Співачка Alyosha: потрібно нарешті припинити сварку між мовами і знайти в собі українця

На сайті Главред відбувся чат із романтичним дуетом, співаками Alyosha та VladDarwin. Спілкуючись із читачами, вони розповіли, в чому полягає головна проблема української музики, чому артисти, що прагнуть творити справжні пісні, зараз почуваються розгубленими в нашій країні, як змінився вітчизняний шоу-бізнес та життя українських виконавців після приходу до влади Володимира Зеленського, як змінилося Євробачення, і чому в ньому не хочеться брати участь, а також висловили свої думки щодо мовних суперечок в Україні.

Крім того, гості Главреду розповіли про те, як просувається підготовка до спільного концерту "Золота середина", що було найскладнішим у зйомках кліпу на пісню "Пірнай", чому відеороботу на пісню "Торнадо" знімали в пустелі, а також чи не ревнують їх другі половинки один до одного.

Подаємо стенограму з Alyosha та Vlad Darwin.

Ника: Расскажите, пожалуйста, о подготовке к шоу "Золота середина". Кто режиссер-постановщик, и почему выбрали именно этого человека? Сложно ли учить движения, запоминать последовательность? Будут ли особые декорации для концерта?

VladDarwin: "Золота середина" – це музична повість, створена за мотивами нашого однойменного альбому. Це буде не просто концертна програма, а міні-вистава про стосунки чоловіка та жінки і про любов.

Коли ще тільки обговорювалася концепція концерту, ми з Оленою зійшлися на думці, що було б добре застосувати елементи театру. Так прийшла ідея запросити в якості режисера-постановника Ольгу Семешкину. Вона – один з головних режисерів-постановників, а також головний хореограф та балетмейстер Драматичного театру ім. Івана Франка.

Ольга створює не просто концерт, а виставу, яку ви зможете побачити у Києві у Жовтневому палаці 16 лютого.

Рухи вчити, звісно, складно, тому що я – не танцюрист. Складно і запам’ятовувати їх послідовність.

Alyosha: Поки що не була на жодній репетиції, але отримую відеозаписи з них і намагаюся хоча б так запам’ятовувати програму. Зараз я постійно в роз’їздах і не маю змоги відвідувати репетиції. Але вже розумію, що мені буде дуже складно. Ще є час, тож сподіваюся, на концерті все буде гаразд.

VladDarwin: Щодо декорацій, буде особлива декорація-трансформер, яка змінюватиметься у кожному відділенні концерту (а їх буде три). Спочатку це буде вікно між чоловічим і жіночим світами, потім декорація перетвориться на подіум… Але не буду розкривати всіх секретів. Хочу лише зазначити, що концерт створений таким чином, щоб це було і мінімалістично, і цікаво.

Вован: Петь на концерте будете вживую или под "фанеру"?

Alyosha: Вован, приходь на концерт – якщо ти почуєш "фанеру", ми повернемо тобі гроші за квиток.

Звісно, що такий альбом і такий концерт готується не для того, щоб співати під "фанеру". Підхід інакший – серйозний, глибокий. Музика є нашим життям, тому жодної "фанери" не може й бути.

Ми хочемо поділитися живими емоціями. Буде гурт музикантів і танцівники - все буде наживо. Це буде онлайн-трансляція наших енергій.

Коко: Какие костюмы будут на концерте? Вы шили их под заказ или покупали в ТРЦ?

VladDarwin: Бачив декілька костюмів, які будуть у Олени, і мені дуже подобається!

Alyosha: Не з ТРЦ. :) Влад бачив примірки. Наші стилісти ретельно працюють над нашими образами, аби все виглядало гармонійно. Тож костюми готуються спеціально для цієї історії. У ТРЦ таких вбрань просто бути не може.

VladDarwin: Костюми дуже красиві, і Олена в них дуже жіночна. Щасливий, що моя мрія – вдягнути Олену в довгі сукні, нарешті здійснилася. У цій концертній програмі ви відкриєте для себе Олену-діву, красуню, Афродіту і Венеру. Називайте як хочете, але це, дійсно, жінка, яка надихає.

Мрійниця: Владе, хто вас надихав під час написання пісень до альбому "Золота середина"? Як виникла назва альбому? Можете коротко розповісти про кожну пісню, що є головним меседжем?

Vlad Darwin: Нас, авторів-виконавців, людей, які виходять на сцену, щоб розказати свою історію, надихає, звісно, кохання, люди, почуття, те, що ми пропускаємо через своє серце.

Не знаю, як у Олени народжуються пісні, але у мене це відбувається спонтанно. Коли я проходжу через певний життєвий досвід, у якийсь момент окрема фраза в якомусь діалозі може надихнути на створення цілої пісні. А всі пісні потім "нанизуються" в єдину серію, об’єднуються однією концепцію. Саме так було з піснями альбому "Золота середина". Всі вони були написані за дуже короткий проміжок часу.

"Золота середина" – це пошук балансу й рівноваги у стосунках між чоловіком і жінкою, адже і в Олени, і у мене є досвід побудови тривалих стосунків. Це – велика робота.

Кожна пісня в цій програмі символізує певний виклик: якщо ви, як пара, зможете вистояти в цьому світі спокус і загроз та залишитися разом, то ви переходите на наступний рівень, тобто ви розвиваєтеся як пара і збагачуєте ваше кохання. Цей шлях і є пошуком золотої середини у стосунках між чоловіком і жінкою.

Ромео: Количество совместных продуктов и проектов, которые вы подготовили вместе и еще планируете осуществить, заставляет спросить: а будут ли в дальнейшем вообще существовать сольные проекты Alyosha и Vlad Darwin? И что заставило вас так основательно и надолго сойтись в творческом тандеме спустя семь лет, кто стал инициатором?

Alyosha: Ні Влад, ні я не припиняли свою сольну діяльність. Кожен із нас продовжує паралельно і свою окрему історію.

Альбом був написаний два роки тому. Пропозиція була, звісно, від Влада, тому що саме він є автором. Не погодитися було неможливо, тому що Влад пише так, що такі пісні треба виконувати і для людей, і для української музики й культури. Це – дуже достойний матеріал.

Ми створили альбом, невдовзі зробимо концерт, а трохи пізніше – і тур. А паралельно будуть наші сольні пісні й сольні концерти.

Олеся: Якщо "фішкою" відеороботи "Пірнай" стала Олена в роялі, наповненому водою, то яких несподіванок тоді чекати від "Торнадо"? Влад підкорюватиме буревії?

Vlad Darwin: У відеороботі на пісню "Торнадо" дуже цікаві образи. Олена з ніжної і тендітної музи з кліпу "Пірнай" перетвориться на чаклунку, шаманку…

Alyosha: …яка потрапила в пустелю і нічого не може начаклувати. :)

Vlad Darwin: Ні, вона чаклує, і ви в цьому переконаєтеся. Мені дійсно подобається перевтілення Олени.

Також ви побачите багато захоплюючих краєвидів, красиві зйомки…

Alyosha: ... піску! :)

Vlad Darwin: Зйомки відбувалися і з землі, і з повітря. Ми хотіли передати масштаб почуттів, які живуть в серцях закоханих, тому обрали саме пустелю як головну локацію і головний персонаж нашого кліпу. А кліп знімався в Об’єднаних Арабських Еміратах.

Леля: Дуже гарний і витончений кліп "Пірнай". Але – поясніть, будь ласка, кінцівку – чому героїня Alyosha, вийшовши на світло, стала раптом засмученою? Все гарно, але задум не зрозуміла.

Alyosha: Наприкінці, героїня перевдягається в іншу сукню, намагаючись звільнитися від минулого – минулих ран, минулого кохання, розбитого серця, від того, що боліло і пекло. Вона думає, що, змінивши зовнішність і вбрання, зміниться все і всередині. Однак всередині завжди залишається все те, що ми прожили. Що би ти не змінював зовні, пережитий досвід все одно залишається в нашій пам’яті і нашому серці, а іноді нагадує про себе, проявляється і так "витікає" з серця. Ці спогади і цей біль – не погані, вони теж є нашим досвідом, нашим життям. Їх просто потрібно прийняти.

Таким є задум кінцівки.

Selina: Почему в клипе на песню "Пірнай" по-настоящему "пірнати" пришлось только Алёше?:) А Влад вышел сухим из воды, то есть из клипа?

Vlad Darwin: Це те питання, яке дуже бентежить Олену, бо їй здається, що це несправедливо. :)

Як на мене, все справедливо. Ролі нам диктує режисер, і режисерові Інні Грабар захотілося, щоб пірнала саме Олена.

Alyosha: Мені не стільки було некомфортно пірнати, скільки літати на підвісах. Це було досить складно. І, коли режисер Інна на другій годині зйомок каже: "Розслаб обличчя! Чому в тебе такий незадоволений вигляд?", у мене всі м’язи були в такому стані, що просто хотілося самій обрізати троси та впасти на землю.

От це було справді складно – я би краще ще дві години полежала в роялі, ніж висіти на тих підвісах. :)

Рима: Какие съемки вам больше понравились – "Торнадо" или "Пірнай"? Почему?

Vlad Darwin: Напевно, Олено, відповідай ти на це питання... :) Бо мені подобається все. Я взагалі кайфую від процесу! Мені дуже подобається працювати з Оленою, бути в процесі, бути в творчості, щось вирішувати. Навіть якщо трапляються якісь екстремальні ситуації та виклики, це все одно мене надихає.

Alyosha: А я люблю повередувати. Іноді сама себе "накручую", як мені погано і тяжко. Коли починаю втомлюватися, завжди спостерігається один і той самий сюжет поведінки: я незадоволена, на всіх кричу, і всі мене починають боятися, бо емоції я не стримую.

Однак інакше я не можу продовжувати. Якщо я не відкрию і не озвучую все те, що я думаю і проживаю на той момент, працювати далі буде складно. Та зазвичай люди, які працюють на майданчику, знають, якою я є, мій характер. Звісно, вони можуть дещо образитися, але вони розуміють, що це потрібно для роботи.

Vlad Darwin: Ми потрохи звикаємо і любимо Олену такою, як вона є.

Alyosha: Часто поводжуся так, щоб усіх розтрусити – викликати емоції. Коли я виснажуюся, мені необхідно, аби хтось поруч дав мені ці емоції. От я і починаю напади на всіх…

Роза: Вы отсняли клипы для двух песен из альбома "Золота середина" – "Пірнай" и "Торнадо". На какую песню из альбома вы бы хотели еще снять клип?

Alyosha: Взагалі, була ідея зробити пенталогію – історію з п’яти частин, які б були поєднані між собою. Але зрештою обрали інший формат. Однак третій кліп буде, а, можливо, й четвертий…

Стас: Как это: быть зависимыми от продюсеров и организаторов? (Не спрашиваю о национальности тех и других, впрочем, это и не суть важно...)

Vlad Darwin: Ми всі взаємозалежні, не можемо бути автономними. Артисти співпрацюють із цілими командами. Або ти сам собі продюсер, або шукаєш виконавчого продюсера. Все одно доведеться делегувати певні обов’язки своїй команді. Тому важливо, як на це подивитися: хтось сприймає це як залежність, а хтось – як взаємопов’язаність і співпрацю. Якщо ми навчимося співпрацювати, і кожен буде поважати роботу кожного іншого члена команди, якщо артист цінуватиме роботу продюсера, а продюсер буде цінувати і поважати внутрішній і творчий простір артиста, то ми зможемо побудувати якісний і сильний музичний ринок в Україні.

Лада: Вопрос о личном, если позволите. Не ревновали ли вас ваши вторые половинки друг к другу за время вашего сотворчества, ведь что работа над альбомом, что съемки клипов, что гастроли требует времени, которые вы проводите не с семьями, а друг с другом? Или, если в семье оба – артисты, то подобных вопросов не возникает?

Alyosha: Як бачите, у нас всі – артисти, всі четверо.

У моєму випадку подібних питань не виникає. Окрім того, що я зараз створюю з Владом спільний проект, у мене також є гурт, який завжди складається тільки з чоловіків. Хіба що зараз є ще одна дівчинка – бас-гітаристка.

Питань немає. Є довіра, і це головне. Довіра – це те, на чому будується міцна сім’я і відносини.

Vlad Darwin: Кожного ранку, коли мене дружина проводжає, вона просить переказати вітання Альоші.

Alyosha: Жодного разу привітів не отримала! :)

Vlad Darwin: А я дружині відповідаю: "Якщо Олена буде в настрої, то я їй передам". :)

Лиза: Вопрос к Алеше. У вас, помимо концерта с Владом, еще и тур по стране. Как вы все успеваете? Еще и двух деток воспитываете. Раскройте секрет, как все успеть.

Alyosha: Насправді тяжко. Я не знаю, як я все це встигаю. Часто, коли я розкриваю свій календар, дивлюся на список міст, мені стає ніяково і тоді я просто вирішую: "Подивлюся завтра вранці, який план заходів у мене саме на завтра. І так щодня". А так, коли дивлюся на всі заплановані заходи і справи на тривалий період, просто не розумію, як на все це має вистачити часу і сил. Але хочеться буди скрізь і встигнути якомога більше.

Та найбільше, звичайно, хочеться брати активну участь у вихованні, бо діти в тому віці, коли їм потрібні увага та турбота. Вони мають відчувати, що вони в безпеці, їх люблять та розуміють. Це дуже важливо. Якщо хтось із батьків постійно відсутній, взаєморозуміння втрачається. Тому ми намагаємося якомога більше бути з дітьми. Та 6 лютого у мене почнеться тур, у Тараса – так само скоро, з 14 лютого. Нам дуже допомагають наші батьки, без них ми би просто не змогли займатися творчістю та їздити з концертами.

Вова: Питання до Влада. Що надихає вас на творчість? Адже це дуже складно, напевно.

Vlad Darwin: Складно не творити, а обслуговувати цю творчість. Я думав, що буде складно записати альбом з Альошею на студії та лайв-бендом із 20 людей. А потім виявилося, що найскладніше – просувати цю творчість, ламати залізні кордони, доносити музику до людей, шукати канали комунікації, збирати аудиторію.

От зараз у нас триває підготовка до концерту. Можливо, всього 10% часу я займаюся творчістю. Інші 90% часу я витрачаю на вирішення величезного кола питань, починаючи від логістики і закінчуючи рекламою. Якщо ти хочеш бути успішним артистом чи музикантом, ти маєш також бути успішним менеджером. Це взаємопов’язано. Тому творчість для мене – це відпочинок.

Лідія: Влад, розкажіть, як ви познайомилися з Христиною.

Vlad Darwin: Ми познайомилися давно, сім років тому. Це сталося на студії звукозапису. Христина тоді працювала разом зі своєю сестрою – у них був вірменський етно-джазовий музичний проект. Я отримав її диски на студії, вони у мене й досі збереглися. І, до речі, ця музика для мене не втратила актуальності.

Сім років ми просто товаришували. Я й уявити собі не міг, що на нас чекає такий поворот у стосунках.

Sidor: Что, на ваш взгляд, является главной проблемой музыки в Украине? Что мешает большему количеству наших треков становиться популярными в мире, как это случилось с Kazka, почему только единицы артистов по-настоящему востребованы за рубежом?

Alyosha: Для мене особисто це питання стоїть дуже гостро, і з кожним роком воно стає ще гострішим. Інколи, почувши те, що крутять на нашому радіо, що зараз вважається трендом і хітом, я залишаюся шокована. Переді мною постає величезний знак питання.

Люди, агов! Чи у вас немає сімей, чи ви не були дітьми, чи ви вважаєте нормальним те, що співаєте і що показуєте зі сцени, де в залі на вас дивляться часто і діти шкільного віку? Це ж просто якась пропаганда неадекватного мислення!

Почувши все це, я залишаюся розгублена: що створювати самій, що людям потрібно і цікаво? Не можу зрозуміти, чи справді людям подобається все те, що мені дуже не до вподоби, або ж це просто результат впливу радіо, де сотню разів крутять одні й ті самі треки, які просто врізаються в пам’ять?

Слово "пісня" зараз втратило суть, тому що сьогоднішні головні хіти – це не пісні! Це – треки, проекти, та що завгодно, тільки не пісня! Пісня – це зовсім інше, у ній важливий сенс, слова.

Тому я дуже розгублена і розчарована. Перемішуються всі почуття, а ти сидиш, наче біля розбитого корита, і хочеш запитати: "Люди, що вам насправді треба, що вам до душі? Дайте зрозуміти, дайте знак!".

Хочеться створювати щось глибоке, важливе і вагоме для цього народу, для нас усіх, для музичної культури, щоб і за кордоном знали про Україну, знали, що це круто, глибоко і якісно. Але, почувши те, що вважається сьогодні українськими хітами, опускаються руки: у тебе немає інструментів для того, аби створювати ТАКЕ, а те, що ти робиш, виходить, людям зовсім не потрібно. Чи я, можливо, помиляюся?

Це питання для мене настільки важливе і гостре, що часом навіть сниться мені. Мені сниться, що я про це розмовляю з людьми, запитую у них про це – і не знаходжу відповідей.

Зрештою, стає страшно, тому що я не знаю, що створювати.

Сама я люблю дуже різну музику, але важливо, щоб артиста легко було ідентифікувати, аби у нього був свій особливий стиль. Vlad Darwin, наприклад, завжди ідентифікований: завжди, почувши текст чи мелодію, ти розумієш, що це міг написати тільки Влад. У мене може бути різна музика: бардівська пісня, рок-блюз, хіп-хоп – що завгодно. У мене буває дуже різний настрій, дуже різні пісні й тексти. Але за своєю суттю я – лірик.

Часом продюсер мені каже, що більшість моїх пісень – середньотемпові, надто глибокі, що над ними потрібно думати, в них потрібно вслуховуватися уважно, під них не потанцюєш. Але мені не цікаво ставати такою, як усі, щоб до мене на концерти йшли тільки потанцювати. Мені цікаво створювати те, що буде не на зараз "потанцювати", а що й потім люди будуть слухати і насолоджуватися, проживаючи під ці пісні свої життєві історії: кохання, розчарування тощо. Для мене це набагато важливіше.

Сучасна музика в Україні, ті композиції, які опиняються в топах – це в основному просто треки, а не пісні. Вибачте, піснею це не назвеш.

Так, у мене теж є такі треки, і я можу підлаштуватися під подібний запит слухача. Але не знаю, на скільки мене вистачить…

Вже кілька разів у мене виникало бажання поставити крапку і просто писати, можливо, інколи виступати. Мені не потрібні "золоті гори". Я творю, тому що це в мені живе, і я не можу цим не поділитися. Якщо буду ділитися лише з п’ятьма людьми, це добре, якщо – з п’ятьма мільйонами, теж добре.

З часом починаю думати, що потрібно використовувати треки, аби разом із ними донести і справжні пісні. Адже, коли ти стаєш більш-менш впливовим артистом, міцно стоїш на сцені, ти можеш сказати людям: "А тепер послухайте, будь ласка, справжню мене…". І дати людям справжню пісню. Нехай би вони відчули, що є людьми, що у них є серце і душа, що у них є розмаїття емоцій. Це ж так круто, коли ти можеш просто так заплакати! Це так прекрасно відчувати весь спектр почуттів та емоцій! Для мене це як прозріння, коли пісня викликає емоції.

Наприклад, коли я читаю Ромі, своєму старшому синову, розповідь про школяра, який вперше йде до школи, але його не проводжає мама… Я читаю і плачу. Ніколи не можу не поставити себе на місце героя, про якого читаю. Завжди знаходжу резонанс зі своїми відчуттями.

Отже, для мене не треба танцювати і, вибачте, трусити попою. Я хочу почуттів! Хочу відчувати, плакати, сміятися. Хочу просто жити – не тілом, а душею.

Валентин: Як і що змінилося для артистів після того, як до влади в країні прийшов їхній колега? Стало в чомусь легше чи складніше працювати, творити?

Alyosha: Мене це поки що взагалі ніяк не торкнулося. Жодних змін у нашій сфері я поки що не відчула.

Vlad Darwin: Поки що також не помічаю змін. Аби відчути якісь зміни, потрібно бути зануреним у процес. Мені здається, що Олена зараз у більш активній фазі, ніж я: вона гастролює, у неї більше контактів із живою аудиторією. Тому їй видніше, чи щось змінилося. Якщо вона говорить, що поки що не відчула змін, то, напевно, їх немає. Тож розвиваймося далі.

Alyosha: Та й не все одразу. Всі завжди очікують швидких змін у житті після зміни влади: от зараз зміниться керівництво держави – і все просто розквітне, а всі наші забаганки будуть виконані. Ні, так не буває.

Коли змінюється одна людина в державі, нехай також одночасно змінюється і уряд, і парламент, неможливо охопити все й одразу. Потрібно дуже глибоко вникнути в кожне окреме питання в кожній сфері, а це неможливо робити одночасно. Треба визначити пріоритети і діяти поступово.

Це як загоєння рани: аби вона загоїлася, спочатку її потрібно очистити, продезінфікувати, а потім пролікувати. Тут так само, все й одразу змінити неможливо.

Але – зміни підуть швидше, якщо змінювати почнуть самі люди, коли кожен з нас для себе прийме рішення жити інакше. І це має зробити не президент.

Я виступаю за те, щоб народ був більш відповідальним: більше вирішував, більше любив своє і не сварився між собою, наприклад, з приводу мови. Нехай хто як хоче, так і розмовляє. Однак при цьому знайте, що є ваше, і бережіть своє. Просто любіть своє. Єдність – це наша найсильніша зброя.

Игорь, Днепр: Алёна, Влад, не могли бы вы, зная ситуацию, так сказать, изнутри, охарактеризовать сложившуюся сейчас ситуацию в украинской культуре или хотя бы в украинской музыке? Что в происходящем вас радует, а что, наоборот, напрягает или настораживает?

Alyosha: Мені здається, що у моєму попередньому великому спічі є відповідь на це питання.

Vlad Darwin: Хочу додати, що сьогодні українська музика – це відкритий простір. У багатьох речах відображаються і світові тенденції. І чим більше глобалізується світ, тим більше рис світового музичного ринку переймає український шоу-бізнес.

Alyosha: Уявіть собі на секундочку Біллі Айліш українською мовою. Не думаю, що це би стало популярним.

Vlad Darwin: Це дуже вузькопрофільне питання. Однак треба приймати всі зміни, що відбуваються. Так само наші батьки: хтось із них зумів прийняти розпад Радянського Союзу, а хтось – досі ностальгує за ним. От і нам потрібно приймати нові правила гри, нову реальність. А у цій новій реальності править вайб, кач, прості маленькі семпли. Саме семпли сьогодні створюють музичну палітру. Це потрібно приймати.

Петриченко Ю.: Як оцінюєте перелік конкурсантів цьогорічного нацвідбору Євробачення, який вже невдовзі стартує? Кого вважаєте гідним представляти країну цьогоріч і чому?

Alyosha: Одразу кажу – я не дивилася.

Vlad Darwin: Я слідкую за національним відбором Євробачення. Цього року дуже багато нових імен, які широке коло слухачів відкриє для себе вперше. Хоча деяких музикантів я знаю вже не один рік. Мені приємно, що в Україні нацвідбір Євробачення стає майданчиком для популяризації нових імен. Колись завдяки Євробаченню Україна відкрила для себе Альошу. Вона стала першим артистом без довгої передісторії, яка поїхала на Євробачення. До того у конкурсі брали участь тільки зірки першої величини. Alyosha стала першим артистом-початківцем, який поїхав представляти Україну на Євробаченні. А зараз це дуже резонує із цьогорічним відбором. У України є шанс відкрити нову велику зірку завдяки цьому конкурсу.

У мене багато фаворитів. Знаю особисто щонайменше десятьох учасників цьогорічного відбору і співпереживаю їм: Katya Chilly, гурт Fo Sho, Khayat, дует Tvorchi, Gio, Еліна Іващенко, а також гурт Cloudless, солістом якого є Юрій Каналош. Це буде нацвідбір, де всі один одного підтримують, де буде консолідація творчої енергії. Майже всі представлені артисти – це прогресивна поп-музика, молода поп-музика, а не естрада. Мені це подобається.

Di: Чи не плануєте ви взяти участь у Євробаченні?

Vlad Darwin: Ні. Аби брати участь у цьому конкурсі, потрібна свіжа, нова концепція. Ми з Оленою більше зосереджені на розвитку контактів із нашою аудиторією. Зараз той момент, коли ми можемо трошечки насолодитися тим, що було напрацьовано раніше, за останні десять років.

Якщо обирати між участю в Євробаченні і проведенням концертів, то для мене концерти важливіші. Концерт – це наше особисте Євробачення, тому що там кожна пісня є концертним номером, там будуть прем’єри, цікаві і несподівані рішення. А головне – там будуть меседжі.

Тому нехай краще на Євробаченні відкривається молодь широкій аудиторії. Це дуже важливо, щоб у молодих виконавців був свій канал, бо їм потрапити у поле зору масової аудиторії дуже складно.

В принципі, Євробачення і задумувалося як платформа для молодих артистів. Бувають виключення, коли на конкурс їдуть відомі, імениті виконавці, але, якщо подивіться на історію Євробачення, то дуже рідко на цьому конкурсі перемагали досвідчені музиканти – завжди перемагає "свіжа кров", нові течії. Певною мірою Євробачення визначає тенденції в Європі – не музичні, а енергетичні.

Alyosha: Я би не хотіла знову повторювати досвід участі у Євробаченні. Передусім через те, що не маю важливої пісні, з якою хотілося б виступити на конкурсі.

Пісня To Be Free, яку тоді, у 2010 році, обрали на національному відборі, була важливою своєю ідеєю, своїм повідомленням. У ній говорилося про те, наскільки важливо звільнитися від будь-якої залежності – алкогольної, наркотичної і будь-якої іншої. Усі ми мріємо бути вільними, і це залежить виключно від нашого рішення.

Коли цю пісню "забанили", мені потрібно було написати щось інше, дуже важливе. І пісня Sweet People вийшла ще більш об’ємною за своїм сенсом. Вона була про всіх, про дітей, про сім’ї, про наш спільний дім – планету. Вона була про те, ким ми є в цьому спільному домі: чи є ми справжніми людьми, чи залишилося в нас ще щось людяне, чи ми просто тварини, які живуть імпульсивно і рефлекторно роблять певні речі.

Євробачення для мене не було суто конкурсом. Це була можливість виступити із важливим повідомленням. Тож я себе не позиціонувала суто як конкурсантку, представницю України – у мене було моє власне завдання, яке я, як людина, мені здавалося, мала виконати. І я його виконала.

Не можу навіть описати свій стан тоді і своє ставлення до того виступу. Це переживалося дуже глибоко. Я не належала собі. Не знаю, як це описати і пояснити. Я ні за що не боролася. Головним було передати сенс, повідомлення пісні усіма фібрами своєї душі.

Знаєте, як екстрасенси лікують, а потім падають? У мене було щось подібне: я тоді задіяла всю свою енергію, аби донести повідомлення людям, пробудити у людях відчуття, змусити замислитися.

Якби була така важлива пісня, важливий меседж, який потрібно було б донести людям, то, можливо, я б і спробувала ще раз. Навіть була б готова за все заплатити сама, як це було минулого разу. Ми готували виступ на Євробаченні великою командою, члени якої вибачили великі суми грошей, які були сплачені ними. Хоча держава тоді обіцяла виплатити, компенсувати стільки, скільки ми витратимо... Але у підсумку від держави я отримала у подарунок картину, роздруковану на принтері.

Та я зараз не по це. Я була б готова сама за все заплатити, якби було заради чого – пісня, повідомлення, ідея, яку б хотілося прокричати всією душею. А просто піти й показати себе на сцені Євробачення – не бачу в цьому сенсу.

Для мене Євробачення – це передусім майданчик, де можна сказати щось важливе. Але сучасне Євробачення – це вже зовсім не той конкурс пісні, яким він задумувався і все ще називається.

Якби я була одною з п’ятьох країн-організаторів Євробачення і мала якийсь вплив, я би запропонувала перетворити Євробачення на соціальний конкурс, у якому б змагалися суспільно значущі пісні, про щось важливе, пісні, які б підіймали людський дух, стосувалися всієї планети, які б творили добрі справи бодай для пари людей, які б почули цю пісню.

