Напалм проти "чорної діри". Що допоможе економити державні кошти на Донбасі

Не треба кивати на війну, доки у нас безкарно крадуть на всіх рівнях.

"В реалі зараз Донецька і Луганська області — це "чорна діра", куди поставляється продукція, яка потім без митних платежів, без збору податків їде напряму́ в Росію", — зазначив нещодавно народний депутат Сергій Висоцький. Нічого нового цим не сказавши, поставив далі риторичне запитання: "Чи ми хочемо мати цю "чорну діру" на тілі України, яка буде висмоктувати з України податки, ПДВ, товари?" Відповідь теж відома — звісно, що ні. Даючи рецепт, як це припинити, пан Висоцький каже: "Я вважаю, що поки ми цю чорну діру не пропалимо вогнем, Україна буде втрачати свої державні кошти". Така порада теж не нова, але чи не вперше в контексті війни на Донбасі спливло питання економії держбюджету. Чи логічні ці висновки? Давайте спробуємо визначитись.

Війна — завжди навантаження на державну скарбницю. Російська агресія в Україні виявила й запустила альтернативне джерело фінансування й забезпечення війська: пожертви громадян, які освоюють волонтери. Хоч би якою була активність небайдужих, все одно їхня допомога на виході в рази менша, аніж витрати держави. В минулому жарти на тему: "Україна матиме ядерну зброю, треба лиш сказати волонтерам, де вона є". Тепер, на третьому році війни, зрозуміло — ініціативні громадяни можуть знайти й закупити продукти, форму, берці, грілки, термобілизну і тепловізори, проте не в силах забезпечити армію танками.

Донецк, разрушения, церковь
Постраждала при обстрілах церква у Донецку Reuters

В окремих випадках вдається забрати гроші й придбати один автомобіль, як це зробив письменник Сергій Жадан . Він же, до речі, витратив президентську премію на холодильник та іншу побутову техніку для дітей у зоні АТО. Артист Сергій Притула зібрав гроші на снайперський комплекс. Можна навести ще кілька прикладів успішного волонтерства, проте це — все одно крапля в морі. Бо війську потрібно багато снайперських комплексів, такі поставки не можуть бути лише адресними. Адже воюють держави, а не приватні військові компанії, хоч як би неоковирно це прозвучало.

Тому висновки депутата Сергія Висоцького в цілому правдиві й очевидні. Поки Україна воює з Росією, на це витрачаються кошти, які в мирний час можна й треба спрямувати на щось інше, красивіше й корисніше. Проте логіка починає накульгувати на обидві ноги, коли збереження державних коштів ставиться в пряму залежність від припинення війни шляхом випалення окупованих територій. Говорячи фігурально, йдеться про напалм: вогонь знищить у ОРДЛО все живе й усіх живих, хто не встиг заховатися чи втекти в Росію або Україну. А вже потім на випаленій землі почнеться розбудова регіону з нуля.

Хоча, звісно, про таку крайність не йдеться. Пан Висоцький насправді каже про збройний шлях звільнення Донбасу і, відповідно, припинення війни як безальтернативний. Подібну думку поділяє досить велика кількість людей, але не менше й прибічників мирного, поступового, політичного врегулювання. Третього не дано. Або українська армія наступає, а російська, включно з колаборантами-найманцями біжить у паніці за лінію державного кордону, або Путін дає такий наказ під тиском Заходу, і Україна отримує своє назад без бою і додаткових величезних втрат. Вони неодмінно будуть, якщо наші почнуть наступ. Причому найбільше, як водиться під час будь-якої війни, дістанеться мирному населенню, передусім старим та дітям. Хай пенсіонерка з Горлівки чи пенсіонер із Ровеньків клянуть Україну з ранку до ночі й щиро чекають російського громадянства й, відповідно, більших пенсій — це не привід намотувати їх на танкову гусінь.

Але давайте уявимо: силовий варіант нарешті введений в дію, міста і села Донбасу зачищені від ворога й звільнені, над згарищем гордо майорить український державний прапор. Чи виправдаються сподівання пана Висоцького та його однодумців на те, що "чорна діра" перестане висмоктувати з бюджету України останні соки? Так, виправдаються — лише в тому разі, якщо випалену землю такою й залишать на сто найближчих років. Там буде втілюватися й розвиватися описаний десятками фантастів постапокаліптичний сценарій. Ті, хто вцілів, залишаться сам на сам із проблемами подальшого виживання. Аби проілюструвати, як це виглядатиме, варто прочитати хоча б роман американця Кормака Маккарті "Дорога".

Проте ймовірність такого розвитку подій дуже мала. Навпаки, про реінтеграцію Донбасу після звільнення говорять весь час, поки триває війна, й на багатьох рівнях, включаючи міжнародний. Отже, доведеться витрачати з тієї ж державної скарбниці ті самі, як не більші, кошти. Тільки не на війну, а вже на мир. Хіба це не буде втратою державних коштів? Звісно, скажете ви, на розбудову витрачати перспективніше, адже в цьому — лише позитив і прогрес. Проте легендарну корупцію в Україні ще ніхто не скасував. І мільярди, які будуть виділені для відбудови випаленого напалмом Донбасу як українським бюджетом, так і міжнародними донорами, котрі вже обіцяють, обов'язково розкрадуть.

Ось цей прогноз цілком реалістичний. Бо зараз уже ні для кого не секрет, що на війні наживаються всі, в кого є така можливість. А після перемоги ці ж самі люди почнуть наживатися вже на мирі. Щойно почнеться реінтеграція, вчорашнє ОРДЛО перетвориться на ще більшу "чорну діру", аніж є зараз. Звісно, зловживання виявлятимуть, як виявляють і зараз, щодня оприлюднюючи факти, котрі, будемо чесні, вже мало, кого вражають. Але повернути розкрадені кошти хоч як буде неможливо. Тому хоч очищення Донбасу вогнем, хоч установлення миру через політичні домовленості проблему, озвучену Сергієм Висоцьким, не вирішать. Бо державні кошти Україна втрачала і до війни. Так що не треба кивати на війну, поки у нас безкарно крадуть на всіх рівнях.

ПО МАТЕРИАЛАМ:
Загрузка...