Алексей Гетьман

Лінія фронту стабілізована. Восени у росіян немає просування, яке можна було б вважати стратегічним успіхом. Щоправда, певні тактичні успіхи у противника є. Водночас ми завдаємо контрударів. Тож такі незначні флуктуації вздовж лінії фронту є боями місцевого значення – і з точки зору здорового глузду, і з точки зору військової науки.
Сил і засобів у Росії більше не стало: ні людей, ні зброї, ні набоїв – нічого не побільшало. Так само в неї не з’явилося жодних суттєво кращих видів озброєння.
Якщо російські війська не змогли нічого досягнути влітку, то восени, коли через погодні умови наступати складніше, на суттєві прориви їм точно розрахувати не доводиться: важкий ґрунт і роздоріжжя – спробуйте вийти в поле і пробігтися "по копаному". Тому незрозуміло, на підставі чого росіяни очікують, що восени їм вдасться досягнути більшого, ніж влітку, коли погодні умови були кращими.

Кордон Дніпропетровської та Запорізької областей та Донеччини.
Втім, російські війська не намагаються там захопити щось стратегічно важливе, а просто хочуть показати і російському населенню, і світу, що вони можуть просуватися у ще одній області України. Адже не всі аналізують, на яку глибину зайшли війська РФ на Дніпропетровщині та що їм там вдалося зробити, а беруть до уваги лише факт того, що бойові дії ведуться у ще одній області.
Впевнений, що жодного стратегічного сенсу дії противника на Дніпропетровщині не мають. Так само поки що немає небезпеки, що війська РФ вийдуть на місто Дніпро.
А що стосується перекидання військ, то Росія постійно перекидає свої війська вздовж лінії фронту, тому, як на мене, немає підстав вважати, що у зв’язку з цим там виникає якась особлива небезпека – вона не більша, ніж на інших ділянках фронту.

Загроза для них є, тому що вони розташовані неподалік від лінії фронту. Ці населені пункти можуть обстрілювати, туди можуть залітати КАБи та навіть FPV-дрони. Такого роду небезпека є.
Але у Росії немає таких сил та засобів, які б відкривали перед нею перспективу досягнення успіху на землі на Дніпропетровщині. Щоб досягнути певних цілей, РФ потрібно мати суттєву перевагу, але такої переваги немає. Співвідношення російських та українських сил там таке саме, як і на інших ділянках фронту.
Наприклад, на Покровському напрямку справді зосереджена велика кількість людської сил та техніки противника, і там у росіян перевага над нами в рази. На інших ділянках фронту, як і на Дніпропетровщині, як зазначав Сирський, у росіян сил більше, але ненабагато – в 2-3 рази.
Тож усі ці дії військ РФ на Дніпропетровщині мають політичне підґрунтя і спрямовані на те, щоб показати, що Росія намагається захопити ще одну область.
Ще один момент. Не можна і буде неправильним говорити, що немає небезпеки для тих чи інших міст. Небезпека є, зокрема, небезпека артилерійських обстрілів, атак дронів тощо. Але очікувати проривів або суттєвого просування росіян там підстав немає – Дніпропетровщина точно не є нашим слабким місцем.

Ніде, на жодній ділянці, немає загрози прориву противником лінії фронту. Так, є тиск ворога на Куп’янському, Лиманському, Покровському та інших напрямках. Суттєву перевагу над нами в силах та техніці росіяни мають поблизу Покровська, Костянтинівки, Мирнограда і в населених пунктах неподалік.
Але – війська РФ під Покровськом тиснуть уже півтора року, та не можуть це місто ні захопити, ні оточити. Там небезпека є, але точно не небезпека прориву лінії фронту.

Чомусь усі впевнені, що в Росії не буде жодних рухів, але рано це пізно це станеться. Згадайте Радянський Союз за півроку до його розпаду: ніхто й гадки не мав, що він розвалиться. Не можна сказати, що зараз у Росії щось назріває, але більше половини НПЗ РФ ми знищили, і в Росії поступово набирає обертів криза. Та поки що ця криза не таких масштабів, які здатні вивести росіян на вулиці. Там цього бояться, адже в Росії заборонені навіть одиночні пікети з написом "Мир" на папері формату А4. Там працює тоталітарна система, але вона не може триматися безкінечно, коли стрімко погіршуються умови життя.
Зміна влади в Росії залежить не від народу, а від еліт. Рано чи пізно, коли в еліт почнуться серйозні фінансові проблеми через запроваджені санкції, через скорочення прибутків від продажу нафти й газу тощо, вони на це відреагують.
Ситуація в Росії вже критична, і до кризи не так уже й далеко. Якщо цей процес триватиме, а Путін не розв’яже ще якусь війну проти країн Балтії та не вчинить якусь ракетну чи дронову провокацію проти європейських країн, відволікаючи увагу російського населення від внутрішніх проблем, то цілком імовірно, що 2026-й стане роком кризи влади в Росії.

Цим усе і повинно закінчитися – Росія має розвалитися на декілька окремих держав. За великим рахунком, Російська Федерація є останньою імперією світу, а точніше недоімперією.
Що може об’єднувати імперію? Тільки зовнішні вороги і прагнення розширюватися. А якщо імперія перебуває в стані стагнації, в ній починають відбуватися певні процеси, адже до її складу входить багато різних етносів, які рано чи почнуть ставити запитання Москві.
Наприклад, у Єкатеринбурзі ще до 2014 року люди говорили, що вони – не "русские". "Русские – в Москве. А мы – сибиряки", – зазначали вони. Тобто такі заяви лунали не від якутів та чеченців, а від жителів Єкатеринбургу! Що тоді говорити про Далекий Схід.

Буде наступати легкою технікою.
За різними оцінками, в Росії було до 15 тисяч танків на зберіганні, не більше 5 тисяч із них можна було відновити. Якщо танки стоять простонеба 30-40 років поспіль, зрозуміло, що там усе, що можна було вкрасти, вкрали. Все, що було можна відремонтувати, росіяни відремонтували. А тепер цього запасу танків у Росії немає.
Цей запас давав росіянам можливість долучати до 50-70 танків на місяць (йдеться саме про старі відновлені танки). Виробляє Росія близько 20 танків на місяць – це небагато. Ще є резерв тої техніки, яка була пошкоджена, але витягнута з лінії фронту та відремонтована.
Зверніть увагу, у зведеннях Генерального штабу зараз не подається інформація про кількість знищених ворожих танків. Причина не в тому, що ми не можемо уразити російські танки, а в тому, що росіяни їх зараз майже не використовують. Вироблені 20 танків на місяць – це значно менше, ніж ми їх у середньому знищували.
Від початку повномасштабного вторгнення ми знищили більше 11 тисяч танків РФ. Тож із танками росіяни будуть поводитися обережно.
До того ж, якщо говорити про використання танків на полі бою, то я вважаю, що епоха танків відходить у минуле. Вони вже не використовуються так, як під час Другої світової війни та інших локальних воєн після неї. Адже сьогодні 80% знищуються одразу, щойно вони виїжджають на поле бою. Іншими словами, чотири з п’яти одразу знищуються.
У майбутньому бої будуть точиться переважно з використанням легкої броньованої техніки, можливо, й безекіпажної, головне – щоб вона була швидкісна. Навіть мотоцикли і багі – це варіант. Десять мотоциклів з екіпажом можуть принести більше користі, ніж один танк, а ціна набагато нижча. Або три багі можуть зробити більше, ніж танк. Або дві-три одиниці легкої броньованої техніки можуть зробити більше, ніж танк, та завдати більшої шкоди противнику. Тому я думаю, що танки відходять у минуле.
Перші танки з’явилися у Першу світову війну. Це були британські танки, які виглядали неначе будинки на гусеничному ходу, тобто вони були дуже великі. Потім їхній розмір зменшився, самі танки модернізувалися. Зараз нова епоха танків – безекіпажні танки, маленькі і більш швидкісні, які керуються ззовні. Колись використовувалася кавалерія, а згодом вона відійшла в минуле. Так само може бути і з танками.
Хоча танки не відійдуть у минуле повністю, але вони втратять пальму першості як одна з головних ударних сил на землі.

Не зовсім так. Прорвати лінію фронту малими групами, проникненням ДРГ неможливо – так лінія фронту не проривається. Вона проривається ударом із використанням важкої техніки на ширину 6-8 км вздовж лінії фронту. Далі потрібно просунутися вглиб на 15-20 км, там зупинитися, щоб підтягнулися тили, а потім цей прорив вирівнюють, щоб не було ударів із флангів.
Малі штурмові групи не зможуть суттєво просунутися. Використовувати важку техніку росіянам буде важко, оскільки вона буде відразу знищена. Інша техніка, яка могла би виконати таку саму функцію, – це, наприклад, велика кількість невеликих безекіпажних механізованих приладів з мінометами, легкими гарматами тощо. Це дало би можливість просунутися і прорвати лінію фронту. Але в Росії такої техніки немає. Тобто танки відходять у минуле, а повноцінної заміни, здатної виконувати функцію танків – прорвати лінію фронту і просунутися на 15-20 км, у росіян немає у достатній кількості. У нас, до речі, також.
Це перспективний напрямок. Оскільки під час війни зброя швидко виробляється, можу припустити, що незабаром ми побачимо таку техніку у великій кількості.
Якщо, наприклад, два бронежилети повісити на багі з двох боків, от уже й буде легка броньована швидкісна техніка. І під Добропіллям росіяни спробували подивитися, як це працює. Загалом, це працює непогано. Але дії росіян під Добропіллям, ймовірно, були випробовуванням, бо просунутися на 1 км ширини лінії фронту й на 9-10 км вглиб, замало. Як їм підвозити ті самі набої та їжу своїм військам, якщо 1 км прострілюється з обох боків стрілецькою зброєю?
Прорив під Добропіллям був якраз напередодні зустрічі Трампа і Путіна на Алясці, тому він був елементом тиску Росії на американському президента. Та й взагалі, росіяни хотіли просто подивитися, як це працює. У росіян є підрозділи, які вчаться використовувати саме таку техніку в бою: багі, мотоцикли тощо.
Ми, до речі, робимо те саме. Зокрема, бійці Сил спеціальних операцій так тренуються: дві людини на мотоциклі (водій і стрілець), мотоциклів декілька, і є певна тактика їхнього руху та ведення бойових дій. Згадайте кліп на пісню "Тихо прийшов, тихо пішов": там показано, як рухаються ССО.
Так само й на багі не просто їздять-катаються – існує певна тактика, правила руху, хто що робить.
Перепрошую, що так довго відповідаю на це запитання, але воно дуже цікаве. Отже, танки відходять у минуле і замінюються або безекіпажною технікою, або легкою швидкісною технікою, навіть мотоциклами.
В тому числі важливі і дрони. Адже в першу чергу під час бойових дій досягається перевага в повітрі. Саме так діють американські війська та війська певних європейських країн. Допоки не досягнута перевага в повітрі, навіть спроба здійснення наступальних дій суходолом марна і не дасть результату. Наприклад, я не впевнений, що потрібні були наші наступальні дії два роки тому, тому що ми не досягли переваги в повітрі на той момент. За таких умов починати наступ було вкрай небезпечно. І, як ми бачили, такого успіху, як хотілося б, ми не досягнули.
Перевага у повітрі вкрай важлива. Зараз її намагаються досягнути дронами, раніше це робилося літаками та гелікоптерами. Не має значення, що саме літає, головне – контролювати повітря: щоб згори на тебе нічого не прилетіло, а ти сам міг атакувати ворога з повітря.

Ми не знаємо, які в нашого командування плани на наступний рік, і слава Богу. Наприклад, наша Курська операція стала абсолютною несподіванкою не тільки для ворога, а й для багатьох із нас.
Єдине, що ми можемо сказати: під час зустрічі Трампа і Зеленського був анонсований наступ наших Збройних сил, коли саме і на яких напрямках – не говорилося, і це добре.
Чи здатні ми здійснювати наступальні дії? Найімовірніше, здатні. Але з цього приводу є багато питань, і головне з них – чи є в цьому сенс. Політичний сенс точно є, а військовий – складно сказати. Адже на сьогоднішній день ми точно не можемо звільнити всі окуповані території військовим шляхом. Нам не вистачить сил. Чи варто йти в наступ, щоб звільнити якусь частину? Це риторичне питання. Якщо говорити емоційно, то скільки людей – стільки й думок.
Війна в 2026 році носитиме той самий характер, як і цього року. Нічого суттєво не зміниться. Можливо, ті ракети, які ми виробляємо, і ті, які ми отримаємо від наших партнерів, погіршать логістику росіян, а, відповідно, послаблять їхні можливості на лінії фронту. Це станеться завдяки нашим ударам по виробництвам, місцям зберігання всього того, що потрібно військам РФ на фронті. А так, більше нічого не зміниться, крім цифри з 2025 на 2026.
Так, ми масштабуємо виробництво зброї, але росіяни роблять те саме. Ми з нашими партнерами, росіяни зі своїми партнерами масштабуємо виробництва, щоб досягнути переваги на лінії фронту. Триває війна на виснаження. Жодних унікальних можливостей у жодної зі сторін не з’явиться, ніякої нової зброї жодна зі сторін не отримає. Тож жодних радикальних змін очікувати не варто.

Це просто черговий дедлайн Путіна. Цей дедлайн постійно відсувається: то йому потрібен час до кінця року, то 60 днів, які він просив у Трампа, тощо. Нехай собі говорить. Чим більше росіяни вихваляються майбутніми перемогами, тим гірші в них справи. Це просто дешевий популізм, розрахований на коротку пам’ять. До кінця цього року лишилося не так багато часу, і жодних своїх задач Путін не вирішить. Впевнений, що в грудні або січні він озвучить новий дедлайн – березень-квітень 2026 року.

"Завивання на болотах" про те, що імпульс до миру, який з’явився на Алясці, вичерпаний, що все погано, вже почалися. "На болотах" підгорає, там хвилюються. Але не через Tomahawk, бо якщо їх буде всього декілька одиниць, то це буде те саме, що їх немає.
Якщо цих ракет буде декілька сотень, а краще тисяч (загалом їх є близько 9 тисяч одиниць, і нам би пара тисяч не завадила), це інша справа. Це дозволить запускати по десятку таких ракет одразу по одній цілі, щоб долетіли хоча б три-п’ять. Ракети Tomahawk же не безсмертні, їх теж буде знищувати російська ППО.
До речі, ще за Байдена ми надавали американцям перелік із 200 цілей, ураження яких вплинуло би на можливості росіян і їхні позиції на полі бою. Тоді йшлося про дозвіл застосовувати ракети ATACMS по цих цілях.
Якщо нам нададуть кілька десятків Tomahawk, це нічого не змінить, якщо декілька сотень – це вплине на здатність росіян підживлювати свою армію. Війська РФ тримаються завдяки тому, що їх постійно підживлюють із тилу. Якщо руйнувати тили, підживлюватися буде нічим, а так російські війська довго не протягнуть.
Крім того, не варто переоцінювати ракети Tomahawk. Ця ракета непогана, але, по-перше, її, як і решту, можна перехопити, а, по-друге, це не та зброя, яка все вирішить на полі бою.
Нагадаю, під час операції "Буря в пустелі", коли війська Саддама Хусейна видавлювали з Кувейта, по цих військах запускали в тому числі й Tomahawk. Запустили 297 ракет Tomahawk, збити тоді вдалося тільки дві, ще шість впали (Tomahawk – це не супер-зброя, вони теж падають). Тим не менш, тоді за тиждень, крім іншого, прилетіло більше 250 Tomahawk. Це була справді масована атака. Але лінія фронту тоді була набагато меншою, ніж у нас зараз. Операція "Буря в пустелі" мала успіх, вона була швидкою і з мінімальними втратами з боку коаліції, з максимальними – з боку військ Саддама Хусейна.
Отже, якщо Україна отримає декілька сотень ракет Tomahawk, ми зможемо завдати серйозного удару, якщо кілька десятків – це буде ні про що.

Треба бити по Кремлю та Останкіно, бо це центри ухвалення рішень і військові об’єкти. Завдаючи ударів по них, ми не порушимо міжнародне законодавство.
Завдавати ударів по цивільному населенню, наприклад, по Черьомушках, ми точно не будемо – ми не є військовими злочинцями. Ми воюємо з військовими злочинцями і не повинні уподібнюватися їм.
Однак бити по Москві Україні варто. Але це мало би радше емоційний ефект. Практичний ефект буде від знищення військових заводів і підприємств РФ, російської нафтопереробки тощо.
Для емоційного тиску на російське суспільство, потрібно бити по великих містах, точніше по військових об’єктах, що в них розташовані, а також по значущих місцях. Не думаю, що удар по Кремлю і його руйнування мали б велике військове значення, але від прильоту по Кремлю і мавзолею Леніна точно був би ефект, це би вплинуло на росіян, адже це обговорювалося б усюди в РФ. А так, ми зараз знищили майже половину нафтопереробних заводів, але росіянам нічого – щось там десь горить-палає, а розмов про це всередині РФ майже немає. А от якби впало Останкіно або прилетіло б по якійсь вулиці в Москві, росіяни би про це багато говорили, а головне – почали ставити запитання Путіну.
Адже Путін, як і будь-який диктатор, боїться показати свою слабкість. Чим жорсткіше в Росії керманич поводиться з народом, тим більше народ його любить. Путін – це ж маніяк і садист, але чомусь саме таких у Росії люблять і готові їм цілувати чоботи. Але за прояву найменшої слабини керманичем росіяни його відразу зносять. У Росії люблять жорстоких, бо "бьет – значит любит".
Саме тому росіяни не зважають на величезні втрати на фронті і жорстокість Путіна, але навіть невелику слабкість йому не пробачать. Зруйнований Кремль буде проявом слабкості, однозначно. І Україні можна було б на цьому зіграти, на мою думку.

Це тиск і емоційний вплив на російське населення. Особливого ефекту від блекауту в Москві не буде, бо не буде картинки – не темноту ж показувати. А от кадри зруйнованого Кремля пішли би гуляти інформаційним простором. Тому блекаут вплине здебільшого на москвичів, навіть пітерці не надто на це відреагують. А от на кадри з вежею Останкіно, яка падає, вони б відреагували.

Так, ми здатні. Якщо завдамо масований удар по тій самій Москві. Якщо у нас будуть "Довгі Нептуни", "Фламінго" (це дуже непогана зброя, навіть краща за Tomahawk: і літає далі за американську ракету, і несе вдвічі більше вибухівки) тощо. Якщо у нас буде велика кількість таких ракет, і ми зможемо здійснити масштабну атаку на щось символічне для росіян, щоб "намалювати картинку" (удар по НПЗ не малює картинку). Наприклад, якщо Керченський міст або щось інше символічне буде знищено нашим ударом, ця картинка піде гуляти. Саме це виб’є трон з-під Путіна.
Будь-який диктатор боїться двох речей – показатися смішним і слабким, бо це буде ознакою того, що його скоро знесуть. Показати Путіна смішним нам навряд чи вдасться, бо в росіян специфічне почуття гумору, а от слабким його показати ми можемо, знищивши об’єкт, який емоційно вплине на росіян.
Втім, це питання скоріше до Буданова, але я думаю, він нам правду не скаже.

Росія зосередиться на містах-мільйонниках, зокрема на Києві, Львові, Дніпрі, простіше кажучи, на всіх обласних центрах.
Нової тактики очікувати не варто: продовжаться комбіновані атаки ракетами й "шахедами" на наші енергетичні об’єкти. Ми це вже бачили раніше, і цієї зими буде те саме. Ну, хіба що росіяни можуть спробувати випустити не по одній ракеті по десятьох енергетичних об’єктах, а завдати удару десятьма ракетами по одній локації – вочевидь масований наліт важче перехопити. Але це точно не назвеш "новою тактикою". Все це давно відомо, і всі ці тактики повітряних атак прописані в підручниках і вивчаються в усіх зенітно-ракетних училищах. Те, про що ми говоримо, є так званою "чорною тактикою", але не лякайтеся: це не щось страшне та особливе, просто військовий сленг, просто так називається тактика повітряних атак. Я закінчував зенітно-ракетне училище, тож це вивчав – це було давно, але відтоді мало що змінилося. Тактика повітряних атак, їхня суть не змінилася – змінилися засоби, якими досягають цілі, бо з’явилися дрони.
Взагалі, розмови про якусь "нову тактику" у росіян мені здаються російськими наративами. Адже коли людина чує, що ворог використовує нову тактику, у неї одразу з’являється враження, що ми не знаємо, що з цим робити, а, значить, це небезпечно. Тому наголошую, немає у росіян жодної нової тактики, якої б ми не знали. Всі їхні можливі дії нам відомі, і ми знаємо, як цьому протидіяти. Питання – чи вистачає нам для цього сил та засобів.
Отже, найімовірніше, Росія взимку стане більше бити по енергетиці. І, найімовірніше, на одну локацію вона скеровуватиме більше засобів ураження. Адже чим більше засобів ураження, тим більша ймовірність, що всі вони не будуть перехоплені. Навіть супер-комплекс Partiot перехоплює 70% повітряних цілей, тобто сім із десяти.

Думаю, що активні бойові дії можуть призупинитися в середині наступного року. Втім, є ймовірність, що перемир’я буде досягнуто вже цього року, але це дуже невелика ймовірність.
Нам потрібно провести вибори – президента та Верховної Ради. Це потрібно, щоб не було розмов про нелегітимність влади. При цьому не йдеться, що обов’язково потрібно змінити тих, хто при владі – мова взагалі не про це. Але росіяни хочуть на цьому зіграти і привести до влади в Україні людину з проросійськими поглядами, а в Раду завести російську "п’яту колону". І я думаю, що Росія може погодитися на перемир’я, щоб дати можливість нам провести вибори, сподіваючись на те, що до влади прийдуть потрібні Москві люди.
Якщо ж цей сценарій не реалізується цього року, то влітку 2026 року відбудеться виснаження РФ.
Росія протягне щонайбільше до осені, а далі вона буде зацікавлена в призупиненні бойових дій через певні домовленості. Її армія на той час буде виснажена, тож почнуться наші контрудари, а ми зможемо завдати дуже потужних контрударів. Тож для того, щоб не допустити нашої перемоги та видавлювання російських військ з нашої території силоміць, Росія одразу заговорить про те, що вона хоче миру і хоче з усіма про все домовлятися. Але до середини 2026 Росії вистачить сил вести активні бойові дії.

У Росії козирів немає взагалі, жодного. Вона намагається триматися за рахунок залучення до війська великої кількості людей з Латинської Америки та інших країн. Це Москва може спробувати розіграти як козир, бо таким чином вона намагається зменшити втрати РФ, щоб не почалися якісь рухи проти влади.
А в України козирі є. Ми масштабуємо виробництво ракет. Якщо ми вироблятимемо близько 200 ракет "Фламінго" на місяць, як планується, стільки ж "Нептунів", а краще більше, а також "Паляниці", "Трембіти", "Пекла", якщо ми вироблятимемо хоча б 500 крилатих ракет середньої дальності на місяць, це буде нашою гарантією безпеки. Якщо ми почнемо ці ракети активно застосовувати, бажання продовжувати війну з нами в росіян закінчиться досить швидко.
Адже удари власною зброєю ми не повинні ні з ким погоджувати. Навіть президент США не може поставити свої вимоги вище за міжнародне законодавство. Тому США не можуть заборонити нам бити по території Росії – ми маємо право це роботи. Штати можуть нас попросити. Або – шантажувати: один постріл, і США припинять надавати зброю для України. А заборонити не можуть.
З ракетами "Фламінго" та іншими українськими ми не будемо ні в кого запитувати, що нам можна робити, що ні. Не можуть ні США, ні жодна інша країна заборонити нам те, що дозволено міжнародним законодавством. Навіть така дуже впливова і дуже цікава людина як Трамп цього зробити не може.