Бойкот товарів із Росії: чи досить громадських ініціатив для дієвого ембарго

Військове вторгнення породило бойкот. Передусім — із боку західних держав, для яких військова агресія неприйнятна як цивілізаційний вибір. Йдеться про події 1980-го року, коли у відповідь на вторгнення СРСР до Афганістану 65 країн, включно зі США, Канадою, Японією, Південною Кореєю та ФРН (прозахідною частиною Німеччини) вирішили не посилати своїх спортсменів на радянську Олімпіаду. До речі, ці країни потім ініціювали Олімпійські ігри бойкоту.

Чи зірвало колективне західне "фе" Олімпіаду — 80? Аж ніяк. Саме Росія домінувала в СРСР і визначала внутрішню й зовнішню політику не лише "союзних республік", а й країн Східної Європи, контроль над якими отримала після Другої світової війни. Тож не буде помилкою сказати: бойкот дав несподівані можливості розкрутити маховик антизахідної пропаганди на повну. Слово в СРСР справді було зброєю не слабшою за автомат Калашникова. Тому, зокрема, з'явився трисерійний мультик "Баба-Яга проти!". Де, за сюжетом, російський Ведмедик, символ Олімпіади, несе в Москву олімпійський вогонь, а різні казкові лиходії під орудою Баби Яги йому перешкоджають. Ось приклад інформаційної війни в координатах Росія — Захід.

А парадокс її, як усякої "гібридної війни" — в тому, що під час Олімпіади-80, бойкотованої Заходом, в СРСР у масовий продаж надійшла "Пепсі-кола", народжений Америкою безалкогольний напій. Боротьбу із Заходом вели одночасно з поширенням його згубного впливу через колу та західні фільми в прокаті. Котрі навіть у кастрованому цензурою вигляді збирали касу й тримали радянський, в тому числі — український прокат на плаву. Радянська Росія зразка другої половини ХХ століття не могла собі дозволити, як за часів Сталіна, ізолювати від себе Захід. Хоча громадян від Заходу ізолювала максимально.

Бойкот оголосили, але бойкотовані Олімпіаду провели. Це стосується не лише Москви 1980-го, а й Сочі 2014-го. Шалені гроші, викинуті з федерального бюджету нинішньої Росії на її проведення, витрачали з єдиною метою, якої Володимир Путін не приховував: бачити гостями на трибунах лідерів західних держав. До вторгнення в Україну лишалося кілька тижнів. Підривна діяльність російських спецслужб на Майдані, котрий щойно завершився замішаною на крові перемогою українців, була не доведеною, хоч й очевидною. Тим не менше, Захід знову бойкотує Олімпіаду. Чи зірвалася вона? Ні.

Подібний екскурс в історію ефективності бойкотів потрібен зараз, коли громадянські активісти авторейдом бойкотували в Києві заправки російських власників. Фраза "громадська ініціатива бойкоту російських товарів" звучить красиво й солідно. Та насправді дійство не виглядало масовим і масштабним. Плакати відповідного змісту розтягли біля однієї (!) заправки, а потім поїхали до одного (!) офісу російського банку. Віддаючи належне активістам і морально підтримуючи їх, варто також розуміти: від подібних акцій російському бізнесу в Україні ані холодно, ані жарко. Якщо власники бодай почухаються, аби не свербіло, це вже буде гарним результатом.

Більше надій покладаємо на державу як інститут. Із 10 січня цього року уряд України розширив перелік товарів, котрі заборонено ввозити з Росії. Ніби цілком адекватна ініціатива. Адже одночасно воювати й торгувати з тим, хто в тебе стріляє, проти всіх правил. Звісно, існує контрабанда, але це таке ж незнищенне явище, як проституція й непереможне, як венеричні хвороби. Проте має бути чітка позиція держави: з ворогом торгувати заборонено. Фактично Україна оголосила Росії економічну блокаду.

Проте чи ефективна вона? І загалом запитань тепер більше, аніж відповідей. Наприклад, чому Україна, вимагаючи від Заходу економічних санкцій проти Росії, по суті, тієї ж блокади, сама почала робити подібні кроки аж через півтора року після де-факто військового вторгнення. Хоча це треба було робити на вищому рівні, щойно перший "зелений чоловічок" ступив на кримську землю. Або: чому з Києва до Москви і Санкт-Петербурга досі, ніби нічого не сталося, регулярно їздять поїзди. Розривати стосунки — то до кінця. Нам кажуть: все одно це тимчасово, країни замиряться. Маєте відповідь: от як Росія почне робити реальні кроки до примирення, тоді все це можна почати відновлювати.

Важливіше розуміти, наскільки українці готові підтримувати бойкот у повсякденні, на побутовому рівні. Так, люди відмовляються майже від усього з позначкою "ru". Та інший бік медалі: за межами харчових та санітарно-гігієнічних потреб російська пропозиція далі переважає. Той самий бензин: бойкотуючи півтори заправки силами кількох десятків активістів ніхто не в змозі змусити мільйони українських автомобілістів робити те саме. Вони далі заправлятимуться російським бензином, і відсутність розумної альтернативи переможе патріотизм. Або промислові товари: даруйте за прозу, але в будь-якому магазині вам запропонують приладдя для ремонту передусім російського виробництва. Перевірено на собі: коли просиш не-російське, знизують плечами й дають китайське. Беріть, пане патріоте, собі на шкоду, бо воно — гіршої якості. Постанови уряду продавців бензину, електричних дрилів або червоної ікри не стосуються.

Висновок: бойкот зовсім не ефективний, якщо лишається справою небайдужих громадян. Меншою мірою ефективний, якщо є відповідні рішення влади, громадяни контролюють виконання, а порушників карають штрафами. І цілковито ефективний, коли разом із бойкотом дається "зелена вулиця" не лише західному імпорту, а передусім — власному виробництву. Бо тільки так бойкот ворожого спровокує власний розвиток.

фото: uagolos.com

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред