Максим Розумный

Якщо порівняти троллінг Росії і Путіна зірками світової музики і масової культури загалом з аналогічним троллінгом того ж президента Трампа, то ми побачимо, що головним ворогом зіркова тусовка вважає все ж американського президента. Росія і Путін сьогодні є частиною того фундаменталістського повороту, який лякає ліберально налаштовані культурні співтовариства. Але він не зазіхає на форпости західного світу, а лише створює їм симулятивну альтернативу.

Наскільки мені відомо, йдеться про невеликий за розміром грант регіонального значення. Але він вказує на певну тенденцію. З одного боку, Росія була і залишається зацікавленою у демографічному ресурсі промислово розвинутого регіону. Залучення цього ресурсу для потреб імперії було одним із важливих мотивів усієї операції. Але в Росії існує велика демографічна диспропорція. Південно-західні регіони страждають на перенаселення, наплив мігрантів і брак робочих місць. Водночас переселенці з України не хочуть їхати у віддалені і малопристосовані для життя регіони РФ. Тому створюються інструменти перерозподілу міграційних хвиль. З одного боку, приймаються закони про спрощення набуття громадянства РФ, а з іншого - небажаний елемент Росія намагається повернути на Донбас.

Сьогодні на цій окупованій території є багато людей із маргінальними ідеями. І загалом до них можна віднести й очільників республік. Навряд чи приживеться назва "донбасити", але те, що навіть Захарченко був змушений відмовитися від розпіареної акції проголошення "Малоросії", свідчить про певну кризу самоідентифікації. тому пошуки будуть тривати, а ми будемо спостерігати за цим процесом.

Так, очевидно, з часів розпаду Радянського Союзу нинішнє протистояння Росії і Заходу перебуває в точці кульмінації. Це може вилитися або в тривалий період "холодної війни", а бо в поступове пом"якшення протистояння з пошуком прагматичних засад співпраці. Це залежатиме від об"єктивного стану російської економіки, політики, соціального життя і, звісно, від вибору російського керівництва.

"Холодна війна" не обов"язково вимагає наявності великих сил чи ресурсів. головна передумова - це здатність російського керівницва зробити власне населення заручником протистояння із Заходом. Чи вистачить для цього репресивних органів, медійних ресурсів, зрештою, згоди і волі російської політичної еліти - покаже час. Але, за моїми оцінками, цей ресурс є не дуже значним. І вже після чергових президентських виборів питання про "холодну війну" постане дуже гостро у внітрішньоросійському контексті.

Відпустки будь-яких посадових осіб мають на меті, в тому числі, відновлення їх працездатності та більш ефективної роботи загалом. З іншого боку, поведінка нашого політичного класу викликає багато моральних запитань і змушує думати, що така ефективна робота і турбота про долю країни багатьма з них лише імітується. Тому питання слід ставити не про відпустки, а про заміну неадекватних чиновників і політиків.

Я не вважаю відповідь Ірини Геращенко надмірно жорсткою. Вона - один із тих українських політиків, які справді розуміють і відчувають, що Україна перебуває у стані війни. І це дуже правильно, щоб російська сторона відчула цей наш стан і отримувала чіткі відповіді на свої світоглядні сумніви і запитання.

Еліта в Україні є значною мірою імітаційною та паразитарною. "Стригти Україну" є дуже багато бажаючих і вмілих у цій справі представників як політичної, так і адміністративної, економічної еліти. Але національний розвиток почнеться тільки тоді, коли з"явиться хоча б ядро вітчизняної еліти, яка відповідатиме критеріям порядності, патріотизму і професійності. Поки що передумов для оформлення світоглядного і організаційного такого ядра я не бачу.

Навряд чи можна говорити про підозри американців. Скоріше, мова йде про резонансний твіт президента Трампа, який мав ознаки симетричної відповіді на звинувачення Росії у втручанні в американські вибори. Президент Трамп заявляв дуже багато різних суперечливих речей, і з часом, думаю, ця його теза загубиться у політичному дискурсі.

У даному контексті можна сказати, що тільки зараз почала проводити послідовну й узгоджену з молдовською стороною політику, спрямовану на відновлення цілісності сусідньої держави.

Україна є надто залежною від зовнішніх факторів у ситуації конфлікту на Донбасі, тому вона рухається до своєї мети - відновлення суверенітету і територіальної цілісності - настільки швидко, наскільки це дозволяють обставини. "Заморозка" конфлікту на Донбасі є найбільш ймовірним сценарієм на 2017-2018 роки. Передумов для його завершення поки що не спостерігається, і ключову роль в цьому відіграє внутрішньополітична ситуація в Росії. Війна на Донбасі завершиться тільки тоді, коли так вирішить Путін або інший керівник РФ. Для цього він повинен мати дуже серйозні мотивації. Україна самостійно створити такі мотивації поки що не здатна.

Сьогоднішня Росія - це реставрація Радянського Союзу у зменшеному масштабі. Радянський Союз розпався тому що не було ресурсів для підтримання його життєдіяльності. Ресурси РФ так само стрімко вичерпуються. Йдеться не лише про зменшення доходів російського бюджету, але і про нежиттєздатну соціальну систему, систему влади і збанкрутілу ідеологію. Тому Росію може чекати чергове зменшення масштабу в рамках тих ресурсних обмежень, які виникнуть у підсумку кризи. Світове співтовариство поставиться із розумінням до цього процесу і зробить його максимально безпечним для оточуючого світу.

Військовий парад до Дня незалежності є, безперечно, доцільним. Тому що підтримання бойового духу армії в умовах війни є питанням виживання держави. Поряд із тим, слід усвідомити, що головна запорука нашої обороноздатності - це дух людей у погонах. Надмір військової техніки на вулицях Києва не є обов"язковим елементом такої демонстрації.

Вже на сьогоднішній день правляча коаліція Блоку Петра Порошенка і "Народного фронту" опинилася перед загрозою політичної ізоляції та внутрішнього розколу. За цих умов головними інтригами будуть збереження єдності правлячої команди, здатність опозиції об"єднатися навколо певних лідерів і програм, а також кастинг на провідні політичні ролі виборчого циклу.

Звинувачення на адресу Росії стосовно спроб організувати переворот у Чорногорії висувалися урядом цієї країни. Росія справді має значний вплив на західних Балканах. Ця вразлива точка сучасної Європи перебуває під значним економічним, політичним, ідеологічним і агентурним впливом росіян. Кремль навряд чи зможе привести до влади у цих країнах своїх маріонеток, але створити проблеми для Європи він зможе. Важливо пам"ятати, що Балкани - це один із головних шляхів міграції з країн "третього світу" до Європи. І цю зброю Росія буде використовувати повною мірою.

Думаю, що Порошенкові було некомфортно жити в одній країні з Саакашвілі, тому коли виник план його ефективно позбутися, цей план отримав схвалення. Навряд чи Саакашвілі міг бути конкурентом на виборах, але те, що він міг бути ефективним критиком влади, - це політичний факт.

Думаю, що Росія сподівалася на більшу підтримку своїх партнерів по ОДКБ у ситуації конфлікту з Україною. Тим більше, коли йдеться про партнера з Союзної держави. Білорусь голосувала в ООН на підтримку російської позиції, але Лукашенко обрав у цій ситуації більш вигідну для себе роль посередника. За рахунок цього він зумів пом"якшити позицію Заходу щодо ізоляції білоруського режиму, і навряд чи з доброї волі втратить цю стратегічну перевагу. Для втягування Білорусі у війну проти України Росії потрібно або скинути Лукашенка, або поставити його у безвихідну ситуацію. На даний момент ні те, ні інше для Росії не є ані пріоритетом, ані легкою задачею.

Протистояння Росії із НАТО, Заходом загалом супроводжувалося тезою про те, що з розширенням НАТО на схід Росія втрачає свої захисні бар"єри, створені в часи Радянського Союзу по лінії його західних кордонів. Таким чином, Росія нібито ставала беззахисною перед можливим наступом із заходу. Сьогодні дестабілізацію України і створення значних оборонних рубежів на західному кордоні нинішньої РФ можна розглядати як послідовні кроки з реалізації плану "відступу" Росії з Європи. Цей відступ може у будь-який момент перетворитися на наступ, що обумовлено агресивною природою російського імперіалізму. Але об"єктивних передумов для такого наступу сьогодні не існує.

Навчання "Захід-2017" є актом потенційної агресії з точки зору інтересів усього центральноєвропейського регіону. Вони створюють загрозу для країн Балтії, Польщі, України та ставлять під питання суверенітет Білорусі. Однак здійснити напад на Україну з території Білорусі у ході цих навчань було б для Росії актом політичного самогубства. Навряд чи режим Путіна на це піде. Агресивні дії стосовно України матимуть, скоріше за все, характер провокацій, не виключена розвідувально-диверсійна складова.

Очевидно, що новий санкційний пакет США містить певні пункти, які шкодять економічним інтересам деяких європейських країн і компаній. Разом із тим, більш широкий контекст американсько-європейських відносин і спільних інтересів робить ці санкції загалом виправданими і прийнятними. Суперечність між цими двома факторами створює поле для компромісів і нових домовленостей. Про їх появу і сигналізують нам ті чи інші заяви політиків.

Навряд чи можна говорити про успіх російської пропаганди у світовому масштабі, зважаючи на її інтенсивність і масштаб залучених ресурсів. Росії вдається іноді посіяти сумнів у світової спільноти стосовно подій в Україні. Але її позицію поділяють головним чином політичні маргінали і аутсайдери. Разом із тим, Україна є значно пасивнішою в цьому питанні, тому ризик програти в інформаційній війні зберігається.

Для Трампа підписання закону про санкції стало тактичним кроком у внутрішньополітичній боротьбі. Підписання чи не підписання створювало різні стартові позиції для критики опонентів Трампа. Американський президент обрав менш вразливу позицію, в якій він політично приєднався до більшості Конгресу, але знайшов можливості для різкої критики своїх опонентів.

Переговори в Мінську і в форматах нормандської четвірки є елементом конфлікту, в якому сторони не готові йти на поступки одна одній. Ці переговори використовуються не для того, щоб дійти компромісу, а для того, щоб послабити позицію противника. Такі переговори є частиною війни, а не шляхом до миру. Ситуація може тривати десятиріччями, поки одна зі сторін не опиниться під загрозою поразки.

Інтриги стосовно того, що Путін може не набрати необхідну кількість голосів на виборах у Росії, не існує. Інтрига полягає в іншому - чи збережеться до того часу єдність кремлівської еліти, чи не буде знайдений Путіну замінник. Також великим питанням є запас міцності путінського режиму після виборів і ресурс легітимності самого Путіна.

Нинішня ситуація в Україні сформована як посткризовим станом суспільством, яке розчароване діями влади і ходом подій у країні, так і цілеспрямованою селекцією політичного класу, що здійснювалася впродовж останніх двох десятиріч. Нові обличчя з"являються на замовлення старих облич і в межах реалізації політтехнологічних проектів. Розірвати це коло можна буде тільки тоді, коли нинішня система політичного представництва себе повністю вичерпає і дискредитує. Простіше кажучи, коли люди перестануть дивитися на цих політиків по телевізору і голосувати за них на виборах.