Як українським школярам потрібно розказувати про Сталіна і Гітлера

Українські діти сприймають Другу світову крізь призму російської мілітарної пропаганди, прикрашенної смугастими стрічками.

Напередодні й у Дні пам'яті та примирення і перемоги над нацизмом Друга світова традиційно опиняється в інформаційному просторі не лише України. А в нас та війна ще й приходить до шкіл — у вигляді тематичних рукотворних стіннівок з намальованими радянськими воїнами-визволителями на фоні салюту над кремлівською зіркою. Називається така типова школярська газета без затій: "День Перемоги".

Частково проблему побачив і спробував окреслити журналіст Віталій Гайдукевич, наголосивши: "Якщо у вашої дитини в школі заплановані заходи до 8 травня, прийдіть і подивіться — а що саме дітям розповідають про Другу світову. Ви впевнені, що школярам не вшивають липовий образ? Той самий образ, котрий десятиріччями плекала Москва для маніпуляцій. Солдат на тлі салюту, хай навіть без кремлівської зірки та "колорадської" стрічки при цьому — вже маніпуляція зі словами "визволення" та "перемога". Для нинішньої України — щонайменше.

Можна як завгодно ставитися до Петра Порошенка й, поза сумнівом, треба критикувати його як голову держави. Це норма навіть для країн із розвиненою демократією. Проте неможливо ігнорувати факт існування Указу "Про відзначення у 2016 році Дня пам'яті та примирення і 71-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні", підписаного президентом ще 8 квітня. У ньому нема жодного слова ані про Велику Вітчизняну війну, і тим більше — про "визволення України від німецько-фашистських загарбників". Натомість згадується визвольний рух, тут уже без лапок.

Це має перевести подання інформації про ту війну на зовсім інший рівень. Котрий введе її навіть не в актуальний український, а питомий європейський контекст. Передусім слід приділити увагу саме школам, хоча як це зробити на практиці — не знає, здається, навіть новопризначений міністр освіти та науки Лілія Гриневич. Та й попередник, знаний своїми реформаторськими кроками й переважно позитивними оцінками освітянської спільноти Сергій Квіт, не може похвалитися здобутками на цій ниві. Бо поки школярі малюють радянських солдатів — переможців, а вчителі не роблять їм зауважень, Другу світову та її катастрофічні наслідки для України як правдивої частини Східної Європи наші діти сприйматимуть викривлено. Крізь призму російської мілітарної пропаганди, прикрашеної смугастими стрічками.

Иосиф Сталин и Адольф Гитлер

Найперше школярам слід вкласти в голови — для Східної Європи один великий диктатор лише став на місце іншого. Нашим дітям далі товчуть: Сталін переміг Гітлера. Але поки ніхто й ніде на рівні середніх загальноосвітніх шкіл не говорить — Сталін різнився від Гітлера лише зовні. До літа 1941 року включно диктатори мали партнерські стосунки, й Другу світову розв'язали разом. Західні держави тягнули й не квапилися стати союзниками СРСР після нападу на нього нацистської Німеччини, бо тривалий час не бажали мати справу з "дядечком Джо" — так називали Сталіна поза очі.

Захід банально чекав, чия візьме, і жертви, в тому числі — серед мирного населення, значення не мали. Це звучить цинічно. Але війна є частиною політики, а політика — цинічна. Тож коли Червона Армія не так умінням, як числом переламала хід війни протягом першої половини 1943 року, зі Сталіним нарешті сіли за стіл переговорів світові лідери. Аби ще за рік, коли радянські війська підігнали німецькі впритул до радянських кордонів, визначених пактом Молотова — Ріббенторопа у 1939 році, нові союзники "вождя народів" відкрили другий фронт.

Українці, як і мешканці країн Балтії, мали в Другій світовій спільний інтерес — визвольний. Опустимо україно-польський конфлікт інтересів, передусім — територіальний. Бо Польща після травня 1945 року опинилася в такому ж становищі, що й Україна. Аби два поневолені народи не почали шукати спільної мови проти "воїна-визволителя", їх заздалегідь посварили, надовго розмежувавши кривавою пам'яттю. Країни так званого "соцтабору", включно зі Східною Німеччиною, котру СРСР взяв військовим трофеєм, почали підніматися проти своїх "визволителів" на початку 1950-х років, уже після смерті Сталіна. До того часу активного руху опору "визволителям" не фіксується. Натомість в Україні та балтійських "радянських" державах збройний опір радянській владі в той час лиш почав спадати через фізичне винищення частини здатних опиратися, ув'язнення в табори на тривалі строки інших та остаточне залякування мирного населення — завдяки регулярним акціям пацифікації (упокорення) на місцях.

Якби йшлося про справжню перемогу над окупантом та агресором, жодних рухів опору "визволителям" історія б не знала. Тому правильно казати про завершення активної фази Другої світової війни в Європі у травні 1945-го, в світі — у вересні того ж року, коли було розгромлено Японію як головного противника США. Але війна тривала далі на визволених, а точніше — наново окупованих територіях. Бо радянська Росія ще від січня 1918 року проявила себе державою-агресором з апетитами, аналогічними апетитам нацистської Німеччини.

День Победы в Якутии

З огляду на це з нагоди 71-ї річниці перемоги над нацизмом в Україні та, без перебільшення, в світі треба наголошувати: переможено німецький нацизм. Але імперіалізм і породжена ними агресія мають інше коріння. Дозвіл Сталіну розділити перемогу над Гітлером із Заходом призвів до того, що інший агресор поступово, впевнено й не менш агресивно привласнив перемогу. Наповнив її своїми, зовсім далекими від значення слова "визволення" смислами. І досі, користуючись не надто досконалою шкільною освітою, вправно поширює хибні смисли на українських дітей через шкільні стіннівки з намальованими на них радянськими автоматниками.

фото:  pravmir.ru, now.topstory.io

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять