Как запрет российских сайтов в Украине может создать "информационные евробляхи"

Президент Володимир Зеленський продовжив заборону російських соціальних мереж та інтернет-сервісів, яка запроваджувалася ще за часів Порошенка. Запровадження такої заборони відображало стан готовності України до інформаційної війни з Росією: з 2014 року Україна програвала Російській Федерації по всіх інформаційних фронтах. За таких умов запровадження санкцій щодо російських інтернет-ресурсів мало позитивний ефект і було потрібно для того, щоб зупинити російський інформаційний вплив на українців.

Однак заборона інформаційних потоків і соцімереж не може сприйматися як самоціль. Вона має завдання не тільки захистити наш інформаційний простір від Росії, але й сформувати такий український інформаційний продукт, щоб ми були готові, знявши ці заборони, протистояти РФ в інформаційній війні. Тобто ми маємо бути готовими вести війну за уми українців, які проживають і на територіях, підконтрольних Києву, і на територіях, непідконтрольних йому, і на територіях ворога, тобто Російської Федерації.

Проведу паралель зовсім з іншою сферою, але ситуація дуже схожа. Машинобудування. В Україні свого часу запроваджувалися обмеження на ввезення іноземних автомобілів, і українці мали значно переплачувати, якщо хотіли ввезти в країну автівку закордонного виробництва. Такі заходи вживалися для того, щоб зберегти українське машинобудування. Але, на жаль, власники українського машинобудування не скористалися цим моментом і сприятливими для них умовами. Вони просто розслабилися, вважаючи, що ці заборони запроваджені назавжди, а, відтак, вони можуть випускати автомобілі поганої якості і все одно матимуть ринок у неконкурентному середовищі.

В результаті ми отримали "євробляхи" і колапс машинобудування в Україні.

Схожа ситуація в інформаційній сфері. Якщо ми діятимемо виключно заборонами, це призведе до того, що з’являться "євробляхи" в інформаційному просторі, тобто Росія знайде способи обійти ці заборони. По суті, вона вже їх знайшла: РФ зараз може проводити агітацію не тільки у своїх соціальних мережах, але й у Фейсбуці та інших соцмережах; у Росії з’явилися свої спікери навіть в українському інформаційному просторі; РФ має українські канали, які симпатизують Москві.

Оскільки ми живемо у глобальному світі, тотальної заборони бути не може – все рівно відбудеться просочування небажаних інформаційних потоків.

Позитивний результат запроваджених заборон російських інформаційних ресурсів полягає в тому, що, якщо зараз українцеві увімкнути російський канал, у нього буде відторгнення тої інформації, яку він там чутиме. Тобто уже не сприймається інформація, яку йому хотіла б нав’язати Росія.

Часто лунає питання – навіщо ці заборони, якщо всі ті, кому треба і хочеться, можуть легко ці заборони обходити (наприклад, через VPN) та відвідувати російські соцмережі і сайти? Така заборона передусім запроваджувалася не для проросійськи налаштованих українців – вона, в першу чергу, була спрямована на тих людей, які не мали чіткої позиції і яких можна було досить швидко переорієнтувати й поставити на той чи інший шлях. Зрештою, цю задачу вдалося виконати: ми зуміли зберегти цих людей. І такі люди тепер не відчувають потреби вчитися користуватися VPN та читати російські сайти – вони швидко "переключилися" на українську інформацію.

На сьогоднішній день Україна ще на 100% не готова до інформаційної війни з Російською Федерацією. Більше того, не помітне навіть психологічне бажання вести цю війну на території ворога. Ми продовжуємо сидіти в обороні: заборони сайтів і соцмереж є обороною свого інфопростору.

Але так ми ніколи не виграємо інформаційну війну. Нам конче потрібно боротися за уми українців, які проживають на непідконтрольних Києву територіях, а також створювати інформаційний продукт для народу Росії, аби могло сформуватися негативне ставлення суб’єктів федерації до центру або населення РФ – до російського уряду. А для цього через російські соцмережі ми повинні впливати на росіян. Натомість, коли ми говоримо виключно про заборону, ми закриваємо можливість зворотного впливу зі свого боку на росіян та мешканців окупованих територій.

Помітне бажання влади розповсюдити мовлення українських телеканалів на окуповані Росією території. Але є один нюанс: так само, як українці, які довго перебувають без російського інфопростору, отримавши доступ до російського каналу, не сприйматимуть те, що там говорять, українці з окупованих територій, які вже кілька років жили виключно в російському інфопросторі, не сприйматимуть повідомлення українських каналів, якщо раптом вони зараз почнуть там мовити.

Тому доцільніше здійснювати плавний вплив через соцмережі та інші джерела. І декілька каналів у певних сомережах, які здійснюють плавний і ніби прихований вплив в "ЛДНР", є. Вони начебто позиціонують себе як "днрівський" інформаційний ресурс, але дуже часто доносять меседжі, які за своєю суттю є проукраїнськими. Вони працюють правильно і несуть українські меседжі на окуповані території. В результаті у тамтешніх людей виникають сумніви та зрештою може сформуватися інша позиція.

Тож не можна говорити, що такого прихованого м’якого впливу з боку України взагалі немає. Але, на жаль, він не є системним.

Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму, спеціально для Главреду

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред