Тарас Чорновил

Ви маєте право на свою думку. Сперечатися не буду. От тільки чомусь найбільше в гострослів’ї щодо мене вправляються ті, хто самі ніколи нічого в житті не зробили і не досягли. Може, почитайте Фрейда...

Жахливо. Я працював у чотирьох скликаннях. Кожне наступне було гіршим за попереднє. Третє, четверте – це ще була справжня Рада, хоча й з продажністю та кон’юнктурністю. П’яте, шосте – поступове вмирання парламентаризму та персональної волі конкретного депутата. Партійні лідери та функціонери підмінили своїми забаганками нормальну політичну та законодавчу роботу. Сьоме скликання продемонструвало неефективність та карикатурність такої Ради. Який я радий, що мене не обрали!

Ганьба! На жаль, інтелектуальна столиця України дозволила, щоб нею правили Шариков зі Швондером. Я колись добре знав Добкіна. Мене вражає, як загалом недурна людина за кілька років змогла пройти шлях до повної деградації. Шевельов – вчений світового рівня, а звинувачення проти нього просто дикі. Це нагадує сталінську логіку, що кожен, хто лишився на окупованій території – автоматично ворог. Він був коректором у місцевій газеті. Якщо це злочин, то люди з такою логікою – це відверта відрижка минулого. Шкода, що на двох карикатурних персонажів не знайшлося професора Преображенського. Я колись сподівався, що цю роль спробує виконувати Ігор Шурма, хоча й колишній есдек, але людина інтелектуальна та інтелігентна. Очевидно, сьогоднішні блага переважили питання честі.

Давно. Вона вже дуже активно йде. Дії влади – свідчення непогано спланованої кампанії. Дії опозиції свідчать або про брак ідей, або про те, що вона не зовсім і прагне перемагати. Думаю, що кампанія могла би бути достатньо спокійною і майже чесною. Але боюся, що у декого у владі здадуть нерви. Немає світоглядних надгострих проблем, які б призвели до загальнонаціонального розколу – всі ж за Європу. Владі треба довершити перший етап євроінтеграції, отримати перші позитивні бонуси від договору про ЗВТ з ЄС та відновити відносини з Росією. Після підписання це цілком реально. Опозиція ж доктринально програє. Трошки технологій, штучно наростити явку на Сході та Півдні, і Януковичу більше нічого не потрібно. Тобто фальсифікації і вкидування бюлетенів будуть, але наглість і масштабність будуть терпимими для західних спостерігачів і українських громадян.

Наша опозиція розгублена не від євроаспірації влади. Це можна було давним-давно прогнозувати, але вона жила в полоні штучних політологічних схем. Лідери опозиції занадто далеко відірвалися від реального життя і припускають, що їхні взаємопоборювання та театральні шоу щодо влади можуть замінити кропітку політичну працю. Окрема роль Юлії Тимошенко, яка, думаю, не так прагне перемоги опозиціонера, як збереження своєї ролі. Ідея щодо невисунення єдиного кандидата – цьому підтвердження. Хто сказав, що вони в першому турі не будуть боротися один проти одного, а в другому – не допоможуть переможцю першого? Згадайте досвід 1991 року, коли всі опозиціонери дружньо боролися проти В’ячеслава Чорновола, а Кравчук спокійно вів кампанію на позитиві. Те саме буде й зараз.

Найбільше дратує фальш і вміння зі "щирим" виразом обличчя відстоювати те, у що сам не віриш. Каюся, колись теж цим грішив. Однак для мене була межа, через яку переступити не міг. Для нинішніх політиків такої межі не існує. Крім того, політика повинна бути хоч трошечки професійнішою. Коли абсолютно безграмотні люди диктують свою волю багатотисячним партійним масам і вимагають безумовного виконання ідіотських вимог, то це не може не викликати обурення. Інтелектуальний рівень української політики падає з кожним роком.
Щодо відпочинку, то, дійсно, люблю їздити Європою і Україною на автомобілі, відпочивати у кемпінгах із палаткою, якомога більше відувідати цікавих місць. Цього року місяць колесив по Сицилії. Безумовно, захопливо, але такий відпочинок теж вимагає певних фінансових ресурсів, які неухильно вичерпуються. Тому у ближчому майбутньому дещо звужу радіус подорожей.
Є місця, які захоплюють, і, здається, міг би там жити: північна Італія, Австрія, Корсика. Але за кілька тижнів уже починає щемити ностальгія, тому, напевне, жити поза Україною навряд чи би зміг.

Давайте відійдемо від страшилок. Нічого страшного не буде. Якщо зможемо підписати угоду з ЄС, то російська політика щодо нас упродовж місяця розвернеться на 180 градусів. Те, що маємо сьогодні – це тупий і брутальний шантаж, який втрачає будь-який сенс після листопадового саміту. Якщо ж не підпишемо, то тиск зросте багатократно. Не існує таких поступок, які могли б задовільнити апетити російського керівництва. Росія за короткий час після третьої інтронізації Путіна непомітно пройшла шлях від наддержави, з якою всі рахувалися, до країни майже "третього світу" і фактично держави-ізгоя. Немає сьогодні жодної держави в ЄС, яку можна назвати партнером Росії. Рік тому ситуація була протилежною. Всі впливи Росії у світі визначаються не її економічною чи військовою потугою, а виключно здатністю корумпувати окремих зарубіжних чиновників і депутатів. Зміни в енергетичному секторі світу, самодостатність США стосовно енергоносіїв, поява надлишкових близькосхідних газу і нафти та сланцева революція можуть призвести до того, що ще наше покоління побачить, як на карті світу дезінтегрується і, врешті, розчиниться Російська імперія. У Росії більше мудрих людей, ніж ми думаємо, і, граючись у шантаж до певної межі, вони розуміють, що треба вчасно змінювати правила гри.

Стосовно пана Глазьєва – маю серйозні питання до викладачів запорізького вузу, які видавали йому диплом. Те, що він говорить, це не тільки політична спекуляція, але й відверта безграмотність. Він принаймні продемонстрував повне нерозуміння суті договору про асоціацію, сплутавши його з повноцінним членством у ЄС. Цілковите нерозуміння законів фінансового ринку, економічної політики та енергетичних перспектив ставить під сумнів його компетентність. Навіть найбільші політичні спекулянти дотепер старалися говорити мудрими фразами адекватні тези. Можливо, Глазьєв розуміє, що провал ідеї втягування України в Митний союз коштуватиме йому посади як радника президента, так і номенклатурника Митного союзу. Від цього такі істеричні й непродумані заяви.
Загалом позиція Росії більше нагадує навіть не імперський шантаж, а волання приреченого. Відхід України з-під контролю Москви критично для неї небезпечний. Казахстан уже не приховує своїх прагнень дрейфувати від Москви до Пекіну, а між Білорусією і Росією розгорілася відкрита юридична та торгівельна війна. Бюджет РФ відверто тріщить, і ця фінансова піраміда конче потребувала чергового вливання у вигляді України.
Хоча змальована мною картина надто оптимістична. Не слід забувати, що Росія досі має серйозні можливості вплинути і на нашу політику, і на наше майбутнє, тим більше, що цивілізовані правила гри для неї чужі.

Майже нічим. Для мене, як для людини, яка проявляла ознаки гіперактивності, це патова ситуація. Півроку насолоджувався своєю повною свободою і можливістю жити у власне задоволення. Далі настає невдоволення і загроза депресії. Є два шляхи: повертатися в політику. Пропозиції є, частіше від маргінальних структура, але одна-дві дійсно заслуговують на увагу. Я не зовсім готовий йти в те, що в Україні сьогодні називають політикою. Боюся, що мої погляди і принципи знову не співпадуть із поглядами лідерів відповідних рухів. Окрім того, на мені завис чималий багаж мого минулого. Є достатньо українських політиків, політологів і журналістів, які на тезах про продажного Чорновола зробили собі кар’єру. Я згоден, що занадто часто був непослідовним, і мій прихід у новий політпроект може бути невигідним не лише мені, але й новим політичним колегам, тому вважаю, що треба взяти тайм-аут. Я – спеціаліст із міжнародного права і міжнародних відносин, тому зараз шукаю стежки для переходу на дипломатичну службу. Там поза політичною кон’юнктурою справді щось можна зробити добре для країни.

Питання Тимошенко завдяки Путіну відійшло на задній план. Європа розуміє, що інтегрувати Україну просто необхідно. Заради цього готові йти на певні поступки, але лише на першій стадії – Угода про асоціацію. Навіть ратифікації без виправлення всіх проблем не відбудеться. Тему Тимошенко зняли з порядку денного більшість ключових країн ЄС, але повністю від неї відмовитися не можуть. Не йде мова більше про виправдання і навіть про повноцінне помилування (як Луценка). Пропонується гуманітарний акт щодо відправки ЮВТ на лікування до Німеччини як достатня умова. Обговорюються такі технічні деталі, як локалізація її місця перебування, терміни лікування, особливості політичної активності та можливості одержання політпритулку в країнах ЄС. Такий варіант вигідний для всіх. Сподіваюся, що до 21 жовтня саме він буде реалізований, бо без такого невеликого кроку назустріч підписувати угоду європейцям буде важко. Їхній виборець запам’ятав прізвище Тимошенко, і вона стала фактором європейської політики. Європейські лідери вже не вірять у непогрішимість ЮВТ, але процес затирання її постаті в місцевій журналістиці та суспільній думці потребує часу.

Я ще півтора роки тому генерував ідею відправки Юлі до Німеччини на лікування. Тоді ідея була попередньо підтримана, і хтось в останню ніч перед голосуванням відповідного законопроекту все переграв. Сподіваюся, цього разу (це вже третя спроба) цей проект не зірветься. Особи, які два попередні рази зуміли вставити палиці в колеса нині дуже серйозно втратили політичну вагу, а ризики від непідписання угоди для Януковича колосальні. Проблема в тому, що він досі сподівається іншими поступками задобрити ЄС і зберігати Тимошенко під власним контролем. Думаю, що це помилка. Єдиний реальний варіант – виїзд на лікування з подальшим отриманням політичного притулку. Ідея звільнення, реабілітації чи помилування сьогодні не розглядається ніким. Ні у нас, ні за кордоном.

На сьогоднішній день до України мігрують тільки одиниці російських інтелігентів і, на жаль, чимало російського криміналітету. Україна – ще не та держава, яка може бути привабливою для тих, хто задихається від російського тоталітаризму. У нас бракує свободи і демократії, дуже багато корупції і нема гарантій, що на настирливе прохання сусідів біженця не повернуть. Окрім того, для вільно думаючих росіян існують непогані можливості міграції до ЄС або США. Консульства цих країн до росіян доброзичливіші, ніж до українців. Тому повторення ситуації 1917-1919 років мало реальне.

Стосовно Межигір’я, то я ніколи не страждав на жлобство і заздрість, але ліпше б він заслужив щось інше. Межигірський монастир і землі навколо нього – це справжня історична святиня.
Щодо Януковича як євроінтегратора, то це не анекдот. Він насправді ліпше за нинішніх опозиціонерів знає, що таке Росія, і з чим там їдять таких, як він. Тому сьогоднішня євроінтеграція від донецьких – це, скоріше, шлях від Росії у пошуках захисту. Але особливості Європи полягають у тому, що навіть найкорумпованіші режими з часом змушені в ній грати за нормальними цивілізованими правилами гри. Тому, які б не були мотиви, результатам (якщо такі будуть) можна аплодувати. Це звучить для багатьох неприємно, але, на відміну від Ющенка, який не залишив реального сліду в українській історії, у Януковича є шанс не вляпатися, а таки відзначитися. Чи скористається він ним – питання відкрите. Скоріше так, ніж ні. Нам усім треба іноді навчитися аплодувати, навіть найжорсткішим політичним опонентам, якщо вони раптом роблять щось добре. Я не іронізую.
Щодо Вашої іронії стосовно носіїв національної ідеї, то це дарма. Не вина галичан, що в сучасній Україні їх найчастіше представляють не найадекватніші політичні лідери. Мали В’ячеслава Чорновола (до речі, наддніпрянця), який міг стати належним лідером – його вбили. На жаль, дійсно патріотичні й виважені люди, які пронесли через всі історичні проблеми ідею європейської України, часто змушені підтримувати лідерчиків, які не доросли навіть до їхнього рівня.

Бізнес – не в першу чергу. Власне "Сім’я" сьогодні будує бізнес, який не зможе так само розвиватися в цивілізованих європейських умовах. Їм було б зручніше зберігати систему ізоляціонізму, але загроза російського поглинання і "тактики випаленої землі" змушує цих людей йти на певні особисті втрати, щоб не загубити все. Однак з ососбистого спілкування з Віктором Януковичем в 2005-2008 роках ризикну стверджувати, що зацікавленість у євроінтеграції у нього була й раніше. Можливо, і через інстинкт самозбереження. Ніхто з нинішньої влади не хоче, щоб з ними повелися так, як поводяться вони зі своїми опонентами. Доживати свого віку вони прагнуть у нормальній правовій державі. Можливо, це егоїстичні мотиви, але для нас із вами – найважливіший результат. До речі, європейські лідери, які що рік тому кривилися, подаючи руку Януковичу, або уникали зустрічей із ним, перейшли на компліментарний тон. Що за цим стоїть? Можливо, розчарування в Тимошенко, а, може, він їм чимось зумів сподобатися.

Щодо мотивів, чому прощався з тими чи іншими політичними групами, то я про це стільки разів писав і говорив, що повторюватися не буду. Наберіть у Гуглі моє прізвище і знайдете десяток статей. Зверніть увагу, що прощався з Ющенком чи Януковичем якраз тоді, коли всі знали, що вони впевнено йдуть до влади. Напевно, через це я не стільки вічний опозиціонер, як безнадійний дисидент. Справа в тому, що для мене певні мої принципи мають більше значення, ніж політична кар’єра або те, як про мене подумають сторонні. Ззовні це виглядає достатньо непослідовним, але придивіться до моїх мотивів і до того, як потім поводилися ті лідери, з якими я прощався. Думаю, це в чомусь вас переконає.
Заробляти гроші на балачках я так і не навчився, хоча шанси були. Досягнути міг дуже багато, але тоді це був би вже не я. Слава Богу, не зважаючи на всі свої помилки чи наївність, мені й сьогодні не хочеться плювати у своє відображення у дзеркалі. Якщо існує вибір між кар’єрою і збереженням гідності, слід обирати останнє. На жаль, ті, хто прийшли в політику з великим зарядом пасіонарності та ідеалізму, дуже скоро про це забувають. 
Я вже говорив, що в політиці мені потрібно взяти тайм-аут, тому пробиваюся на дипломатичну службу. Це те, що я вмію робити, і сподіваюся там досягнути чогось корисного для країни. Очевидно, це не додасть гучної популярності, бо праця дипломатів кулуарна. Але можу вас запевнити, що значна частина наших досягнень вибудувана не урядом чи парламентом, а саме дипкорпусом.
Щодо "стайні Лук’янових", то в ПР я прийшов тоді, коли всякі Шарикови та Швондери з неї тікали, натягнувши помаранчеві бантики. Доки я міг на щось впливати в цій партій, там не приймалися дійсно дикі й непристойні рішення. До речі, курс на євроінтеграцію був опрацьований за моєї участі. Була дуже маленька група регіоналів, які в критичний момент зуміли зупинити дрейф Януковича в бік Росії. Коли мої можливості на щось впливати вичерпалися, я пішов. 

Звичайно, це не можна назвати будь-яким партнерством. У російській дипломатії вживається слово "принуждение". Так от це "принуждение" до капітуляції. Росія не тільки порушила ряд положень українсько-російських договорів, потопталася по зоні вільної торогівлі СНД, але й порушила правила СОТ. Поведінка російського керівництва – це відвертий шантаж, але він здійснений у дуже невмілий спосіб, чим Росія завдала більше шкоди собі, ніж нам. Ризикну стверджувати, що Путін-3 виявився найслабшим президентом Росії (включаючи двох попередніх Путіних). Очевидно, комплекс самодержця та лизоблюдство оточення призвели до абсолютно некритичних і непродуманих дій. Я знаю багатьох російських політиків і дипломатів, включаючи Лаврова, – це дуже розумні та інтелігентні люди. Думаю, їм нелегко втілювати абсолютно безперспективну сьогоднішню політику Кремля, але сказати Путіну, що він помиляється, там не ризикне ніхто.

Цю автономію не треба було вводити. Думаю, що компроміс, на який пішли в конституційному процесі був абсолютно зайвим. У Кучми були інші важелі тиску, щоб змусити тодішню Верховну Раду приймати рішення без подібних поступок компартії, яка й наполягала на введенні нелогічної автономії. Сьогодні розв’язати цю проблему не так просто. Пряме рубання вузлів навряд зможе бути реалізоване. Сама символіка автономного устрою занадто глибоко закріпилася не лише у свідомості місцевого криміналітету та політикуму (різниці між ними не бачу), але й серед місцевих громадян, яким від цього статусу насправді ні холодно, ні жарко. Тому зміни краще проводити не окремо для Криму, а в рамках майбутньої масштабної адміністративно-територіальної реформи, яку все одно нам доведеться проводити.

Навіть не знаю, з якого боку братися до відповіді. Переваг настільки багато, що боюся виявитися багатослівним або банальним. Я дуже не люблю жлобських аргументів, як, наприклад: в ЄС живуть заможно і ситно, тому, приєднавшись, житимемо так само. Все не так просто. Але інтегруючись до ЄС, навіть на проміжних стадіях, ми принаймні дістаємо шанс на чесну та ефективну владу, дію європейських законів, які довели свою пріоритетність для громадян, а не для влади, відчуття впевненості в завтрашньому дні. Умови, в яких діють бізнес, влада та живуть люди в ЄС, є, безумовно, гуманними і правовими. А це реальний шанс. Не думаю, що українці такі ліниві та обмежені, щоб, отримавши цей шанс, не використати його з максимальною користю для себе. Якщо сьогодні в абсолютно диких і нелюдських антиправовоих умовах ми можемо якось виживати, то в правовій державі, а ЄС іншого не допускає, ми зуміємо дійсно розкрити всі свої потенційні можливості. Членство у Митному союзі створює абсолютно протилежні вектори. Правова система ЄС захищає людину від влади – система МС захищає владу від людини.

Дякую за цікаві і доброзичливі запитання.

Тому що при владі в Україні постійно люди, які навряд чи можуть називатися виразниками цього народу (навіть не нації). Ми з ними дуже часто живемо в різних світах. Ментально вони дуже далекі від всього того, чим живе народ, який їх годує. Це дуже банальні слова, але, на жаль, вони недалекі від істини. Я не люблю порівняння нашої влади з окупаційною, оскільки це нівелює ті історичні жахіття, які ми пережили, коли дійсно сотні років перебували під окупацією, і ті загрози, які можуть виникнути, якщо через механізм Митного союзу підемо під нову окупацію. Але певні ознаки поведінки окупаційних влад в діях нашої влади, зокрема, в гуманітарній політиці, наявні.

До Ірини Фаріон ставлюся абсолютно нормально. Як людина, своєю пасіонарністю і цілеспрямованістю вона мені навіть симпатична. Але, на відміну від вас, як до політика, до неї ставлюся менш позитивно. Ми живемо в країні, де значна частина народу ще потребує, щоб їм допомогли зрозуміти, наскільки це гордо і значимо почувати себе українцем, наскільки важливою для цього є рідна мова. Дуже часто методи, які застосовують свободівці, а особливо пані Ірина, діють за принципом відторгнення.

В Україні – мінімальні. В Німеччині – дуже високі. А є хтось в цій країні, окрім простих людей, хто прагне побачити Юлю на волі? Невже ви вірите, що всі її соратники ночами не сплять, мріючи, щоб її звільнили? Насправді Юля в тюрмі вигідна і владі, і опозиції. Але це не вигідно Україні. Юля на волі в Україні – це щось на зразок атомної бомби, яка незрозуміло в якому напрямку рвоне. Тому, хоч це й цинічно, я сам дуже б хотів, щоб свободу вона отримала, але в ранзі політемігранта.

Жорстко негативне. Думаю, що для демобілізації і деморалізації всіх державницьких та національних сил Ющенко зробив більше, ніж Янукович. Я добре знав, що він собою являє, тому за означенням не міг його підтримувати на президентських виборах. У 2004-му я пробував розповісти про це людям, але наразився на стіну нерозуміння. Думаю, що уже через рік більшість із виборців Ющенка самостійно прийшли до тих самих висновків.

Ставлюся жорстко негативно. Але якщо ви думаєте, що це щирий російський націоналіст, то сильно помиляєтеся. Він – дешевий політзаробітчанин. Група українських депутатів зуміла присмоктатися до окремих російських фондів, якими фінансується проросійська кампанія в Україні. Як тільки запахло смаженим, і стало зрозуміло, що за пропутінську пропаганду можна дорого заплатити, оскільки це йде врозріз із новою політикою Януковича, Колесніченко дуже швидко замовк. До речі, вам відомо, що колись, працюючи на Волині, він писав великі статті, де вихваляв першу УПА Бульби Боровця – Волинську Січ, очевидно, в тому місці і в той час це відповідало принципам кон’юнктури.

Ні, не соромно, тому що я, доки міг, впливав на позицію цієї партії і самого Януковича, стримуючи їх від особливо негативних кроків. Багато моїх друзів із "помаранчевого" табору дуже спокійно сприйняли мій прихід до Януковича, знаючи особливості мого характеру та мої принципи. Зате жорстко розкритикували мене, коли я, не витримавши тієї атомосфери, яка почала панувати у фракції партії, звідти пішов. Мені закидали відверте дизертирство, мовляв, тепер там не лишилося жодної людини, яка може відстоювати національні чи проєвропейські інтереси. Щодо першого пункту вони виявилися праві, щодо другого – слава Богу, помилилися. Для себе я, прийшовши в Партію регіонів, зробив погану послугу, оскільки це перекреслило можливості хорошої політичної кар’єри в майбутньому. Але думаю, що вчинити інакше я не мав права. Ну, не Ющенка ж мені було підтримувати, коли я знав, що він абсолютно не той, ким себе представляє.

Я ще не знаю, за кого голосуватиму, але точно піду на дільницю і ніколи нікого закликатиму бути "противсіхом". Однак як мені хвалити тих, хто навіть на звичайне добре слово не заслуговує? Агітувати за владу – нелогічно. А як агітувати за таких опозиціонерів?! Дуже хочу, щоб з’явилася хоч якась альтернатива, хто завгодно – хоч Луценко, хоч Порошенко – тільки не ця "свята трійця". Якщо з’явиться хтось із реальних нових лідерів, то визначатимуся на їхню користь. Якщо ні – доведеться, як і на більшості виборів, голосувати за менше зло з дулею в кишені, що, звичайно, не є виходом для нас усіх.
Хто замовив Щербаня – не знаю. Не думаю, щоб це було пов’язано напряму з Тимошенко. Занадто дрібною особистістю вона в той час була. Безумовно, що вбивство Щербаня і вбивство мого батька – це абсолютно різні за політичним і економічним підтекстом злочини. Фігуранти в обох справах інші. Мені часом закидають, що я кілька років був у партії, яка ніби причетна до вбивства мого батька. Це абсолютна нісенітниця. Їх можна звинувачувати в сотнях гріхів, але до вбивства В’ячеслава Чорновола ніхто з регіоналів не міг мати відношення. А от екс-президент Віктор Ющенко очолював у 1999 році структуру, яка стала основним тіньовим виборчим штабом Кучми – Фонд "Соціальний захист". Мені відомо, що саме в цій структурі з метою забезпечити безперешкодне виконання передвиборчої технології "Кучма проти комуніста" і було прийняте рішення про спочатку політичне знищення (розкол Руху), а коли не спрацювало, то й фізичне вбивство В’ячеслава Чорновола. Чи був Ющенко особисто до цього причетний – не знаю, хоча його інформували. Може, цей факт вам пояснить особливості неочікуваного для багатьох мого вибору в 2004 році.