Автор "гербової печатки": чому життя Бориса Олійника не слід розглядати лише під одним кутом зору?

Об'єктивно оцінюючи життєвий шлях Бориса Олійника, доведеться робити мікс світлого і темного.

Чи варто фарбувати світ у контрастні тони? Переконаний, що ні. Смерть видатного українського поета Бориса Олійника збурила політично стурбовану частину суспільства. Хтось охочий до комуністичних ідей за визначенням усі вчинки поета вбирає у світлі барви, інший, що не конче вітає серпасто-молоткасті утопії, ладен огорнути життя Олійника в темряву.

Однозначно відповісти на запитання, де є істина, ми не зможемо, хоч як би намагалися. Олійник-громадянин був скроєний із суперечностей: коли-не-коли піддавався подихам політичних вітрів, деколи ставав на різні боки барикад — проукраїнський чи прорадянський.

Саме Олійник свого часу вручив від імені інтелігенції України маршалу Язову (пам'ятаєте цього упертюха-гекачепіста?) клопотання про звільнення від військово-політичного училища приміщень Києво-Могилянської академії. Саме Поет 1988 року на ХIX Всесоюзній партконференції наголосив на потребі назвати поіменно тих, через кого в Україні панував голод у 1930-х роках. І водночас — стійка прихильність Олійника до комуністичних ідеалів ("Незмінно червоним лиш буде високе вітрило, бо кров комуністів кольору не міня"), ймовірно, небезпідставні звинувачення в написанні доносів на Павла Загребельного задля усунення того з посади керівника Спілки письменників (де — в підшептах, а де — в свідченнях поважних у письменницьких колах людей). Як усе неоднозначно!

Борис Олийнык 01
Борис Олійник УНИАН

Широко відома пристрасть Олійника — футбол. Змалечку він полюбляв цю велику гру. Амплуа Олійника-футболіста — воротар. За спогадами сучасників, деколи м'ячі у його ворота на студентських змаганнях спрямовував навіть Валерій Лобановський. На запитання, який поетичний твір Бориса Олійника пригадуєш першою чергою, можу відповісти: вірш "В оборону хліба". Він входив до шкільної програми, й школярі мого покоління мали вивчати його напам'ять. Перші рядки цієї поезії не забув і дотепер.

Юначе мій, чиєїсь мами сину, 

Зодягнений на джинсовий мотив, — 

Я аж завмер, коли ти... півхлібини 

"В дев'ятку" натреновано вгатив!   

Це — ода хлібу, людській праці й водночас історичний нарис, де згадується і Голодомор, і воєнне лихоліття.

Саме Борису Олійнику — палкому прихильнику київського "Динамо" — належать слова про улюблений клуб як про "гербову печатку України". Звідтоді, як він поділився зі спільнотою таким визначенням, індекс цитування цих слів набрав неабиякої висоти. Спеціалізовані спортивні видання й телепрограми, сайти й радіостанції часто-густо згадують "гербову печатку". Щоправда, мало хто з цитаторів знає, кому належить авторство цього визначення.

Борис Олийнык 02
Борис Олійник УНИАН

Степана Хмару — автора праці "Етноцид українців у СРСР" — складно звинуватити в прихильності до комуністичних ідей, але він завжди цінував поетичний дар Олійника. Віддав шану "поету від Бога" Степан Ількович, проводжаючи колегу по парламентському комітету в останню путь.

"Футбол, як бачиш, не солодка гра", — стверджував Борис Олійник у вже згадуваному вірші "В оборону хліба". Справді, коли "солоним потом заливає спину", про солодощі якось не думаєш. Політичне й літературне поле також буває подеколи солоним. Чи просто писати репортажі з Чорнобильської зони або головувати в Постійній делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи та в Українському фонді культури, чи можна взагалі бути водночас комуністом і патріотом України? Про деяких людей часто-густо кажуть "син свого часу". Олійник був сином сили-силенної різних часів. "Комуністи — це люди, яких знетямив Бог", — сказав один політик. От лише ці слова він вимовив на початку 1990-х, коли це було в тренді. А до того й опісля якось відмовчувався на цю тему. Вірш "О, як ми ревно клянемо тиранів…" написаний Олійником 1965 року, більш як півстоліття тому. А актуальності своєї не втратив і донині.

Борис Олийнык 03
Борис Олійник УНИАН

О, як ми ревно клянемо тиранів,

А їм оте — як мертвому баклага:

Лежать собі, усохлі, мов тарані,

У полинялих мушлях саркофагів.

Двадцятий вік відважно і громово

Старих богів розвінчує на стінах.

Зате перед новими — по-новому,

Демократично... повза на колінах.

А сфінкси, як завжди, ховають тайни

У сардонічнім обрисі губів...

І взагалі: коб не було рабів,

Цікаво, чи з'явилися б тирани?

Борис Олийнык 04
Борис Олійник УНИАН

Рабство як спосіб буття, на жаль, ще досі не викорінене з постсовкової людини. Хай скільки би ми закидали народу з північного сходу його рабську психологію, але чи ми самі позбулися рабського синдрому?

Вам не до вподоби напівтони? Дарма. Життєвий шлях Бориса Олійника якраз і сповнений ними. Й, об'єктивно оцінюючи його, все одно доведеться робити мікс зі світлого й темного.

видео: 112.ua

ПО МАТЕРИАЛАМ:
Загрузка...