Автор "гербової печатки": чому життя Бориса Олійника не слід розглядати лише під одним кутом зору?

Об'єктивно оцінюючи життєвий шлях Бориса Олійника, доведеться робити мікс світлого і темного.

Чи варто фарбувати світ у контрастні тони? Переконаний, що ні. Смерть видатного українського поета Бориса Олійника збурила політично стурбовану частину суспільства. Хтось охочий до комуністичних ідей за визначенням усі вчинки поета вбирає у світлі барви, інший, що не конче вітає серпасто-молоткасті утопії, ладен огорнути життя Олійника в темряву.

Однозначно відповісти на запитання, де є істина, ми не зможемо, хоч як би намагалися. Олійник-громадянин був скроєний із суперечностей: коли-не-коли піддавався подихам політичних вітрів, деколи ставав на різні боки барикад — проукраїнський чи прорадянський.

Саме Олійник свого часу вручив від імені інтелігенції України маршалу Язову (пам'ятаєте цього упертюха-гекачепіста?) клопотання про звільнення від військово-політичного училища приміщень Києво-Могилянської академії. Саме Поет 1988 року на ХIX Всесоюзній партконференції наголосив на потребі назвати поіменно тих, через кого в Україні панував голод у 1930-х роках. І водночас — стійка прихильність Олійника до комуністичних ідеалів ("Незмінно червоним лиш буде високе вітрило, бо кров комуністів кольору не міня"), ймовірно, небезпідставні звинувачення в написанні доносів на Павла Загребельного задля усунення того з посади керівника Спілки письменників (де — в підшептах, а де — в свідченнях поважних у письменницьких колах людей). Як усе неоднозначно!

Борис Олійник

Широко відома пристрасть Олійника — футбол. Змалечку він полюбляв цю велику гру. Амплуа Олійника-футболіста — воротар. За спогадами сучасників, деколи м'ячі у його ворота на студентських змаганнях спрямовував навіть Валерій Лобановський. На запитання, який поетичний твір Бориса Олійника пригадуєш першою чергою, можу відповісти: вірш "В оборону хліба". Він входив до шкільної програми, й школярі мого покоління мали вивчати його напам'ять. Перші рядки цієї поезії не забув і дотепер.

Юначе мій, чиєїсь мами сину,

Зодягнений на джинсовий мотив, —

Я аж завмер, коли ти... півхлібини

"В дев'ятку" натреновано вгатив!

Це — ода хлібу, людській праці й водночас історичний нарис, де згадується і Голодомор, і воєнне лихоліття.

Саме Борису Олійнику — палкому прихильнику київського "Динамо" — належать слова про улюблений клуб як про "гербову печатку України". Звідтоді, як він поділився зі спільнотою таким визначенням, індекс цитування цих слів набрав неабиякої висоти. Спеціалізовані спортивні видання й телепрограми, сайти й радіостанції часто-густо згадують "гербову печатку". Щоправда, мало хто з цитаторів знає, кому належить авторство цього визначення.

Борис Олійник

Степана Хмару — автора праці "Етноцид українців у СРСР" — складно звинуватити в прихильності до комуністичних ідей, але він завжди цінував поетичний дар Олійника. Віддав шану "поету від Бога" Степан Ількович, проводжаючи колегу по парламентському комітету в останню путь.

"Футбол, як бачиш, не солодка гра", — стверджував Борис Олійник у вже згадуваному вірші "В оборону хліба". Справді, коли "солоним потом заливає спину", про солодощі якось не думаєш. Політичне й літературне поле також буває подеколи солоним. Чи просто писати репортажі з Чорнобильської зони або головувати в Постійній делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи та в Українському фонді культури, чи можна взагалі бути водночас комуністом і патріотом України? Про деяких людей часто-густо кажуть "син свого часу". Олійник був сином сили-силенної різних часів. "Комуністи — це люди, яких знетямив Бог", — сказав один політик. От лише ці слова він вимовив на початку 1990-х, коли це було в тренді. А до того й опісля якось відмовчувався на цю тему. Вірш "О, як ми ревно клянемо тиранів…" написаний Олійником 1965 року, більш як півстоліття тому. А актуальності своєї не втратив і донині.

Борис Олійник

О, як ми ревно клянемо тиранів,

А їм оте — як мертвому баклага:

Лежать собі, усохлі, мов тарані,

У полинялих мушлях саркофагів.

Двадцятий вік відважно і громово

Старих богів розвінчує на стінах.

Зате перед новими — по-новому,

Демократично... повза на колінах.

А сфінкси, як завжди, ховають тайни

У сардонічнім обрисі губів...

І взагалі: коб не було рабів,

Цікаво, чи з'явилися б тирани?

Борис Олійник

Рабство як спосіб буття, на жаль, ще досі не викорінене з постсовкової людини. Хай скільки би ми закидали народу з північного сходу його рабську психологію, але чи ми самі позбулися рабського синдрому?

Вам не до вподоби напівтони? Дарма. Життєвий шлях Бориса Олійника якраз і сповнений ними. Й, об'єктивно оцінюючи його, все одно доведеться робити мікс зі світлого й темного.

видео: 112.ua

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Новости партнеров
Популярное
Чем страшны новые санкции Запада против РоссииЧем страшны новые санкции Запада против России Всплывшие "плёнки Медведчука" ставят Порошенко в неудобное положениеВсплывшие "плёнки Медведчука" ставят Порошенко в неудобное положение Почему шутка словацкого премьера - оговорка про ФрейдуПочему шутка словацкого премьера - оговорка про Фрейду Поломанные вибраторы как отражение кризиса Второй украинской республикиПоломанные вибраторы как отражение кризиса Второй украинской республики Три причины, почему Украине не светит НАТОТри причины, почему Украине не светит НАТО
Следующий материал

Последние новости

Реклама
Реклама
Реклама
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять