Дмитрий Снегирев

Я позитивно ставлюся до ідеї розвитку подій по так званому "хорватському сценарію". Визнання територій тимчасово окупованими, введення жорсткої політичної, військової та економічної блокади, припинення торговельних стосунків із тимчасово окупованими територіями і, відповідно, розбудови війська, проведення глибинних економічних та політичних реформ в країні заради створення умов для повернення цих територій військово-політичним шляхом. На цьому етапі ми повинні визнати території окупованими, припинити економічні стосунки, в першу чергу, торговельні, ввести жорсткий пропускний фільтраційний режим, аби унеможливити проникнення ворожого елементу на територію України з метою дестабілізації ситуації всередині самої країни. Після проведення необхідних реформ, у першу чергу, переоснащення армії і створення відповідних соціально-політичних умов всередині самих окупованих територій можна говорити про їх повернення. Але повернення не політичним, а військово-політичним шляхом, де головною складовою буде саме військовий аспект.
Реалізація описаного комплексу заходів дозволить унеможливити розповсюдження так званих ідей федералізації України та відповідно планів Російської імперії щодо подальшої анексії українських земель.   

Населення окупованих територій можна умовно поділити на три категорії. Певна частина - це 20-25%, які прагнуть повернення в Україну. Друга частина - приблизно 30-35%, прагнуть в Росію. А інша частина - "болото", якому байдуже, аби тільки не стріляли.
На жаль, відсутність чіткої інформаційної політики з боку відповідних міністерств України не дозволяє говорити про збільшення відсотка населення, яке б прагнуло повернутися в Україну. Фактично ми залишили на поталу російським агресорам населення тимчасово окупованих територій, якому за три роки окупації "промили мізки",

Ні, на жаль, не досягли. В першу чергу, саме завдяки незрозумілій політиці центрального уряду щодо фактично безкоштовного постачання електроенергії, газу, світла, води та відповідно соціального забезпечення у вигляді виплат українських пенсій. Замість того, щоб припинити фінансування тих територій та створити умови для виникнення протестних настроїв у зв'язку з важким економічним становищем, а саме невиплатою пенсій, соціальних нарахувань і зарплат, український уряд навпаки робить усе можливе, щоб уникнути виникнення цих настроїв, продовжуючи фінансування тих територій. Як приклад, за останній рік на 50% виросло вугледобування на окупованих територіях, що дозволило окупаційній владі вирішити низку соціальних проблем - створення нових робочих місць та виплата заробітних плат.

Ні, навпаки. Наміри РФ - створити постійну зону соціальної та військової напруги всередині самої України шляхом повернення цих територій на умовах федералізації України або надання особливого статусу, який дозволить блокувати будь-які рішення центрального уряду щодо європейського вектору розвитку України та його інтеграцію в лоно європейських країн. Росія йде за сценаріями, які були відпрацьовані в Абхазії, Південній Осетії та Придністров'ї. Це - захоплення певної території, створення проросійської адміністрації і "замороження" конфлікту з метою підтримання постійної напруги всередині цих країн.

Таким чином створюється вертикаль підпорядкування з представників саме ФСБ як структури, яка, на думку Путіна, є повністю контрольованою у моменті реалізації політичних рішень і контролю над фінансовими потоками. Останній момент є ключовим з урахуванням наявності високого рівня корупції у всіх щаблях російської влади. Таким чином, створюється жорстка вертикаль, яка унеможливлює появу незалежних як у фінансовому, так і у політичному плані регіональних лідерів, які в умовах багатонаціональної Росії можуть нести загрозу як територіальній, так і політичній цілісності країни.

З урахуванням того, що прийняття рішень українським військовим проводом залежить від політичної складової, а саме - рішень президента України, казати про самостійний характер неможливо. Військові фактично стали заручниками так званого "мінського процесу", який диктує пошук шляхів урегулювання саме дипломатичним шляхом і виключає військову складову. На сьогодні з урахуванням цього ЗСУ використовує найбільш вдалу тактику "жаб'ячих стрибків" - поступове поетапне звільнення окупованих територій, що вже принесла свої позитивні результати. Ця тактика дає можливість уникнути масових жертв, водночас створює і всі необхідні умови для звільнення захоплених територій. наразі у нас є тактичні успіхи в районі Світлодарська, Дебальцево, Авдіївської промзони, Докучаєвська та Горлівки. Використання цієї тактики говорить про те, що ЗСУ докорінно змінили саму тактику ведення військових дій, використовуючи досвід армій провідних країн-членів НАТО та США. Ця тактика дозволяє уникнути звинувачень у порушення Мінських угод.

Я й до війни був медійною персоною. За фахом я інженер-механік та правник. Я не є політологом, військовим експертом чи громадським діячем - я є співголовою громадської ініціативи "Права справа". Організації, яка була створена у 2008 році. На момент створення ГІ "Права справа" перші завдання, які стояли перед нею, були виключно специфічного характеру: протидія можливій військовій агресії з боку РФ та діяльність в умовах окупації. Саме цим пояснюється проведення ще у довоєнні часи низки військових вишколів та підготовки членства до участі у військовому протистоянні. Наразі це основний напрямок діяльності ГІ "права справа". З урахуванням специфіки додався ще один напрямок діяльності - протидія корупційним проявам представників місцевих та центральних органів влади. В цьому плані є позитивні результати. за останній рік вдалося заблокувати корупційне рішення щодо відновлення Сєверодонецького аеропорту, яке мало б обійтися бюджету в чотири мільярди гривень. за матеріалами "Правої справи" були припинені виплати пенсій та соціальних нарахувань "липовим" вимушеним переселенцям у Харківській області на суму 1,2 мільярди гривень.

Можливий і такий варіант розвитку подій. За даними Міністерства по окупованих територіях, з 1,7 мільйона вимушених переселенців, які офіційно зареєстровані у відповідних органах, мають намір повернутися лише 25%. А це свідчить про те, що інша частина - а це приблизно 1,3 мільйона - не має бажання повертатися у місця постійного проживання, навіть за умови припинення військового протистояння. Це свідчить про те, що ці люди вважають своє перебування на тих теренах небажаним через загрозу фізичного знищення як представників і носіїв українського етносу. Йдеться про те, що на тих територіях відбувається етноцид українського населення, його фізичне, моральне та духовне знищення. Тому говорити про реінтеграцію тих територій, населення яких на сьогоднішній момент являє собою російськомовний моноліт, виключно мирним шляхом, як мінімум, неправильно.
Я розраховую повернутися в Луганськ, але за умови його звільнення військовим шляхом. Як показала практика, під час наступу українських військ апологети "русского мира" змушені масово виїжджати з тих території до Російської Федерації. Саме військовий шлях створить умови для повернення на ті терени українського населення за духом і кров'ю, і навпаки - створить умови для виїзду з нашої території ворожого елементу.

Як показала практика, ескалація військового протистояння відбувається напередодні зустрічей у "мінському" чи "нормандському форматі" на момент прийняття політичних рішень щодо подальшого сценарію розвитку подій. РФ використовує ескалацію військового протистояння як елемент тиску на український політичний провід з метою змусити грати за російськими правилами. А це - загальна амністія, проведення виборів та особливий статус цих територій. Для широкомасштабного наступу у армії так званих республік немає людського резерву, ресурсу і потенціалу, який би дозволив говорити про широкомасштабні військові операції і створення "котлів". ЗСУ зразка 2017 року кардинально відрізняється від ЗСУ 2014 року. Це розуміють і в Луганську, і в Донецьку, і в Москві. Росія ніколи не піде на акт прямої військової агресії проти України, а буде намагатися використовувати окуповані території як дестабілізуючий фактор всередині самої країни. Перед Росією стоїть питання повернення цих територій у політичне життя України,але на російських умовах.

Оголошення "режиму тиші" носить виключно політичний характер, а не військовий. Кожна зі сторін конфлікту намагається продемонструвати свою прихильність до виконання Мінських угод та звинуватити іншу сторону у їх порушеннях. Україні риторика щодо порушення "режиму тиші" та відведення важкого озброєння бойовиками та ЗС РФ потрібна як аргумент для наших західних партнерів щодо продовження режиму економічних санкцій проти РФ. Відповідно РФ намагається звинуватити Україну в тому, що Мінські угоди не працюють, ба більше того - Україна порушує взяті на себе зобов'язання з метою виходу з формату мінських перемовин і скасування самого режиму санкцій. Можемо говорити про те, що станом на сьогодні не працюють не тільки "режими тиші", але й фактично заблоковано анонсований процес відведення техніки і живої сили в рамках тристоронньої угоди. Йдеться про те, що саме бойовиками і Російською Федерацією котрий місяць поспіль зривається процес відведення техніки і живої сили в районі Станиці Луганської.

"Гіві" та "Моторола" - це медійні персонажі, які свого часу були створені російськими ЗМІ з метою показати "народний характер" військового протистояння на сході України. Після того як вони стали непотрібними свої хазяям, їх ліквідували. На їхні місця прийшли менш відомі або взагалі невідомі персонажі, які не являють собою самостійних фігур ні в політичному, ні у військовому плані і не несуть потенційної загрози ватажкам бойовиків Захарченку і Плотницькому.

Блокада ОРДЛО торкнулася, в першу чергу, корупційних схем постачання вугілля з окупованих територій в Україну. Тому казати про те, що, перекриваючи фінансовий потік, який був годівницею для лідерів бойовиків, ми відштовхуємо українців, це не зовсім коректно. Навпаки, припиняючи фінансування таким чином ОРДЛО, ми наближаємо момент визволення тих територій.

З моменту анексії Криму і початку російської інтервенції на сході минуло майже три роки, і якби Путін мав намір почати наступ на Україну з території Білорусі, він давно би здійснив це. Розмови про можливий наступ російських сил з території Білорусі - це не більше, ніж інформаційний привід, який дозволяє зацікавленим особам тримати українське суспільство у постійній напрузі, відволікаючи тим самим від проблем всередині самої країни і характеру війни на сході України.

Тимчасове визнання паспортів так званих "республік" використовується Росією як політичний тиск саме на українську сторону, а не на наших західних партнерів. Підкреслюючи тимчасовий характер визнання цих "документів", Путін намагається звинуватити Україну у порушенні взятих на себе зобов'язань щодо Мінських угод - проведення виборів, загальна амністія і особливий статус. Розцінювати цей крок як перший хід у моменті визнання цих "республік" не варто. У планах Путіна повернення цих територій Україні, але на своїх умовах.
Другий аспект - суто внутрішній. Російсьські спецслужби прекрасно поінформовані щодо політичної ситуації всередині України, а саме незадоволення більшості населення торговельними стосунками з окупованими територіями, які український уряд намагається прикрити гаслами про необхідність виплати зарплатні українським шахтарям. які працюють на тих теренах. Приймаючи рішення про визнання "паспортів" цих "республік", російська сторона позбавляє український уряд можливості маніпулювання поняттями "українських шахтар" на окупованих територіях. наразі буде важко пояснити необхідність збереження торговельних стосунків з тими територіями, населення яких має "паспорти", визнані РФ.
Що стосується країн Заходу, то вони висловили чергове занепокоєння, але разом із тим чітко зауважили, що наразі немає жодних підстав для збільшення кількості членів місії ОБСЄ на сході Україні. Таким чином, країни Заходу наочно продемонстрували, що далі заяв про стурбованість і занепокоєння конкретних кроків щодо врегулювання ситуації на сході України не буде. Україні варто розраховувати виключно на власні сили.

Не зважаючи на те, що три сторони конфлікту - Україна, ОРДЛО і Росія - визнають неефективність Мінських угод, їх мертвонароджений характер, жодна зі сторін не пропонує іншого формату, прекрасно розуміючи, що на нього чекає та сама доля. Всі розмови про розширення кількості переговірників, зміну формату перемовин за рахунок залучення Великої Британії та США на прикладах довготривалих перемовин щодо врегулювання Карабахського, Придністровського та Абхазького конфліктів, показують тупиковий характер цих пропозицій. Вище перераховані конфлікти не вирішені протягом 20 років і переведені у "заморожений стан". Скоріше за все, Росія вибрала саме такий сценарій розвитку подій, намагаючись створити на сході України постійну зону нестабільності та військової напруги. Тож якщо ми хочемо уникнути існування на своїх кордонах неконтрольованого анклаву, насиченого зброєю та військовою технікою, ми мусимо визнати, що єдиним шляхом розв'язання цієї проблеми є виключно військовий шлях.

Розв'язавши військове протистояння в Україні та Сирії, Росія таким чином намагається зламати гегемонію США і створити "біполярний світ" з двома центрами прийняття рішень. Військові конфлікти в цих регіонах свідчать про те, що РФ розглядає і Україну, і Сирію як зону свого стратегічного впливу.

До початку економічної блокади рішення про переміщення товарів з України на територію тимчасово окупованих районів і у зворотному напрямку приймалися однією структурою — СБУ. Саме СБУ відповідала за видачу відповідних дозволів. Кількість тих дозволів просто вражає. Фактично був створений корупційний механізм, який дозволяв контролювати переміщення товарів, при цьому унеможливлюючи контроль над цим з боку суспільства. Наразі після початку блокади ці функції передані Державній фіскальній службі. Але передача владних повноважень з одного відомства в інше не є свідченням відкритості і прозорості цих схем. Одразу після початку блокади постало питання, що, крім вугілля, на територію ОРДЛО завозиться практично весь спектр товарів масового споживання, продуктів харчування, сировини для металургійних комбінатів та лісоматеріалів. Проконтролювати цей потік неможливо. Якщо, згідно з повідомленнями СБУ, 47% доходів від продажу вугілля йшло на фінансування терористичних організацій, то про які торговельні стосунки з окупованими територіями може йти мова?

Звичайно, є. Починати треба не з персоналій, а з політичних партій, які є провідниками кремлівської політики, і в яких представлені ці персоналії. В першу чергу, йдеться про реінкарнований "Опозиційний блок", чия присутність у стінах українського парламенту з відверто проросійською риторикою під час українсько-російської війни є незрозумілою. До цієї ж когорти варто віднести "Український вибір" Медведчука.

В першу чергу, це боротьба за контроль над фінансовими потоками, які йдуть від продажу вугілля в Україну, контрабанди паливно-мастильних матеріалів з території РФ та фінансової підтримки на утримання "республіки". Фактично і "ЛНР" і "ДНР" стали полем протистояння російських спецслужб — ФСБ і ГРУ, які намагаються поділити зони впливу. Плотницький і Пасічник є не більш ніж інструментом у цій боротьбі. Відповідно від того, хто візьме верх у протистоянні двох російських спецслужб, залежатиме й подальша доля самого Плотницького і Пасічника. Це тимчасові фігури, "халіфи на годину", які використовуються Росією для прикриття своєї присутності на цих територіях.

Наступними можуть стати лідер так званих "донських козаків" Микола Козіцин та російський терорист Безлер. Безлеру висунуто звинувачення у крадіжці 196 мільйонів гривень. А Козіцина звинувачують у зраді інтересів "донського козацтва". Цікаво, що перед ліквідацією "Гіві" йому так само було висунуто звинувачення у фінансових махінаціях, зраді інтересів його підрозділу "Сомалі" та масовій загибелі бійців цього підрозділу під час боїв під Авдіївкою. Свого часу "Права справа" повідомляла про важке онкологічне захворювання Козіцина, тому, скоріше за все, його ліквідація буде представлена як смерть від захворювання або самогубство внаслідок важкого протікання хвороби. Не виключена й ліквідація Сергія Козлова — глави уряду самопроголошеної "ЛНР", якого Плотницький вважає одним зі своїх основних конкурентів. Буде тривати протистояння по лінії Плотницький-Пасічник, Захарченко-Ходаковський.

У вересні 2016 року під час допитів бойовика з позивним "Комуніст", затриманого за звинуваченням в організації замаху на Плотницького, він дав свідчення про причетність до заколоту низки осіб, серед яких Анащенко, Болотов, Литвин, Карякін. Ліквідація Анащенка, Болотова і Литвина пов'язана саме з цим.

Ліквідації ватажків бойовиків пов'язані між собою. Українські спецслужби не мають жодного відношення до цього. За їх фізичним усуненням стоять російські спецслужби. Самим фактом ліквідації одіозних польових командирів Росія намагається показати Україні, що після їх усунення немає жодних перешкод щодо виконання Мінських угод у плані так званої загальної амністії. Як відомо, українська сторона наполягала на тому, що проведення амністії неможливо, бо тоді під її дію потраплять одіозні ватажки бойовиків,у яких руки по лікоть в українській крові.

Основна ціль економічної блокади — позбавити ватажків бойовиків та окупаційні адміністрації джерел фінансування. Основним джерелом і надходженням грошових потоків був продаж вугілля українській стороні. За даними СБУ, 47% від реалізації вугілля йшло на фінансування незаконно озброєних формувань. Тільки за останній рік вугледобування на окупованих територіях збільшилося на 59%, що свідчить про зацікавленість окремих представників української влади в існуванні «сірих» непрозорих схем постачання вугілля. Достатньо згадати, що вартість добування вугілля на окупованих територіях коливається в розмірі 500-600 гривень за тонну, тоді як Україна купляє те саме вугілля за ціною 1730 гривень за тонну. «Урядом» самопроголошених республік на законодавчому рівні прийнято рішення про стягнення в якості податків суми в розмірі 320-350 гривень з кожної тонни вугільної продукції. Йдеться лише про офіційні податки, затверджені на законодавчому рівні. Тому всі заяви про відсутність фінансування чи торговельних відносин із тими територіями — від лукавого.
Крім непрозорого постачання вугілля, з територій «республік» йде потік контрафактної продукції: тютюн, горілка, ліки, золото, виробництво яких у промислових масштабах налагоджено на тих теренах. Достатньо згадати, що тільки за 2016 рік луганський лікеро-горілчаний завод "Луга-Нова" збільшив у шість разів випуск власної продукції у порівнянні з довоєнним періодом. І це в той час, коли росіяни збільшили продаж власної алкогольної продукції на тих теренах в 3,5 рази.
Крім цього виробництва, діє ювелірний завод "Агат" (місто Ровеньки), продукція якого незаконним шляхом постачається на територію України. А це не тільки золоті прикраси, але й банківські злитки сумнівної якості. На території ДНР діє завод «Хамадей», який спеціалізується на випуску контрафактної тютюнової продукції під маркою загальновідомих світових брендів. Продукція цього підприємства реалізується не тільки на території України, але й у країнах Західної Європи. Відкритим лишається питання, яким чином сировина для виробництва, папір, акцизні марки, фільтри та упаковку потрапляють на територію ДНР з України. Варто зазначити, що після початку економічної блокади на перегоні Ясинувата-Костянтинівка в районі станція Фенольна, де наразі розташований блокпост учасників блокади, співробітниками ДФС була вилучена партія контрафактного тютюну на суму приблизно один мільйон гривень. Сам тютюн транспортувався на територію України під вугіллям.

Питаннями блокади на третьому році війни мали б займатися не громадські активісти та народні депутати, а уряд країни, влада якої неодноразово заявляла про агресію з боку РФ. Незрозумілим є сам факт торгівельних відносин із країною-окупантом. Будь-які розмови про економічну доцільність цих відносин на тлі щоденних повідомлень про загибель українських військових є відвертою маніпуляцією та прикриттям власних шкурних інтересів. Важко уявити, що після бомбардування Лондона Черчіль вийшов би до народу Англії з питанням доцільності економічних відносин з нацистською Німеччиною. Політикою подвійних стандартів можна пояснити риторику представників уряду, які заявляють про російську агресію, та водночас ведуть торговельні стосунки з країною-окупантом та її сателітами у вигляді самопроголошених республік.Питання припинення торговельних стосунків з Росією і окупованими територіями лежить виключно в політичній площині і залежить від політичного керівництва країни. Якщо це керівництво демонструє пряму економічну зацікавленість у наявності цих відносин, то право народу як носія вищої влади, що закріплено відповідною статтею Конституції, припинити ці стосунки, які є киснем, кров'ю цієї війни.

Блокада стала можливою тому що є відповідний запит суспільства, яке втомилося від корупції в уряді та незрозумілого характеру ведення військових дій на сході України. Я особисто підтримую цю акцію, бо вважаю, що в умовах війни торговельні стосунки з країною-окупантом та окупованими територіями неможливі ні з економічної, ні з моральної точки зору. Розмови про необхідність закупівлі антрацитового вугілля на окупованих територіях протягом ще трьох років є свідченням або непрофесійності уряду, або його прямої зацікавленості в цих корупційних схемах. Протягом 6-7 місяців Україна безболісно може відмовитися від, як мінімум, від 6,5 мільйонів тонн з 9-ти, які наразі закуповуються на цій території, але для цього потрібна політична воля і державницьке бачення ситуації.

За інформацією СБУ, підприємствами, які розташовані на тимчасово окупованих територіях і здійснюють там свою фінансово-господарську діяльність, перераховано в український бюджет у якості податків 31 мільярд гривень. Ця теза використовується урядом як аргумент у питанні доцільності економічних зв’язків із окупованими територіями.
Разом із тим, чомусь не афішується інформація про те, що тільки за спожиту електроенергією окуповані території заборгували 24 мільярди гривень. Кричущим є факт, коли борг тільки Луганська за воду складає 270 мільйонів гривень, коли на рахунки Попаснянського водоканалу — підприємства, яке здійснює водопостачання на окуповані території, зараховано лише 20 мільйонів гривень. Показовим є той факт, що Алчевський меткомбінат, який називають одним із найбільших платників податків, який розташований на окупованих територіях, заборгував українській стороні тільки за електроенергію суми в розмірі 700 мільйонів гривен. Варто нагадати, що Алчевський меткомбінат належить російському власнику — «Внешекономбанку», головою наглядової ради якого є Дмитро Медведєв. Через несплату за спожиту електроенергію цим підприємством заблоковані рахунки українського підприємства, яке постачає йому електроенергію, саме підприємство перейшло на триденний робочий тиждень, але доля українських робітників цього підприємства чомусь не викликає занепокоєння у прихильників ідеї збереження торговельних стосунків із окупованими територіями. І наостанок варто запитати у урядовців — у чому доцільність отримання в якості податків 31 мільярда гривень з окупованих територій, якщо на їх фінансування виділена вдвічі більша сума?

1. Такої статистики немає. У 2014 році об'єктами "віджиму" ставало рухоме і нерухоме заможних людей або людей з проукраїнськими поглядами. На території ЛНР на цьому спеціалізувалося бандформування під керівництвом "Бетмена" та "Хулігана". До речі, у особисто у мене віджали і рухоме, і нерухоме майно. Але казати, що ведеться якась статистика, не можна. Є показові під телекамери акти повернення віджатого майна, яка мають свідчити начебто про наявність роботи в правовому полі, але ці випадки мають поодинокий характер і використовуються в якості елементів пропаганди. У більшості випадків власник віджатого майна має заплатити "силовикам" 30-50% від вартості віджатого.
2. Давати прогнози щодо короткострокових перспектив - невдячна справа. Можна говорити про те, що матимуть місце локальні загострення ситуації, пов'язані з намаганнями РФ нав'язати Україні свої правила гри. До кінця 2017 року стане зрозуміло, чи пристане Україна на грубий тиск з боку РФ, чи буде витримувати власну лінію щодо характеру самої війни і питання збереження територіальної цілісності України.