Діагноз влади. Маніакальне самозбагачення та зґвалтування народу

Можна згадати доповіді ООН, ЦРУ США, американських, польських та інших аналітичних центрів, які вказують на стійкі тренди депопуляції населення і зниження рівня життя українців через негативні економічні, соціальні та демографічні процеси останніх років. Причому їхнє походження — ендогенне, тобто вони породжені здебільшого самою нашою державою та суспільством (хоча багато допомагала в цьому Москва). Тому те, що відбувається, є, на жаль, самознищенням країни.

Головними складовими депопуляції нашої країни можна назвати: зростання еміграції, ранню смертність, зниження народжуваності та втрату суверенних територій. Слід зазначити, що всі названі чинники, окрім останнього, мають економічне походження (втім, на зниження народжуваності впливають також неекономічні чинники). Скорочується число робочих місць, вбивається вільне підприємництво, зростає бідність, яка не дозволяє народжувати дітей, будувати власне житло, повноцінно харчуватися, лікуватися, оздоровлюватися.

Зниження рівня життя людей є також наслідком абсурдної економічної політики, котра є продуктом домінуючого в нашій країні ладу, зарядженого, як відомо, на маніакальне самозбагачення товстосумів. Я не зроблю відкриття, коли скажу, що депопуляція і падіння рівня життя є, значною мірою, результатами сьогоднішнього управління країною. Слід зауважити, система корупційно-олігархічного управління є досить цілісною. Особливої досконалості вона досягла за останні три з половиною роки, — охоплює всі боки нашого життя, руйнує всі його складові, фактично ґвалтуючи народ, і ми це знаємо. Знаємо, що цю систему треба ліквідувати.

В чому ж її особливості? Для розгляду цієї системи скористаємося графічною моделлю, яка, на мій погляд, відображає взаємодію основних структурно-інституційних елементів економічної системи сучасного ринкового типу. Аналіз полягатиме у накладанні української корупційно-олігархічної моделі на економічну систему ринкового типу.

Графічно така модель, як можна побачити, має вигляд рівностороннього перехрещеного діагоналями чотирикутника, де сторони і діагоналі показують зв'язки між основними елементами: державною владою — бізнесом — ринковою системою — соціальним захистом і соціальним розвитком.

У цій моделі структурні елементи рівновіддалені один від одного, тому модель рівностороння, представляє собою врівноважену фігуру, а економіка, як відомо, є системою балансів і рівноваг. Хрест, який проводять діагоналі моделі, складається з осей, навколо яких здійснюється загальний економічний оборот і які забезпечують загальну рівновагу: по горизонталі — вісь Бізнес — Ринкова система; по вертикалі вісь — Державна влада — Соціальний захист і Соціальний розвиток. В цих парах елементи не можуть існувати один без другого. Так, бізнес не може функціонувати без ринкової системи — вона дає бізнесу сигнали для активності, інвестицій і розвитку, а ринкова система не може без бізнесу (капіталу), який створює пропозиції товарів і послуг і породжує нові ринки та закриває старі. Державна ж влада (у другій парі) неможлива без соціуму та й існує задля соціуму. Останній потребує державної організації і держава є інструментом розвитку суспільства. Це — в ідеалі. У нас — по-іншому.

Ступінь ефективності функціонування моделі залежить, як відомо, від характеру та логіки зв'язків між її елементами. Таких зв'язків, які представлені лініями на рисунку, шість. У сучасних ринково-конкурентних соціально орієнтованих економіках системні зв'язки полягають у:

— державному правовому та регулятивному контролі за бізнесом, захисті прав власності і господарювання суб'єктів економіки (1-ша лінія);

— побудові владою дійсно ринкової системи, непрямому державному регулюванні ринкових процесів та підтриманні конкуренції на ринках (2-га лінія);

— соціальному захисті вразливих верств населення, стимулюванні соціального розвитку, підвищенні рівня життя людей (3-тя лінія);

— підпорядкуванні ринковій системі бізнесу, останній отримує сигнали з ринків і приймає рішення щодо розвитку виробництва і запровадження інновацій (4-та лінія);

— соціальних зобов'язаннях бізнесу щодо допомоги немічним, соціального страхування праціників і підтримання соціального розвитку суспільства (5-та лінія);

— забезпеченні громадян усіма необхідними продуктами, одягом, житлом, послугами, іншими цінностями у широкому асортименті за обґрунтованими цінами та належної якості (6-та лінія).

Однак олігархономіка спотворює таку модель і не дозволяє виконувати її об'єктивні функції. Встановимо, що відбувається в ринковій економічній системі при захопленні влади і прав власності на основні господарські об'єкти олігархатом в сьогоднішній Україні.

Розгляньмо кожну лінію зв'язків в моделі окремо.

1. Зв'язки по лінії Державна влада — Бізнес. На жаль, держава за вказівками олігархічного керівництва заплющує очі на такі ганебні явища, як:

а) рейдерство (незаконне захоплення олігархами і корупціонерами чужого бізнесу, активів, майна, що перебуває у заставі під кредити рефінансування, інвестицій тощо) і створення кримінальних штурмових і бандитських загонів для нападів на опонентів, добровольців, громадських активістів, для політичних і майнових розбірок;

б) масове руйнування об'єктів підприємництва, захоплення чужих земельних ділянок, вилучення з банків депозитів підприємців, злодійські оборудки з конвертації безготівкових коштів, неповернення з-за кордону валютного виторгу;

в) створення за допомогою влади гіпервеликих олігархічних латифундистських корпорацій шляхом примусу селян-дрібних землевласників до здачі земель в оренду за принизливо малу плату;

г) застосування кримінально-тіньових схем приватизації державних підприємств, крадіжки державного майна, фіктивні банкрутства та фіктивні націоналізації підприємств і банків;

Методи приватизації продовжують сприяти укріпленню імперій олігархів, оскільки нові об'єкти передають фактично без конкурсу, за кулуарними домовленостями, в одні руки великими пакетами акцій (90% і більше), без допуску до приватизації громадян; олігархи, поки при владі Порошенко, поспішають привласнити найбільш високотехнологічні державні корпорації: "Турбоатом", "Хартрон", Одеський припортовий, а може й "Південмаш", "Антонов", як приховано приватизували "Мотор-Січ" (тепер, не виключено, останнім заволоділи китайці і росіяни).

д) корупція при отриманні суб'єктами економіки бюджетних коштів (невже є сумніви щодо саме такого виділення високоприбутковому холдингу олігарха Костюка 40% усієї суми дотацій, передбаченої для мільйонів селян), встановлення завищених тарифів і цін на споживчі товари і послуги, нецільове використання державних коштів та їхнє привласнення чиновниками й керівниками державних підприємств;

е) несправедлива система оподаткування доходів громадян, яка використовує ставку 18% порівняно з оподаткуванням дивідендів власників корпорацій (5%);

є) застосування обмежувально-дозвільних, реєстраційних, податково-митних, ліцензійних процедур, якими притискають дрібне і середнє підприємництво і заохочують хабарництво в адміністративно-регуляторних органах влади;

ж) ухилення від виконання податкових зобов'язань (для імітації боротьби за такі порушення було арештовано голову ДПС Насірова і ще десятки керівників податкової інспекції, проте нема жодного випадку їхнього покарання) і від повернення банківських боргів Нацбанку України;

з) уникнення заборгованостей олігархів перед вкладниками банків і кредиторами (постачальниками) через перевід (уступку, списання) цих заборгованостей у зобов'язання держави; наслідком є експоненційне зростання державного боргу, обслуговування якого вже цього року зажадає щорічних витрат бюджету близько 100 млрд грн із реальною загрозою дефолту по внутрішніх і зовнішніх зобов'язаннях у найближчі роки.

Спроби антикорупційних слідчих і прокурорів відкрити провадження проти системної корупції залишаються марними, зокрема, через, по-перше, антагонізм їхнім діям з боку усієї правоохоронної і судочинної систем, в тому числі через тотальне хабарництво в поліції, прокуратурі та судах; по-друге, відсутність у владі зовнішньо- і внутрішньо-відомчих ревізійних і аудиторських органів, через що антикорупціонери вступають у діло лише після письмових заяв до них громадян, що є вкрай малим джерелом інформації для слідства; по-третє, певну економіко-правову некваліфікованість (або недостатню силу волі) працівників НАБУ і САП, які, наприклад, не змогли притягти до відповідальності очільників Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП), як таких, що навмисно і на замовлення олігархів завищили тарифи на вугілля та електроенергію за формулою "Ротердам+", у той час як насправді має місце організоване злочинне угрупування за участі членів Комісії та енергетиків, які діяли у власних інтересах, в тому числі встановлюючи собі мільйонні зарплати. Те ж саме можна сказати про тарифи на газ і послуги ЖКГ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Агонія системи, або Чи вийде Україна з олігархічного задзеркалля

