідомлення про смерть контрактників у Сирії викличуть такий резонанс та протидію російських спецслужб, що відповідають за інформаційний простір. Роблю припущення, що повідомлення про масову смерть росіян у Сирії - це не тільки правда, а ще й не вся жахлива правда, про яку ми дізналися. І Росія дуже не хоче, щоб ці питання виносилися у публічне поле.

Оцінку діяльності тих чи інших персон, політиків потрібно робити, не виходячи з їхнього фаху, професії, освіти, а виходячи з того кейсу вчинків та пророблених справ, які вони зробили, позитиву та негативу, який вони несуть своєю діяльністю, державним інтересам, та репутації. Багато політиків США за професією не були політиками, у них навіть декілька президентів та губернаторів були акторами, і це ніяк не говорило про їхню ефективність. Наприклад, до Георгія Борисовича Туки я ставлюся з великою повагою. І взагалі, вітаю, коли громадянське суспільство не стоїть осторонь, а активно долучається до політичного життя, йде навіть у бюрократію, виконавчу владу. Через те, що, щоб змінити систему, треба змінити кадри, а, як виявилося на четвертий рік, цих кадрів в Україні дуже мало. Тож громадянське суспільство - це один із способів влити "нову кров" і реформувати систему. Але дуже погано, коли під виглядом тих чи інших соціальних шаблонів у політику приходять шахраї та авантюристи. Та, на жаль, дати їм оцінку може тільки або прокурор у разі наявності вини, або виборці на виборах, як оцінки діяльності того чи іншого політика.

Військовослужбовці забезпечені зараз усім, що необхідно, тільки тому, що їх мало. Якщо доукомплектувати бригади хоча б до вимог військових статутів, то, боюся, виявиться, що наше забезпечення ще має великі проріхи. Та діяльність волонтерів, які за ці чотири роки не припинили своєї роботи, все ж таки змінилася. Дійсно, військовослужбовець зараз критично не потребує нової форми чи харчів. Проте більшість волонтерських організацій знайшли себе в роботі над системними змінами оборонного сектору. Багато хто перекваліфікувався на більш складні та технічно ємкі завдання. Наприклад, наш благодійний фонд забезпечує комп"ютерною технікою підрозділи ЗС, спеціального призначення. Ми працюємо в інформаційному секторі. Крім того, беремо участь у просуванні реформ та у допомозі внесення змін до чинного законодавства в оборонному секторі. Ми змогли забезпечити перехід декількох штабів Сил спеціальних операцій на інші способи планування та управління завдяки наданню їм потрібної техніки. Більшість із нас уже назвати просто волонтерами, ми стали частиною чогось більшого. Це ціла система благодійних та громадських організацій, які щодня продовжують працювати за різними напрямками: хтось займається евакуацією, хтось, як ми, працює в сфері інформації та переоснащення новим обладнанням, хтось продовжує займатися реабілітацією і навчанням - як бойовим, так і цивільним, а хтось працює над реформами безпосередньо в МО, Генштабі тощо.Треба закарбувати кожному українцю в своїй голові, особливо важливо це зробити високопосадовим військовослужбовцям, що високий рівень діяльності громадянського суспільства, сам факт його існування,є головною запорукою національної безпеки держави. Такої ж думки військові аналітики країн НАТО. Вони вважають, що розвинуте громадянське суспільство є неодмінною частиною державної безпеки через ускладнення, проведення війни невійськові методами.

Найголовніше, що для нас зміниться, - це те, що ми на законодавчому рівні дали визначення Російській Федерації та її діям. Все це стає базисом для подання позовів у міжнародні суди і Міжнародного трибуналу, а згодом. і отримання мільярдних репарацій. Крім того, цей закон підкріплює унеможливлення руху України у зворотньому векторі від Європи до Росії.
Відповідно до цього закону, ми також зможемо побудувати інструментарій для інших засобів тиску на Російську Федерацію. Тепер можна буде не просто дорікати непатріотичним підприємцям за торгівлю з Росією і казати, що вони торгують із ворогом, а посилатися на чинне законодавство. Також цей закон ускладнює для Росії можливість воювати в Україні невійськовими методами. Люди, які вестимуть діяльність на користь Росії, фактично працюватимуть на ворога. Закон стає підґрунтям для розробки інструментів та засобів повернення окупованих територій всіма можливими методами. У військових будуть більше розв'язані руки, особливо в плануванні та організації активних заходів, що забезпечить ліпшу безпеку для особового складу та мирного населення. Ну, і для світу ми нарешті закріплюємо на папері статус окупованих територій Росією. Усе це створює підґрунтя для тиску на Росію і на міжнародній арені.

Може. Але це залежатиме від того, чи вдасться світовій спільноті, зокрема, американцям, більш потужними санкціями урізати апетити Кремля та зробити ескалацію занадто дорогою А нові санкцій - не за горами... Про це вже заявлено в Міністерстві фінансів США, Весь світ вже зрозумів, що таке режим Путіна після його дій в Україні, Сирії, втручання в політичні процеси інших країн, організації терактів та цілих шпигунських мереж на території інших держав. Тому зараз стоїть питання не просто виходу Росії з України чи Сирії, а взагалі повного демонтажу путінського режиму. Яка реакція на ці дії буде у кремлівського карлика - не відомо. На відкриту війну з країнами НАТО він неспроможний.

Радянський бюрократичний апарат. Дуже довгий період прийняття рішень та планування. Ті операції, які у нас планують на рівні полковників і генералів, у країнах НАТО розробляє середній та молодший командний склад. Нам потрібна більше делегація повноважень молодшій і середній ланці офіцерів. Нам потрібно міняти принципи та підходи на інші, не радянські.

Україна буде в НАТО, все до цього йде. І причина тому - не тільки наше бажання та життєва необхідність. Три місяці тому я був у Брюсселі, в штаб-квартирі НАТО, розмовляв із їхнім фахівцями з політичного та військового офісів НАТО, і чітко зрозумів для себе, що ми потрібні НАТО не менше, ніж НАТО потрібне нам. На сьогодні безпечна Україна грає дуже важливу роль для безпеки в цілому регіоні. В НАТО є розуміння цього, і вони планомірно працюють у напрямку допомоги в реформах та активної співпраці з Україною. Референдум потрібен. Це - не забаганка президента. Це - спосіб узаконити і унеможливити відхилення від шляху України до Північно-Атлантичного альянсу. Міф про те, що окуповані території є стабільною гарантією невступу, розповсюджує РФ. Є механізми... Зараз головне - донести якомога більшій кількості українських громадян ідеї та принципи НАТО.

Донбас - це інструмент для Росії. Це - спосіб створення соціально-політичної в Україні, дестабілізації ситуації всередині країни. Найцікавіший для РФ варіант - це розхитування України невійськовими і військовими методами, приведення в Україні до влади проросійських сил, хай навіть під видом патріотичних, та кардинального розвороту України в бік політичного союзу з РФ із подальшим позбавлення її незалежності. Головна мета РФ - залишити Україну під контролем Росії. Все інше - методи.

Служба в резерві - це, можливо, буде потужний інструмент для покращення обороноздатності країни при менших фінансових витратах. Сама ідея служби в резерві - це мати на випадок війни чи надзвичайних ситуацій сотні тисяч чоловіків із досвідом бойових дій чи військовою освітою, які протягом 22 годин зможуть прибути до своїх підрозділів та розпочати виконувати функції військовослужбовців. Такі люди високо мотивовані, які зголошуються на службу в резерві добровільно, вони проходитимуть перенавчання та бойове злагодження щороку, і при цьому вони будуть закріплені за конкретними частинами на конкретних посадах, маючи конкретних командирів, знаючи життя та завдання свого підрозділу. Вони матимуть записану за собою зброю, засоби захисту, бойову техніку, що чекатимуть їх в разі потреби. Фактично зараз ми працюємо над удосконаленням системи служби в резерві та змінами до чинного законодавства. Для того, щоб зробити службу в резерві популярною, престижною та навіть бажаною.
Відповідаю на друге запитання. Я вважаю, що морально-психологічне забезпечення в армії, бойовий дух грають велику роль. Та бажано, щоб ми провели такі реформи, які б перетворили армію на справжню інституцію, інструмент, який працював би ефективно, незалежно від психологічного стану в суспільстві, пропаганди тощо. Зараз ми до цього йдемо.

Пан військовий прокурор слушно зазначив, що ведення статистики самогубств серед учасників бойових дій не відноситься до компетенції Військової прокуратури. Проте не було жодної країни, яка б вела довготривалі бойові дії і не мала проблем із, так званим, посттравматичним синдромом. Ця проблема є у США, в Європі, дуже гостро вона стоїть у Росії. На жаль, Україну теж не оминуло це лихо, бо ми маємо вже чотири роки "окопної війни", яка вважається найскладнішою для морально-психологічного стану особового складу. Якби ці дані відповідали дійсності, волонтерські організації, комітети солдатських матерів та військові психологи вже б давно винесли їх назовні. Тому хотілося б знати, що саме мав пан Матіос на увазі, дані за який період, стосуються вони і мирного життя військовослужбовців у тилу чи тільки фронтової зони. Його повідомлення занадто не конкретне і потребує більш глобального аналізу.

Найбільшим досягненням Революції Гідності є те, що Україна досі вільна та незалежна держава. І маю можливість давати вам цю відповідь українською мовою. Бо завданням Януковича і Путіна, програмою мінімум була побудова в Україні авторитарного ладу, що б забезпечило збереження нашої країни в полі геополітичного впливу РФ із подальшим демонтуванням її державності. Крім того, Революція Гідності сколихнула дивовижне зростання громадянського суспільства. Колосальні жертви та втрати, яких ми зазнали в лютому 2014 року, сколихнули в нації щось глибинне, ґрунтовне, внутрішнє відчуття єдності, самоідентифікації. Це дуже важливо. Незалежність, яка не виборена кров"ю, не ціниться людьми і рано чи пізно ними втрачається.

Ви перебільшуєте мій досвід ведення бойових дій. Я не дозволяю собі робити порад начальнику Генерального Штабу, це за межами моєї компетенції. Віктор Миколайович - людина дуже ґрунтовна і фахова, хороший солдат, як зазначив один із іноземних військових представників. І те, що він запрошує на такі зустрічі волонтерів, блогерів чи офіцерів молодшого складу, а в моїй ситуації - членів Ради резерву, побічно говорить про те, що - дослухається. Щодо налаштування офіцерів ГШ на завершення бойових дій - командування чудово розуміє всі ризики, можливі та неможливі аспекти, різні варіанти розвитку подій, в яких ми можемо опинитися. На жаль, на мою думку, наша армія не в змозі відвоювати Донбас та Крим без міжнародної підтримки та великої кількості жертв як серед наших військових, так і серед мирного населення. Військові завжди готові виконати свій обов"язок та наказ, та вони намагаються діяти в межах логіки, здорового глузду та правильних оцінок сил та засобів, ризиків і співвідношення кінцевого результату до можливих втрат. Всі варіанти прораховуються формулами, цифрами, нормативними документами. Це дуже складна робота. І вона, на щастя чи на жаль, залежить не стільки від наших бажань, скільки від наших можливостей - військових, політичних, дипломатичних, економічних, психологічних.

Коли ви наводите слова конкретної людини, а в нашому випадку Віктора Верцнера, бажано конкретизувати і другу сторону. Пан Верцнер спілкувався з конкретними генералами чи генералом, у якого є ім"я, посада. І доки я не почую, про кого саме він це говорив, мені нічого відповісти на це запитання. Ми маємо тих генералів, яких маємо, і серед них є Герой України Михайло Забродський - молодий, розумний, який зараз призначений командувачем АТО, з досвідом участі у міжнародних миротворчих операціях. Немає поганих генералів, політиків, сантехніків - є конкретні люди, про яких можна висловити суб"єктивну оцінку. Бо, не дивлячись на таку різку критику пана Верцнера, це не він воює із третьою армією світу, і не він чотири роки стримує російського агресора, який завіз на Донбас танків більше, ніж у Німеччини та країн Балтики разом. Поки що Київ - український, і саме Україна є форпостом західної цивілізації та буфером між країнами НАТО та РФ.

Україна знаходиться у складній ситуації. Безпека в Україні є запорукою безпеки в регіоні. Це розуміють країни НАТО. Наша дестабілізація несе загрози Євросоюзу. А війна в Україні є першим прикладом війни в Європі у ХХІ столітті. Для цивілізації, яка вже запускає приватні ракети на Марс, така ситуація неприпустима. Відповідно для того, щоб ми були безпечною країною, нам потрібно провести реформи у політичному, економічному, оборонному секторах. Досвід свідчить, що самостійно ми на такі реформи неспроможні в короткій перспективі. А часу для очікування ніхто не має. Тому Україні зараз допомагають інтегруватися в глобальний світ, парадигму, яку ми називаємо "західна цивілізація". Вважайте, що ми виграли в лотерею. РФ протистоїть цій інтеграції настільки, що навіть розпочала війну на Донбасі. Відповідно не варто казати, що ми просто знаходимося під зовнішнім управлінням, а варто сказати, що на Україну впливають різними методами дві протиборчі сторони - Росія та Захід. А от яку сторону і цивілізаційну модель оберемо ми - вирішувати нам. І я думаю, що ви, автор питання, цей вибір уже зробили, щоб ви не казали. Адже пишете ви з комп"ютера чи смартфона через інтернет і українською мовою.

Мінські домовленості - це велика фікція, і це всі розуміють. Деякі фігуранти мінського процесу не існує в жодному чинному законодавстві, яке б було визнано міжнародною спільнотою. відповідно будь-які папірці, які були підписані, підписані особами, які не мають жодних повноважень. Якщо ми розуміємо, що це фікція, але всі роблять вигляд, що це не є так, то потрібно з"ясувати для себе - яку мету переслідують Мінські домовленості в першу чергу, і чи досягають вони цієї мети. Як на мене, "Мінськ" - це спосіб для затягування часу, який кожна зі сторін витрачає по-своєму, і досягнення відносного зменшення вогню. З цими двома завданнями наразі Мінські домовленості впоралися.

Як свідчить статистика, волонтери та армія користуються найбільшою підтримкою в суспільстві. А ми знаємо, що найчастіше найжорсткіші вимоги ми висуваємо до тих, кому ми довіряємо і кого любимо. А головне - що волонтери персоналізовані, а Міністерство - то машина. І з волонтерами є способи зворонтного зв"язку, а з Міністерством - ні. Тому нам здається, що до волонтерів висувають більш жорсткі вимоги щодо контролю. Та нічого, вимагайте звітів - усе правильно. А активні представники громадянського суспільства, якими є зокрема й волонтери, будуть "гнобити" Міністерство. То разом здолаємо ту "скалу".

Росія зосередила потужний військовий потенціал у Криму, і це відзначають міжнародні спостерігачі. Зокрема, вона перегнала до Криму ядерну зброю та батарею ПВО С-400, збільшила кількість особового складу, передислокувала авіацію. Якщо Росію таки змусять вивести своїх військових із Криму, то в технічному плані в цьому не буде багато складнощів - як завели, так і виведуть. Питання тільки в тому, що Росія перетворює Крим на гігантську військову базу. Зараз у Криму відбувається засолення колись родючих земель, що робить півострів непридатним для життя. Тож, боюся, що всі ці процесу не на роки, а на десятки років.

У продовженні війни не зацікавлений ніхто - всі зацікавлені перемогти в ній. Для себе треба остаточно з"ясувати, що сучасні війни - це багатошарові явища, які на 80% складаються з немілітарних способів ведення війни. Сучасна війна, окрім військових дій, включає в себе політичну, дипломатичну, економічну, інформаційну, ідеологічну війну, війну спецслужб, наукову війну. Все це можна побачити в діях Росії щодо України. Все це - дуже дороге задоволення. Тому всі сторони зацікавлені не в затягуванні війни, а в якомога швидшій перемозі в ній, із максимальною користю для себе.

Робота щодо подання позовів у міжнародні суди, зокрема, в Суд ООН, Україною вже ведеться. Зараз збирається та формується гігантська доказова база злочинів РФ. До такої роботи залучені не тільки працівники Мін"юсту, а й сторонні громадські організації, фахівці з розвідки у відкритих джерелах, громадські активісти, правозахисники. Зокрема, разом з Мін"юстом роботу веде громадська організація "Стоп-терор", яку очолює колишній мешканець Луганська Семен Кабакаєв. Робота ведеться дійсно потужна, і вона обов"язково дасть свої результати.

Миротворці на Донбасі - це не панацея. Просто треба розуміти, що вся світова спільнота зараз шукає шляхи вирішення цієї проблеми - першої війни на європейському континенті в ХХІ сторіччі. І всі шукають такий метод, щоб розпочалося ще більшої війни. І щоб він був законний, у межах міжнародного права. На жаль, таких механізмів не дуже багато. Тому маємо те, що маємо. Не певен, що миротворці туди зайдуть, бо це буде можливо лише у випадку, якщо звідти вийде Росія. І навіть якби Росія хотіла вивезти звідти сотні танків, які вона туди загнала, я не певен, що Путін дозволить створити ситуацію, коли на деокупований Донбас прибудуть міжнародні слідчі, які розслідуватимуть злочини Росії проти людства. Це дуже невигідна ситуація для Путіна, смертельно.

Джавеліни - це тільки "перша ластівка". Передача Джавелінів відкриває механізм поставок Україні поставок іншого летального озброєння і не тільки від США. Тому я дуже задоволений цими рішеннями.

Є різні приватні військові компанії, у Росії їх декілька. Переважно ПВК виконують охоронні функції, супроводжують кораблі в міжнародних водах, захищають їх від піратів, забезпечують безпеку різних об"єктів. Та останнім часом Росія вигадала для себе новий механізм використання ПВК, який дуже гарно можна побачити на прикладі Донбасу та Сирії. Фактично вони формують ту чи іншу бригаду за принципом побудови бригад спецпризначення. І використовують їх під виглядом ПВК. Тобто назвою ПВК "Вагнер" діють і регулярні військові формування на зразок усіляких козаків, найманців, так і контрактні професійні військовослужбовці. Це дозволяє РФ проводити ті чи інші активні військові заходи, і в разі певних перемог подавати їх як перемоги Російської держави. Ми бачили це під час звільнення Пальміри. А в разі програшу - перенаправляти всю негативну реакцію на якісь ПВК, відверто приховувати втрати, зокрема, серед кадрових військовослужбовців. Тобто лаври переможця Росії, а лаври невдахи - примарним ПВК. Ця тактика може бути ефективною в якийсь період, але згодом вона призводить до стратегічної поразки, бо фактично делегітимізує Росію як державу.

Оборонні замовлення оплачують іноземці. Приходить уряд тієї чи іншої країни і каже: "Ми вам даємо стільки-то коштів - зробіть нам стільки-то танків". Це ж ми не з запасників своїх продаємо. Чи ви думаєте, що ми робимо "Оплоти" за рахунок державного бюджету, потім зберігаємо їх на складах, не даємо армії, а продаємо? Ні. Приходить клієнт, робить замовлення, підписується контракт, і ми виготовляємо те, що користується попитом. В українському ж бюджеті немає таких коштів, щоб самим собі сплатити в достатній кількості того озброєння, що у нас замовляють іноземці. Проте кошти, які ми отримуємо з декількох проданих "Оплотів", яких явно недостатньо для поліпшення обороноздатності армії, ми можемо пускати на ремонт старої техніки, якої у нас достатньо на складах, і, таким чином, більш масово закривати дірки. Завдяки таким оборонним замовленням нам вдається ремонтувати і модернізувати хай старі, але ще достатньо ефективні види озброєння.

