Активный чат
Олександр Доній
39
7 августа, 11:00

Олександр Доній

Політичний аналітик, голова Центру досліджень політичних цінностей, колишній народний депутат України, голова художнього об’єднання «Остання барикада»
Вопросы
вопрос:
Олег Хохлов
Олег Хохлов
Розскажіть будь ласка про "Центр досліджень політичних цінностей" та чи можуть якось люди, що були далекі від політики, до нього долучитись.
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Центр досліджень політичних цінностей займається не лише дослідженням політичних цінностей, але й продукуванням. Зараз найбільший наш продукт – книга «Трансформація української національної ідеї», яку ми презентуємо 13 серпня. Це – нові цінності, які ми пропагуємо. Також буде серія книжок на цю ж тему. Крім того, ми проводимо багато конференцій і круглих столів по Україні.
Ми максимально зацікавлені у співпраці. Проявляйте ініціативу. До речі, один із авторів, стаття якого увійшла до збірки «Трансформація української національної ідеї», просто написав мені після одного інтерв’ю, в якому я розповідав ще про ідею цієї книжки, і надіслав свою статтю. Цей текст мені сподобався, тому стаття увійшла до збірки наряду з відомими філософами, політологами, істориками, хоча я на той момент я жодного разу не бачив цю людину. Це був Роман Кудлай.
Тож стукайте – і вам відчинять. Я відкритий до співпраці.
вопрос:
Константин
Константин
Как думаете, отменит ли все-таки новая Рада депутатскую неприкосновенность?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Я розписав 10 пунктів для очищення парламентаризму, і зняття депутатської недоторканості – лише один із них. Тож лише скасування недоторканості не вистачить для очищення українського парламентаризму. А з цього приводу у багатьох є ілюзії. Саме тому я також кажу про необхідність якомога частішої ротації, про необхідність перенесення Верховної Ради за межі Києва, кудись у райцентр, щоб у депутатів не було можливості лобізму та прив’язки до дорогих готелів і стриптиз-клубів, тощо.
Депутатська недоторканість міфологізована. І тепер її скасування є питанням справедливості щодо тих, хто обманював. Нагадаю, що НУ-НС йшла під гаслами про скасування депутатської недоторканості у 2000-х. Потім ці люди стали депутатами, прокурорами, генпрокурорами, президентами, але депутатську недоторканість так і не скасували. Зараз вони отримали величезну поразку на виборах, зокрема, і через брехню.
Тому депутатську недоторканість потрібно скасувати хоча б як елемент справедливості за брехню попередників, а не тому що цей крок дуже сприятиме зменшенню корупції серед депутатів. У мене з цього приводу немає ілюзій. Цього не станеться. Але як покарання за брехню попередників і як взірець, що все рівно потрібно платити за своїми рахунками, це мусить бути зроблено.
Зеленський уже неодноразово говорив про це. Більше того, він казав це у своїй інавгураційній промові.
Мене здивувало, що новообрані депутати від Слуги народу тепер починають говорити не про скасування депутатської недоторканості, а про обмеження. Я почав дивуватися.
Хочу сказати єдине: не потрібно наступати на граблі НУ-НС, одні вже так погралися. Не варто повторювати чужих помилок. Попередники погано закінчили. При владі вони побували, але потім суспільство від них відмахнулося.
Тому я думаю, що нова влада все-таки скасує депутатську недоторканість навіть попри такі заяви. Вона мусить це зробити хоча б для того, щоб не нагадувати попередників, які просто брехали.
вопрос:
sid_
sid_
Чи є Рябошапко прийнятною кандидатурою на посаду генпрокурора, на вашу думку?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Мені мало відомо про його діяльність. Поки що чув лише позитивні характеристики. Людині на такій посаді потрібні дві речі – фаховість і чесність. Я з ним не спілкувався, але характеристики позитивні. Чи буде Рябошапко наполегливим і безкомпромісним? Я не можу гарантувати. Тому мені здається, що залучення в якості першого заступника Сакварелідзе було б для Рябошапка реальним посиленням.
вопрос:
Віталій Локотарьов
Віталій Локотарьов
Українська нація майбутнього. Як ви гадаєте, який вектор розвитку нас поєднає? Лівий - Ніякий - Правий?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
У тому стані, в якому ми перебуваємо зараз, ми не конкурентоспроможні, тобто приречені на відставання. Власне, Україна і відстає від решти країн Європи. Така тенденція зберігатиметься й надалі, бо від деяких країн ми відстали на десятки років. У нас був приблизно однаковий стартовий рівень із країнами Центральної Європи, але тепер ми уже відстаємо від них на пару десятків років. Від деяких країн ми віддалилися майже на сотню років, тому що у нашу національну ідею не були вписані такі проривні речі, як, наприклад, у фінську модель ще до революції 1917 року. А від деяких європейських країн ми відстали на 502 роки, починаючи від Реформації Лютера.
Якщо ми цього не усвідомимо і не почнемо працювати над собою, наше відставання триватиме. Я виписав 25 пунктів для того, щоб українська нація почала прорив і почала конкурувати з рештою країн світу, а не змагалася лише за наявність держави, не думаючи, для чого ця держава потрібна.
вопрос:
Віра Янчук
Віра Янчук
Питання про розвиток політичних партій:чому "не спрацювала" в Україні справедлива і потрібна в Україні ідея боротьби з тотальною корупцією?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Політичні партії розвиваються відповідно до того, як розвивається і українське суспільство. Я пишу і в книзі, і в статтях про розвиток української національної ідеї. На жаль, в українській національній ідеї не була передбачена етика самообмеження. Це почалося в Європі з 1517 року, коли Лютер виступив проти індульгенцій як засобу багатіїв відкуповуватися від гріхів. Поступово внаслідок дуже важких та гострих інформаційних війн у протестантському середовищі була поширена протестантська етика, у першу чергу – етика самообмеження еліт. Про що, власне, писав Вебер.
Насправді згадки про етику самообмежень можна знайти й у більш ранніх християнських ученнях, зокрема, у Катарах за кількасот років перед тим. Тобто такі ідеї про самообмеження час від часу народжувалися.
В Україні, на жаль, у національній ідеї це не було розписано. Тому бажання збагачуватися, використовуючи державну владу, є не лише у кількох політиків чи президентів. Так, зокрема, проблема – не в Порошенку персонально, а в тому, що Україна є нацією маленьких «порошенків». Ті самі ідеї про власне матеріальне збагачення мають сотні тисяч, якщо не мільйони українців. Саме з такою метою вони йдуть у політику, наприклад, у сільради, щоб у незаконний спосіб ділити землі і навар класти собі в кишеню. А Порошенко – це найбільш цинічний і успішний з представників такої психології використання державної посади з метою матеріального збагачення. На жаль, ідеалістів-романтиків майже немає, їх не залишилося в політиці. Люди у більшості своїй ідуть у політику саме з такою мотивацією, як зазначено вище. Тобто проблема – не в керівниках партій, кількох депутатах чи президентах. Проблема в тому, що українське суспільство не усвідомило етики самообмеження, якої нам потрібно дотримуватися.
вопрос:
Денис
Денис
Добрий день! Яке місце в державній політиці на Вашу особисту думку повинна займати питання освіти? Освіта/галузь освіти/реформування освіти є питанням національної безпеки? Дякую за відповідь.
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Я зробив питання освіти однією зі складових національної ідеї. Досі цього не було. Відтак, один із 25-ти виписаних мною пунктів звучить так: «Учись вчитися».
Фіни ще до революції 1917 року, усвідомивши, що вони не можуть вибороти незалежність у військовий спосіб, зробили освіту складовою національної ідеї. В результаті в 1917 році грамотними були 95% фінів. Хоча це була сільська нація, а міста були іномовні – швецькомовні. Як і у нас міста були або російсько-, або польсько-, або іншомовні, а україномовними були села. Та на 1917 рік грамотними були всього 25% українців. Тому що, на жаль, навчання та освіта на були прописані як одна зі складових української національної ідеї.
Відтак, ми повинні були постійно боротися за щось, а не за себе. За державу як надбудову. А освіта – це те, в чому ти береш участь. Тобто це система власного навчання. У нас у національній ідеї постійно було прописано: «Здобудь українську державу або згинь у боротьбі за неї», як у Декалозі ОУН.
Я ж намагаюся змінити парадигму: не ми повинні боротися заради держави, а держава повинна бути одним із механізмів для відчуття щастя. Так от, навчання – це не для когось, а для себе.
У нас поки що навчання розуміють як наявність диплому, «корочки». Я їздив по Польщі, по фабриках, де працюють українці, які обгортають у целофан товари. Як правило, це наші співгромадяни з Центральної України. До 70% саме українських працівників на фабриках. І, як правило, це люди з вищою освітою. Але це була освіта, яка не надала цим людям навчальних навичок. Тобто «корочка» є, а навичок немає. І вони у 40 років обгортають товарів Польщі з дипломати інженерів.
Тому одним із елементів національної ідеї є заклик: «Учись вчитися».
Коли до мене приходять працівники, я ніколи не запитую у них про наявність диплому. Якщо людина проходила співбесіду зі мною, я давав ділянку роботи як випробування. А про диплом не запитував.
Навички – це інша річ: спроможність людини навчатися, вчитися в процесі роботи. Диплом можна хіба що повісити собі на стіну.
вопрос:
Жуков
Жуков
Вже неодноразово ставив ці питання іншим гостям, хочу поцікавитися і вашими думками… Зеленський за підсумками президентських та парламентських виборів отримав таку повноту влади і такий кредит довіри від суспільства, яких не мав жоден президент України. По-перше, чим ви пояснюєте такий вибір українців, чому Зе настільки популярний? По-друге, чим ризикована для держави така концентрація влади в руках новачків?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Зеленський справді отримав безпрецедентний кредит довіри від суспільства. Він пов’язаний не стільки з довірою до політичної позиції або життєвого досвіду Володимира Зеленського, скільки з нехіттю, зневагою і недовірою до попереднього політичного класу. Політичний клас України загнив, перегнив і смердить. Коли виявилося, що однаково брешуть і колишні «регіонали», і майданівці, крадуть однаково і ті, і інші, нехтують Конституцією теж і ті, і інші, рано чи пізно суспільство мало дати ляпас. Ляпас більшості українських громадян відбувся у такий спосіб. Тож це прояв не стільки персонального рівня довіри до Зеленського, скільки недовіри до попередньої влади – до Порошенко і не тільки до нього. Зеленський вдало використав сподівання народу.
Ще рік тому я говорив про те, що ми зіткнемося з феноменом неполітичних політиків. Вакарчук не наважився висунути свою кандидатуру на президентських виборах, а Зеленський – наважився. Відповідно, саме на Зеленському сфокусувався цей феномен – бажання українців отримати неполітичного політика, політика, не пов’язаного в уяві народу з попереднім політичним класом.
Щодо концентрації влади в руках Зеленського, то вона не більша, ніж у попередніх президентів. Як Зеленський скористається цією повнотою влади? Хотілося б вірити, що у кращий спосіб, а не так, як його попередники, що в першу чергу думали про використання посад з метою особистого матеріального збагачення. Це – певний шанс для Зеленського. Чи зуміє він його використати – побачимо. Поки що ніхто з нас цього не знає. Та хочеться вірити в краще.
вопрос:
Корниенко С.В.
Корниенко С.В.
После первого месяца преЗЕдента стали сравнивать с Лукашенко, а, увидев результаты парламентских выборов, да еще и понаблюдав, как грубо он общается с чиновниками разных уровней, стали поговаривать о том, что Зе станет авторитарным правителем, диктатором. Что вы думаете на этот счет? Возможен ли такой вариант?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Після президентських виборів рейтинг партії Слуга народу під час парламентської кампанії почав просідати. І Зеленський абсолютно технологічно зупинив просідання рейтингу серією своїх вояжів країною, під час яких продемонстрував жорстке ставлення до чиновників, а ж до вимог написати заяви про відставку.
Те, що чиновники погоджувалися писати заяви про відставки, свідчить про те, що вони не впевнені в тому, що у них все чисто по справах. Якби рильце не було в пушку, вони могли б і не дослухатися до такої вимоги президента.
Як свідчила попередня соціологія, українці готові до сильної руки, і вони хочуть саме такої моделі поведінки по відношенню до чиновників. А ставлення до чиновницької страти у більшості українців – негативне. Тому й така модель поведінки Зеленського була підтримана.
Відповідно, і рейтинг партії почав рости. Тобто це було зроблено дуже технологічно.
Однак, хоча такі кроки президента підтримуються, вони не можуть бути вічними. Все рівно, окрім жорсткого ставлення до чиновників, потрібно буде демонструвати ще й якісь успіхи. Адже вже невдовзі замість чиновників попереднього режиму з’являться чиновники нової влади, за яких відповідати буде якщо не Зеленський персонально, то принаймні його партія, яка має більшість у Верховній Раді та створить Кабінет міністрів.
Не думаю, що Зеленський буде більшим диктатором, аніж попередні президенти, які були схильні до одноосібного керування, як Порошенко чи Янукович. Країна за всіх президентів мала певні можливості для врівноваження тенденцій по абсолютному підкоренню влади. Нагадаю, що і за Кучми, і за Януковича, і за Порошенка завжди існувала політична опозиція, яка мала чи не мала доступ до органів державної влади, але свої механізми впливу на населення вона завжди отримувала.
вопрос:
Kamelot
Kamelot
Насколько будут влиять на работу Рады будут 44 пророссийских депутата? Какими будут последствия пребывания их там? Действительно ли депутат от Оппоплатформы может стать вице-спикером, и чем это чревато?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
На роботу Ради в цілому 44 депутати не будуть впливати жодним чином. Але насправді їх трошки більше, бо йдеться не тільки про депутатів від Опозиційної платформи – За життя, але й ще про шість депутатів від Опозиційного блоку. Проте й у такій кількості вони не зможуть впливати на парламент, тому що конституційна більшість голосів у Раді набирається навіть без цих депутатів.
Чи може один із таких депутатів отримати посаду віце-спікера? Є варіант, як, з одного боку, дотриматися норм демократії, а з іншого – обійти негативну можливість отримати Медведчука в президії Верховної Ради. Ми розуміємо, що президія і керівництво комітетів будуть формуватися голосами Слуги народу, бо у цієї політичної сили – більшість голосів, тож теоретично вона може проголосувати за всіх своїх. Але Слуга народу так не зробить. Хоча до такої негативної схеми вдалася попередня влада – на диво, не влада Януковича, а влада майданівська. За Януковича керівництво майже половиною комітетів було віддано опозиції. За Порошенка вирішили не дотримуватися такої демократичної традиції і залишити керівництво комітетами виключно за представниками переможної коаліції. Це – не європейська практика. Але, очевидно, це теж отримало на певному етапі величезний спротив значної частини суспільства.
У Слузі народу вже заявили, що готові віддати і позицію віце-спікера, і кілька комітетів опозиції. Хотілося б, аби це було не кілька комітетів, не два, про які вони говорять, а половина.
Добре, що посада віце-спікера також буде віддана опозиції, але… Друге місце на виборах отримала Опозиційна платформа – За життя, тож із формальної точки зору, вони мають право на висування свого кандидата. Але моя громадянська позиція – я категорично не хотів би бачити Медведчука або будь-кого з їхньої структури, яка підконтрольна Медведчукові, який підконтрольний Путіну, у президії Верховної Ради.
І є шлях, який дозволить уникнути такої ситуації. Цього можна уникнути, якщо буде створена опозиційна коаліція у Верховній Раді. Тобто, якщо три фракції, які не вважають себе проросійськими, зможуть подолати манію величі, внутрішні розбіжності, сісти за стіл переговорів і утворити опозиційну коаліцію. Йдеться про Батьківщину, Європейську солідарність і Голос. Навіть якщо така опозиційна коаліція буде тимчасовою для розподілу комітетів і місць у президії, вона матиме більше голосів, аніж ОПЗЖ. І тоді вона матиме право на висування і затвердження власного представника у президії Верховної Ради. Адже, таким чином, опозиційна коаліція обійде Опозиційну платформу – За життя за кількістю депутатів, а, відповідно, і за правом висування свого кандидата.
Я раніше публічно озвучив цю ідею, однак жоден із політиків цих трьох фракцій її не почув і не проговорив. А це означає, що поки що їхні егоїстичні інтереси більші, аніж інтерес не допустити представника Медведчука на посаду віце-спікера Ради. Можливо, Порошенко і далі підіграє Медведчукові. Я припускаю такий варіант. Але тепер після озвучення мною такої пропозиції йому доведеться відповідати публічно, чому вони не можуть висунути якогось поміркованого кандидата від цих трьох фракцій, який би підійшов усім цим трьом фракціям на посаді віце-спікера. Якщо вони цього не зроблять, це буде цілеспрямованим підіграванням Медведчукові.
Поки Порошенко не висловився категорично проти моєї ідеї, я навіть не розглядаю можливості обрання у президію Ради представника ОПЗЖ. Тому що суто арифметично у цих трьох фракцій більше голосів, ніж у ОПЗЖ. Тож нехай вони відповідають за це рішення. Якщо ми в підсумку все-таки отримаємо на посаді віце-спікера представника Опозиційної платформи – За життя, це буде означати тільки одне: Порошенко продовжує підігравати Медведчуку.
вопрос:
kollin
kollin
Хто має найбільше шансів стати прем’єром і чому?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Це питання – не до мене, а до партії Слуга народу, бо це їхня прерогатива. Я – не ворожбит на кавовій гущі. У мене немає інформації від безпосередньо Зеленського чи Разумкова. Отже, це питання – до фракції Слуга народу. На це рішення я жодним чином не можу впливати, тому навіть не можу пропонувати ідею, як у попередньому питанні, де я запропонував новацію, як уникнути варіанту з призначення Медведчука або когось із його структури на посаду віце-спікера. Тут – суто внутрішнє питання.
На даному етапі у суспільства немає важелів впливу на таке рішення. Може бути лише критика публічно озвучених кандидатур. Що, в принципі, і відбувається. Як бачимо, лунає навіть внутрішня критика у Слузі народу. Наприклад, Дубінський публічно критикує кандидатуру Рашкована. Це – їхнє право, вони можуть підбирати свого прем’єра, який пропонуватиме свій план дій.
Єдине – я би хотів, щоб прем’єром була самодостатня людина, яка здатна відстоювати власну позицію, згідно зі своїми повноваженнями, які записані в Конституції. Досі прем’єри такими не були. Так, прем’єри не наважувалися заперечувати попереднім президентам Януковичу і Порошенку, зокрема, щодо їхньої незаконної діяльності – призначення президентами голів адміністрацій, кандидатури яких готувалися в таємний спосіб в Адміністрації президента. Хоча у Конституції записано, що такі кандидатури готуються Кабміном і лише затверджуються президентом. Тобто у президента суто церемоніальна функція в цьому плані. Проте у нас все відбувалося навпаки.
На жаль, така практика продовжується і зараз. Гройсман сказав, що як не заважав Порошенку призначати голів адміністрацій, так і не заважатиме Зеленському. Відповідно, ці кандидатури готуються не Кабінетом міністрів Гройсмана. А це означає, що прем’єр порушує Конституцію України, бо сам відмовляється від виконання тих положень, які закріплені за Кабінетом міністрів. Тобто він не спроможний мати власну позицію.
Отже, я хотів би, щоби прем’єр, який буде затверджений, діяв згідно з законом і мав власну позицію, а не був маріонеткою.
вопрос:
kollin
kollin
Чи зуміє Слуга народу бути монолітною фракцією, чи вже є підстави очікувати серйозні конфлікти всередині цієї величезної і різношерстої команди?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Жодна фракція ніколи не була монолітною. Такого не було ніколи. Навіть «група 239» у Верховній Раді, обраній у 1990 році, ніколи не голосувала одностайно. Дуже часто меншість, якою була Народна Рада, зваблювала значну частину депутатів від компартії і голосувала разом із нею. Це – за часів існування СРСР, буцімто всевладної компартії й КДБ. Тобто навіть тоді фракція компартії не була одностайною. Аналогічно навіть у Партії регіонів було чотири-шість депутатів, які далеко не по всіх питаннях голосували так, як більшість. Наприклад, Звягільський дозволяв собі голосувати інакше час від часу.
Все залежить від сумління депутата, від наявності або відсутності страху, від рівня залежності, зокрема, й економічної. Дуже багато факторів.
Я обирався і мажоритарним депутатом, який не входив до складу жодної фракції і абсолютно самостійно голосував, і за списком. Але і тоді, коли я обирався за списком, я голосував самостійно. Знаю, що колеги були здивовані, коли я на першому ж засідання фракції у 2007 році сказав, що я голосуватиму власною карткою, і запитав, хто ще мене підтримає. З 72 депутатів не піднялася більше жодна рука, крім моєї. Всі решта, 71 особа, як цуцики, здавали свої картки. Дехто з них навіть пройшов до Верховної Ради і на цих виборах. Тоді я вважав, що я йшов у ногу, а вони – не в ногу.
Ми вже зараз бачимо, що у Слузі народу є різні групи впливу. Публічний конфлікт між Дубінським і Арахамією, якому пророчать місце голови фракції, вже вийшов у YouTube і на телеекрани. Чи означатиме це, що вони і голосуватимуть по-різному? Ні, не факт. Але це означає, що між ними може бути дискусія – як внутрішня, так і публічна.
Нічого поганого у дискусіях я не бачу, у різношерстості – також. Я не розумію, як фракція може бути не різношерстою, адже всі політики – це особистості. Нагадаю, що у Сенаті і Конгресі США далеко не всі демократи голосують разом із Демократичною партією, і не всі республіканці – з Республіканською партією. Завжди є винятки. І я хотів би, щоб у нас таких винятків було більше, бо людина повинна діяти згідно з власним сумлінням, а не згідно з розпорядженнями десятників або лідерів фракцій. Політик повинен бути самодостатнім.
Інша справа, якщо політик занадто вибивається з політичної лінії партії, партія має право розглядати питання, чи повинен такий політик бути в її лавах. Це – певне зіткнення, але необов’язково конфлікт. Можливо, одинак правіший, ніж уся партія. Такі ситуації теж можливі.
Чим менше буде монолітності, тим краще. Повинна бути дискусія перед голосуванням, бо в дискусіях буде знаходитися оптимальне рішення.
вопрос:
Дарья
Дарья
Здравствуйте. Что в Раде будет «петь» Голос? Кому они будут «подпевать» - Слуге народа или Порошенко?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Сподіваюся, що Голос не буде «підспівувати» нікому, а буде самодостатньою фракцією. Хоча вона виявилася не надто чисельною.
Ми розуміємо, що на цю політичну силу є різні впливи. Наприклад, один із офіційних фінансистів передвиборчої кампанії Голосу – Сергій Фурса, який пов’язаний із групою Порошенка і до останнього зараз намагається відбілювати Гонтарєву. Очевидно, йдеться про відбілювання корупційних дій режиму Порошенка. Отже, вплив фінансистів на партію є.
Проте, з іншого боку, знаю кількох осіб, які балотувалися від партії Голос. Дехто з них став депутатом, дехто – не став. Ці люди є самодостатніми і порядними. Знаю їх давно, з кимось із них я перебуваю в приятельських, з кимось – у дружніх стосунках. Сподіваюся, вони будуть діяти самостійно і матимуть можливість впливати на фракцію і партію в цілому. Тому я покладаю хороші сподівання на фракцію Голос.
вопрос:
толік
толік
Поясніть, будь ласка, що за опозиція буде в новому парламенті, як співіснуватимуть Порошенко і Медведчук (точно ж не діятимуть спільно), то, виходить, опозицій буде кілька? А куди тоді примкне Юля? А Славкові куди бігти?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Опозиція не повинна бути одна. І за попередньої влади вона на була одна: за Порошенка була патріотична опозиція і проросійська опозиція, і вони не були єдині. Це – нормально.
Так і тепер опозиція не буде єдиною. Всі політичні сили, які не задіяні у творенні влади, є опозиційними. Вони можуть бути більш дієвими, можуть бути менш дієвими, можуть бути мовчазними, як деякі партії, що не мають власного обличчя, бо не наважуються відкрито опонувати. Але якщо партія не залучена до влади, вона є опозиційною в будь-якому випадку. Навіть якщо вона намагається підігрувати владі…
Розумію, що у Порошенка є таємні домовленості з Медведчуком, між ними є таємна співпраця. Але все це робиться таємно – вони не зможуть спільно діяти публічно. Електорат Порошенка та підконтрольні йому політики ніколи не зможуть про це заявити. Навпаки, вони будуть усіляко відхрещуватися від офіційної співпраці з Медведчуком. Але підігрування Медведчуку може бути, зокрема, в такому вигляді, як я розказав вище. Батьківщина, Європейська солідарність і Голос мають висунути спільного кандидата на посаду віце-спікера, аби, таким чином, унеможливити кандидата від партії Медведчука. Тож нехай доведуть зараз, що не підігрують Медведчукові.
Так, не тільки від Порошенка залежить таке об’єднання – відповідне бажання має бути і у Тимошенко з Вакарчуком. Але побачимо, хто найбільше занурений в усі ці інтриги. Однак Порошенко – у найбільшій розтяжці, і йому буде дуже важко пояснити, чому він проти цієї ідеї. Якщо ж він підтримує таку ідею, то повинно початися обговорення найбільш нейтральних кандидатур на цю посаду.
Я розумію також, що нейтральна кандидатура може обговорюватися вічно, щоб просто заговорити цю тему. Але тоді посада віце-спікера просто залишатиметься вакантною, тобто на неї не буде обраний ніхто взагалі.
Та спочатку нехай оголосять про створення опозиційної коаліції з трьох фракцій. Тоді принаймні вони застовплять це місце за собою.
вопрос:
Лаврентий
Лаврентий
Будет ли эта Рада жизнеспособной или мы вскоре уйдем на досрочные парламентские выборы? Насколько эффективной работы, вообще, ждать от Верховной Рады, где править бал будут Юзики, Тищенки и Скички, где единственный профессиональный дипломат на весь парламент, что «нарулят» эти новички?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Життєздатність і довговічність Верховної Ради – це різні речі. Я би хотів, аби новообраний парламент був життєздатним, але недовговічним. Життєздатна Рада означає, що вона спроможна приймати якісні закони.
Поясню, чому говорю про короткотривалий термін діяльності парламенту. Неодноразово я висловлював свою позицію: вважаю, що каденція Верховної Ради тривалістю п’ять років – це забагато. Парламент повинен обиратися кожні два роки, а згодом ми можемо перейти до його обрання раз на чотири роки. В Україні не можна політичний клас надто консервувати. Ротація еліт має відбуватися якомога частіше. Інакше вони абсолютно відриваються від реальності та усвідомлення потреб життя українців і починають думати виключно про особисте збагачення.
Тому потрібна якомога частіша ротація, не залежно від якості законодавчої діяльності парламенту.
Якщо ж ми обираємо парламент на тривалий період, то законодавча діяльність Ради, яка нам навіть може здаватися якісною, може перейти в залаштункову діяльність парламентарів, спрямовану на особисте збагачення або збагачення тих груп, які стоять за кожним окремим політиком.
Тому я вже зараз виступаю за дострокові парламентські вибори через два роки.
У такий спосіб працювали у 1989 році парламенти Чехословаччини і Угорщини. Тоді було ухвалено рішення, що у період змін та реформ вибори потрібно проводити раз на два роки. А згодом вони почали обирати парламенти раз на чотири роки.
У нас же депутати позаминулої каденції збільшили термін перебування в Раді з чотирьох до п’яти років. А це – забагато. Тому потрібно скорочувати термін перебування при депутатському мандаті.
І не варто боятися, що за умови частих виборів країна буде залишатися в підвішеному стані. Жодних підвішених станів не буде, оскільки виконавча влада у цей період працює. Хіба під час виборчої кампанії у нас погіршилися якісь економічні показники? Нагадаю, що в Італії взагалі вибори відбуваються раз на рік – і держава працює. Якомога частіша ротація еліт – це корисно для держави.
Передвиборча кампанія за умови парламентських виборів кожні два роки може бути дуже короткотривалою. В цьому немає жодних проблем. Основне завдання парламенту – обрання виконавчої влади. А виконавча влада діє безперервно. У нас і зараз працює Кабмін. Так само він працює, коли парламент йде у відпустку на два місяці. За великим рахунком, що відпустка парламенту, що вибори – однаково.
Ми занадто серйозно до цього ставимося. Ми занадто серйозно ставимося до депутатів. Їх запрошують на всі ефіри. Це неправильно. Постійно кажу про те, що нам потрібно десакралізувати статус депутата. Депутат – це просто законотворець. Наприклад, якщо країні потрібно ухвалити якийсь закон, а чинні депутати не приймають його, нема проблем – взяли і швиденького переобрали парламент. У багатьох країнах голови Кабміну мають право призначати дострокові парламентські вибори. Це не є і не повинно бути проблемою.
Взагалі, вважаю, що Верховна Рада не повинна знаходитися у Києві. Доцільніше було б переселити її кудись у районний центр. Побудували ж у США Вашингтон… Там же чиновники не у Нью-Йорку сидять. Так само перенесли столицю Бразилії з Ріо-де-Жанейро у Бразилію. Так само перевезли Астану…
У нас депутати їдуть до Києва, аби ходити у дорогі ресторани, стриптиз-клуби, а також в АП і Кабмін – по трикутнику. Якщо ж люди справді хочуть займатися законодавчою діяльністю, будь ласка, хто їм заважає сидіти, наприклад, у Чигирині? Для цього можна було б побудувати нормальний гуртожиток (квартири), в які б депутати заселялися, а після того виїжджали, а не приватизували їх. От і все. Це була б суто законотворча діяльність. І для цього більше нічого не було б потрібно.
Так працюють і живуть у гуртожитках депутати у Скандинавії, у тій же Швеції. Гуртожиток – це не коли живуть по п’ять людей у кімнаті, а сімейний гуртожиток. Це нормальні квартири, в якій депутати заїжджають на час роботи, а потім виселяються.
А у нас же депутати-демократи отримують по квартирі в Києві, а ті, що не отримали по квартирі, отримали еквівалент – 100 тисяч доларів. Включно з дуже відомим нашими демократами, «помаранчевими» і євромайданівцями. Але це – не нормальна практика. Якщо людина хоче писати закони, то нехай пише. До чого тут квартири? До чого тут Київ?
У нас у депутати люди йдуть для інших речей. Саме тому у нас є депутати, які жодного разу не з’являлися у сесійній залі за всі роки роботи парламенту, зате вони були хорошими комбатами. Але хороший комбат – це ще не привід обрати людину депутатом. Людина обирається парламентарем, законотворцем, щоб закони писати, чому тоді жодного разу не ходить у Раду? Для чого тоді вона обиралася? Для чого громадяни голосують за таку людину як за законотворця – вони можуть проголосувати виключно як за хорошого комбата. Але за комбата потрібно голосувати інакше, десь у Генштабі.
Питання в тому, чи дозріють українці до такої реформи? Про боротьбу із «кнопкодавством» я говорив 15 років до того, як ці ідеї почали втілюватися в життя.
Щодо другої частини Вашого запитання, то вона абсолютно некоректна. Те, що новообрана Верховна Рада більш непрофесійна, аніж попередня – це лише штамп. Від того, що в парламент обрані нові люди, він не став більш непрофесійним.
Ті, хто зараз критикують новобраних депутатів від Слуги народу, не критикували чомусь раніше, коли нові люди, жодним чином не пов’язані з політикою, обиралися від інших партій і не проявляли себе ніяк законотворчою діяльністю. Наприклад, Вакарчук і Руслана – від Нашої України, Ельбрус Тадеєв – від Партії регіонів… Критикують завжди іншу, «чужу», партію: ті, хто критикував Ельбруса Тадеєва, не критикували Руслану, а ті, хто критикував Руслану, не критикували Тадеєва, ті, хто зараз критикують новообраних депутатів від Слуги народу, не критикували депутатів-не політиків від Нашої України. Тобто йдеться про вибірковий підхід, а не про негацію загалом непрофесійних політиків.
Ми не знаємо поки що, як проявлять себе ті люди, яких Ви перелічили. Можливо, вони проявлять себе як дуже непрофесійні політики, а, можливо, і навпаки – як дуже хороші законотворці. У нас зараз немає жодних підстав апріорі критикувати цих людей, говорячи, що вони будуть себе поводити якось не так.
Якщо ці люди пройшли по мажоритарному округу, то порівнювати і аналізувати потрібно було виборцям цього округу – це в їхній зоні відповідальності.
Так само було зоною відповідальності конкретних виборців, які голосували за козака Гаврилюка. Це – не моя відповідальність. Я підтримую цю людину як героя Майдану, але я б за нього не голосував як за кандидата в депутати. Але знайшлися українці, які проголосували за нього. І були сотні тисяч інших українців, які це вітали.
То чому вони вітали одного, але не вітають інших? Тільки тому що вони від іншої політичної сили, а не тому що вони непрофесійні? Це вибірковий підхід: коли козак Гаврилюк натискає на зелену кнопочку тоді, коли йому про це каже хтось із Народного фронту – це добре, а коли інші – це погано.
На парламентських виборах українці проголосували за цих політиків (а вони після обрання депутатами вже є політиками, а не рестораторами чи шоуменами), тому що попередній політичний клас сам себе абсолютно дискредитував. Чому тоді злитися? Якщо і нові політики дискредитують себе, то на наступних виборах люди так само проголосують і проти нинішніх нових. Попередній політичний клас сам себе дискредитував мародерською поведінкою і брехнею. Обрали інших – подивимося, як вони будуть поводитися.
вопрос:
Polit_ua
Polit_ua
Пане Олександре, чи залишилися у Порошенка інструменти та механізми, завдяки яким він зможе впливати на Зеленського або заважати йому? В яких структурах ще залишаються його «щупальця»?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Ми не знаємо, скільки мільярдів доларів «нагрів» Порошенко за час своєї каденції. Можемо лише підозрювати. За уривками інформації, це – колосальні суми, це більше, аніж отримав Янукович за час перебування при владі. Йдеться про жахливі зловживання.
Відповідно, ці гроші можуть кидатися на вплив. Що, в принципі, і робилося.
Сподіваюся, колись справа дійде до ретельної перевірки, скажімо, того, які захмарні кошти були кинуті на офіційно не порошенківський канал «Прямий». Але хтось же його фінансвував… Звідкілясь же з’явилася інформація про захмарні гонорари Ганапольського і Кисельова. Звідки йшли гроші на ці гонорари? Звідки брали ці гроші люди з оточення Порошенка? Цей ланцюжок потрібно розплутувати.
Таких епізодів – безліч. Є величезна кількість людей на ставках, які чинили розкол в українському суспільстві і сіяли мову ворожнечі. Вони і досі залишаються. І кошти Порошенка продовжують виконувати свою злу функцію. Кадри, які порозставляв Порошенко, багато де залишаються на своїх посадах. Звісно, завжди є «флюгери» у виконавчій владі, які переорієнтовуються на нову владу. Але кошти, які є у Порошенка та його друзів, умовних кононенків – просто велетенські. І вплив цих коштів ще довго буде нищити Україну зсередини, гноїння буде тривати. Хоча, звісно, воно пов’язане не лише з Порошенком.
В будь-якому разі, цей фактор руйнівних коштів зберігатиметься. Доплати від Порошенка депутатам від інших фракцій теж цілком ймовірні, тобто розкладання Верховної Ради теж є ймовірним. Вплив на органи правосуддя для того, щоб не потрапити за ґрати, теж ймовірний. А Порошенко може потрапити за ґрати за дуже багатьма пунктами. Справи проти Порошенка, на жаль, можуть розвалюватися або тривати вічно. Тому його негативний вплив буде дуже тривалим.
Я вважаю більш імовірним судове переслідування Порошенка за кордоном. Зокрема, у Панамі начебто почалася справа по Порошенку. Подивимося… Зрештою, Лазаренка посадили в Америці, а Фірташа утримують в Австрії за поданням США. Тому більша ймовірність, що Порошенка посадять якісь закордонні органи. А до того він виконуватиме свою руйнівну функцію в Україні.
вопрос:
Аглая
Аглая
Чем, на ваш взгляд, закончатся расследования уголовных дел, в которых фигурирует Порошенко? Доведут ли их до конца? Может ли Порошенко оказаться за решеткой, если будет снята депутатская неприкосновенность, и если действительно будет за что?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
За моєю інформацією, Порошенко може сісти багато за що. Йдеться не лише про економічні злочини та зловживання. Сподіваюся, будуть належним чином розслідувані і геополітичні справи, а також ймовірна державна зрада. Є чимало інформації про дуже дивну поведінку структур, які підконтрольні Порошенку і яких можна трактувати як причетних або винних в українських втратах на фронті.
Розслідування кримінальних справ проти Порошенка, скоріше за все, будуть розвалюватися в Україні величезною кількістю прокурорів та суддів, яких можна стимулювати в непрямий спосіб. Фінансів у Порошенка стільки, що він може розвалити будь-яку справу.
Щодо депутатської недоторканості, то вона ні до чого не зобов’язує. Навіть якщо за її зняття проголосують депутати, це зовсім не означає, що Порошенко буде притягнутий до відповідальності.
Я більше сподіваюся на те, що Порошенка притягнуть до відповідальності за кордоном. Тобто там, де він не зможе використовувати свої кошти для підкупу суддів і прокурорів. Я думаю, що там справи будуть розслідуватися. І з його поступовим політичним ослабленням, а, можливо, і економічним в Україні справи будуть розкручуватися за кордоном. На це у мене більше сподівань.
А в Україні, знаючи нашу правоохоронну систему, поки що не бачу можливості для звершення справедливості.
На Заході, звісно, також є різні зони впливу, різні дипломати і різні країни. Подивимося, чим закінчиться справа в Панамі. Як тільки з’явиться інформація про реальні зловживання Порошенком, ніяка західна країна не буде його захищати. Ніхто не буде виступати проти реального розслідування злочинів. Навпаки, всі одразу сховаються. Це ж Захід! Там гроші Порошенка не врятують. За нього західні політики не будуть вступатися, максимум – вони можуть тримати нейтралітет. Західні політики теж хочуть бути популярними у своїх країнах. Вони не будуть тримати Порошенка на плаву тільки тому, що колись він був президентом. Для них внутрішнє реноме набагато важливіше.
Я не вірю, що справи проти Порошенка будуть доведені до кінця в Україні, тому що не бачу жодної антикорупційної структури, яка могла б розпочати і довести такі справи до кінця. Потрібні дві складові – фаховість і чесність. Без фаховості чесності замало, а без чесності справу легко можна зарубати.
вопрос:
Жужа
Жужа
Какие первые шаги новой власти вас настораживают, вызывают опасения?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Перше, що наказав Зеленський.ю вступаючи на посаду президента – не вивішувати його портретів. Це – дуже позитивна річ, яка допомагає поборювати ідолопоклонство, яке було притаманне всім попереднім президентам.
Серед негативів… Я вище говорив про дії, якими нова влада повторює практику попередньої: кандидатури на посади голів адміністрацій повинен готувати Кабмін, а не Офіс президента, як це робиться зараз і робилося раніше. Саме такий механізм повинен бути, згідно з Конституцією.
В цьому плані я – формаліст і прихильник дотримання чинного законодавства. Але, на жаль, мало хто з представників активного громадянського суспільства мене розуміє і підтримує мене в цьому. Суспільство ж хоче бачити результат, а не дотримання законів.
Я ж вважаю, що дотримання процедури і законів прищеплює правову свідомість. А тут практика попередньої влади продовжується, і це – негатив.
Однак я недаремно критикую нову владу публічно при всьому тому, що я голосував за Зеленського на президентських виборах. Таким чином хочу спонукати нову владу відмовлятися від практики попередніх президентів.
Загалом, поки що позитивних моментів більше, ніж негативних.
вопрос:
Соня
Соня
Чем закончится поединок «слуги» против Кличко?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Не відомо. Тому що тактика дій нової влади – мінлива. Наприклад, спочатку нова влада говорила про необхідність дострокові вибори органів місцевого самоврядування, а потім на брифінгу голова Офісу президента Андрій Богдан сказав, що їхня команда прийшла до висновку, що місцеві вибори мають відбутися вчасно, вже після адміністративно-територіальної реформи.
Інше питання – чи встигнуть провести адміністративно-територіальну реформу до виборів…
Потім нова владна команда переключилася на протистояння з Кличком. Згідно з чинним законодавством, Кличко, як голова адміністрації, має подати заяву про складання повноважень після зміни президента. Але водночас є рішення Конституційного суду, згідно з яким у Києві главою місцевої адміністрації може бути лише обраний міський голова. Тобто має місце правова колізія.
Однак після брифінгу Богдана настало затишшя. Відтак, складається враження, що сторони взяли паузу. Чи то це пов’язано із візитом Кличка до Джуліані, чи то це пов’язано із внутрішнім перегрупуванням сил – ми не знаємо.
Зрештою, цілком об’єктивно, що влада буде поступово брати форпост за форпостом і контроль над ситуацією до своїх руки. У нинішньої влади – колосальний рейтинг, тому, зрозуміло, що у неї є велике бажання контролювати максимальну кількість владних інституцій. Питання лише в тому – з якою метою.
Дуже прискіпливе ставлення нової владної команди саме до Києва може насторожувати, бо претензії Кличка – об’єктивні. Богдан натякав і про величезні економічні зловживання, потім йшлося про випадок із юристом з оточення Кличка, який начебто пропонував Богдану хабар… Усе це потребує розслідування.
Тобто якщо це – питання справедливості, то для мене воно є абсолютно зрозумілим і обґрунтованим. Але якщо йдеться про прагнення нової влади взяти під контроль фінансові потоки Києва, то цей підхід нічим не відрізняється від підходів попередньої влади. Тож поки що немає відповіді про те, яка мотивація у сторін в цьому протистоянні.
Я вже говорив про доцільність частішої ротації Верховної Ради. Так само часто я би проводив і ротації органів місцевого самоврядування: не раз на чотири-п’ять років, а раз на два роки.
Крім того, доцільним є радикальне скорочення кількості депутатів Київської міської ради, яких зараз є 120. Вони отримують величезні «дарунки», які самі собі розподіляють з міського бюджету, тобто з кишень усіх мешканців Києва, і моїх зокрема. Більшості їхніх прізвищ у Києві ніхто не знає. Водночас у Нью-Йорку в десять разів менше таких чиновників, хоча місто майже в десять разів більше за Київ. Тому я волів би радикально скоротити кількість депутатів і частіше проводити ротації. І я не бачу нічого страшного в тому, щоб частіше проводилися місцеві вибори: якщо Кличкові є чим захистити свій статус, нехай іде на вибори.
вопрос:
fargo
fargo
Доброго дня. Пане Олександре, як ви оцінюєте перші заяви та кроки Володимира Зеленського та його команди щодо до окупованих територій – ОРДЛО? Все це викликає у вас оптимізм, чи навпаки? Наскільки на даному етапі, якщо судити за риторикою і справами, Зеленський відрізняється від Порошенка?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Під час президентської передвиборчої кампанії було помітно, що у команди Зеленського немає власної моделі щодо звільнення окупованих територій. Після обрання Зеленського президентом стало помітно, що його риторика стає дедалі жорсткішою.
Я це пов’язую із поступовим налагодженням контактів із США і переорієнтацією України як держави з європейського напрямку на більш тісні взаємостосунки зі Сполученими Штатами.
Пропозицію Зеленського по розширенню «нормандського формату» і залученню до нього США та Великобританії я розцінюю абсолютно позитивно. У Німеччини і Франції можливостей впливати на Росію набагато менше, тому нам у будь-якій формі необхідно долучати до переговорів США і Великобританію.
Порошенко цілеспрямовано не робив пропозицій щодо розширення кола учасників переговорів. Більше того, на догоду Росії він чинив перешкоди задля унеможливлення таких форматів. Наприклад, Порошенко навмисно півтора роки не призначав посла України у Великобританії, чим образив тамтешнє державне керівництво, бо так не робиться між дружніми країнами. Таке призначення є виключно відповідальністю президента, а точніше було безвідповідальністю Порошенка. Це не робилося цілеспрямовано, щоб вилучити Великобританію з числа наших союзників. А ця країна у Європі – один із найбільших форпостів, які можуть протистояти Росії набагато ефективніше і потужніше, ніж Німеччина і Франція.
В цьому плані посилення позицій Зеленським, принаймні на рівні риторики, помітне. А що буде далі – подивимося.
вопрос:
Панкоцький
Панкоцький
Чи може війна закінчитися за рік, як сподівається Зеленський? Порошенко давав необережну обіцянку закінчити війну за два тижні, чи не наступає Зе на ті ж граблі?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Я не бачу передумов для завершення агресивних дій Росії. Коли тільки оголошувалося останнє «хлібне перемир’я», я одразу говорив, що воно виконуватися не буде, бо немає жодних передумов для того, щоб цього разу противник дотримувався режиму припинення вогню. І недавня загибель чотирьох українських військовослужбовців стала тому підтвердженням.
Як і раніше, в «Л/ДНР» залишається бандитський режим, та й домовляємося ми саме з ними. Хіба можна вірити на слово бандитам, які запевняють, що припиняють бути бандитами?
Лише після максимального ослаблення Росії можуть відбутися зміни всередині неї. І лише після цього стане можливим припинення війни. А для послаблення РФ необхідно посилювати західний тиск на неї.
Жодне посилення економічних та гуманітарних стосунків із ОРДЛО недоцільне, допоки не зміниться бандитська сутність тамтешніх режимів.
Потрібно максимально вивозити звідти українських громадян. Але при цьому їм потрібно надати все те, що українська держава не захотіла надати раніше – житло, роботу і соціальні гарантії. Через те, що це не було зроблено, значна частина вимушених переселенців повернулася назад або приїжджають сюди просто за пенсіями або ще чимось.
Отже, потрібно забрати з окупованої частини Донбасу наших громадян і будувати після цього стіну, в прямому розумінні цього слова.
Механізмів політичної і дипломатичної інкорпорації цих земель в Україну поки що немає. Чому вони повинні з’явитися за рік? Цього поки що ніхто не пояснив.
вопрос:
r.ignatenko
r.ignatenko
Правда, що завершення війни залежить виключно від Путіна та його бажання зупинити це все?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Я би сказав інакше: це залежить від бажання російської верхівки. Бо не факт, що після Путіна війна не буде продовжуватися. Тому що негативно ставиться до України і бажає її підкорити не лише один Путін у Росії, а значна частина російської політичної верхівки і значна частина російського суспільства.
Тож завершення війни стане можливим тільки після максимального ослаблення Росії, яке може відбутися вже після каденції Путіна, але не гарантовано. Це може відбутися за аналогією з СРСР – коли «холодна війна та внутрішні національні революції ослабили Радянський Союз до такого рівня, що московська верхівка і значна частина суспільства були змушені погодитися на відокремлення 14-ти республік від СРСР. Це був дуже короткий етап, коли вони були змушені на це погодитися.
Нам потрібно підштовхувати Російську Федерацію до такої ситуації. Але без зовнішнього тиску на Росію це неможливо. Виключно українських зусиль для цього недостатньо.
вопрос:
Борис К.
Борис К.
Как на минских переговорах скажется отстранение Медведчука? Не стреляем ли мы, таким образом, сами себе в ногу, учитывая, что Путин готов говорить только со своим кумом??
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Наскільки я розумію, Путін готовий розмовляти з Медведчуком про способи підкорення України. І функція Медведчука полягала в затягуванні України в такі формати й домовленості, щоб прискорити підкорення України Росії або саморуйнацію нашої держави.
Тому таких агентів впливу, як Медведчук, звісно, потрібно вилучати з політичного простору України взагалі, а не лише з мінського переговорного процесу. Тому рішення Зеленського про відсторонення Медведчука вважаю абсолютно правильним.
Мінський переговорний процес як був антиконституційним, так і залишається. Нагадаю, що, згідно з Конституцією, президент України не має права передавати комусь свої повноваження. Тому всі рішення і документи, які підписав почесний пенсіонер України Леонід Кучма у Мінську, є нелегітимними і антиконституційними.
Для будь-якого переговорного процесу мають бути створені офіційні органи або дані доручення (або Верховною Радою, або президентом). На цей момент у України без західних союзників немає жодних можливостей натиснути на Росію і підконтрольні їй «ЛНР» та «ДНР». Тому я вважаю, що переговорний процес має відбуватися із залученням більш сильних союзників – США і Великобританії.
вопрос:
дацюк інна
дацюк інна
Чому на ініціативу, яку висловив Зеленський у відеозверненні, коли закликав Путіна поговорити, але за участі США, Великобританії, Німеччини та Франції, не відреагувала жодна з західних країн? Це мовчання означає відмову чи те таємні переговори з цього приводу? Ваш прогноз: наскільки реально запустити паралельно ще один переговорний процес, із розширеним колом учасників, або ж замінити ним старі формати?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Західний світ ставиться дуже скептично до ініціатив, які висловлює не він. Повинен минути тривалий час, поки Захід прийме якусь пропозицію як свою.
Нагадаю, що Порошенко понад рік їздив із путінською ініціативою про мінський процес і всюди стверджував, що альтернатив «Мінську» немає. Тільки тоді Захід, не маючи власних пропозицій і не отримавши від України інших ідей, був змушений змиритися з цим варіантом. Але до того минув рік.
Тому вважаю дуже важливим те, що Зеленський нарешті озвучив таку пропозицію. Нарешті вона пролунала! Тому що Україна за весь цей час не озвучувала інших пропозицій і наполягала на безальтернативності «Мінську». Навіть Польща озвучувала нову ідею і заявляла про готовність долучитися до переговорів… А Україна весь час мовчала і не пропонувала розширити коло переговірників, передусім за рахунок США і Великобританії. Про це говорили аналітики, а Порошенко робив заяви виключно в руслі путінської ідеї про переговори тільки за участі Німеччини й Франції.