2. Зв'язки по лінії Державна влада — Ринкова система. І тут влада діє контрпродуктивно:

а) у ручному режимі встановлює параметри й умови здійснення операцій на ринках (прикладом може бути порядок централізованого встановлення цін і тарифів, або виходячи з цін на зовнішніх ринках, або виходячи із собівартості продукції — що суперечить Закону України про ціноутворення — на ринках вугілля, газу, енергетики, транспорту, зв'язку, послуг житлово-комунального господарства та інших);

б) підтримує процеси монополізації ринків (хоча економіка у більшості галузей залишається після СРСР високомонополізованою, демонополізація в галузях ще не починалася), сприяє форсованій концентрації капіталу (як наприклад, розбудова крупних агрохолдингів із допомогою державних інвестицій, дотацій, кредитів, податкових пільг), утворює державні і приватні монополії шляхом об'єднання раніше самостійних підприємств, як створені "Нафтогаз України", Укроборонпром, Укравтодор, Укрзалізниця, Укртелеком, Укрмед, Укрспирт та інші;

в) не помічає зловживання монополістів-виробників товарів і послуг (встановлення непомірно високих цін і тарифів, завищення обсягів послуг, відносно реально наданих — перш за все через блокування процесу встановлення лічильників і неможливість контролювати постачальників, викривлення інформації про товари і послуги тощо); всіляко заохочує їх до зловживань, як наприклад, спроба встановлення НКРЕКП додаткової абонентної плати для споживачів електроенергії тощо;

г) встановлює норми, які обмежують незалежним підприємцям доступ до ринків, транспортних і енергетичних мереж, ліцензованих видів бізнесу, що штовхає до корупційних оборудок;

д) обмежує доступ селян-одноосібників — власників земельних ділянок до створення і функціонування сімейних та інших фермерських господарств шляхом недопущення їх до фінансових ресурсів і юридичних прав;

є) встановлює нерівні умови господарювання для різних підприємств і банків, наприклад, при розподілі між ними чи між різними галузями потоків бюджетного фінансування (багатомільярдні субсидії на оплату послуг ЖКГ надходять у нафтогазовий, вугільний і енергетичний сектори), при докапіталізації державних банків та інших;

ж) надає державну протекцію корпораціям олігархів шляхом встановлення пільгових режимів повернення ПДВ, заниження їхніх податкових зобов'язань, встановлення надвисоких митних платежів (як, наприклад, при ввезенні в Україну автомобілів, що робить їх неконкурентоздатними порівняно з російськими і корейськими автомобілями внутрішнього складання на заводах олігархів) тощо.

Як можна побачити, діючи в інтересах олігархів, держава придушує конкуренцію, не виконує антимонопольних функцій, створює незаконні переваги і протекцію олігархічним і державним постачальникам, фактично блокує становлення ринкової системи.

3. Зв'язки по лінії Державна влада — Соціальний захист і Соціальний розвиток. Цей системний напрям державного управління виглядає для нашої влади зайвим і другорядним. Вона намагається:

а) якомога більше грошей витягти з бюджету та інших фінансових джерел держави на потреби свої і своїх компаній; так, за три останні роки (2014—2016) соціальні витрати бюджету, за винятком фінансування сфери житлово-комунальних послуг (разом із субсидіями), зросли на 28,6%, в той час як увесь бюджет зріс на 65%, а видатки на утримання Нацгвардії, яка охороняє владу, зросли за ці роки майже у 4,4 рази (з 16,3 до 71,7 млрд грн);

б) знижувати бюджетні видатки при народженні і на виховання дітей — за 10 років сума виплат на одну народжену дитину впала з приблизно 8 тис. до 1,8 тис. дол. (до того ж гроші надають з відстрочкою, ставки виплат за другу, третю і наступних дітей знижено до рівня першої дитини);

в) максимізувати ставку ПДВ (яка становить в Україні 20%) на всі товари і послуги соціального, побутового і культурного змісту, в той час як в європейських країнах такі товари і послуги оподатковують за нульовою чи зниженою ставкою (як правило, до 6%);

г) зменшувати реальні доходи пенсіонерів нібито для подолання дефіциту Пенсійного фонду — так, за три роки після 2013-го реальний рівень доходів престарілих людей впав більше як у 3 рази і тепер цей рівень становить лише 20% від середньої зарплати працюючих українців (раніше співвідношення пенсій і зарплат було на рівні 39—40 %);

д) постійно скорочувати реальне фінансування охорони здоров'я, науки й освіти (за останні три роки воно скоротилося більш як удвічі) і провокувати у соцмережах ідеї скасування державного фінансування вищої освіти (комусь конче потрібно знизити освітній рівень нації), а у парламенті проштовхувати законопроект, який передбачає перехід на фактично повну платну медицину;

е) мінімізувати фінансування національного телебачення, кінематографу і книговидавництва; уникати зобов'язань з фінансування безкоштовного Інтернету;

Олігархи та їхня прислуга при владі забрали гроші пенсіонерів, інвалідів, хворих, чорнобильців, дітей і одиноких матерів, школярів, студентів, діячів соціальної сфери для поповнення своїх банківських і офшорних рахунків і розгортання внутрішніх збройних формувань (поліції, Нацгвардії, особистої охорони, бандформувань) для захисту від власного народу.

є) практично звести нанівець державне фінансування будівництва житла (в останні роки було зеведно до нуля бюджетне фінансування фонду молодіжного житлового будівництва та державного іпотечного фонду).

І цей список можна продовжити.

Діючи таким чином, влада демонструє, що одним із головних її пріоритетів є зменшення суспільних витрат на соціальні потреби української громади, що веде до зниження освітнього, культурного й інтелектуального рівня і депопуляції нації. Олігархату потрібна лише робоча сила, причому такого ж примітивного кваліфікаційного рівня, як і їхні архаїчні комбінати. Така антисоціальна політика віддаляє нас від Євросоюзу, в країнах якого соціальна орієнтація економіки є непорушним постулатом, і наближає до азійського досвіду, де матеріальна допомога непрацюючим і людям похилого віку є мінімальною.

4. Зв'язки по центральній осі: Бізнес — Ринкова система.

Олігархічний бізнес підпорядкував собі ринкову систему, натомість, щоб самому підпорядковуватися ринковому саморегулюванню. Навпаки, бізнесові корпорації поділили ринки. З цією метою функціонують квазіринкові компанії, зокрема, олігархічні холдинги, створені як вертикально інтегровані об'єднання підприємств (це дозволяє контролювати ринки отримання сировини і диктувати ціни на неї — ті ж формули "Ротердам+" , "Шанхай+" на залізну руду та німецькі ціни на газ), та державні монополії, що є горизонтальним об'єднанням підприємств однієї галузі (які раніше у радянські часи були самостійними) з повною ліквідацією будь-яких ознак конкуренції серед виробників.

Ще одна сфера незаконного встановлення тарифів — послуги правоохоронних, юридичних, реєстраційних та інших державних органів, де повне вседозвілля, а також сфера так званих "природних" монополій (енерго-, газо-, тепло-, водо-, газопостачальницькі компанії), які залишилися з радянських часів. Вони взагалі не бачать і не чують вимоги споживачів до договорів, здебільшого не укладають їх, не несуть жодної відповідальності за їхнє порушення, не дозволяють запроваджувати альтернативні джерела і методи постачання, не потрапляють у банкрутство, перекладаючи усі борги на державу, отримують від неї або дотації, або їм списують заборгованості, або надають субсидії (як в останні роки).

Жодним чином не обмежені і загарбницькі інстинкти мережевих монополістів — мобільного і стаціонарного зв'язку, кабельного телебачення, інтернет-провайдерів. Тут порушення обов'язків компаній перед клієнтами навіть не фіксують, тарифні плани змінюють без згоди споживачів, нарахування платежів довільні і не підлягають оскарженню. В Євросоюзі забаганки таких компаній гамують директивно загальноєвропейськими регуляторами. Так, тарифи мобільного зв'язку за останні 5 років там знижено загалом більш як у 2 рази, у нас же монополісти ігнорують і Антимонопольний комітет, і національного регулятора.

У сільському господарстві олігархічний бізнес використовує позички іноземних патронів-інвесторів, змушує селян-дрібних землевласників передавати угіддя в оренду за мізерну плату. Створюються монопродуктові латифундії для продажу продукції за кордон за заниженими цінами — так звана модель бананової республіки. В результаті виникає дефіцит зерна на внутрішньому ринку, не допускається конкуренції на селі і альтернативні напрями аграрного господарювання, через беззастережну експлуатацію знижується якість угідь. Селяни продовжують жебракувати і не можуть заробити гроші, достатні для аграрних і соціальних інвестицій.

Бізнес також намагається захопити фінансові ринки, не дозволяючи об'єктивно перерозподіляти кредити та інвестиції у найбільш ефективні і прогресивні виробництва. Фінансово-кредитні та фондові ринки руйнують, по-перше, карколомним знеціненням гривні через масштабні адресні інтервенції рефінансування комбанків з боку Національного банку України (відомо, що це банки олігархів); по-друге, запровадженням механізму зберігання (депонування) грошей банків на рахунках в НБУ під високі відсотки (зараз — 20%) (!); по-третє, вилученням із обігу акцій приватизованих державних корпорацій, коли на конкурсах продають майже 100-відсоткові пакети акцій і решту викуповують нувориші.

Можна сказати, що в Україні фактично не започаткована і не розгорнута ринкова система. Від планового народного господарства радянського періоду наша економіка перейшли до кримінально-олігархічного капіталізму і суцільного монополізму, які ведуть до загнивання і нічого спільного з вільною конкурентною системою не мають.

5. Зв'язки по лінії Бізнес — Соціальний захист і Соціальний розвиток.

Чи виконує соціальну функцію український бізнес? Тільки у виключних випадках, наприклад, коли під телезапис олігархи повідомляють про свою пожертву на лікування людини чи на проведення бізнес-ланчу. Але благодійництво — це допомога стражденним, яку не рекламують на телеканалах, як це роблять фонди Ахметова або Пінчука. Типовим же явищем є уникнення нашими бізнесменами фінансової відповідальності перед своїми громадянами — як перед талановитими, так і перед немічними, як перед своїми працівниками, так і перед будь-якими іншими українцями. Тобто зв'язок між бізнесом і соціальними потребами громадян у сьогоднішній Україні фактично відсутній, а самі олігархічні узурпатори не мають сумлінь щодо своїх громадян.

Інший бік взаємин бізнесу і соціальної сфери стосується стану і використання природи і всього довкілля. Забруднюючи повітря, воду, землю, рослинний і тваринний світ, бізнес погіршує умови життя і підриває здоров'я людей. Причому, як відомо, забруднюють довкілля не лише промислові і транспортні компанії, а й сільське господарство, де зернотрейдери-латифундисти виснажують родючий шар угідь, а великі птахофабрики і свиноферми забруднюють повітря й водойми.

Ми залишаємося на найнижчому культурному рівні, як і в радянські часи підносимо виробництво і зневажаємо умови життя і здоров'я людей.

6) Останній напрям зв'язків: Ринкова система — Соціальний захист і Соціальний розвиток.

Фіктивна, спотворена олігархічними впливами ринкова система, завищуючи ціни (тарифи) та інші фінансові параметри і фальсифікуючи якість товарів і послуг, не надає нормальних можливостей споживання, розвитку, оздоровлення.

Так, можна згадати про: безперервне зростання тарифів на послуги ЖКГ (за останні 3 роки у 8—10 разів), що перетягує суспільні доходи на користь компаній-постачальників, які належать виключно олігархам, і знижує рівень життя людей; встановлення завищених цін на вугілля, електроенергію; галопуюче зростання цін на соціально важливі товари і послуги, як наприклад, фрукти, овочі, продукти, насичені білками, ліки тощо; більш як триразову девальвацію курсу гривні та інші. Вони завдають потужного, жорстокого удару по добробуту громадян, і жодні соціальні допомоги чи житлово-комунальні субсидії захистити людей не можуть. Тобто розвал ринкових механізмів, найкволіші темпи економічного розвитку, реального зниження доходів майже усіх наших громадян не можна компенсувати патерналістськими методами.

Нагадаю, що Україна посідає останні місця за показниками динаміки рівня і якості життя серед усіх цивілізованих країн Європи і не тільки Європи.

Аналіз корупційно-олігархічної економічної системи, проведений вище, показує її деструктивну дію практично у кожному функціональному напрямі. Продовження її існування несумісне з виходом України з кризи і не дозволяє посилити наші позиції у війні проти Росії. Цю систему по кожному напряму необхідно очистити від усього накипу, внесеного олігархами, і запровадити в країні сучасну економічну систему, яка дасть змогу почати відроджувати українську націю.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред