Підвищення вартості проїзду в метро та муніципальному транспорті, котре гряде в Києві з 1 лютого, потроху стає ледь не найважливішою новиною після зведень з Донбасу. Факт, що поїздка в метро скочить із 2 до 4 гривень, подається і, головне, сприймається так, ніби йдеться про трагедію, співрозмірну з людськими втратами.
Тут не обов'язково всує згадувати Майдан та війну. Громадян привчили: будь-яке підвищення цін на товари та послуги – соціальна катастрофа. Отже, треба прогнозувати соціальний вибух. Бунтівна хвиля якого накриє безвідповідальну владу і в короткостроковій перспективі знесе її силою праведного народного гніву.
Нас уже, свідомо чи підсвідомо, готують до того, що з початку лютого спершу кияни, а потім – усі інші почнуть соціальні протести. Подібні акції переведуть традиційну для українців недовіру до будь-якої чинної влади із пасивної в активну фазу. Конспірологи вже вбачають у соціальних бунтах російський слід, роботу ФСБ та руку Кремля. Розхитування ситуації зсередини призведе до реалізації улюбленого проекту соціальних мереж під загальною назвою "Третій Майдан". Долучаться бойові комбати, наведуть порядок, усунуть безвідповідальну владу і нарешті прийдуть адекватні, патріотично налаштовані політики. А не балакуни, перевертні, боягузи та ставленики олігархату.
Втілення подібного сценарію як наслідку соціальних повстань не слід відкидати повністю. Проте в ньому нема й не може бути головного – того, заради чого вся каша може заваритися. Тут для прикладу цілком годиться Майдан. Він почався з відмови попередньої влади від європейської інтеграції. Пройшовши біль, кров та виплакавши сльози, нова українська влада довела бодай цей початок до логічного завершення. Угоду про Асоціацію з ЄС підписано, курс на Захід закріпився міцно.
Але коли громадяни починають соціальні протести, треба чітко запитати себе, якої кінцевої мети слід домагатися. Скажімо, київські транспортники мали перед Новим роком борги по зарплатні. Вони почали протестувати. І їхні вимоги частково були виконані. Бо, по-перше, вони справедливі – гроші за роботу слід платити вчасно. По-друге, їх реально задовольнити, адже завжди в загашнику є певні фінансові резерви.
Якщо ж громада збирається під стінами Верховної Ради і перекриває рух транспорту, вимагаючи зменшення цін на проїзд чи щось інше, скажімо, повернення курсу долара до 8 гривень, такі дії сміливо можна вважати неадекватними.
Це все одно, як улітку довго не розходилися залишки Майдану, перетворивши плацдарм Революції Гідності на смердюче звалище й алкогольний анклав. Коли мешканців питали, коли ви розійдетеся, у відповідь дуже часто чулося: "Стоїмо доти, доки Крим не повернеться в Україну! І будемо тиснути на владу!" Після таких заяв зазвичай чулися скарги: вже не годують, грошей майже не збирають, всі про них забули тощо.
Українцям пора нарешті раз і назавжди зрозуміти одну просту річ: Крим повернуть до складу України раніше чи пізніше, так само скінчиться нашою перемогою війна на Донбасі, навіть владу можна поміняти на …надцятому Майдані – але проїзд у метро вже ніколи не буде 2 гривні.
Так само, як долар по 8 гривень, безкоштовні квартири, безкоштовна медицина, однаково погана для всіх, дешеві комуналка, газ, електрика. Підвищення цін на все – явище закономірне й природне. Воно практикується в усьому світі, і милий серцю "ватників" Радянський Союз з його легендарною стабільністю зовсім не виняток.
Згадуючи, як після війни товариш Сталін знизив ціни, пенсіонери та їхні діти, котрі живуть з батьківських спогадів, насправді, висловлюючись актуально, "читають заголовки". Тобто, бачать вершки, часто – хибні й маніпулятивні. Не розуміючи глибинної суті. Насправді перше сталінське зниження цін зразка 1947 року було грошовою реформою. За особистим розпорядженням Сталіна гроші міняли 10:1, а часу на процес виділили рівно тиждень. Ті, хто не встиг, втрачали безповоротно. На що той таки Сталін казав: "Держава витрачається, але частину збитків повинно нести й населення". Ніхто не заперечував. Таким чином, те, що коштувало 10 карбованців, почало коштувати 1 карбованець новими грішми – ось і все зниження. А сукупно ціни на все навіть зросли. Що пояснювалося дефіцитом товарів як таких, передусім – продуктів харчування.
Загалом економічна й соціальна стабільність – це не довічне встановлення й замороження цін на все, включно з курсом основних вільно конвертованих валют. У тій же Америці, де були високі соціальні стандарти в кризових 1930-х роках, якщо вірити письменнику Джону Стейнбеку, родина з п'яти осіб мала змогу заробити 1 долар 25 центів і ситно, з м'ясом, повечеряти після трудового дня. Голові сімейства ще лишалося кілька центів на пиво. Тепер за долар у США не проїдеш ані в метро, ані в муніципальному транспорті. Менш як за 100 років у благополучній країні все подорожчало на кілька порядків, але жодного разу громадяни не вимагали від президента чи Конгресу зниження цін.
Українці повинні зрозуміти природу соціальних протестів. Ніхто не каже, що треба мовчати. Але перш ніж збиратися на протестну акцію, слід погодитися: зниження цін не буде, й заради цього не варто город городити. Вимагати слід підвищення якості товарів та послуг, за які ми починаємо платити щонайменше вдвічі більше.
Тому після зростання проїзду в тролейбусі треба пікетувати не Верховну Раду, а транспортників – за наші гроші треба мати нормальний транспорт із нормальним, чітко визначеним графіком руху. Аби люди не висіли на поручнях, як раніше, в часи стабільного СРСР. Якщо зросла ціна комуналки – повстань не проти Президента, а проти власного жеку: чому будинки в поганому стані, в квартирах погано гріють батареї, вимикають воду, коли захочуть тощо.
Лише у таких випадках – коли вимагаєш не зниження цін, а підвищення стандартів, - протести будуть виправданими та ефективними. Все інше або дурість, або – провокація, або – два в одному.
Андрій Кокотюха
Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред
Читать Главред в Telegram
Читать Главред в Viber
