Екатерина Амосова

Така оптимістична оцінка – завчасна. А сама заява «ми впоралися» в даній ситуації дуже нагадує відому фразу: «Мы пахали – я и лошадь».
Епідемічна ситуація є різною в різних регіонах України, причому відмінності доволі суттєві. На заході країні хвиля епідемії справді зараз пішла на спад, і це пов’язано з тим, що там вона розпочалася найраніше: там велика кількість людей перехворіла, і, відповідно, зменшилася кількість вразливого населення, навіть без вакцинації.
Слід зазначити, що кількість випадків, яку нам оголошують щодня, є не надто надійним показником динаміки епідемії, тому що на цю кількість впливає людський фактор, доступність тестів та низка інших чинників. Наприклад, якщо хворіє вся родина, то тестується, зазвичай, хтось один, а решта членів сім’ї не робить тести. Або, якщо людина робить тест на антиген у приватній лабораторії, цей позитивний результат не йде в жодну статистику. Крім того, підтягується кількість нових виявлених випадків за попередні дні, а інколи й тижні.
На мою думку, краще аналізувати кількість зайнятих ліжок та нових госпіталізацій. Але тут є одне «але»: протягом останніх десяти днів ми спостерігаємо відсутність та навіть зменшення приросту, але це відбувається не тому, що у нас все так гарно і «ми впоралися», а тому що всі ліжка з киснем уже зайняті. Тобто відсутність ліжок лімітує кількість госпіталізацій.
Судячи з повідомлень у Фейсбук волонтерських організацій, які займаються концентраторами (зокрема, Київ – Литвинова, Одеса – Ножевникова, Титова – Харків), та кількості людей, що до них звертаються, зарано говорити, що у нас поменшало госпіталізацій, бо стало менше нових випадків.
Нам рапортують, що в Києві зайнято 70-80% ліжок, а не 100%. Та виявляється, що дитячі ліжка та ліжка для вагітних у пологових будинках не займають, а їх великий резерв. Саме за рахунок цих ліжок створюється картина, що начебто ще лишаються місця для хворих на Covid-19.
Ще один показник, на який варто зважати, аби оцінити реальну ситуацію – відсоток позивних результатів ПЛР-тестів з усієї маси зроблених щодня. А тут справді є позитивна динаміка. Про стабілізацію ситуацію і закінчення хвилі можна говорити тоді, коли ця цифра стає менше 10%. Два тижні тому у деяких регіонах України було під 50% позитивних результатів! Зараз спостерігається певне зменшення, але не варто завчасно радіти, адже збільшилася кількість людей, які мандрують, і вони розбавляють своїм очевидно негативним ПЛР-тестом, який їм потрібний для поїздки.
Втім, є підстави очікувати певного зменшення нових випадків і госпіталізацій ближче до червня. Щоправда, це зменшення буде тимчасовим. Перепочинок, найімовірніше, ми отримаємо тільки до осені.

