Агонія системи, або Чи вийде Україна з олігархічного задзеркалля

Складається враження, що всіх, хто приходить до влади, цікавить лише одне питання: як і на чому можна "зробити" гроші.

Тенденції та обставини вказують на вкрай негативні перспективи нашої країни в рамках сьогоднішнього олігархічного ладу. Руйнується економіка, втрачається її конкурентоспроможність в світі, знищуються інституції держави, відбувається депопуляція населення і посилюються злидні. І є багато підстав вважати, що це робиться не випадково.

Україна — на дні і не може відштовхнутися від нього, як ще недавно сподівалася частина вітчизняних економістів. Навпаки, у першому півріччі 2017-го продовжилося падіння обсягів виробництва у промисловості та сільському господарстві. Тобто зростає не власне національне виробництво, а ввезення товарів з-за кордону, яке зросло за півріччя майже на третину. Урядові статистики кажуть про зростання капітального будівництва, але сьогодні не купуються і стоять пусткою три з чотирьох побудованих у містах квартир. Натомість шалених обертів набирає інфляція: за 6 місяців споживчі ціни на овочі та фрукти стрибнули на 40%, оптові ціни на паливно-енергетичні матеріали — більш як на 60, тарифи на послуги з опалення житла — на 80%. Розвалено фінансову систему, відсотки за кредити зашкалюють і позичок просто нема. Банківська система розграбована і банкам ніхто не довіряє. Уряд не тільки дозволяє казнокрадам ховатися за кордоном, а й перекладає на пересічних громадян (через сплату податків) фінансові зобов'язання олігархів-клептоманів, як це має місце з низкою банків і ще десятками інших кредитних установ. І на цьому тлі прем'єр і міністри зухвало повідомляють про зростання ефемерного ВВП, зарплати (особливо у чиновників, правоохоронців, державних топ-менеджерів) та про збільшення доходів бюджету. Народ у злиденному стані, а у чиновників все в ажурі.

Даремно очікувати відштовхування від дна, коли владі це байдуже. Складається враження, що всіх, хто приходить до влади, цікавить, на жаль, лише одне питання: як і на чому можна "зробити" гроші. Поголовна епідемія клептоманії. Усі шукають способи обкрадання бюджету, навіть у Мінюсті діють, обходячи закони (самі собі встановили плату за державні виконавчі послуги і призначають премії у мільйони гривень від отриманих таким чином сум бюджетних доходів, що є прямим кримінальним правопорушенням), а Національне агентство із запобігання корупції виплачує своїм керівникам стотисячні премії із економії фонду зарплати цього агентства, цим самим привласнюючи відповідні суми державного бюджету, що також є порушенням закону. Олігархи, які формують органи влади і проштовхують кадри на посади, тільки таких спритних ділків і шукають. І ще, на вимогу олігархів, кандидати на високі посади повинні мати, вибачте за грубість, язик без кісток, а також повинні грати роль патріотів, що потрібно для переконливості їхньої брехні з телеекранів.

Саме становленням олігархічного ладу ми маємо завдячувати розростанню корупції у владі: виник клас, який загарбує незаконні прибутки, а тому має фонди для виплати чиновникам хабарів. Корупція — невід'ємна функція олігархономіки, а тому шлях її здолання пролягає через поле битви з олігархатом: тільки знешкодивши його, знищимо корупційні метастази.

Олігархономіку ми успадкували від епохи Кучми—Ющенка—Януковича, проте у сьогоднішньому політичному циклі домінуючий олігархічний устрій видозмінюється. Його найголовнішою особливістю стала концентрація влади не у всього олігархічного класу або тієї його частини, яка співпрацює з владою, а практично у одного олігарха. Ми отримали:

а) поєднання в одній особі головного бюрократа, верховного головнокомандувача під час війни, олігарха, латифундиста. Таке враження, що він намагається експлуатувати і наживатися на всьому, що тільки є у національному господарстві. Може, хтось захоче оскаржити таке твердження: наприклад, вказуючи на те, що Порошенко — не найбагатший із українських фінансових магнатів, що голова бюрократично-корупційної системи може бути незаплямованим, а на селі продукція росте сама собою. Але сила окремого олігарха оцінюється не сумою його власних активів, а силою приватного впливу на владу. І кращої позиції для цього, аніж президент країни, нема. Окрім того, відомо, що правові докази порушень у верховній владі неможливі, поки персоналії на посадах не зміняться.

Що особливо прикро, у воєнний час перша особа держави використовує своє верховне становище у бізнесі на війні, а в нашій державі ніхто з урядових органів не має права контролювати і перевіряти доходи від продажу військових і матеріально-технічних засобів для оборонних потреб. Поки відомо лише, що найкращі українські танки (БМ "Оплот") поставляють не на фронт, де працюють машини 60-х років минулого століття, а за кордон, бо отримання доларів для фінансово-олігархічного керівництва важливіше, аніж збереження життя наших воїнів;

б) спираючись на широку фінансову базу, президент, як мені здається, намагається побудувати систему владного абсолютизму з авторитарним управлінням державою, контролем за всіма гілками влади, усуненням із державної політики будь-яких здравих, але непотрібних йому як олігарху рішень. Це потрібно для тривалого, бажано довічного, президентства, що гарантує йому правову недоторканність. Інший традиційний варіант ухилення вищих чиновників від відповідальності — еміграція і переховування в іншій країні — є більш ризикованим, проте також можливим. До того ж продовження царювання в Україні дає можливості щоденного непомірного збагачення, а ідеал самозбагачення у нашого гаранта є також абсолютним. Як стає відомо (за свідченнями, наприклад, депутата-олігарха Онищенка), він буквально вимагає від інших багатіїв частки прибутків їхнього бізнесу. Тобто відбувається процес як монополізації і авторизації влади, так і монополізації першою особою держави прибутків економіки. Не випадково його дії відзначаються особливою нахабністю, корисливістю і нанесенням величезних втрат і країні, і кожному нашому громадянину.

Як бачимо, сьогоднішня стадія олігархономіки суттєво різниться від попередніх — за президентства Ющенка і Януковича, — коли владна політична група мала своїх олігархів і усувала від урядових преференцій та розподілу національних багатств бізнес-партнерів опозиційної політичної сили. Тому раніше існувало протистояння між олігархічними кланами при владі та їхніми фінансовими суперниками "в опозиції". Саме така боротьба за державне корито живила, як я бачу, матеріальними коштами Майдани 2004 і 2013-2014 років (зараз стало відомо про роль "опозиційних" олігархів у підготовці двох революцій).

Сьогодні ж головнокомандувач і олігарх не залишає можливостей ані опозиційним, ані наближеним до влади фінансовим верховодам. Так, він "віджав" бізнес чи гроші не тільки у регіоналів Ахметова, Фірташа, Григоришина, а й у продемократичних Жеваго, Мартиненка, Онищенка та інших. (Виняток становить група підконтрольних президенту бізнесменів, які сидять у фракції БПП чи в уряді і претендують на вакансії олігархів, але фактично їхня роль — лише виконавців у загальнонаціональному холдингу верховного ділка). Він завдає ударів усім — і своїм, і чужим (хоча ПОП, як відомо, добре почувався за будь-якої владно-олігархічної групи — і соціал-демократичної (о), і нашоукраїнської, і регіональної, але вдячністю він не вирізняється).

Для нього, дійсно, нема недоторканих, але зазіхаючи на майно й фінанси інших олігархів, він не має на меті знищити цей паразитуючий клас (як намагаються запевнити нас адепти чинної влади) і перетворити чужі олігархічні володіння на підприємницькі, конкуруючі на ринку бізнесові структури. Гарант націлений на вилучення багатств у попередніх власників і обернення їх на свою користь, тобто він націлений на укріплення свого особистого фінансового панування. При цьому, як можна побачити, він також не має намірів володіти й управляти новими виробничими об'єктами. Його цікавить лише грошове збагачення, а тому більшість захоплених активів виставляється на продаж з непередбачуваними наслідками щодо їхньої подальшої долі. Особливо страждає банківський сектор разом зі своїми господарськими кредиторами і боржниками, бо свавілля Нацбанку у цьому секторі не має меж. Найяскравішим прикладом є той же Приватбанк, який "націоналізований", як тепер відомо, за рахунок держбюджету, а метою є його перепродаж із непрозорим поділом баришів.

Президент-олігарх в ідеалі бачить країну власною імперією, а економіку — власною корпорацією, що робить нашу державну конструкцію схожою на планову централізовану систему з її злиднями і безправ'ям, в якій Україна перебувала більш як 70 років. Такі плани — це глибокий патологічний маразм, особливо з урахуванням міжнародних розкла́дів, а також того, що подібні дії прискорюють загнивання економіки. Але їхній ініціатор не може зупинитися. Він руйнує олігархічний лад, не усвідомлюючи цього.

Що характерно, ця поведінка сьогоднішнього українського керманича не унікальна. Будь-який олігарх як соціальний тип на вищій державній посаді діяв би точнісінько так само.

Ще треба додати: для продовження свого панування чинний президент готовий догоджати усім, хто вирішує долю України — і Путіну, і Трампу. Якщо на вимогу першого треба віддати частину країни Росії та її кримінальним авторитетам у Криму та на Донбасі — нема проблем. Головне — зберегти свої олігархічні володіння і президентський трон. Якщо Путін вимагатиме арешту Саакашвілі, то це буде зроблено. Якщо накаже не чіпати Ахметова, то Порошенко без слів візьме "під козирок".

Зараз складається картина, що кремлівський фюрер захищатиме бандитські режими у Криму і на Донбасі до останнього, не допускаючи реального повернення контролю Києва над цими регіонами. Фактично Ахметов доможеться своєї мети: вивести південно-східну вотчину з-під українського підпорядкування і надати їй окремий статус. Що тут скажеш: глибоке співчуття нашим людям, які будуть мешкати на цих територіях…

Можемо спрогнозувати, що у кінцевому підсумку царювання Петра Порошенка наш народ отримає і розвалену авторитарно-олігархічним управлінням державу, і скорочення людської чисельності, і втрату наших споконвічних земель.

Ось деякі висновки, які випливають з особливої олігархічної політики чинного президента:

1) відбувається широка декапіталізація або повна ліквідація економічних об'єктів, які вилучають у попередніх власників (і не тільки у олігархів) для корупційного перепродажу, що руйнує потенціал господарських систем і всієї економіки; з цих причин кризовий стан останньої ще далі поглиблюватиметься і спричинятиме подальші глибокі соціальні руйнування;

2) перебування олігарха на вищій державній посаді, з якої він керує усією правоохоронною, безпековою, оборонною, фінансово-контролюючою і фінансово-регулюючою системами, створює непереборні перешкоди на шляху викорінення всеосяжної корупції в органах влади й узагалі блокує будь-які антикорупційні ініціативи; боротьба з корупцією підміняється переслідуванням непокірних політиків, бізнесменів і журналістів; не можуть дати необхідного ефекту й інфільтровані країнами Заходу спеціальні антикорупційні органи, бо за суцільної клептоманії у самих правоохоронних органах їхніх потуг явно замало;

3) йде перерозподіл фінансових ресурсів олігархічних кланів на користь групи президента (при загальному ослабленні стану олігархічних холдингів), який сподівається під час виборчої компанії забити добутими грошима усі телеканали, виборчі округи та дільниці, і водночас гарант має намір усунути з політичного поля інших фінансових гравців, аби запобігти значному фінансуванню його конкурентів і не допустити приходу на престол інших персонажів;

4) посилення авторитаризму президента з метою царювання назавжди ставить його в один ряд з авторитарними довічними диктаторами азіатського типу — Путіним, Лукашенком, Алієвим, Назарбаєвим, Карімовим, Ніязовим та іншими; він почав використовувати ті ж методи придушення громадянських прав і свобод, які застосовують його авторитарні колеги: закриття альтернативних телеканалів, привласнення мас-медіа, відкриття кримінальних справ на політичних конкурентів та їхня екстрадиція (чи заборона в'їзду), неформальне підпорядкування собі судових установ із метою розправ над опонентами, заборона мітингів, арешт мітингувальників і громадянських активістів, нелегальне залучення штурмових загонів (тітушок) для силового придушення мітингів і зборів, усунення від виборів опозиційних партій тощо; це відкидає Україну у темряву тоталітарного ладу, який українці терпіти не будуть;

5) внутрішньо- і міжкланова боротьба у середовищі олігархату, де перша особа намагається збагатитися за чужий рахунок, в умовах загальної деградації олігархономіки як об'єктивного і невідворотного явища призводить до послаблення цієї кримінальної управлінської системи; відносно сильним залишається лише її голова, який, як я бачу, стане практично "останнім із могікан" — ми поборемо олігархат, який до того ж поїдає сам себе; на жаль, поки що ахметови не розуміють чи не хочуть розуміти, що всі їхні фокуси (як ціни "Роттердам+" та інші) приводять лише до розвалу і декапіталізації їхнього бізнесу, а за ним — і до розвалу усієї економіки. Їхні бізнес-імперії — впадуть. Головне, щоб під уламками не були поховані наш народ і держава;

6) проте є вірогідність продовження царювання чинного гаранта на другий строк, що буде катастрофою для країни і народу, хоча така вірогідність дуже низька; радше Порошенко і Ко не втримають ситуацію — або вони будуть скинуті достроково (проте наші західні партнери не в захваті від такого варіанту), або повністю програють наступні вибори; на жаль, за 2 роки, що залишилися до виборів, знищення нації буде величезним: війна на сході, посилення безробіття, прискорення еміграції, ліквідація медичної допомоги для більшості громадян, зменшення пенсій та соціальної допомоги вразливим групам людей та інші наслідки олігархономіки зроблять свою згубну справу;

7) очевидно, не відбудеться повернення до олігархічної республіки, коли боротьба за владу обмежується конкуренцією між партійно-олігархічними кланами; час олігархів закінчився: з одного боку, триватиме загнивання української економіки та держави, а катастрофа, про яку згадувалося на початку статті, буде неминучою; з іншого боку, люди зрозуміли, що за Порошенка й інших фінансових магнатів голосувати не можна.

Ще один урок: не можна обирати президентом не тільки олігарха, а й ставленика-маріонетку олігархів, якими були Ющенко і Янукович.

Ми не маємо права просто це констатувати і чекати занепаду паразитичного ладу. Боротися з олігархономікою та її апендицитом — корупцією — треба постійно й тотально, аби усунути їх. Про це трохи далі. А до того подивимось, як діє ця злоякісна пухлина.

Далі буде.

ПО МАТЕРИАЛАМ:
Загрузка...