Після проведення Білоруссю на своїй території спільних із Росією військових навчань "Захід-2017", після арештів українських активістів та бійців, що потрапили на територію Білорусі, після відмови Білорусі в будь-якій співпраці з Україною у військовому виробництві ми навряд чи можемо говорити про те, що чинний політичний режим Білорусі є другом для України. ФСБ Росії вільно діє на території Білорусі, відповідно наявність миротворчої місії білоруських військових дає широку можливість РФ заводити в Україну свою розвідку.
З Казахстаном - та сама причина.
Поставте собі питання - де, скоріше за все, опиниться російський розвідник, серед чиїх миротворців - шведських чи білоруських? думаю, відповідь очевидна.

Ні. Представники окупаційних адміністрацій РФ не є суб"єктами міжнародного права. Домовлятися з ними про щось - немає сенсу.

Тому що в Сирії вони легітимізували свою авіацію через запрошення Башара Асада та до останнього приховували свої наземні операції. А в Україні їм такого запрошення офіційно ніхто не дасть. Відповідно це було б ще більш кричущим порушенням міжнародного законодавства, прав людини. Це було б неприхованою військовою агресією, за яку б вони моментально отримали б жорсткі санкції від країн Заходу. А так вони мають змогу казати "настамнєт".

Я не думаю, що рішення про необхідні заходи безпеки приймає особисто президент. Для цього є відповідні фахівці. Тому ставити питання про доречність таких заходів потрібно на адресу тих, хто за такі речі відповідає. Наприклад, в Управління держохорони. А щодо прикладу Януковича - я з вами не згоден. Бо на проведенні відеоконференції з ним наполягала прокуратура через його відмови з"явитися в суд особисто. У ситуації з Порошенком, я думаю, були достатньо вагомі причини, наприклад, звичайна завантаженість президента. Я думаю, тут все логічно і зрозуміло.

Ні. Через те, що у військових компаніях воюють фахові військові. Там воюють люди, які готові до своєї смерті, туди не беруть простих шахтарів чи мийників вікон. Крім того, там платять такі "бабки", які звичайній людині складно заробити в російських реаліях.

Ні. ПВК "Вагнер" було створено для того, щоб це заперечити.

Думаю, що так, напала б. Найголовніше - що сталося за ці чотири роки в армії, це те, що ми почали проводити безпрецедентні заходи за якістю та кількістю разом із країнами НАТО. Через цю війну питання безпеки в Україні стало не приватним питанням українського народу, а міжнародною темою. Відповідно, зараз дуже багато країн, наших друзів, працюють над реформами в Україні та кроками для створення в нас безпечної сильної економічно впевненої держави.

Так, я думаю, що це абсолютно реальний прогноз. Не знаю жодного експерта, якмий би вважав. що ситуація зміниться. Звичайно, все можливо в житті, і раптом відбудуться докорінні зміни в правлячій еліті РФ - відставка Путіна або його смерті, тоді процес деокупації Донбасу піде швидше. Навіть зачистка цих територій від парамілітарних формувань забере певний час. Тому думаю, оцінки розвідки США - адекватні.

Я думаю, що ваша оцінка правильна. Але на прикладі Слов"янська, коли українська армія зайшла туди і деблокувала місто, я бачив картину дуже швидкої зміни соціальних настроїв і гігантські черги за сосисками, що привезла українська армія.

У 2014 році гіршої дороги. ніж в місті Ізюм, я не бачив. Це було повне жахіття, при тому, що місто ніколи не зазнавало бойових дій. Зараз дороги в Ізюмі та дорога Ізюм-Слов"янськ - це найкращі дороги в Україні, які я бачив. На під"їзді до Слов"янська дорога краща, ніж у Німеччини. Принаймні зовні. Потрошку там, де нормально працюють органи місцевої влади, йдуть відбудови шкіл, садочків... Звичайно, не всюди. Але після реформи децентралізації дуже багато чого залежить від громад. Думаю, що після деокупації Донбасу його відбудова буде проводитися із залученням декількох джерел ресурсів: бюджет, міжнародні донори, приватні донори, а згодом і репарації РФ.

Так, бачив. Я дуже тішуся кожному українському фільму, який з"являється на наших екранах, особливо - який розповідає про сучасну війну. Бо наразі Україна вже має своїх сучасних героїв, новітні міфи, які, на мою думку, здатні пройти випробування часом. Фільм вартий уваги як явище.
Звичайно, бюджет фільму далекий від голівудського, що до певної міри врізає художні засоби та інструментарій творців картини. Та видно, що робота над ними була щирою. А справжню війну жодне художнє кіно не в змозі передати.

Я не можу назвати 1/8 Донбасу, яка окупована, ні вовком, ні зайцем, ні рибкою. Напередодні початку війни стадіон "Донбас-Арена" вставав під Гімн України після виграшу "Шахтаря" під українським прапором. Тому в разі потапляння на окуповану територію українських ЗМІ, припинення української пропаганди, завезення туди харчів нормальної якості, вирішення соціальних проблем простих людей, там швидко відбудеться "диво" українізації. Не здивуюся навіть якщо на референдумі про вступ до НАТО саме Донецьк та Луганськ віддадуть найбільше голосів за цей вступ.

В Україні правоохоронні органи щодо таких питань як ЗМІ діють у межах чинного законодавства. Звичайно, проросійські інформаційні "смітники" давно потрібно було закрити, бо вони є засобом "гібридної війни", а не проявом свободи слова. Для цього потрібно змінювати законодавство, щоб СБУ могло їх "прижучити". А поки що вихід тільки один - самому Туці подавати на них позов до суду. Та боюся, що журналіст "Страна.юа" скаже, що це не перекручування фактів, а таке його розуміння висловлювання Туки. Найліпше покарання для таких сайтів була б відсутність аудиторії, бо існують вони тільки тому, що ви їх читаєте.

СБУ, як я знаю, арештовувала велику кількість людей, які співпрацювали з окупаційними адміністраціями, бо навіть брали участь у парамілітарних утвореннях і регулярних військових. Та часто через недосконалість та прогнилість української судової системи цих людей відпускали. Думаю, після прийняття закону про деокупацію Донбасу, де зазначена наявність окупації та війни, сформульованих термінами міжнародного законодавства (агресія та ефективне управління), ситуація з покаранням колаборантів якісно зміниться в бік справедливості.

Я розумію ваш біль і бажання справедливості та вважаю, що люди, які ходили на референдум, уже покарані. Вони витратили свій життєвий час на лайно, яке РФ подавала їм як щось дорогоцінне та глобальне. Вони перетворили Донбас на депресивний регіон поза юрисдикцією будь-якого правового поля, понівечили перспективи своїх дітей та онуків, що залишаться на цій території. Та вони - українські громадяни. І навіть останній злочинець, що сидить у тюрмі на окупованій території і має український паспорт, заслуговує на належну підтримку української держави, бо він - громадянин. Тому, якщо, на відміну від failed state - Росії, ми маємо повагу до себе як до держави, то маємо працювати з цими людьми у правовому полі. А також маємо розуміти, що РФ познущалася над цими нещасними, провівши глобальний соціальний експеримент з впливу на психіку цих людей пропаганди, брехливої інформації, викривлених наративів. У тому, що це стало можливим, є до певної міри провина й української держави, тому ми не можемо тільки звинувачувати цих людей. Ми маємо спитати - що ми зробили, щоб вберегти їх, і дати собі чесну відповідь. А давши собі відповідь, набратися мужності. засучити рукава та почати вирішувати проблеми всіх громадян України. Але це не нівелює тих злочинів, які були скоєні зі зброєю в руках і призвели до жертв та вбивств. 

Ви самі дали прекрасну і дуже грамотну відповідь. Громадянська активність в усіх напрямках і сферах життя держави.

Ви не маєте рації. Такі документальні докази - є. Вони зараз формуються в єдину базу і готуються Мін"юстом для передачі до міжнародних судів. Є і радіоперехоплення, є і перехоплені розмови, є і документи, і захоплена зброя, і супутникове спостереження, і безпілотники - все є. Тому не розумію запитання.