Порошенко снова показал, что закон ему не писан

​Співробітники Держбюро розслідувань прорвалися до будівлю музею Івана Гончара, де колишній президент Петро Порошенко у вівторок, 26 травня, відкрив виставку картин, щодо яких відомство відкрило провадження, замість того, аби з’явитися на допит у справі. Цими діями ДБР намагалося вручити йому повторний виклик на допит.

Справа в тому, що Порошенко фактично демонструє певну браваду, бо вважає усі справи проти нього замовними і не вартими ламаної копійки. Але він не розуміє, що таким чином він насправді демонструє зневагу до суду і підриває авторитет української системи правосуддя, хоча раніше сам постійно кричав про те, що необхідно повертати довіру до українських судів і правоохоронних органів.

Читайте такжеГосизмена Порошенко 2.0: чем грозят пятому президенту пленки ДеркачаГрубо порушуючи процесуальні, наразі він показує, що для нього закон не писаний. Не йдучи на допити, при чому навіть не у якості підозрюваного, а тільки свідка, він навпаки дає привід, в першу чергу, його прихильникам думати, що не все так чисто і просто. Адже звичайна людина, коли бачить таку поведінку, мимоволі зробить висновок про те, що йому, певно, є що приховувати і він, напевно, відчуває якусь вину. Тому, з політичної точки зору, більш правильним було, аби він усе-таки прийшов на допит.

Насправді існують адміністративні і дисциплінарні заходи за ігнорування процесуальних дій. Тобто реально йому можуть виписати певний штраф чи доставити на допит силоміць – це все можливо. Інша річ, що Порошенко саме цього і добивається, щоб показати, що його переслідують. Хоча я можу перерахувати величезну кількість іноземних політиків, які, після того, як залишились без посади, поставали перед судом. Наприклад, прем’єр-міністр Хорватії Іво Санадер, свого часу прем’єр-міністр Індії Індіра Ганді. Навіть в Україні, хоч це і не найбільш вдалі приклади, але Юлія Тимошенко і Юрій Луценко також свого часу поставали перед судом. Тобто, це абсолютно нормальний демократичний процес і, якщо людина керувала державою, то, очевидно, вона має бути готовою до того, що може відповісти за це не тільки перед історією, а й перед законом.

Зрештою, в історії з картинами до Порошенка може реально бути лише одне питання щодо купівлі і походження картини Айвазовського, що була подарована свого часу Віктору Януковичу. Але може бути імовірним і ще один аспект, на який мало хто звертає увагу – ці картини, які намагалися вивезти контрабандою з України, можуть походити з приватних колекцій Януковича, Пшонки та інших втікачів, а відтак, виникає питання – а хто розграбував їх будинки, забрав їх колекції і що це за "герої Майдану", які на ньому попіарились і вирішили на ньому заробити. І, очевидно, що подібне питання може виникнути і у слідства, а Майдан 2014 року у такому випадку може постати в образі не Революції Гідності, а банальної діяльності мародерів, яких було багато серед тих, кого сьогодні прийнято вважати героями.

Кость Бондаренко, руководитель фонда "Украинская политика", политолог, историк, специально для Главреда

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред