В Україні рівень так званого соціального цинізму (є таке поняття у соціології) зашкалює. Тобто співгромадяни вважають один одного схильними до корупції, злого умислу – це в нас фіксується ще з початку 90-х. Тому я не дивуюся реакції на онлайн-уроки – для нашого суспільства вона є природньою. У кризу і карантин, коли люди замкнуті у своїх маленьких просторах і стривожені, така реакція є способом скинути напругу.
Та чи є насправді привід для такої реакції? Те, про що йдеться – дрібні помилки на рівні обмовок. Такі речі є невідворотними у будь-якому процесі, хай скільки б не було людей, які його контролюють. І на це варто дивитися простіше.
Читайте также"Мишка Антарктический": педагог ответила на обвинения в ошибкеКрім того, онлайн-уроки не є обов’язковою програмою, яку всі мають дивитись. Це, скоріше, підстраховка, бо є школи, які змогли організувати процес дистанційного навчання і ті, які не змогли. І тут варто говорити не тільки про школи, а й про технічне забезпечення самих вчителів, які зараз ведуть уроки з дому. І виходить така парадоксальна ситуація з цією ініціативою, у якій покриття телевізійним сигналом ширше, ніж покриття інтернетом. І ці уроки - фактично підстраховка для учнів з сіл та невеликих міст, де проблематично з кваліфікацією вчителів.
У нас є типова програма, та відносно нещодавно ухвалений закон про освіту каже про те, що вона не є догмою, а орієнтиром, за яким кожна школа складає власний навчальний план. Більш того, педагоги мають право на свою педагогічну творчість. Тому орієнтуватись на щось усереднене зовсім не доводиться.
Читайте такжеСтало известно, кто снимает онлайн-уроки с ошибками для украинских школьниковТому я би не надавав такої уваги допущеним помилкам, зважаючи на те, з яким поспіхом це робиться – до цього ніхто спеціально не готувався, кошти не виділяв, стандартів не встановлював. Та і серед педагогів є люди з різними стилями викладання. Проблема в іншому – це фактично спроба перенести в умовний онлайн навчальну діяльність. І такий рафінований перенос більше нагадує реаліті-шоу, ніж навчальний процес.
Бо у кращому випадку, учень, навіть якщо в нього є окрема кімната і його нічого не відволікає від сприйняття, засвоїть максимум 15-20 відсотків матеріалу. Бо психологічні дослідження кажуть про те, що для засвоєння хоча б 60-70 відсотків контенту потрібні активні методи навчання, тобто коли учень сам щось розповідає, а не лише слухає. І в цьому форматі організувати це неможливо.
І саме ця система оголює проблему відсутності відповідної платформи для навчання і питання того, що взагалі відбувається із системою освіти і що треба зробити зараз, коли ми наближаємося до кінця року, аби уникнути катастрофи.
З іншого боку, є тут і політична складова, адже це бажання ключових політиків – Офіс президента, Верховну Раду, МОН – осідлати резонансну тему у суспільстві, бо, як виявилося, це не лише медицина, а й освіта. Адже батьки, які опинилися разом з дітьми на карантині, тривожаться про те, що буде зі знаннями і успішністю своїх дітей. А для політиків – це спроба дати пігулку на больову точку.
Николай Скиба, эксперт направления "Образование" Украинского института будущего, специально для Главреда
Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред
Читать Главред в Telegram
Главред в Google News