Тож це чудово, що нова ідея нарешті прозвучала. Наскільки швидко вона може бути втілена в життя? Ми не знаємо. Але вже одна така заява є посиленням позицій України, тому що ми показали, що ми як держава хочемо вийти з путінської парадигми про переговори тільки з Німеччиною і Францією. Отже, своє бажання ми продемонстрували.
Чи є можливості реалізувати такий формат на практиці – не факт. Але ми проявили бажання, потенцію, і це дуже важливо.
Тепер Захід може мовчати, може не помічати. Але на якомусь етапі йому все одно доведеться говорити на цю тему. Не одразу, а поступово. Але доведеться.
В якому форматі будуть зміни, ми поки не знаємо. Але ще раз підкреслюю: просте озвучення цієї ідеї демонструє незадоволення України попереднім форматом. Якби ми не виступили з такою ініціативою, це б означало, що нас все влаштовує, що нас влаштовує статус-кво. А нас він не влаштовує. Нинішня ситуація – не нормальна, але вона може тривати сотні років. Тому ми повинні шукати інші шляхи. Бо саме ми, в першу чергу, зацікавлені в завершенні війни, тому ми і пропонуємо інший формат та інші ідеї.
вопрос:
Ольга Р.
Ольга Р.
Як, по-вашому, Україні слід змінювати своє ставлення до ОРДЛО, які правила відносин переглядати: торговельна блокада, пенсії, гуманітарна політика тощо?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Повторюю: у першу чергу, важливі люди. Оптимальним варіантом для нас було б вивезти з окупованих територій усіх українських громадян, всім надати житло (побудувати для них окремі містечка – така практика існувала в Ізраїлі, Німеччині тощо). Але Україна розтринькала західні гроші, які видавалися на такі цілі, і фактично цю ідею саботувала, не захотіла втілювати.
Отже, в першу чергу, потрібно допомогти тим людям, вивезти їх звідти і допомогти викорінитися тут. Ми ж повинні боротися за людей, а не за квадратні метри.
Всі, хто захоче залишитися під владою терористів, нехай лишаються. Це – їхній вибір.
Далі має бути зведена жорстка стіна без жодної економічної підтримки терористичних режимів.
вопрос:
prokop
prokop
Как вы оцениваете недавние протесты в России, значат ли они, что с глаз российского общества уже спадает пелена, или пока радоваться преждевременно? Как, на ваш взгляд, может действовать Путин, чтобы перебить шумиху и внимание к протестам, сотням заключенных и т.д.? Надо ждать новых войн?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Я пам’ятаю часи, коли в Росії протести були більшими, ніж в Україні. Під час ГКЧП люди кидалися під танки, а у Києві нас – тих, хто наважився вийти на вулиці – було спочатку лише кілька сотень, а потім кілька тисяч. Тож були часи, коли протестна активність у Москві була більшою, ніж у нас.
Але, як виявилося, за кілька років можна дуже швидко змінити свідомість людей і змінити ситуацію. Хтось виїхав із Росії, хто прийняв ідеї авторитаризму. Тобто ситуація змінилася в бік посилення авторитарних тенденцій.
Теоретично така ситуація і такі протести в Росії можуть знову відбутися. І нам хотілося б, аби так сталося. Для цього СБУ повинна займатися не тиском на політичних опонентів української влади, як це відбувалося раніше, а боротьбою з агентурою Росії в Україні. Водночас Служба зовнішньої розвідки України повинна допомагати різноманітним російським структурам, наприклад, національним, які можуть сприяти посиленню національних рухів у Росії. Гуманітарний блок у Києві повинен організовувати інтернет, телевізію, друк підручників та книжок для таких національних рухів у Росії та російського ліберального середовища. Адже як може відбутися ослаблення Росії? Тільки зсередини. Під зовнішнім тиском, але зсередини.
Якщо не буде ніяких елементів спротиву, не буде групи осіб та політичних структур, яким ми будемо допомагати і які могли б змінити Путіна, то на місце Путіна прийдуть гірші або такі самі, як він. Тобто якщо ми мріємо про те, щоб у Росії при владі був хтось інший, кращий, таких потрібно виховувати. А хто це робитиме, якщо ми відсторонюємося від цих процесів?
Тому зневага, яка є у значної частини українського суспільства до протестних акцій у Росії – неправильна. Розумна державна політика в даному випадку навпаки передбачає заняття просвітницькою діяльністю всередині Росії для ліквідації авторитарного режиму.
вопрос:
semen_senia
semen_senia
Не секрет, что в Европе многие «правые» организации финансируются Россией. Как на этот счет, по вашим наблюдениям, обстоят дела у нас?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
У нас, наскільки мені відомо, переважна більшість правих і ультраправих організацій контролювалася та контролюється СБУ на рівні очільників цих організацій. Тобто низова і середня ланки – це патріотичні хлопці і дівчата, а керівництво – це особи, які контролюються Службою безпеки. СБУ при цьому виконує кілька функцій: утримання української влади, не залежно від прізвища президента, контроль над усіма політичними силами, тощо.
А деякі частини СБУ (ми ж не знаємо, на кого ті працювали раніше) можуть відповідати і російським інтересам. Ми можемо тільки підозрювати, скільки таких, бо понад 90% кадрового складу СБУ в Криму перейшло на бік ворога під час анексії. Чи ви думаєте, що в інших областях менший відсоток СБУшників співпрацює з Росією? Я не певен, що набагато менше.
Загалом, у мене критичне ставлення до цієї структури. Безумовно, в ній є і патріотичний елемент, але значна частина співробітників співпрацювала з ворогом і діяла на догоду йому.
Нагадаю, що на суді у США Манафорт стверджував, що спецслужби через партію Свобода цілеспрямовано просували антисемітські настрої в Україні для дискредитації української ідеї та українського руху. Тобто це була цілеспрямована діяльність.
Ви запитуєте про праві рухи, але не варто мати ілюзій – аналогічно СБУ діє і в лівих, і в ультралівих рухах в Україні. СБУ діє в усіх політичних партіях та громадських організаціях в Україні. За потреби СБУ може дискредитувати або розвалити будь-яку структуру. Думаю, що і Народний рух України розколювався за їхнього сприяння. Наскільки мені відомо, там спочатку діяла агентура КДБ, потім – СБУ. Це не означає, що кожен керівник партії є СБУшником, ні. Але в оточенні керівника партії може бути заступник або керівник по ідеології, який є або кадровим співробітником Служби безпеки, або агентом СБУ. На жаль, така практика існує.
Ви ж знаєте, що, наприклад, по справі Савченко з шести фігурантів четверо були офіційними представниками спецслужб. І ще є питання, чи не є таким самим співробітником спецслужб Рубан…
вопрос:
semen_senia
semen_senia
Как вы считаете, насколько свободно себя чувствуют сегодня и способны реализовывать свои операции российские спецслужбы на территории мирной части Украины?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Абсолютно вільно. Вони можуть спровокувати все, що тільки захочуть. На даний момент вони взяли паузу, але не через те, що у нас так добре працює СБУ. Адже в самій СБУ працює стільки російської агентури, що не відомо, чи працює Україна. Очевидно, на цей момент немає такого завдання – вчинити масштабну провокацію. І це є не стільки наша заслуга, скільки заслуга Заходу. За бажання російські спецслужби багато де могли спровокувати протистояння. Ви були б здивовані, скільки структур в Україні їм і досі лишаються підконтрольними.
вопрос:
Анатолій Вахненко
Анатолій Вахненко
Чому за Порошенка так стрімко погіршилися стосунки з Польщею, Угорщиною та Румунією? Чи можна характеризувати дії попередньої владної команди щодо цих країн як недалекоглядні та відверто шкідливі? Чи вважаєте ви шкідливою діяльність В'ятровича, через заяви і дії якого, в принципі, стали псуватися відносини з угорцями й поляками?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Польща два десятиліття була найбільшим союзником України, недаремно її називали «адвокатом України в Європі». І це при тому, що наші стосунки з поляками достатньо складні і неоднозначні. Однак Польща була нашим союзником, тому що залишалася однією з небагатьох країн, яка усвідомлювала небезпеку від Росії. В цьому плані у поляків був не тільки романтичний інтерес до України, але й суто прагматичний. Вони розглядали підтримку України та інтеграції її в Євросоюз як елемент послаблення Росії. Польща свого часу отримала чотири розподіли, тому вона усвідомлює небезпеки.
У нас же мало хто розуміє рівень взаємовідносин і домовленостей між Путіним і Порошенком. Хочеться вірити, що це коли-небудь відкриється. І тоді підозри, які на даний момент не є доведеними, а є лише здогадками про те, що Порошенко у геополітиці узгоджував свою діяльність із Путіним, і відповідно діяв в інтересах Кремля, зокрема, послаблював стосунки із Великобританією, не призначаючи туди нашого посла, або сприяючи послабленню стосунків із західними сусідами України нагнітанням певного тертя, відкриються. На даний момент це лише аналіз, здогадки, уривки інформації, але не доведений факт.
Щодо В’ятровича, то я позитивно ставлюся до діяльності Інституту національної пам’яті. Цей інститут здійснив багато корисної роботи. Це – одна з небагатьох некорупційних структур виконавчої влади.
Водночас слід розуміти, що стосунки з поляками потрібно налагоджувати, а не йти шляхом взаємних звинувачень, бо це – безперспективний шлях.
Зараз особисто я разом із Національним форумом трансформації України сприяю поїздці українських істориків на стажування до Варшави якраз із метою пом’якшення критичних моментів між українцями і поляками та більшого розуміння національних концепцій історії один одного.
вопрос:
Лана
Лана
Чи прогнозуєте Ви відкат у питаннях гуманітарної політики, декомунізації, мовної політики тощо?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Ні, я не думаю, що буде якийсь відкат. Це – страшилки зі штабу Порошенка.