Для мене було величезним щастям, коли після мого виступу на Євробаченні мені писали: "Після вашої пісні я вирішив вступити на екологічний факультет". Описувалися й інші різні ситуації. Листи надходили з різних країн. Це величезне щастя усвідомлювати, що ті троє-четверо людей ухвалили важливі для свого життя рішення саме завдяки моїй пісні. Сльози щастя… Заради цих людей потрібно було все це пережити.

Поля: Недавно был спор в маршрутке Луцк-Киев из-за фильма, который крутили в дороге – фильма на русском языке: одни требовали выключить, другие – оставить. Скажите, в этом споре на чьей стороне вы были и почему? Что думаете о подобных ситуациях, ведь они довольно часты у нас?

Alyosha: Сваритися через фільм в автобусі – це вже занадто. Всі прекрасно розуміють і українську, і російську. Ваш вибір – якою спілкуватися.

У нас вдома є закон: ми в сім’ї спілкуємося виключно українською мовою. Чому? Я виросла в Запоріжжі і завжди спілкувалася російською мовою. І коли почала переходити на українську мову, перелаштовуватися, мені було соромно, що я не можу скласти речення, що доводиться довго подумки перекладати окремі слова, а потім говорити. Мені було соромно, що я – українка, живу в Україні, але не знала рідної мови. Я прекрасно розумію російську, можу писати нею, співати, спілкуватися. Але і свою мову я повинна знати і маю вміти нею спілкуватися красиво. Якщо це буде суржик, то такою мовою можна співати хіба що "сєльскій RnB". Та для того, аби тебе серйозно сприймали, аби сприймали твою творчість, думки, те, що ти говориш зі сцени, все, що ти пропагуєш своїм життям і вчинками, ти повинен говорити грамотно і правильно. Тобі ж не завжди 15 років... А, будучи дорослим, ти маєш бути гарним прикладом для молоді, а тим більше – для своєї сім’ї і дітей. Тому я вважаю, що знати і добре володіти українською мовою – важливо.

Мої батьки зараз переїхали до Києва і перелаштовуються також. Так, поки що вони поєднують слова з двох мов, але вони стараються, і мені це дуже подобається.

Нещодавно говорила з татом. Я розумію, що їхні з мамою молоді роки пройшли за радянських часів. Їм було добре, бо було дуже багато гарного для життя людей, у них залишилося чимало хороших спогадів, просто тому що це була молодість, а не тому що був Радянський Союз. Вони були молоді, і їм було круто: вони кохали, розлучалися, дружили. Всі ці емоції і почуття – це прекрасно для кожного в молодості, при якому б союзі він не жив. Т

Та мене цікавив момент щодо мови. Мої тато і мама виросли в селі, де завжди спілкувалися українською мовою. Та, коли вони переїхали до міста, вступили на навчання і намагалися там спілкуватися українською, на них дивилися косо – вважалося, що тільки селюки розмовляють українською мовою.

Тобто був певний вплив, зомбування зі сторони (всі ми знаємо – якої).

Батьки цього довго не хотіли приймати, але це факт – був відповідний вплив. А українська мова є красивою, співочою, і ми маємо її знати і берегти. Мої батьки з цим зрештою погодилися. Я дуже щаслива, що вони це зрозуміли. Зараз, із висоти своїх років, вони подивилися на певні моменти свого життя, згадали, як і що було, і переконалися, що цей вплив справді був.

Наприклад, коли мій тато і моя бабуся (його мама) їхали в маршрутці, і вона починала говорити з ним українською мовою, йому було соромно, тому що всі в місті говорили російською. І йому не хотілося, щоб його маму сприймали як ту, що приїхала з села, картоплю копати.

Тож це було результатом зомбування і пропаганди, які були несправедливими щодо української мови.

Я думаю, що потрібно припинити сварку між мовами і знайти в українській мові хороше, знайти в собі українця, а також сили й бажання вивчити свою мову. Тоді можна вільно висловлювати свої думки, спілкуватися та й просто почувати себе впевнено у своїй країні та культурі.

Vlad Darwin: Я би в цій ситуації не був би ні на чиїй стороні – я би просто промовчав. Тому що суперечка може виникати лише з приводу того, що хтось чогось не розуміє. Якби фільм йшов англійською, і постало питання – англійська або українська, бо хтось із пасажирів не розумів би англійської і ввічливо по це сказав, то я, звісно, був би на стороні тих, хто за українську мову.

Alyosha: До речі, я у Луцьку бувала не один раз. Мене здивувало, що там більшість людей розмовляє російською мовою. І так не тільки в Луцьку – є чимало інших міст на заході України, де лише кожен десятий говорить українською.

Тамара: Вы бы хотели быть тренером в "Голос" или судьей "Х фактор"?

Alyosha: Мабуть, через мої довгі спічі мене ніколи не запросять на таку роль. :)

Для досвіду – хотілося б. Це цікаво, коли ти наживо відчуваєш те, що відбувається саме зараз, згадуєш при цьому і себе, бо бував у подібній ситуації в якості конкурсанта не раз, коли ти тільки-но показувався людям: "Я тут трошки співаю – послухайте мене, будь ласка".

Мені завжди хочеться підтримати конкурсантів, початківців. Адже для кожного з них виступ на цьому конкурсі є непростим завданням і важливим епізодом у житті. Це дуже круто, коли ти можеш бути частиною цієї ситуації. Тож – хотілося б.

Vlad Darwin: Мені теж хотілося б спробувати себе в такій якості. Але перед тим, як стати тренером або суддею у талант-шоу, потрібно усвідомлювати, що ти можеш дати цьому шоу і артистам-початківцям. Особисто мені потрібно ще багато досвіду для того, щоб туди піти.

Стас: Ви дивилися "Танці з зірками"? За кого вболівали? Ви б хотіли взяти участь у проекті?

Alyosha: Чесно кажучи, я не дивилася. Я наче старовір – живу без телевізора, а радіо слухаю тільки в машині, та й те, тільки коли мені потрібно не заснути. Можливо, через те, що музика – причому дуже голосна – супроводжує мене змалечку, я більше ціную тишу і більше люблю слухати навколишній світ.

Тож я не знаю нічого з того, що дивляться всі: ні Голосу, ні Х-фактору, ні Танців з зірками.

Підтримую всіх учасників, бо це – конкурси, тож там завжди глибокі переживання і велика праця кожного учасника. Я – за всіх, хто намагається зробити щось яскраве, українське, круте. :)

Vlad Darwin: А я – також за тих, хто робить естетичний розважальний продукт. Моя особиста подяка і респект Володимиру Завадюку, продюсеру Танців із зірками, який створює найрейтинговіше українське шоу, причому робить це дуже професійно. Він робить це шоу так, що майже кожен український артист мріє виступити в цьому проекті хоча б із одним номером. Це було б круто.

Alyosha: Ти теж мрієш? У Танцях? Ти ж казав, що не вмієш танцювати!:)

Vlad Darwin: Як challenge, мені було б дуже цікаво. Можливо, мене б на першому ж ефірі "злили", але цікаво.

Андрій: Дякую за вашу неймовірну, чудову творчість! Нам завжди хочеться здаватися кращими для оточуючих, ніж ми є, проте скажіть, будь ласка, як при цьому залишатися самим собою?

Vlad Darwin: Дуже круте запитання!

Alyosha: У коментарях мені часто пишуть: "Ой, ви сьогодні були не в настрої – навіщо взагалі було відповідати на питання та приходити?". Але просто я така, яка є, і мені не хочеться грати якусь роль. Завжди говорю те, що насправді думаю. Можливо, іноді це гостро, можливо, я не права... Але я – людина і маю право помилятися, висловлювати власну думку і маю право творити. Як і всі інші.

Намагаюся не вдягати на себе образи чи маски, здаватися кимось, ким я не є насправді. Це дуже комфортно. Хоча комусь це може не подобатися, але це щиро.

Vlad Darwin: Я згоден із Оленою.

З одного боку, складно спілкуватися з прямолінійною людиною, тому що ти завжди отримуєш певну емоційну конфронтацію. Але з іншого – ти розумієш, що це є найекологічнішим способом спілкування, коли ви нічого не приховуєте один від одного: жодних образ, жодних розчарувань, жодних невдоволень. Я намагаюся навчитися цього в Олени – бути таким самим відвертим, прямолінійним. Можливо, у чомусь я вже й досягнув успіху: тепер теж можу бути іноді різким, іноді – безкомпромісним.

Alyosha: Це дуже допомагає: коли люди не добирають завуальованих фраз, аби передати свою думку, а висловлюють все чітко і конкретно, як є – це економить час. Так люди швидше можуть порозумітися і досягнути хорошого результату, який влаштує і одну, і іншу стороні.

Тому дуже важливо розмовляти і бути максимально щирими: виникло певне питання – будь ласка, скажи свою думку; щось тобі не сподобалося – будь ласка, скажи про це; щось не так – будь ласка, скажи. Спілкування, мова існують для досягнення якомога швидшого і кращого взаєморозуміння.

Зараз у світі всі процеси шалено пришвидшилися. В мене таке враження, що планета почала крутитися вдвічі швидше, і час прискорився. Зрештою, ти нічого не встигаєш, наче добу скоротили від 24 годин до п’яти, за які ти маєш усе встигнути, причому зробити все не механічно, а свідомо. За таких умов вкрай важливо спілкуватися. І ніколи не ображатися, бо насправді це дуже кльово, що ти важливий настільки, що з тобою відверті, щирі і чесні, а не замовчують думку і йдуть далі.

Лідія: Друзі, ви обидва у дуже добрій формі. Як ви підтримуєте себе в тонусі? Які вправи робите? Як харчуєтеся?

Alyosha: Форма – прямокутника?:)

Моя форма змінюється, буває по-різному. Багато залежить від насиченості графіку. Буває так, що в певний момент я згадую, що востаннє їла позавчора вранці, буває, що розумію, чому мені поганенько, й голівка болить – я ж усього 38 чашок кави випила…

Форма залежить від того, наскільки використовується енергія. А вона може використовуватися не фізично, а морально, психологічно, розумово. Мені здається, що наша фізична форма суттєво залежить від того, наскільки навантажений наш мозок.

Vlad Darwin: Хотів би, аби у мене було більше часу для підтримання себе в тонусі. Я дуже люблю проводити час у фітнес-клубах, а також гуляти в лісі. Мені подобається і плавання, і фітнес, і біг на свіжому повітрі, і катання на велосипеді – все, що примушує мене рухатися і глибоко дихати. Дуже люблю йогу.

Alyosha: А я ніяк не можу збагнути йогу. Скільки разів не намагалася спробувати зайнятися нею. Щоразу, як бджоли, налітають одразу різні думки, нависають, як хмара наді мною. Зрештою, ловлю себе на думці, що краще б я не починала і не намагалася сконцентруватися на чомусь, бо думок навпаки стає більше.

Vlad Darwin: Все це потребує часу. Колись я сказав Олені, що їй допоможе відволіктися медитація. Олена відповіла: "Коли я приходжу поспівати просто для себе, у своє задоволення, це і стає моєю медитацією". Це справді так: важливо, аби кожна людина знайшла свою власну медитацію. Хтось мовчить, хтось співає, хтось малює. Я, наприклад, коли мені погано, можу прийти додому, сісти за фортепіано і почати грати – відключити мозок і повністю довіритися рукам.

Саша: Алена и Влад, какое у вас любимое блюдо? Часто едите в ресторанах или предпочитаете домашнюю еду?

Vlad Darwin: Я чув, що у Олени одна з найулюбленіших страв – хумус. І я також його люблю.

Alyosha: Але хумус – не магазинний. Його треба куштувати в Ізраїлі.

Vlad Darwin: Можна й самому приготувати.

Alyosha: Не вийде! Я стільки куштувала хумус, замовляла його в різних ресторанах – ніде немає такого, як в Ізраїлі.

Vlad Darwin: Так виходить, що багато ділових зустрічей я проводжу в ресторанах. Тому доводиться їсти ресторанну їжу. Хоча мені Христина завжди з собою дає те, що вона приготувала. Це, можливо, інколи не надто зручно, але це готується з такою любов’ю, що для мене це – найсмачніша їжа у світі.

Alyosha: Я ніколи не беру з собою їжу, тому що знаю, що все одно не з’їм. Я обов’язково про неї забуду, і вона пролежить у мене добу, а потім я принесу її додому назад. Мені простіше водички попити. Але якщо у мене є час і можливість, намагаюся забігти додому і швиденько пообідати чи повечеряти. Інколи у мене Рома питає ввечері: "Мамо, це ти снідаєш?". :)

Перехоплювати якісь фастфуди або їсти в ресторанах мені не хочеться, тож краще вже так. І за розмовою я зазвичай не їм – не можу їсти і розмовляти про щось важливе і глобальне. Я – або їм, або розмовляю. Мені краще дочекатися вечора і спокійно вдома… поснідати. :)

Тоня: Как вы поднимаете себе настроение? Вам легко рано утром просыпаться?

Alyosha: Прокидатися вранці дуже важко. Та Рома у нас – дуже рання пташка. Коли він був зовсім маленьким, прокидався о четвертій чи о п’ятій ранку. Зараз він на ногах о шостій чи о пів на сьому. І ти встаєш також. А Марко, навпаки, хоче поспати довше, та йому в садочок треба раненько. Тобто один прокидається заздалегідь, за дві години до школи, а другого неможливо підняти. А лягають одночасно.

Я ж можу вкласти дітей і потім кудись ще поїхати у справах, зробити щось вдома чи відповісти на запитання інтерв’ю – це все вночі. І тільки-но ти о третій ночі закриваєш очі, як о шостій треба вставати. Скільки я себе пам’ятаю, завжди прокидалася тяжко. Навіть в університеті мені завжди треба було доспати ще першу пару.

Тарас, до речі, такий самий. Але тепер ми – батьки, тож прокидаємося рано.

А настрій… Коли дитинка посміхається тобі і каже: "Я вже не хочу спатки", мені вже й добре.

Vlad Darwin: Мрію прокидатися так, як Рома – о четвертій ранку. :) Коли я торік їздив на Шрі-Ланку на ретрит (оздоровчу програму), у нас була рання йога – о шостій ранку. Ми прокидалися о 5.30 і вже о шостій були на заняттях. У такому режимі я прожив два тижні. Протягом першого було неймовірно складно. А потім, коли ти перелаштовуєшся, все інакше – у тебе інакше йдуть енергії протягом дня, ти набагато більше встигаєш, ти набагато енергійніший протягом дня. А спати лягаєш не опівночі, а о пів на десяту. І в такому режимі зовсім інше відчуття світу.

Христина дуже любить поспати. Коли ми почали жити разом, і я намагався прокинутися рано вранці, вона мене за це сварила. Вона до другої-третьої ночі не може нормально заснути.

Зараз я прокидаюся о сьомій-восьмій. Для мене це плюс-мінус комфортно. Лягаю спати о першій-другій ночі – це неправильно. Але я розумію, що у творчих людей – творчий графік: підготовка, репетиції, робочі зустрічі. І коли ти повертаєшся додому о першій, ти, звісно, не можеш нормально прокинутися о п’ятій.

А настрій я собі піднімаю смачною їжею.

Карина: Что вас может вывести из равновесия на работе и в личной жизни?

Alyosha: Я дуже не люблю втручання в процес, на якому я дуже сконцентрована. Якщо пишу пісню або репетирую, а хтось завалює з радісним "Привіт!!!", мені хочеться просто вбити цю людину в той момент. Зараз я була десь на Марсі, а мене взяли і висмикнули звідти, перенесли мене не туди, куди треба, та ще й радісно зустрічають. Це може вивести мене з рівноваги, і тоді я можу дуже різко відповісти або навіть вигнати.

Коли пишу пісню і чую, що відкриваються двері, кричу: "Не зараз!". Аби ті двері навіть не відкрилися. Багато хто вже звик до цього, але, коли це з людиною стається вперше, вона може й перелякатися. :)

Vlad Darwin: Так само – вторгнення в особистий простір.

Oleg: Запитання – досить особисте. Чи не здається вам, що у вас зовсім не українська зовнішність? Ви обидва виглядаєте, як росіяни з якої-небудь Твері чи Вологди. Сподіваюсь, що вас таке запитання не образило.

Alyosha: Шо?! З якої Твері? :)

Мої батьки – українці. Хіба що у моєї бабусі по маминій лінії є трохи німецької крові. Мою прабабусю звали Емма Вільгельмівна Чівас. Але російського абсолютно нічого немає.

А щодо зовнішності… Українці дуже люблять кохатися, тож у нас вже стільки зовнішностей намішано, що у нас найгарніші дівчата, і ви маєте пишатися цим.

Vlad Darwin: Я зробив ДНК-тест, аби дізнатися своє етнічне походження. Я думав, що у мене є єврейська кров. З’ясувалося, що у мене 0% єврейської крові, 85% – східноєвропейська (українська і польська; у мене справді дід – поляк). Інші 15% цікаво розподілилися між собою: грецька, кавказька, прибалтійська кров.
Надія Майна
Фото: УНІАН, Віктор Ковальчук, а також PR-служба Alyosha & Vlad Darwin

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред