Егор Стадный

1 вересня завжди більше пов’язане зі спогадами про школу. Це — світлі спогади. Хоча мені не дуже подобалися різні «наряди»: сорочка, брюки, з дитинства ненавиджу черевики... Але, загалом, це світлі спогади, тому що 1-го вересня можна було зустріти однокласників. Думаю, що у мене зі школи тягнеться не календарний, а академічний розподіл року, і новий рік для мене починається у вересні.

Очікування досить великі. Але першочерговою є проблема формування цього органу, бо воно не відбувається на професійних засадах. Під час створення не було кваліфікаційного відбору, і, відповідаючи на друге питання, це є однією із вад закону "Про вищу освіту". Потрібно, щоб Національне агентство формувалося конкурсною комісією.
І ще до питання про вади закону — система фінансування вищої освіти не зазнала змін, і у нас залишився механізм так званого державного замовлення, який є відірваним від реальності, адже у нас немає планової економіки. Натомість ми пропонуємо перейти на механізм державного фінансування вищих навчальних закладів на основі результатів їхньої діяльності за допомогою математичного алгоритму.

На питання про усунення людей з посад я не готовий відповідати, тому що я не посвячений у те, як відбуваються ці призначення. Про представників середньої ланки можу говорити, бо впритул спостерігаю за їхньою роботою.
Вважаю, що в МОН є надзвичайно недостатньою кількість фахівців, які здатні аналізувати політику і продукувати її. Наприклад, питання, пов’язані з фінансуванням освіти (стипендії, фінансування університетів загалом, освітня субвенція для шкіл), неможливо якісно реформувати при тому складі департаменту фінансування та економіки МОН, який є зараз. Щоб там з’явилися нові люди, потрібні значно вищі зарплати для державних службовців. Маю глибоке переконання, що якщо оплата праці держслужбовців буде вищою, якість освітньої політики також стане вищою.
Питання щодо зміни свідомості керівників середньої ланки напряму пов’язане з довірою. Довіра в системі освіти дуже підірвана. Викладачі не довіряють студентам, адміністрація університетів не довіряє викладачам... На кожній стадії переважає імітація і удавання. Якщо ми зможемо потроху усунути імітацію, то свідомість людей почне змінюватися.

Я не відслідковую цієї теми. Єдине можу зауважити: ми занадто захопилися переведенням інституцій з окупованих територій на підконтрольні Україні, а насправді нам потрібно витягувати звідти саме студентів та викладачів. Ми ще в 2014 році прийшли до МОН із пропозицією запустити електронну базу вакансій викладачів для того, щоб кожен викладач з окупованих територій бачив можливості нового працевлаштування і міг виїхати з окупованих територій. Проте МОН і досі не взяло нашу розробку до себе.
Загалом, я вважаю, що ми повинні витягати студентів та абітурієнтів з окупованих територій і дозволяти їм вступати за вступними іспитами, а не за результатами ЗНО, до будь-якого університету в Україні. Натомість зараз вони можуть вступати за вступними іспитами лише до 16 евакуйованих університетів. Це нагадує певне закріпачення, коли студенти за замовчуванням мають менші шанси отримати конкурентоспроможну освіту.

Я є дослідником не лише сучасної освіти — я також досліджую архівні матеріали періоду 20-30 років, коли відбувалося становлення радянської вищої освіти. Вважаю, що більшовицька влада зробила чимало негативних та трагічних експериментів із вищою освітою, наслідки яких ми досі не можемо подолати. Зокрема, саме більшовицька влада остаточно відокремила науку від вищої освіти; саме більшовицька влада почала застосовувати принцип доступу до вищої освіти будь-кому безвідносно до рівня знань; саме в радянській системі вищої освіти були породжені блат і корупція та багато інших проблем.
Якщо коротко описувати стан вищої освіти Радянського Союзу післявоєнного періоду, то слід зазначити наступне: гуманітарні та суспільні науки не конкурентоспроможні; інженерні науки справді конкурентоспроможні, але тільки завдяки тому, що обслуговували гонку озброєнь, при цьому вони не працювали на благо повсякденного життя населення. Радянський Союз не створив тих винаходів, які ми всі зараз використовуємо. Всі вони здебільшого прийшли з-за кордону. Недарма ви зараз не знайдете ПК українського виробництва або іншої електронної та побутової техніки.
Натомість на даний момент ми переживаємо кризу інженерних та математичних наук через те, що гонка озброєнь, як джерело фінансування, зникла, а іншого джерела не з’явилося.
Проте мені дуже імпонує підготовка педагогів початкових класів, яка здійснювалася в Радянському Союзі. Я вважаю, що педучилища в СРСР були дійсно сильними.

Я раджу не звертати уваги на рейтинги, в яких міряють кількісні показники, що не корелюють із якістю. Той рейтинг, про який ви згадуєте, базований саме на таких показниках.
Допоки в Україні не запущені дві електронні моніторингові системи, ми не будемо мати валідних показників якості вищої освіти. Мова йде про електронне поголівне анкетування студентів, а також електронну систему моніторингу випускників на ринку праці.

Станом на грудень 2015 року в Україні існувало 393 державні комунальні та приватні університети разом із їхніми філіями, не враховуючи коледжі та технікуми, які, за новою класифікацією, переважно будуть повертатися до професійної освіти (середньої спеціальної освіти). За таких умов можна проголосити скорочення 218 найменших ВНЗ, але це зачепить лише 6% студентів. Ось така промовиста статистика яскраво показує, наскільки мало питання скорочення університетів впливає на саму систему вищої освіти.
Скорочення університетів, яке відбувалося до цього, в абсолютній більшості випадків зачіпало саме філії та приватні університети. Якщо говорити про справжню оптимізацію мережі ВНЗ, то вона повинна відбуватися природним чином. І так і буде відбуватися, якщо в Україні запрацюють системи моніторингу якості вищої освіти, які будуть дороговказом як для уряду, так і для вступників та їхніх батьків.

Найбільшою проблемою я вважаю абсолютно неефективну систему фінансування вищої освіти і відсутність систем моніторингу якості вищої освіти. Решта проблем є похідними від цих двох основних.

Вони чують, але часто не наважуються впроваджувати, адже переважна більшість наших порад є непопулярними та в короткостроковій перспективі призведуть до втрати електоральної підтримки.

За нашими спостереженнями, готовими до автономії виявилися лише кілька окремих університетів, а також, можливо, окремі викладачі та підрозділи в різних університетах. Тобто менша частина системи вищої освіти готова брати відповідальність та приймати власні рішення.

Вступна кампанія 2016 року на бакалаврат денної форми є найбільш прозорою та чесною у порівнянні з усіма попередніми вступними кампаніями завдяки механізму пріоритизації вибору університетів та автоматизованому алгоритму розподілу місць державного замовлення, в який не втручалися чиновники міністерств. Натомість у нас залишаються величезні проблеми зі вступом на магістратуру та молодшого спеціаліста, де діє система вступних іспитів.

Нам потрібно витягувати молодь з окупованих територій та зони АТО. Саме тому я вважаю, що ці абітурієнти повинні вступати за вступними іспитами, адже вони об’єктивно не мають рівних умов доступу до середньої освіти зі школярами на підконтрольних Україні територіях. Проте я вважаю, що депутати обмежили цих абітурієнтів лише евакуйованими університетами абсолютно дарма, прирікаючи цих абітурієнтів на неконкурентоспроможну вищу освіту.

Я не готовий підбивати підсумки, бо ми ще певний час будемо аналізувати дані по вступній кампанії. Можу сказати, що приблизно на кінець жовтня ми зможемо вийти з детальним аналізом цієї вступної кампанії.

Освіта фінансується не просто за залишковим принципом, але й ці "залишки" розподіляються за неефективним антинауковим принципом. Я вважаю, що потрібно наголошувати на обидвох проблемах. Перша напряму пов’язана з наповненням бюджету, а, відповідно, з економічним станом та боротьбою з корупцією. Друга пов’язана з кваліфікацією та політичною волею політиків та держслужбовців, а, відповідно, з оплатою праці держслужбовців та електоральними настроями в країні. Відповідно варто визначити пріоритети та почерговість. Вирішення цих проблем я би почав з підвищення оплати праці держслужбовців та жорсткого відбору на державні посади.

Ні, не маю таких амбіцій. Не збираюся приносити в жертву навіть таким високим посадам можливість займатися аналітикою.

Система державного замовлення — це подвійна, а в деяких випадках потрійна брехня. Перша брехня відбувається, коли формуються так звані обсяги державного замовлення в межах країни. Вони формуються абсолютно відірвано від потреб економіки України, бо власне потреби економіки досі ніхто систематично не вивчає. Це підтверджують наші дослідження та дослідження трьох інших інституцій, які відомі мені.
Друга брехня відбувається, коли ці обсяги накладаються на закладені в державний бюджет кошти. Вже давно не секрет, що кожне бюджетне місце у різних галузях не фінансується відповідно до тих затрат, які мусить понести університет. Простіше кажучи, кожне бюджетне місце є недофінансованим. Звідси опосередковано з’являються хабарі на сесіях, примусові благодійні внески, так звані трудові семестри та інше незаконне використання праці студентів.
І третя брехня зараз присутня під час розподілу бюджетних місць між університетами на рівні магістратури та молодшого спеціаліста. Детальніше ми всі ці проблеми описали в нашій публікації: http://www.cedos.org.ua/uk/osvita/kontseptualna-model-derzhavnoho-finansuvannia-vnz-za-rezultatamy-diialnosti

Ми не знаємо реальних потреб економіки, як ми вже вище сказали. Їх не досліджують ні в поточному, ні в перспективному розрізі. Це означає, що обсяги державного замовлення формуються безвідносно до цих потреб. Але це також означає, що ми не можемо сказати, які ж насправді перекоси у кількості випускників різних спеціальностей у нас насправді існують. Дуже поширеним є уявлення, що у нас забагато правників та економістів, проте ані наша правоохоронна система, ані наша економіка не можуть похвалитися успіхами. Напевно, треба говорити, що навіть серед великої кількості правників та економістів немає достатнього числа гарних фахівців.

Нинішня система стипендій має лише номінальні академічні і соціальні стипендії. Номінальні — тому що жодна з них не виконує своєї функції. Академічна стипендія не є мотивуючою до відмінного навчання, а соціальна — не дістається тим прошаркам населення, які її потребують.
Наприклад, академічна стипендія дається за середній бал 71 зі 100, який не є відмінною оцінкою, і має дуже маленький розмір, який важко назвати мотивуючим вчитися на відмінно. Соціальна стипендія доступна пільговим категоріям, які мають відповідні довідки та малозабезпеченим, проте треба розуміти, що до категорії малозабезпечених не потрапляють студенти з родин, де дохід двох батьків становить 5 тисяч гривень та вище. Погодьтесь, це кошти, на які прожити дуже важко, але такі категорії не потрапляють до малозабезпечених.
Отже, нинішня система є асоціальною та немотивуючою. Ми пропонуємо радикально зменшити кількість академічних стипендій, натомість зробити їх значно вищими. Наприклад, у сусідній Польщі академічну стипендію (стипендію ректора) отримують лише 10% найкращих студентів, які навчаються саме на відмінно. Розмір стипендії, на прикладі Варшавського університету, становить 550 злотих (130 євро).
Такий підхід справді мотивує вчитися відмінно. Натомість у такій ситуації залишається чимало студентів, які не дотягують до оцінки відмінно, але потребують матеріальної допомоги. І саме тому ми повинні перетворити соціальні стипендії на засіб такої матеріальної допомоги. Це означає, що ми повинні давати соціальні стипендії диференційовано студентам, батьки яких перебувають нижче певного рівня доходів, який ще потрібно встановити, але цей рівень точно більший, ніж 5 тисяч гривень. Мені здається, що навіть ті родини, які мають дохід 10 тисяч і менше, повинні підпадати під категорію малозабезпечених. А також потрібно зробити градацію в межах цих 10 тисяч, тобто менший дохід — більша соціальна стипендія, більший дохід — менша соціальна стипендія. Це називається "адресний принцип", тобто максимально наближено до потреб кожного. Для того, щоб уникнути підробки документів про дохід родини, соціальні стипендії потрібно надавати після верифікації соціальних виплат, які зараз застосовують на субсидіях та пенсіях. Тобто соціальні стипендії теж потрібно підвести під верифікацію. Я вважаю, що це не потребує значних технічних зусиль, і у нас є всі передумови для поступового запровадження саме такої системи.
Також я вважаю, що загальний бюджет видатків на освіту не може бути зменшений, тобто в будь-якому випадку гроші, які, можливо (!), будуть вивільнені, повинні залишатися в освіті. До прикладу, у нас є шалений перекіс між стипендіями і капітальними видатками у вищий освіті, за які фінансується обладнання, будівництво, капітальні ремонти гуртожитків та корпусів. Отже, на капвидатки у 2015 році було витрачено 0,3% від усіх видатків на вищу освіту під МОН, а на стипендії — 31,7% усіх видатків на вищу освіту під МОН. Мені здається, що в інтересах студентів зменшити цей перекіс для того, щоб у них з’явилося сучасне обладнання та відремонтовані корпуси і гуртожитки.