Цілком логічне питання – якщо у нас стає менше нових випадків, то навіщо нам продовжувати обмеження? Локдаун, тобто обмеження пересування та ізоляція людей в домівках, запровадджується, коли настає або наближається колапс медичної системи. Набагато ефективніше його запроваджувати попередньо, коли система ще не «лягла». Колапс у даному випадку – це ситуація, коли не вистачає ліжок із киснем.
Показання до госпіталізації протягом останнього місяця стали набагато суворішими, ніж раніше. За міжнародними і українськими протоколами, госпіталізувати слід людину, в якої насичення крові киснем менше 93%, або якщо вона належить до групи ризику (декомпенсований цукровий діабет, серцево-судинні захворювання тощо). Але зараз покласти такого хворого в лікарню нереалістично. Негласним критерієм для госпіталізації сьогодні є насичення крови киснем значно менше, ніж 90%, а в реальності у нас часом навіть людей із сатурацією 70% неможливо покласти в лікарню.
Коли завершується локдаун, люди починають дуже активно комунікувати, в результаті чого знову починається стрімкий приріст нових випадків. Особливо це характерно для жорстких та «правильних» локдаунів, як у західноєвропейських країнах. За наявності політичної волі в жорсткий локдаун легко увійти, але з нього потім дуже важко вийти. Саме тому зараз Західна Європа, не дивлячись на зменшення кількості нових випадків, пролонговує локдаун, паралельно активно проводячи вакцинацію.
В Україні у більшості міст доволі декоративний локдаун, soft-версія. Слід віддати належне Кличку, бо у Києві, на відміну від багатьох інших міст України, де був саме декоративний локдаун, у столиці певні обмеження все-таки працюють. Зокрема, запроваджені суворі обмеження щодо користування громадським транспортом, але при цьому організована система спеціальних пропусків. Звісно, з цими пропусками корупції купа, аж гай гуде. При цьому таксі з першого дня локдауну суттєво підняли ціни. Але давайте будемо відверті: у нас завжди багато людей пересувалися надмірно, навіть пенсіонери шукали собі занять протягом дня. Тепер же чимала кількість людей завдяки тому, що пропуск не дістануть, а таксі дороге, все-таки посидять більше вдома і в магазин ходитимуть тільки в межах свого району.
Внаслідок того, що в Україні локдауни здебільшого не були надто жорсткі, коли їх почнуть пом’якшувати або знімати, вони не призведуть до такого рикошету, як у Британії чи Німеччині. Так, наприклад, пару тижнів тому Ангела Меркель була змушена вибачитися перед громадянами і оголосити продовження карантину до червня.
З вакцинацією при цьому в Україні суцільний фейл, тож ми не зможемо використати локдаун настільки ж ефективно, як західні країні.
Низка українських імунологів та епідеміологів, які займаються вакцинацією, зокрема, професор Волянський із Харкова, прогнозують спад ближче до літа за рахунок тих, хто перехворів, але восени за відсутності вакцинації на нас чекає нова хвиля.
У довготривалій перспективі навіть за умови вакцинації Covid-19 нікуди не подінеться і стане ендемічним, як грип. Мабуть, він буде не таким вбивчим і, можливо, не таким масовим, але, тим не менше, вірус від нас нікуди не піде. Тож, скоріше за все, протягом наступних кількох років буде потреба у вакцинації раз на рік.
Крім того, не варто розслаблятися ще й тому, що фахівці ВООЗ та наші інфекціоністи прогнозують, що пандемія коронавірусу – далеко не остання. Ми вже бачили пандемію SARS у 2003 році, пізніше – спалах MERS, тож із високою імовірністю, будуть і наступні пандемії. Отже, той внесок, який була змушена зробити наша влада в медицину (обладнання лікарень киснем, збільшення кількості ліжок для інфекційних хворих, збільшення фінансування медицини), не пропаде, бо це – внесок у майбутнє.

Точно сказати, скільки додавати або на скільки множити офіційні цифри статистики, важко. Зі статистикою, в тому числі й смертей від коронавірусу, все непросто в усьому світі, не лише у нас. Більшість людей, що померли від ковіду – це люди літнього віку, які мають купу хронічних захворювань. Є одне об'єктивне, але неспецифічне мірило – відсоток надлишкових смертей за місяць у порівнянні з показниками за аналогічний період року до пандемії. Але слід зважати на те, що є також випадки недіагностованого коронавірусу, коли наприклад людина помирає дома або без підтвердження зараження. Плюс – є додаткові смерті, не пов'язані з Covid-19, від хронічних захворювань (онкологічних, серцево-судинних тощо): ці люди були різко обмежені в доступі до медичної допомоги через пандемію. Зокрема, я як лікар терапевт-кардіолог часто стикаюся з проблемою неможливості госпіталізувати людину, яка цього потребує (наприклад, у пацієнта свіжа аритмія, що швидкого реагування та, можливо, електроімпульсної терапії).
Так відбувається не тільки в Україні, а в усьому світі.
Попередня статистика США показала, що за попередній рік було більше 20% додаткових смертей. В Україні в листопаді-грудні торік смертей було більше на 30-35%. Навесні минулого року, у квітні-травні, коли у нас був профілактичний локдаун, і люди реально сиділи вдома й були дуже налякані, а ковіду були лише поодинокі випадки, смертність навіть зменшилася у порівнянні з 2019 роком. Тобто ми зможемо оцінити цю смертельні жнива, коли Держстат надасть статистику за минулий рік.
Втім, динаміка, яку показує офіційна статистика, дає певні орієнтири. Судячи з того, що відбувалося і відбувається в українських лікарнях, у нас буде плюс 50% у березні та приблизно плюс стільки ж у лютому й квітні.