Є об’єктивний процес. Тож навіть за часів Януковича, як це не дивно, збільшився відсоток українських шкіл. Тобто триває об’єктивний процес, і тому Україна все більше буде проходити стан самоусвідомлення, посилиться самоідентифікація, а також відбудеться посилення позицій української мови та культури.
Влада може намагатися пригальмувати цей процес, як це робилося за часів Януковича законом Колесніченка-Ківалова, але вона не може його зупинити.
За нової влади буде менше галасу довкола цих питань. А за Порошенка було не стільки дій у цьому напрямку, скільки спроб зробити піар на цих темах. А об’єктивно іде процес посилення позицій української мови та культури, і він продовжуватиметься.
вопрос:
journ_
journ_
Як ви оцінюєте роботу Мінстеця, що корисного ним зроблено за ці 5 років? Коли його започатковували, пояснювали це тим, що таке міністерство конче потрібно, аби протистояти російській пропаганді. Наскільки успішно МінІнформПолітики справлялося з цією задачею? "Зелена" команда вже висловила намір його закрити - багато втратимо від того?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Коли я критикував «Мирний план» Петра Порошенка з 15 пунктів (в якому, до речі, Порошенко вперше використовував тези російської пропаганди, зокрема, вперше в українській публіцистиці вжив формулювання «українські найманці»), я написав альтернативний план – «План відродження Донбасу» з 20 пунктів. Одним із пунктів уперше в українській політиці я запропонував створення або міністерства, або комітету інформаційної політики з метою протидії російській пропаганді.
Однак Порошенко використав цю ідею інакше: діяльність міністерства була спрямована не на протидію російській пропаганді, а на унеможливлення опонування Порошенкові та його команді.
Хоча, безумовно, це міністерство робило і багато позитивних речей. Та, звісно, можна було робити на голову більше таких справ.
До роботи цього міністерства було залучено багато патріотичних людей, які абсолютно романтично та ідеалістично ставилися до місії боротьби з російською пропагандою і поширення українських цінностей. Тож тут ми не повинні «разом із водою викидати дитину».
Чи повинно існувати таке міністерство – це суто технологічне питання. Тому що теоретично можна скорочувати кількість структур, але треба розуміти функціонал. Функція протистояння російській пропаганді має залишатися. Функція поширення інформації та гуманітарної політики не лише на окупованих землях, а загалом на території, де раніше така інформація працювала слабко – теж.
Інша справа, що значну частину цієї роботи здійснювали і продовжують здійснювати, та навіть роблять більше, ніж міністерство, різноманітні волонтерські гуманітарні ініціативи. Я і сам до цього причетний – на першому етапі війни організовував різноманітні мистецькі акції у Донецькій та Луганській областях. Зараз такі волонтерські акції продовжують робити інші люди, причому не обмежуються виключно Донеччиною і Луганщиною, але й проводять акції в інших місцях, де можуть виникати небезпеки. Наприклад, Музичний батальйон проводить музичні акції у Буджаку, на півдні української Бессарабії – фестиваль Музична Січ, усвідомлюючи, що робота по поширенню української культури повинна бути системною та слід розширювати ареал.
Тобто все це робить аж ніяк не міністерство і аж ніяк не за державні кошти. Це роблять волонтери та приватний бізнес.
Крім того, я започаткував безкоштовні курси української мови. Це також робить не держава. Хоча я вважаю, що це більш важливо, аніж деякі інші державні ініціативи.
Державна машина часто неповоротка. А вона повинна показувати приклад. Але приклад не боротьби «ботів» із політичними опонентами, а пропаганди українських успіхів – наявних, а не уявних.
вопрос:
mr smith
mr smith
Хоча пані Богомолець повернули її законопроект про дематюкацію, як думаєте, чи слід його доопрацьовувати і вносити знову? Поклавши руку на серце, скажіть, ви вірите в те, що наші політики змогли б дематюкувати свою мову?))
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Я добре ставлюся до пані Ольги. У неї, окрім її політичної діяльності, є дуже хороша культурна діяльність. Вона і пише романси, і робить акції в Радомишлі, і створила там музей ікон. Але даний законопроект я вважаю помилковим.
Розумію, що спонукало пані Ольгу до створення законопроекту про дематюкацію мови. Вона прагнула покращити культуру мовлення, зокрема, публічного мовлення. Але механізм, як на мене, обраний неправильний. Не все можна регламентувати законами. Мені здається, що власний приклад і просвітницька діяльність корисніші і перспективніші.
вопрос:
Атіла
Атіла
Колись ви започатковували мовні курси по всій країні. Скажіть, чи не плануєте активізувати та поширити цей напрямок роботи, зважаючи мовний закон, що вступив у дію, а також освітній закон з його скандальною мовною статтею? Взагалі, ваше бачення: як має діяти держава далі, аби ці закони виконувалися, в тому числі у проблемних регіонах, де проживають нацменшини? Дякую.
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Це – одна з моїх найулюбленіших ініціатив, яка вже давно є самостійною. Керує нею Анастасія Розлуцька. Такі мовні курси наразі є у 25 містах. У багатьох регіонах до цієї ініціативи долучилися затяті люди, наприклад, у Чернігові – Людмила Зіневич.
Коли тільки створювалася ця ініціатива, я написав гасло: «Навчи друга розмовляти українською мовою». Це гасло засвідчує, що будь-хто, хто ще не вміє розмовляти українською мовою, а лише висловлює бажання, вже є нашим другом. Тобто це зовсім інакша філософія, аніж у тих, хто зневажає іншомовних, вимагає переходу на українську мову, свариться і злиться. Ми ж застосовуємо європейський та американський підхід – допомогу, а не злість. Тобто це – філософія добра.
Один із 25 пунктів нової української ідеї, яку є виписав, є інтерпретацією однією з 10 заповідей УНП Міхновського (це – другий етап національної ідеї). Міхновський писав: «Розмовляй українськоюмовою». Я ж пропоную: «Вчи українську мову».
У моїй інтерпретації українська національна ідея повинна бути об’єднавчою для всіх. Пункт «Вчи українську мову» підходить для 100% українських громадян, а не лише для тієї половини, яка розмовляє українською, і не буде вимогою до інших. Ми всі вчимо мову протягом усього життя на різних рівнях.
Це – об’єднавчий принцип, і він дуже позитивний. Він не зобов’язуючий, а спонукальний. Тобто моя концепція української національної ідеї – позитивістська, та, що може об’єднати всіх, не залежно від мовного та культурного рівня і політичного спрямування. Саме тому всі мої ініціативи – культурні, музичні, літературні та ідеологічні – спрямовані на роботу над собою, на самовиховання, на позитивізм і на об’єднання.
Отже, мовна ініціатива є самодостатньою. Фінансово вона не підтримується, тобто вона волонтерська. Вона організовується там, де готові сприяти люди. От, наприклад, зараз ми плануємо презентацію у 30 містах. У мене немає коштів, щоб проводити презентації. Тож ми організовуємо ці заходи там, де нас готова приймати інша сторона, тобто хтось у цьому місті. Ми привозимо наших авторів, але очевидно, що їх потрібно десь розмістити переночувати, десь погодувати, десь потрібно провести презентацію. Тобто це – співорганізація. Ми даємо інтелектуальний продукт, але потрібно, щоб хтось іще долучився до співорганізації. Це абсолютно справедливо. Якщо людині щось тільки дарують, це не дуже правильно.
Тобто ідея безкоштовних мовних курсів – це дарунок. Відповідно, мусить бути ще хтось, хто вкладатиметься в це. Волонтери-вчителі української мови працюють безкоштовно. Але також потрібні ті, хто безкоштовно надаватиме приміщення для таких занять. Хтось допомагає проводити лекції, табори тощо. Відповідно, які міста готові до такої співорганізації, там і відбуваються курси. Ми нічого не нав’язуємо.
Я виступив з ініціативою, ми напрацювали алгоритм, а далі – які міста готові знаходити безкоштовні приміщення, безкоштовного викладача, що знайде вільний час, тощо. Це – мережа.
Тому на даний момент курси є у 25 містах, але я хотів би, аби вони були у всіх 400-х. Але це – тільки бажання, а потрібні ще й можливості. Українці повинні щось вкладати в цей. Я не можу самостійно здійснювати повністю всі ініціативи і за всіх все робити. Я можу відпрацьовувати алгоритм, і я це роблю. А далі – робота всіх спільно.
вопрос:
simon
simon
Над якими проектами нині працює Остання барикада? Чи встигаєте ви займатися і Барикадою, враховуючи вашу активну політичну діяльність?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Активної політичної діяльності наразі немає. Проте є творчо-ідеологічна діяльність. Готую серію книжок, які мають розвинути дискусію в суспільстві про необхідність пошуку нових цінностей.
Я вважаю, що Україні потрібна світоглядна реформація. Без такої реформації країна не буде конкурентоспроможною.
Зараз виходить книжка «Трансформація української національної ідеї». Наступні дві книжки – у процесі роботи. Відбудеться серія круглих столів і презентацій по Україні, а, можливо, й за кордоном.
У цьому задіяний Центр дослідження політичних цінностей і Остання барикада.
вопрос:
Куценко Петро
Куценко Петро
Два питання. 1) Як з"явилася ідея про видання збірки про національну ідею? 2) Чи передувала створенню статей, що увійшли до збірки, якась дискусія між авторами, або кожен просто поділився своїми думками у письмовому вигляді? Наскільки жорсткий був "кастинг" серед авторів?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
1) Це буде не одна збірка, а серія з трьох книжок. Я розробляю цю тему вже кілька років. На якомусь етапі усвідомив, що проблема відставання України – не в персоналіях і не інституціях, а в ідейному відставанні від найбільш розвинених країн.
Я розписав власну концепцію того, як повинен змінитися український світогляд. Розписав попередню типологізацію української національної ідеї. Але голос одинака чутний менше. Тому для того, аби розгорнути більш широку дискусію, я провів серію попередніх акцій: зробив серію телепередач на телеканалі 3S.tv Савіка Шустера, провів конференції у Києві, Одесі і Дніпрі за допомогою фонду «Відродження» під егідою «Трансформації української національної ідеї відповідно до викликів часу». На наступному етапі я запросив 30 авторів до першої збірки на цю тему, що, сподіваюся, стане поштовхом до дискусії.
2) В основу збірки з 30 статей увійшли статті учасників конференцій, які я провів зі своїм Центром дослідження політичних цінностей у Києві, Дніпрі та Одесі. У конференціях взяли участь кілька десятків людей, але з них лише 20 спромоглися написати статті. Ми зверталися до більшої кількості людей, але виставили жорсткий дедлайн. Ми не обумовлювали обсяги статей, але обумовлювали термін подачі. Під час проведення конференцій – дві у Києві та по одній у Дніпрі й Одесі – були дискусії між авторами. У подальшому ми сподіваємося на рефлексії на їхні статті та продовження дискусії.
Щодо «кастингу»… Автори – різні. Рівень їхніх робіт теж різний. Деякі мені подобаються, з деякими я б сперечався, а деякі б заперечував. Але я спеціально підбирав авторів не лише за своїм світоглядом, а й залучав таких, які б могли його доповнити, розширити або сперечатися. Повторюся, моя мета – підштовхнути й розвинути дискусію на цю тему.
вопрос:
Тіна
Тіна
Вітаю, Олександре Сергійовичу! Хочу розпитати у вас про план заходів на презентації книги "Трансформація української національної ідеї". Що цікавого планується? Чи буде якась дискусія та можливість поставити питання авторам, чиї роздуми увійшли до збірки? Хто з них буде присутній на презентації?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Як я вже говорив, до збірки увійшли статті 30 авторів. Більшість із них є фаховими істориками. Базовим був історичний факультет Київського університету разом із деканом Іваном Патриляком. Були також представлені і філософи включно з директором Інституту філософії Анатолієм Єрмоленком. Крім того, я запросив відомих українських політологів для того, щоб дискусія не була занадто схожою на випуск монографії. Тому такі відомі особистості, як Володимир Фесенко, Сергій Гайдай, Олександр Кочетков, Віталій Кулик, Сергій Дацюк, внесли або опертя на сьогодення, або погляд на майбутнє.
Щодо дискусії 13 серпня… Буде три блоки. Я поки що не розкриватиму всіх секретів. Звісно, всі 30 авторів не зможуть взяти участь, але понад 20 будуть присутні на презентації. Я відібрав кілька людей, які будуть спікерами, і саме між ними буде дискусія. У решти буде можливість поставити питання. Але оскільки у нас буде, окрім київської, ще 29 презентацій, в інші міста ми будемо возити різний склад спікерів для того, щоб максимальна кількість наших авторів мала можливість долучитися до процесу дискусії.
вопрос:
Tarass
Tarass
Наскільки пам*ятаю, Ви працювали над власною книгу про Українську національну ідею. На якому етапі ця робота, і чи стане збірка, яку Ви презентуватимете 13 серпня, своєрідним анонсом до Вашого твору? Він же також побачить світ невдовзі, так?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Так, я дописую власну книгу про українську національну ідею, про її четвертий етап розвитку. В цю збірку, яку ми презентуватимемо 13 серпня, увійшла і моя стаття, що, по суті, є вижимками з 30 з чимось глав моєї майбутньої книги та її основних ідей. Тож з основною концепцією моєї книги можна буде ознайомитися вже в цій збірці. А книга буде розширеною версією моєї статті.
вопрос:
Helga
Helga
Олександре, за яким принципом добиралися статті і автори до збірки "Трансформація української національної ідеї"? Який висновок ви, як упорядник, зробили про те, до чого ж все ж таки зводиться сучасна "українська ідея"? Наскільки був правий Подерев'янський, коли дав своє відоме лаконічне і емоційне формулювання?:)
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Принципами підбору кадрів були: фаховість, активність і готовність. Погляди могли бути різні, тож у збірці представлені і «ліві», і «праві», навіть є позиція людини, яка заперечує наявність зараз та перспективу існування в майбутньому української національної ідеї. Тобто я підбирав різних авторів.
Крім того, я користувався підтримкою історичного факультету Київського національного університету на чолі з деканом Іваном Патриляком (до речі, це – мій рідний факультет) і власними зв’язками у світі політології, культурології та історії.
Щодо висновків, то їх робитиме читач.
Моя концепція української національної ідеї, її нового етапу, була відпрацьована задовго до цього. Але я вважаю за необхідне, аби решта долучилися до цієї дискусії та запропонували власні концепції.
Моя концепція чітко вибудована. Ноу-хау – напрацьована типологізація попередніх етапів. Їх – три: романтичний, оборонний і наступальний. І я виступив із претензією на початок наступного четвертого етапу – конкурентного. Я означив 25 пунктів цього нового етапу, які я презентуватиму, пропагуватиму і, якщо суспільство усвідомить необхідність цього, втілюватиму в життя. Тож я є прихильником необхідності світоглядної реформації в Україні.
Формулювання Леся Подерев’янського – жартівливе, але, зрозуміло, не достатнє. Тому що, навіть якщо до нас ніхто не лізтиме, то все одно залишатиметься питання про те, за якими принципами ми будуватимемо наш спільний дім. Саме такі 25 принципів я і виписав та пропоную втілювати в життя. Одного того, щоб до нас ніхто не ліз, зовсім не достатньо. Цього достатньо лише на попередніх періодах самоідентифікації українців, аби просто усвідомити себе іншими. Я ж пропоную не просто бути іншими, але й стати кращими – кращими не лише за інших, але й за себе нинішніх, завдяки праці над собою. Я пропоную навчитися покращуватися.
вопрос:
скептик
скептик
Александр, скажите, не жалеете ли Вы о участии в событиях (студенческой голодовке 1990 года и т.д.) которые стали катализатором того, что страна заплатила непомерную цену за независимость? Отдавали ли Вы себе отчет о том, какие негативные последствия повлекут Ваши действия?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Навпаки, я пишаюся тим періодом свого життя – періодом виборювання незалежності України. Це був один із світлих періодів, коли політика ще робилася ідеалістами.
Інша справа, що 1 грудня 1991 року мав бути завершений третій етап української національної ідеї – наступальний. Цей етап орієнтувався на виборювання незалежності.
Біда в тому, що українські мислителі не виписали наступний етап, який я зараз виписую – конкурентний етап. Він має дати розуміння – а, власне, для чого нам держава?
На жаль, в українській публіцистиці держава є фатумом. Яскравий приклад – це Декалог ОУН, де говориться: «Здобудь українську державу або згинь у боротьбі за неї». А для чого держава? Держава повинна існувати для того, щоб пенсіонер не плакав, студент не був змушений виїжджати до Польщі на безкоштовне здобуття освіти, а працівник не був змушений їхати з країни на заробітки. У нас держава – фатум, тобто вона повинна бути мрією українців.
Зараз у моїх дискусіях ті, хто дотримуються попередніх норм і принципів, говорять: «Не можна руйнувати національну ідею. Вона виписана до тебе Бандерою і Міхновським. Основна мрія – це українська держава і боротьба за неї».
А чому тоді втекли 10 мільйонів українців з української держави, якщо це – мрія?
Держава – це інструмент. Це необхідний інструмент. Ми вибороли його. Я пишаюся тим, що я брав участь у боротьбі за незалежність, але це – інструмент для того, щоб пенсіонери в нашій держав не плакали. Якщо вони плачуть, значить, ми неправильно побудували державу. Це – наша проблема, зокрема, і моя, а також моя відповідальність, більше того – моя провина. Якщо пенсіонери плачуть в українській державі – це моя персональна провина. Значить, що я, беручи участь у виборюванні незалежної держави, не створив таку державу, яка б орієнтувалася, зокрема, на відчуття щастя у цього пенсіонера.
Зараз я поставив перед собою завдання – розписати новий етап розвитку української національної ідеї, де 25-тим пунктом є право на щастя. Але право на щастя не для еліти, яка і так цим правом постійно користується в українській державі, а для кожного українця, кожного громадянина, не залежно від його статі, освіти, мови, регіону тощо. На це повинна бути спрямована загалом наша національна ідея – аби у нас було відчуття щастя.
У 1991 році ми так не думали. Ми думали, що українська держава – це вже мета.
Пам’ятаю, як у дев’ятому класі я посадив маму на кухні і сказав їй: «Мамо, я буду вступати до університету Шевченка, але готуйся – потім мене виключать з університету, у нас буде обшук, і мене посадять». Так усе і сталося: у 1988 році мене виключили з університету, у 1990 році був обшук, а в 1991 році мене посадили в Лук’янівську тюрму.
Я ще в школі визначив для себе метою виборювання незалежності України. На той момент для рівня школяра це була мета і місія. І я її виконав.
Але наступної мети і місії школяр собі не поставив. Школяр ще не зрозумів, що держава – це не самоціль, а інструмент. До цього я дійшов набагато пізніше, що держава не може бути метою і національною ідеєю. Це – попередній етап, який повинен був завершитися в момент проголошення незалежності України. А після того держава повинна стати інструментом для того, щоб далі всі жили щасливо. Саме так і є в успішних країнах Європи.
Попередній етап виборювання незалежності для мене пройдений 30 років тому. Я його минув. І мені цього вже недостатньо. Тепер наступне завдання – досягнення відчуття щастя людей завдяки правовій державі, відсутності корупції, відчуттю безпеки та дотримання нормальних взаємостосунків між людьми тощо. Так мусить бути. А інакше для чого ми живемо?
вопрос:
Сергій
Сергій
Доброго дня! Чув про презентацію вашої книги про національну ідею у Києві 13 серпня. А чи плануєте презентації у інших містах? Якщо так, то коли саме?
ответ:
Олександр Доній
Олександр Доній
Для мене найважливіша подія цього року – презентація книги «Трансформація української національної ідеї». Перша презентація відбудеться 13 серпня в Києві, в Українському Домі, о 18.00. Всіх запрошую. Вхід вільний. Сподіваюся, що ця подія стане початком ширшої дискусії про українські цінності: якими вони були, якими вони є, і якими вони мають бути.
Я запросив до участі у цій збірці 30 авторів і придумав, що має відбутися 30 презентацій по всій Україні. Тобто протягом найближчих місяців ми здійснимо цей достатньо амбітний проект.

Все новости

Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять