Дмитрий Снегирев

Поява взаємовиключної інформації свідчить про незахищеність українського інформаційного поля і відсутність єдиної інформаційної політики, яка б мала на меті захист національних інтересів. Натомість ми можемо спостерігати за боротьбою різних груп впливу не тільки в політичній площі, але й в інформаційному просторі. Ці процеси є шкідливими не тільки для внутрішніх процесів в Україні, але й формують негативний загальноукраїнський імідж на міжнародній арені.

Що стосується ролі Медведчука, то у вересні 2017 року українською стороною було висунуто пропозицію щодо обміну 309 бойовиків на 87 українських бранців. В той час як під час зустрічі Медведчука з Путіним Медведчук озвучив інші цифри — 307 бойовиків та 74 українських полонених. Це свідчило про те, що Медведчук виступає не як офіційний представник України у мінській підгрупі, а як приватна особа, кум Путіна, який веде власну гру.
Більше того, під час цієї зустрічі Медведчуком була озвучена теза про те, що переговори щодо обміну полоненими заблоковані протягом останніх 14 місяців. Хоча останній обмін відбувся в грудні 2016 року. На ці розбіжності вказав патріарх Московської церкви Кирило, підкресливши, що останній обмін у грудні відбувся за участі РПЦ. Подібна заява мала на меті показати непоінформованість української сторони щодо обміну полоненими і наголосити на ключовій ролі РПЦ у цьому процесі, при цьому нівелювавши заяву Всеукраїнської ради церков до глав світових конфесій щодо сприяння у процесі звільнення заручників.

Єдиний позитив від Мінських угод — припинення активної фази протистояння. Але політична частина цих угод (проведення виборів, загальна амністія та особливий статус окупованих територій) несуть у собі потенційну загрозу суверенітету України.

Не залежно від того, завершиться чи ні операція в Сирії, РФ буде розглядати Україну як територію свого геополітичного впливу. Відповідно одним із елементів демонстрації цього впливу буде військова складова — розміщення додаткових підрозділів на окупованих території і поблизу кордонів з Україною. Ця практика буде використовуватися РФ з метою не допустити євроінтеграційних процесів України та її вступу до НАТО.

Нинішні події в "ЛНР" важко назвати заколотом або путчом у його класичному розумінні хоча б із поваги до історичних прикладів проведення путчів.
Адже за чотири дні протистояння жодною з ворогуючих сторін не було зроблено жодних практичних кроків щодо ліквідації політичних опонентів.
Події, що розгортаються в Луганську, є елементом гри російських спецслужб, які, по-перше, мають показати, що події всередині "республік" є внутрішнім політичним життям цих утворень, а Росія не має жодного відношення до цього. Подібна позиція потрібна Москві, аби показати, в першу чергу, країнам Заходу, учасникам "нормандського формату" і США, що Росія якщо і має вплив на ці "республіки", то він не безмежний.
Це вкладається в тезу Піскова, що пролунала після телефонної розмови Путіна з ватажками бойовиків щодо обміну військовополоненими. Тоді стало зрозуміло, що заблокований з грудня 2016 року процес обміну полоненими можна вирішити одним телефонним дзвінком президента РФ. Це наочно продемонструвало ступінь впливу РФ на процеси та на керівництво цих "республік" і, відповідно, можливості РФ щодо впливу на подальший перебіг подій на сході України — припинення чи активізацію бойових дій.
Після цієї розмови у країн Заходу виникли запитання до керівництва РФ з приводу того, що Росія, маючи можливості припинення збройного протистояння, не використовує їх, а, навпаки, робить усе можливе для подальшої ескалації напруженості.
По-друге, спецслужбами РФ просувалася ідея про можливість створення нового квазіутворення шляхом злиття двох псевдореспублік. Подібна ідея вже вкидалася в інформаційний простір лідером бойовиків "ДНР" Захарченком. Тоді йшлося про можливість створення так званої "Малоросії" шляхом об’єднання "ЛНР" і "ДНР". Це був пробний камінчик, закинутий в інформаційний простір, щоб подивитися на реакцію як України, так і країн Заходу.
Створення цієї "держави" загрожувало самому факту існування Мінських домовленостей. Як відомо, підписантами Мінських угод є дві псевдореспубліки — "ДНР" і "ЛНР". І їх об’єднання чи створення нової структури автоматично веде до скасування Мінських угод.
Подібний розвиток подій не влаштовує, в першу чергу, країни Заходу, бо з появою нової сторони конфлікту прийдеться починати нуля. На жаль, змушений констатувати, що інформаційний простір України виявився незахищеним у моменті просування подібної інформації.

Як такого конфлікту між Плотницьким і Корнетом не існує. Плотницький намагається одноосібно контролювати фінансові потоки на території «ЛНР» і зосередити в своїх руках вплив не тільки на політичне й фінансове життя, але й на силовий блок.
З боку Корнета лунають претензії не особисто до Плотницького, а до його найближчого оточення. Тому казати про те, що існує особистий конфлікт між Плотницьким і Корнетом, не можна.
Йдеться про перерозподіл фінансових потоків і встановлення одноосібної влади в "ЛНР". Плотницький і Корнет — це різні за своїм політичним і фінансовим впливом фігури. Плотницький як підписант Мінських домовленостей є елементом політичної гри під назвою "Мінські домовленості". Водночас той час як Корнет є розмінною фігурою. Як свідчить перебіг подій в "ЛНР", посада очільника будь-якого міністерства не дає індульгенції на довічне правління.

Інформація про підтримку Корнета з боку РФ не відповідає дійсності. Поясню — чому.
13 листопада відбулася зустріч у форматі Волкер-Сурков, після якої обидві сторони перемовин зробили заяву про те, що «дорожньою картою» врегулювання ситуації на сході України є Мінські домовленості. Підписантом цих домовленостей є Плотницький як легітимний, з точки зору Москви, лідер "ЛНР". Відповідно його фізична ліквідація чи усунення з посади ставить під удар не лише репутацію Суркова як переговірника, але й ламає всю геополітику РФ на зовнішній арені, демонструючи всьому світові, що наразі РФ не контролює процеси, які відбуваються на окупованих територіях.
До заяв Суркова і перемовин із ним не варто серйозно ставитися. Після заяви Корнета про те, що Росія підтримує його як сторону конфлікту, з РФ пролунала жорстка відповідь із найближчого оточення Суркова про те, що Росія наразі не підтримує жодну зі сторін конфлікту.
Більше того, подібна заява Корнета стала фактично власноруч підписаним смертним вироком йому особисто. Бо подібні заяви без узгодження з батьком проектів "республік" — Сурковим — недоречні. Більше того, шкідливі.
Заява Корнета свідчила про наявність декількох груп впливу всередині самої РФ і конфлікту між цими групами впливу. Швидше за все, йдеться про те, що Корнет намагався заручитися підтримкою не Суркова, а ФСБ РФ.
Подібна поведінка Корнета лише зіграла на руку Україні, даючи всі підстави казати про те, що Кремль не тільки не контролює ситуацію на окупованих територіях, але й, власне, в самій Росії існують декілька груп впливу, що свідчить про втрату Путіним контролю над ситуацією.

Питання заміни Плотницького наразі не стоїть. Про це, до речі, заявив і сам заколотник Корнет, пояснивши, що основні претензії не до Плотницького, а до його найближчого оточення, яке ввело в оману ватажка бойовиків. І тут показовою є ситуація з так званою "втечею" Плотницького на територію РФ. Не зважаючи на наявність претензій Корнета і інших заколотників до найближчого оточення Плотницького, а йдеться про главу його "адміністрації" Тейцман, керівника ГТРК Шурхаєву і керівника особистої охорони, жодна з цих осіб не була видана Плотницьким заколотникам, і відповідно самі заколотники, маючи всі можливості для їх арешту, дали можливість безперешкодно покинути заблоковану будівлю "урядового кварталу" не тільки ватажку бойовиків, але й найближчому оточенню. Що свідчить про те, що Плотницький не здав своїх позицій, а відповідно так званий заколот нагадує дешевий водевіль.
Основні претензії на адресу Плотницького, які лунають з боку "заколотників" - фізична ліквідація лідерів бойовиків першої хвилі "русской весны", одноосібний контроль над фінансовими потоками з боку РФ і намагання одноосібно контролювати основні фінансові потоки всередині самої "республіки" (видобуток та продаж вугілля, виробництво контрафактної продукції і контрабанда паливномастильних матеріалів та наркотичних речовин). Судячи з того, що Плотницький безперешкодно залишив заблоковану будівлю, претензій з боку російських кураторів до нього немає.

Дійсно, розбірки між різними групами впливу всередині "ЛНР" є дзеркальним відображенням наявності суперечок між різними групами впливу всередині Росії. В першу чергу, йдеться про конфлікт між "групою Суркова" і представниками силового блоку, передусім, ФСБ.
Крім цього, існують розбіжності і відверте протистояння всередині самого силового блоку, в першу чергу, це стосується конфлікту між ФСБ і ГРУ ГШ МО РФ. Йдеться про те, що за спиною Суркова як людини, яка є ідеологом створення "республік", ці силові структури намагаються поділити фінансові потоки і сфери впливу всередині цих "республік".
Ці війни між російськими силовими структурами періодично вибухають на території "республік" у вигляді заколотів, путчів і фізичної ліквідації тих чи інших ватажків бойовиків. Ці протистояння між російськими силовиками ставлять під удар самого Суркова як представника Росії у перемовинах із країнами Заходу, демонструючи його неспроможність впливати на внутрішні процеси, які відбуваються на теренах "республік".

"Зелені чоловічки" — це служба так званої урядової безпеки "ЛНР", яку очолює Євгеній Селіверстов. Кістяк її складають кадрові офіцери спецслужб РФ. Так, зокрема, особисту охорону ватажка бойовиків Плотницького здійснюють бійці з загону спецпризначення "Заслон" Служби зовнішньої розвідки РФ. Відповідно, ці "зелені чоловічки" були представниками названих структур.

У Захарченка давній конфлікт із Плотницьким. Це стосується не тільки так званих торговельних війн (тютюнових, алкогольних), боротьби за контроль над управлінням донецькою дирекцією "Укрзалізниці", але й подій вересня 2016 року. Тоді саме людьми Захарченка (йдеться не тільки про бойовиків батальйону "Спарта" покійного "Мотороли", але й про співробітників "МДБ ДНР") була придушена спроба "державного заколоту" проти Плотницького. Саме людьми Захарченка була виконана найбільш брудна робота — фізична ліквідація лідера "парламенту ЛНР" Ципкалова.
У вересні 2016 року "Права справа" повідомляла про те, що бойовиками "ДНР" у підвалах "білого дому" був закатований Ципкалов. Тоді Захарченко був змушений підтвердити інформацію про наявність на території "ЛНР" своїх бойовиків.
За нашою інформацією, за успішне придушення заколоту у вересні 2016 року Плотницький мав передати Захарченку контроль над випуском контрафактної алкогольної продукції заводом "Луга-Нова" та долю у реалізації видобутого на території "ЛНР" вугілля.
Втім, Плотницький не виконав узятих на себе зобов’язань. Захарченко, крім іміджевих втрат, жодного зиску від тих подій не отримав. Це не додало теплоти у відносинах між ватажками бойовиків.
Що стосується участі Захарченка у нинішніх подіях, то спершу офіційні особи "ДНР" заперечували свою причетність до подій, які відбуваються на території "ЛНР", а саме — свою підтримку Корнета. Коментуючи можливість перебування бойовиків "ДНР" на території "ЛНР" і їхню участь у заколоті, Едуард Басурін категорично заперечив цю інформацію.
Варто зазначити, що подібна заява Басуріна фактично поламала геополітичну гру Кремля. Йдеться про те, що одним із ідеологів "руського міра" Затуліним була озвучена ідея про створення єдиної держави. Заява Басуріна про те, що події, які відбуваються на території "ЛНР", є внутрішніми подіями всередині сусідньої "республіки", фактично ставили крапку в геополітичній грі Кремля та ще раз засвідчили факт, що заяви лідерів місцевих бойовиків не завжди узгоджуються з офіційними особами Кремля.
"Права справа" звернула на це увагу. Реакція російських кураторів була миттєвою — наступного дня було опубліковано відео "штурму" "генеральної прокуратури ЛНР", в якому, за офіційною версією, брали участь бойовики "ДНР" спеціального загону "Вітязь".
Більше того, на сайті "МДБ ДНР" було викладено інформацію про те, що спецслужбами обох "республік" виявлено шпигунську мережу з найближчого оточення Плотницького.
На думку російських кураторів, подібні заяви мали засвідчити участь Захарченка в подіях у Луганську та можливість створення єдиної "республіки" під політичним проводом ватажка "ДНР".
Утім, подібна тактика російських кураторів вдарила бумерангом і по Захарченку, і по РФ, бо саме люди Захарченка брали участь у придушенні заколоту 2016 року. Тому всі свідчення співробітників "генпрокуратури" про ліквідацію Ципкалова у вересні 2016 року є фактичним свідченням не проти Плотницького, а проти Захарченка. Саме тому Плотницький не став перешкоджати "захопленню" будівлі "генпрокуратури" і арешту її співробітників, хоча мав всі можливості.
У складі "генпрокуратури ЛНР" є свій "спецназ" — зведений загін (командир Курносов). який налічує 70 вишколених бійців. Цей загін використовувався Плотницьким для ліквідації політичних опонентів. Відповідно в разі загрози самому Плотницькому чи співробітникам "генпрокуратури" він міг не допустити захоплення будівлі. Проте цього не сталося — Плотницький дав наказ не застосовувати зброю.
Це свідчить про те, що Плотницький не боїться компромату і свідчень співробітників "генпрокуратури". Більше того, факт захоплення будівлі "генпрокуратури" бойовиками "ДНР" і свідчення співробітників будуть у подальшому використані Плотницьким проти Захарченка.

На території "ДНР" періодично виникають розбірки, аналогічні тим, що відбуваються в «ЛНР». Наведу приклади: військовий заколот батальйону "Троя", спроба роззброєння Захарченком "МДБ ДНР", боротьба за фінансові потоки між Захарченком і "Ташкентом".

Ні, не можуть. Хоча б тому, що саме ці дві "республіки" є підписантами Мінських домовленостей. І поява чергового "державного утворення" не входить у плани російських кураторів.

Плотницький залишиться лідером "ЛНР" до кінця своєї "каденції". Про це неодноразово заявляв куратор цих "республік" Сурков, чітко даючи зрозуміти представникам військово-політичної опозиції, що всі намагання посунути Плотницького з займаної посади не знайдуть підтримки у Кремля.
Перебіг подій у Луганську, а саме безперешкодне пересування Плотницького, відсутність арештів наближених до нього людей, не зважаючи на анонсовані Корнетом порушені кримінальні справи, свідчать про те, що "переворот" є елементом гри російських спецслужб, а не мав на меті фізичної ліквідації або усунення з посади Плотницького.

Для України "заколот" всередині "ЛНР" є чудовою нагодою продемонструвати нашим західним партнерам той факт, що РФ, по-перше, не контролює ситуацію на окупованих територіях, по-друге, всередині самої Росії є декілька центрів впливу, які ворогують між собою. Останній факт дає Україні підстави говорити про те, що позиції Путіна не є настільки міцними в плані контролю і впливу на перебіг подій всередині самої Росії. Враховуючи цей факт, Україна повинна апелювати до країн Заходу, що Росія як власник одного з найбільших ядерних потенціалів через наявність внутрішніх розбіжностей всередині самої країні несе потенційну загрозу всьому цивілізованому світу. Відповідно Україна як "санітарний кордон" між неконтрольованою Росією і цивілізованим світом має всі моральні і юридичні підстави вимагати для себе додаткових преференцій у вигляді фінансової і військової допомоги в моменті стримування агресивних намірів з боку неконтрольованої Росії.

Ключові фігури бойовиків — це "халіфи на годину". Вони не є самостійними гравцями, їхня поведінка напряму залежить від політичних інструкцій із Москви. В разі якщо хтось із лідерів бойовиків намагається демонструвати незалежність поглядів від Москви, на нього чекає фізична ліквідація. Як тільки Захарченко чи Плотницький перестануть бути цікавими Москві, їх у кращому випадку покладуть у «шухляду старожитності», але, як правило, їх спіткає більш сумна доля — вони будуть фізично ліквідовані. Мавр зробив свою справу — Мавр має піти. Без жодних сентиментів до тієї чи іншої персони.

Це не відповідає дійсності. Це — лише популістські заяви Захарченка. За оцінками лідера бойовика Безлера ("Бєса"), Захарченко є «лідером по захопленню язиком Києва і Британії». Тому серйозно ставитися до його заяв не варто.

Є підтвердження щодо участі неповнолітніх у бойових діях на боці бойовиків, зокрема, під час засідання "уряду ЛНР" була озвучена заява про загибель 15-річної снайперки. Подібні факти свідчать про те, що бойовики використовують неповнолітніх.
Крім того, на території "ЛНР" і "ДНР" діють вишкільні табори для неповнолітніх, які діють під егідою силових структур обох "республік". Такі табори створені у містах Ровеньки та Горлівка. Офіційна легенда існування цих таборів — військово-патріотичне виховання молоді.  

Це не перша зустріч Хуга з ватажками бойовиків. Нагадаю, нещодавно він зустрічався з Плотницьким. Під час цих робочих зустрічей обговорюється перешкоджання діяльності місії ОБСЄ з боку бойовиків і вирішуються питання щодо допуску представників місії до тих чи інших територій та об’єктів задля проведення моніторингу. Це суто технічні зустрічі в рамках роботи ОБСЄ на окупованих територіях. Жодних негативних політичних наслідків для України вони не мають.

Як свідчить практика, загострення на лінії розмежування відбуваються напередодні зустрічей у Мінську, зустрічей у "нормандському форматі" або зустрічей у форматі Волкер-Сурков. Подібну практику РФ та її сателіти використовують із метою тиску на український політичний провід і на країни Заходу.
Наведу приклад: не зважаючи на оголошене перемир’я на великодні свята, на лінії зіткнення відбулося загострення ситуації. Не зважаючи на різноманітні перемир’я, загальна кількість яких уже більше двох десятків, це жодним чином не впливає на припинення вогню.

Загострення ситуації залежить не від військової складової, а є частиною політичної гри російських кураторів. Загальновідомою є практика, коли росіяни використовують "принцип терезів" — войовниче "ДНР" і миролюбне "ЛНР", та навпаки. Все залежить від конкретної ситуації і політичних цілей. Наявність такої практики свідчить про повну підпорядкованість керівництва цих "республік" вказівкам російських кураторів. Найбільш небезпечними залишаються Маріупольский, Донецький та Попаснянський напрямки.

Вибори в РФ — це, швидше, умовне явище, ніж реальне волевиявлення росіян. Це, скоріше, театральний акт, ніж прояв демократії. У Путіна наразі немає реального конкурента. Тому не залежно від того, чи буде Путін використовувати риторику щодо подій на сході України, результат виборів відомий наперед.
Теза про те, що ситуацію на сході України не варто обговорювати до президентських виборів у Росії, вкидається самим росіянами. Це робиться для затягування переговорного процесу.

На жаль, змушений констатувати, що Україна наразі фактично перестала бути суб’єктом міжнародного права, перетворившись на об’єкт. Зустрічі у форматі Волкер-Сурков без запрошення української сторони свідчать саме про це. Тобто доля України і подальші дії щодо врегулювання ситуації на сході вирішуються без самої України.
Український парламент досі не визнав Росію окупантом, а бойові дій на сході країни — війною. Україна досі фактично живить окуповані території, продовжуючи практику виплати пенсій і соціальних нарахувань, постачання світла, води, електрики. Хоча, згідно з Женевськими домовленостями, саме країна-окупант (в даному випадку — Росія) має взяти на себе весь тягар соціально-економічного забезпечення окупованих територій.

Негативно ставлюся. На мою думку, наявність миротворців буде свідчити не про вирішення конфлікту, а про його замороження. Такий сценарій може розтягнутися на роки. Пропозиція Лукашенка щодо введення білоруських миротворців дивним чином співпала за часом з розмовою президента Путіна з ватажками бойовиків щодо звільнення полонених. А це свідчить про те, що ця пропозиція узгоджена з РФ, а не є самостійним рішенням Лукашенка.
Збройні сили Білорусі лише раз брали участь у проведенні миротворчих операцій, це було в Лівані. І кількість білоруських вояків сягала п’ять чоловік. Тому серйозно говорити про досвід Білорусі у веденні миротворчих операцій не можна.
Ці пропозиції свідчать про намагання РФ якщо не самій брати участь у миротворчий операції, то мати можливість діяти під прикриттям миротворців, підконтрольних Росії країн.
Для України такий сценарій невигідний і неприйнятний. Не випадково після заяви Лукашенка і критики з боку українських політиків, у Білорусі розгорівся «шпигунський скандал», який варто розглядати як елемент тиску на Україну. У таких речах збігу обставин не буває.

Обсяги щомісячної контрабанди відомі лише людям, які нею займаються. Але дивним чином в окупованому Луганську лікеро-горілчаний завод "Луга-Нова" збільшив у шість разів у порівнянні з довоєнним періодом випуск власної продукції. Якщо враховувати факт, що територія "ЛНР" — це менше половини Луганської області за часів України, а обсяги реалізації російської лікеро-горілчаної продукції в "ЛНР" збільшилися на 30%, виникає логічне запитання — де реалізовується продукція цього підприємства.
За відкритою інформацією, щорічні втрати українського бюджету від продажу контрафактного тютюну виробництва фабрики "Хамадей" (Донецьк) сягають приблизно 6 мільярдів гривень.
Тривати така ситуація буде доти, доки в ній фінансово зацікавлені обидві сторони.

Тут є декілька аспектів. Не останню роль у погіршенні відносин України з сусідами відіграють операції російських спецслужб. Так, зокрема, в Угорщині місцевими спецслужбами доведено факт співпраці керівництва партії "Йоббік", яка виступає з територіальними претензіями до України, з російськими спецслужбами.
Аналогічна ситуація у Польщі, де керівництво польських "правих" партій ("Зміна", "За друга", "Фаланга") виступає з антиукраїнськими гаслами — вони мають тісні зв’язки з російськими спецслужбами. "Права справа" в квітні 2015 року повідомляла про факти участі громадян Польщі у конфлікті на сході України та можливі факти співпраці керівництва польських "правих" партій зі спецслужбами РФ. У червні 2016 року польські спецслужби провели низку обшуків в офісах лідера партії "Зміна" за звинуваченням у співпраці з російськими спецслужбами.
Щодо Білорусі, то останні події — «шпигунський скандал» — свідчать про те, що відповідні антиукраїнські акції є одним із елементів гри російських спецслужб із метою погіршення відносин між країнами.

Сполученими Штатами Америки прийнято рішення про надання Україні гранту на закупівлю військового спорядження оборонного характеру. Наявність сучасних технологій дозволить Україні ефективно протистояти зовнішній агресії з боку РФ.
Щодо реакції з боку країни-агресора, то вона її продемонструвала у вигляді захоплення українських територій. Тому Україну не мають турбувати "нерви" Росії.
Крім отримання американської зброї (і це має бути безкоштовно, а не за гранти), Україна повинна розвивати власний військово-промисловий комплекс, як ключовий чинник стримування російської агресії і повернення окупованих територій. У цьому плані в нас є певні напрацювання. Йдеться про протитанкові ракетні комплекси "Стугна" чи "Скіф", які не поступаються американським аналогам. І вони в 14 разів дешевші за останні. Наявність сучасного озброєння виступатиме не лише стримуючим чинником, але і додатковим аргументом для повернення окупованих територій.