Рішення київської влади щодо продовження локдауну до 30 квітня можна тільки вітати. Адже у столичних лікарнях зберігається дефіцит ліжок із киснем. Цілком імовірно, що 30 квітня – це теж не остаточна дата, і локдаун залишать до 9 травня включно.
Втім, попри «перемішування» людей протягом тривалих травневих свят вони все-таки не ходять на роботу, менше бувають у магазинах тощо. Тому на травневі захворюваність почне спадати у порівнянні з періодом до свят.

У нас циркулює британський штам, який вдвічі чи навіть утричі заразніший, ніж попередні – китайський та іспанський штами. Тобто більша кількість смертей пов’язана з тим, що більшою є кількість хворих.
Чи є цей «британець» більш убивчим – наукові дані різні. Через те, що у співставних за факторами ризику категорій пацієнтів, які хворіли восени торік і зараз, відсоток померлих став більшим, почали говорити про те, що британський штам більш убивчий. Однак кілька днів тому з’явилася наукова публікація, де стверджується, що цей штам таким не є. Точну відповідь закордонні вчені дадуть ближче до літа.
Але що дасть з’ясування цього моменту для лікування та ведення пацієнтів? В принципі, нічого.
Ми маємо справу з дуже важким респіраторним захворюванням, при якому у значної кількості пацієнтів вражаються нижні дихальні шляхи, виникає двобічна пневмонія, виникають серйозні ускладнення, а його летальність у 10 разів більша, ніж у грипу.
Тому, не залежно від штаму, найважливіше – берегти себе і своїх близьких. У молоді, у якої немає серйозних захворювань, дуже незначний ризик померти від коронавірусу. Але – молоді люди можуть принести вірус додому своїм літнім членам родини або тим, хто серйозно хворіє (наприклад, онкопацієнтам, що лікуються імуносупресивними препаратами). Тому соціальна дистанція, маски, вентиляція – це найпростіші, але й найважливіші речі, про які ми повинні пам’ятати. Тішить те, що західні вчені довели: можна не перейматися постійним протиранням телефону, дверних ручок, поверхонь, оскільки імовірність захворіти через вірус на поверхнях дуже-дуже низька. Тому можна не виливати на себе санітайзер і псувати руки. До того ж, не складає проблеми обмежити свою соціалізацію й не відвідувати вечірок, барів, кафе тощо – без цього легко обійтися.
І хоча імовірність реінфекції (повторного зараження) є доволі низькою (приблизно 1%), однак не відомо, які ще віруси-мутанти до нас можуть потрапити.
Більше того, всі вакцини, що були створені у 2020 році до «британця» і зараз використовуються, ефективно захищають від цього штаму та від тяжкого потенційно смертельного ковіду. Однак уже відомо, що два нові штами – південноафриканський та бразильський – більше ухиляються від природного імунного захисту і від вакцин, що становить серйозну загрозу. Ще немає статистики щодо частоти реінфекції тих, хто перехворів або вакцинувався, але ці нові штами вже зайшли і в Північну Америку, і в Західну Європу. Поки що широкого розповсюдження немає, але ці випадки будуть накопичуватися, і не факт, що місяці через три ми не отримаємо серйозного зростання.

За неадекватну відповідь на виклик пандемії коронавірусу владу сварять не тільки українці. Наприклад, британці, причому не тільки пересічні громадяни, але й лікарі та науковці, сварять за неадекватне реагування на епідемію ковіду британського прем’єра Бориса Джонсона, який сам ледь не помер від цього вірусу. Американці звинувачують Трампа. Загалом, кейс Америки дуже показовий: провідна, дуже багата й розвинута країна стала лузером у боротьбі з Covid-19.
Переможцями у боротьбі з інфекцією стали Китай, Сингапур, Японія, Австралія, Нова Зеландія, Філіппіни – там мало тих, хто захворів, і мало смертей.
Якщо навіть американці і британці не змогли відреагувати на епідемію належним чином, то, скажіть, що ми могли чекати від нашої влади? Фейл із вакцинами – серйозний. Але як могла країна «третього світу» отримати вакцину одночасно з провідними країнами?

Українці справді легковажно ставляться до цієї ситуації. По-перше, спрацьовує низька довіра до влади. Якщо порівняти довіру населення до влади в Британії, Німеччині, Швеції та в Україні, то різниця очевидна.
По-друге, відсутня належна інформаційна кампанія, яку б проводили не Ляшко та інші чиновники, а авторитетні та знані лікарі, які працюють із хворими на ковід (а їх не надто випускають на екрани). Напевно, аби не втратити електоральну підтримку, влада не показує переповнені пацієнтами відділення та трупи, як це показували в інших країнах.
По-третє, в інших країнах спрацював страх серйозних штрафів за порушення карантину. У нас жорстко не вимагали дотримуватися карантину, бо це також не додає владі рейтингів.

Дослідження в пробірці показують, що, коли сироватка крові людини, яка була вакцинована «старою» вакциною, додається до культури вірусів нових штамів, її ефективність нейтралізувати вірус менша. Причому ефективність сироватки крові людини, вакцинованої «старими» вакцинами, відносно нових штамів знижується в рази.
Втім, науковці стверджують, що у більшості пацієнтів вакцинація викликає настільки потужну імунну відповідь, що антитіл, які виникають, вистачить, аби захистити організм і від нових штамів. Остаточну відповідь на це питання дадуть лише клінічні спостереження за вакцинованими людьми, що проживають у країнах, які зараз є епіцентрами розповсюдження вірусу, це дозволить визначити, який відсоток із них захворіє.
Вірус постійно мутує, тож цілком імовірна поява нових мутацій, які даватимуть вірусу перевагу щодо збільшення здатності інфікувати людей, які даватимуть вірусу здатність ухилятися від імунітету (а вони будуть ухилятися, тому що природний відбір цих вірусів працює на те, щоб вони збереглися в популяції; тому вчені працюють над створенням полівалентних вакцин). За півроку ми будемо знати набагато більше.

Достеменно не відомо, скільки зберігається імунітет, бо ми всього рік маємо справу з коронавірусом. Західні дослідження говорять, що принаймні 6-7 місяців у 90% тих людей, які перехворіли на ковід, антитіла залишаються.
За попередніми прогнозами західних науковців, найімовірніше, доведеться робити щеплення раз на рік, як від грипу. Зараз точаться дискусії, як пролонгувати дію щеплення, коли вводити другу дозу, чи є сенс використовувати дві різні вакцини (векторну і РНК) тощо. Тому зараз ще зарано говорити, як часто доведеться вакцинуватися від ковіду – давайте доживемо до осені чи навіть до нового року.

Я була б більш обережною у таких оптимістичних прогнозах. Британський штам є більш заразним, і колективний імунітет від нього – це імунітет 80% населення. У мене є великі сумніви щодо того, що 80% населення України перехворіє до літа.
Крім того, природний імунітет, найімовірніше, зберігатиметься близько року або й менше. У частини тих, хто перехворів раніше, імунітет до літа може вже зникнути.
Тому я би не розраховувала на те, що влітку ми будемо захищені від ковіду, тим більше враховуючи нові штами. Варто налаштовуватися не на спринт, а на марафон, а також планувати своє життя відповідно. Зокрема, варто подумати про те, як перевести свою роботи на дистанційну.
Важливий нюанс щодо вакцинації. Ізраїль дав важливий для людства кейс: вакциновано майже 90% дорослих. Але при цьому дітей не вакцинують, але прошарок дітей у популяції – це близько 15-20% населення. Тому вчені зараз задаються питанням: а чи реалістичне взагалі досягнення колективного імунітету навіть за допомогою вакцинації? І через дитяче населення, і через нетривалість імунітету…
Офіційним спікерам в Україні слід припинити повторювати мантру про те, що Україна рухається до колективного імунітету. Це – абсолютно нереально: і вакцин немає, і охочих вакцинуватися всього 40%, і плюс діти. Тому нашою метою повинен бути захист вразливих людей, людей із груп ризику, аби попередити смерті та зберегти життя. Треба припинити щеплювати молодих і здорових «диванних експертів», а займатися людьми похилого віку. Це був би державницький підхід.
Тож розслаблятися зарано. Історія з коронавірусом у нас надовго.

Дуже цікаве і глобальне питання. Пацієнти на Заході навіть винайшли поняття «long covid». «Довгий ковід» – це коли залишаються скарги на самопочуття після перенесеного коронаввірусу, або коли з’являються нові симптоми, що не дозволяють людині відчувати себе здоровою через місяць, два, три й більше після захворювання.
Втім, на думку лікарів, тут більше навіювань щодо ризиків і тяжкості постковідного синдрому, а також щодо того, наскільки він робить людину непрацездатною.
За моїми спостереженнями, у переважної більшості пацієнтів, які перехворіли на коронавірус, але не потрапили в лікарню, скарги на дисфункцію вегетативної нервової системи, загальну слабкість, туман у голові, виснаження є наслідком не стільки перенесеної хвороби, скільки є результатом суто психологічних факторів. Адже люди більше року живуть у страху, їх виснажують очікування та напруга. Це все – клієнти для медичного психолога.
Коли звертається пацієнт із такими скаргами, завдання лікаря, зокрема, кардіолога – з’ясувати, чи є післяковідне органічне ураження серця або погіршення перебігу хронічного серцево-судинного захворювання. Якщо це виключається, то все решта (задишка, серцебиття, млосність) є вегетативною дисфункцією, яка пройде сама. Від цього не вмирають. Можливо, у мене надто жорсткий підхід до цього, бо я вже 30 пропрацювала в стаціонарі і знаю, що від того, що млосно, не вмирають.
Добре, якщо людина зможе платити за психолога та реабілітолога. Але й без психолога залишаються прості речі, доступні всім – це здоровий спосіб життя: не менше 7 годин сну вночі, прогулянки та рух, здорове харчування. І все мине саме по собі.
Інша справа – пацієнти з тяжким перебігом ковіду, які виписалися з лікарні, втратили великий відсоток легень і потребують кисневої підтримки вдома. От про їхню дихальну і не тільки реабілітацію потрібно подбати.
Особисто я як лікар не бачу проблеми «довгого ковіду». Хто може собі дозволити не працювати і шукає привід для цього, той і говорить про «довгий ковід». А хто розуміє, що повинен встати і піти працювати, починає діяти, тренувати мозок та зменшувати страхи.

Не дуже в це вірю. Звісно, підкидає дрова у це вогнище обговорення той факт, що комісії ВООЗ, як поїхала в Китай вивчати ситуацію, там далеко не все показали. Навіть американські лікарі та лідери громадської думки заявляли, що такий варіант не можна виключати.
Але давайте згадаємо і перший SARS, і потім MERS, тобто все це вже було. Тому не варто шукати конспірології. Та й що це нам дасть, як допоможе у боротьбі з коронавірусом?
Якби Китай і справді всю цю історію спланував, у нього б уже давно була вакцина, яку б він продавав всьому світу, заробляючи шалені гроші. Але китайська вакцина – далеко не в лідерах по ефективності, не кажучи вже про довіру.

Російська влада є набагато більш закрита, ніж наша. Але й у нас виникають питання щодо вакцинації наших високопосадовців на публіку – що це насправді було: Covishield, вітамін C чи Moderna. А щодо Путіна питань ще більше.
Вакцина Спутнік V – це дуже політизована тема. Але на днях навіть Бразилія закупила саме російську вакцину.
Однак тут виникає інше питання – тромбозів. Зараз увесь світ обговорює такий побічний ефект від вакцин як виникнення тромбозів у незвичних місцях (наприклад, у венах головного мозку чи органів черевної порожнини у поєднанні зі зменшенням кількості тромбоцитів після вакцинації AstraZeneca; такі випадки фіксують США і після вакцини Johnson&Johnson). Це трапляється нечасто, але трапляється. AstraZeneca і Johnson&Johnson – це векторні вакцини, і факт виникнення після них тромбозів встановлений. Не виключено, що сам вектор призводить до такого імунного ураження крові.
Російський Спутнік V – це також векторна вакцина. Як у неї щодо тромбозів? Але на це питання ми навряд чи колись отримаємо відповідь.

Теоретично такий спалах можливий, ви маєте рацію. Але нових штамів ми можемо очікувати не тільки з Туреччини – до нас приїжджають люди звідусіль, у тому числі з Бразилії та Південної Африки.
Хоча у нас продовжує діяти Закон України про санітарно-епідемічне благополуччя родом з СРСР, який передбачав, що у випадку, коли оголошена пандемія особливо загрозливої інфекції, усі, навіть ті, хто хворіє легко, обов’язково ізолюються на 10 днів, а не їздять у поліклініку чи ходять до стоматолога. Такий закон у нас де-юре існує, а де-факто не діє.

Давайте не будемо ідеалізувати все те, що у нас було до реформи Супрун. Наша тодішня система охорони здоров’я не задовольняла ані пацієнтів, ані лікарів, ані суспільство в цілому. Але при цьому була хоча б якась система – із маршрутами для пацієнтів, із закладами охорони здоров’я, а не неприбуткові комунальні підприємства, як зараз, що є автономними (можуть прийняти пацієнта, а можуть і ні). А сьогодні величезні проблеми з керованістю.
А от радянська система, мабуть, упоралася б із таким викликом як ковід. Відомий приклад – спалах холери в Одесі: його локалізували тихо і миттєво, поставили війська, тож ніхто не міг рипнутися з міста. Але чи впоралася б радянська система охорони здоров’я з такою масовою захворюваністю, як зараз? Не факт. Тож не варто ідеалізувати минуле.
Чудово впорався Китай. Але там, по-перше, тоталітарна держава, а, по-друге, великі гроші.

Західними науковими дослідженнями доведено, що ризик тромбозів підвищуються у пацієнтів із тяжким перебігом хвороби, які потребують госпіталізації та кисневої підтримки. При легкому перебігу ризик тромбозів низький. Зараз склалася жахлива ситуація: лікарі, що лікують пацієнтів амбулаторно, широкою рікою призначають препарати для розрідження крові – від аспірину (легкий варіант) до антикоагулянтів у таблетках (жорсткий варіант). Таким чином, пацієнт наражається на загрозу кровотеч, бо всі препарати, що попереджають тромбоз і розріджують кров, мають зворотній бік медалі у вигляді кровотеч.
Отже, тим, у кого ковід протікає в легкій формі (задишки немає, сатурація не падає, немає надвисокої температури з інтоксикацією та судомами), слід просто сидіти вдома, пити багато води, збивати температуру парацетамолом, якщо вона більша ніж 38 градусів. Витратитися потрібно лише на пульсоксиметр, аби постійно тримати під контролем сатурацію. При цьому слід зважати, що на піку температури сатурація знижується, а тому слід збити температуру, вкрити пацієнта і орієнтуватися на показник сатурації в цей момент.
У пацієнтів, у яких порушене насичення крові киснем і які потребують госпіталізації, справді виникає ризик тромбозів, переважно венозних. Дослідження говорять про те, що схильність до утворення тромбів при ковіді вища, ніж при гіпертонічному кризі тощо. Саме тому пацієнтам, що потребують кисневої підтримки, призначають антикоагулянти, бо доведена їх ефективність щодо зменшення і частоти тромбозів, і ризику потрапляння в реанімацію, і смерті.
Такі пацієнти виписуються на антикоагулянтах. І залишається ще не дослідженим питання, який термін після виписки пацієнтам треба продовжувати профілактичну терапію антикоагулянтами. Поки що все вирішує лікар, який зважає на фактори ризику, зокрема, тромбів глибоких вен та легеневої артерії: якщо пацієнт похилого віку або має ожиріння, малорухливий (буде здебільшого лежати чи сидіти з ногами вниз), має серцево-судинні захворювання, для нього ризик підвищений. Тож допоки пацієнт не стабілізується і не розходиться, йому показана антикоагулянтна терапія.
А як розпізнати тромбоз? Не треба самим намагатися це розпізнати. Для цього люди навчаються медицині і стають лікарями. Адже тромбоз може мати дуже різні локалізації.
Найбільш розповсюджений при тяжкому ковіді – венозний тромбоемболізм, коли тромби виникають у глибоких венах, відриваються і з током крові потрапляють до легеневої артерії. Це проявляється у вигляді болю в кінцівці, набряку однієї з гомілок, різкий напад задишки, серцебиття, кровохаркання. З цим обов’язково слід звертатися до лікаря.
У дуже нечастих випадках тромбозів після вакцинації векторними вакцинами локалізація атипова – у венах головного мозку. При цьому можливий різкий головний біль, запаморочення, порушення координації рухів та мови. Якщо тромб виникає у венах органів черевної порожнини, це супроводжується незрозумілим болем у животі, здуттям живота.
Резюме таке: самолікування тут не працює, але при появі різких і незрозумілих симптомів варто звернутися до лікаря. Особливо уважними слід бути тим, хто належить до груп ризику, тобто людям старшого віку (більше 65 років), людям із букетом хронічних захворювань та ожирінням.

На жаль, не зустрічала даних нашої офіційної статистики по Україні. Знаю тільки враження лікарів-інфекціоністів, якими вони діляться на Фейсбук: діти справді стали хворіти частіше, була навіть пара випадків дитячих смертей, що є рідкістю.
Крім того, стали частіше хворіти у тяжкій формі молоді люди. З чим це пов’язано – чи то з тим, що перехворіла більшість груп ризику, чи то з більшою заразністю, чи то зі збільшенням вірусного навантаження і соціальною активністю цих молодих людей, важко сказати.

Реальна цифра є більшою, але наскільки точно – неможливо сказати. Ми зможемо лише порівняти кількість українців, які померли з будь-яких причин за певний період під час епідемії, із кількістю померлих за аналогічний період 2019 року. Так порівняли цифри осінніх місяців і з’ясували, що було плюс 30-35% смертей. А це і не діагностований ковід, і смерті вдома, а також смерті від інших хвороб через те, що люди не отримали своєчасно медичну допомогу, оскільки у нинішній медичній системі для них не виявилося місця, бо вона вся була перелаштована на коронавірус. Такі страшні жнива цієї пандемії.

Побільшало пацієнтів, які звертаються з кардіологічними скаргами. Частина з них – це пацієнти, які бояться захворіти або перенесли ковід, і у них залишилися серцеві симптоми (серцебиття, нестачі повітря, млосності, низького артеріального тиску). Таких пацієнтів стало більшало. Пацієнтів із міокардитом, яким я підтверджую ураження серцевого м’яза, бачу небагато. Із тяжким міокардитом і серцевою недостатністю після ковіду була тільки одна пацієнтка. Тобто це не масово, на щастя.

Не впевнена, що така статистика в Україні взагалі ведеться. Але наші медики справді стали частіше виїжджати за кордон, оскільки чимало країн-сусідів пом’якшили процедуру підтвердження дипломів, особливо для лікарів первинної ланки (сімейних лікарів, лікарів ковідної ланки). При тому, що робиться в нашій системі охорони здоров’я, мабуть, вони вчиняють правильно, бо мусять дбати про себе і свої родини. Жити тут на мізерну зарплату, заглядати в руки пацієнтів та чекати конвертів чи купюр – це принизливо.
Але тут є й інша біда – рівень підготовки наших лікарів залишається вкрай низьким протягом останніх років. Тобто відбувається стагнація. Це влаштовує самих отримувачів вищої освіти: більше половини студентів не хочуть учитися, їм зручніше дати викладачеві 200-400 гривень, аби просто отримати оцінку – на щастя, більшість таких не лікує пацієнтів, не працює лікарями, а лише користуються дипломом (ідуть в організатори системи охорони здоров’я чи в міністри).
Циркуляція грошей в закладах вищої медичної освіти збільшується, і найчастіше її ініціюють не викладачі-хабарники, а самі студенти.
А зараз взагалі наші студенти-медики толком не вчаться, не бачать пацієнтів із березня минулого року. У нас буде вже другий випуск медиків, які бачили пацієнтів тільки онлайн. Студент-медик після закінчення навчання повинен іти в інтернатуру, але й тут питання – як інтернатура проходила з березня 2020 року. Адже переважна більшість нековідних стаціонарів стала ковідними, тож інтерн має тільки добровільно йти на таку практику, але при цьому засоби індивідуального захисту повинна надати лікарня. Але якщо у лікарень не вистачало засобів індивідуального захисту для медичного персоналу ковідних відділень, то не думаю, що їх видавали інтернам, які найчастіше у комунальних лікарнях просто вештаються під ногами, хіба що інколи щось принесуть, десь допоможуть. То яких інтернів ми випустимо цього року, кому надамо сертифікат на право індивідуальної практики?
Українське суспільство сумує, що від’їжджають лікарі, але я б радила також перейматися тим, що не приймаються непопулярні рішення щодо більш жорсткого надання права на самостійну роботу та проведення «шокової терапії» задля прорідження лав.
Нинішній стан справ влаштовує всіх: і здобувачів освіти, і керівництво вишів, і МОЗ (відрахуєш половину, так скажуть, що нема кому працювати лікарями в Україні). І все, це коло замкнулося. Тобто ситуація набагато гірша, ніж здається, якщо дивитися тільки на еміграцію лікарів. Адже тут лишаються найгірші.

Якби я була суттєво молодшою, поїхала би точно. Тому що зараз майбутнього в Україні стало ще менше.
Але, з іншого боку, якби я була молодшою, я була б більш активною щодо отримання додаткових компетенцій, наприклад, сучасний кардіолог повинен уміти сам здійснювати багато різних досліджень (екокардіоскопію та навіть катетеризацію порожнини серця тощо). Найкраща молодь, яка лишається в Україні, зараз іде цим шляхом, але працюватимуть ці люди у приватній медицині.

Брадикардія – це низька частота серцевих скорочень. Практично не лікується терапевтичними методами. За такими пацієнтами ми спостерігаємо, щоби визначити, коли буде потрібно скеровувати на імплантацію постійного водія ритму. Оскільки, крім брадикардії, зазвичай є ще й підвищення артеріального тиску, доводиться серед антигіпертензивних препаратів обрати ті, які не зменшують частоту серцевих скорочень.
Зазвичай, схильність до брадикардії виникає у поважному віці, і це сприяє більш високому рівню артеріального тиску. Багато пацієнтів бояться штучного водія серця, затягують до останнього, а так робити не варто. Сучасні двокамерні електрокардіостимулятори фактично відтворюють фізіологічну роботу серця, після чого знижується тиск, з’являється впевненість у собі, зникає ризик тимчасової зупинки серця.
Лікування серйозної брадикардії – це тільки стимулятор.

Почнемо з некорисних продуктів: 1) сіль (але не треба їсти кашу без солі – достатньо не користуватися солонкою на столі, не вживати ковбаси, сосиски, консерви із зайвою сіллю); 2) цукор (плюс різні тістечка, тобто вуглеводи, які легко засвоюються; замінювати потрібно не фруктозою, а стевією); 3) фастфуд (трансжири, які підвищують і ризик атеросклерозу, і онкології); 4) м’ясні субпродукти і червоне м’ясо; 5) жир тваринного походження.
Корисні продукти: 1) сім порцій різних свіжих овочів та фруктів на день (порція – це середнє яблуко; там містяться пектини, харчові волокна, які абсорбують у себе холестерин і є дуже важливими для нормальної роботи мікробіоти кишківна; тому не сік і навіть не фреш, а краще ціле яблуко); 2) природні омега-3, полінасичені кислоти, які містяться у жирній морській рибі (слід влаштовувати декілька рибних днів на тиждень); 3) вуглеводи – пасти з твердих сортів пшениці, причому з необдертих зернят (у них низький глікемічний індекс, і вони дають відчуття ситості); 4) оливкова олія, але її не варто лити рікою, бо вона насправді досить калорійна та ще й дорога; 5) молочка, але не з нульовою жирність, а з помірною (наприклад, грецький йогурт без підсолоджувачів).
Головне – не переїдати. Чим менше їсти, тим краще.
Чимало людей полюбляють вітаміни в баночках. Але було проведено багато плацебо-контрольованих наукових досліджень ефективності полівітамінів та мікроелементів щодо серцево-судинних захворювань і раку – користь нульова. Якщо овочі і фрукти реально працюють, то продукти синтезу необов’язково дають такий ефект, як харчові волокна. Тож не варто на це витрачати гроші – краще зробити салат і жувати.