Вахтанг Кипиани

Журналист, публицист, историк, главный редактор интернет-издания "Історична правда" и ведущий одноименной программы на телеканале ZIK
25 мая 12:00

  

Читать ответы
  • Вахтанг, ви кажете "українсько-польські стосунки в ХХ столітті були дуже напруженими, а потім розумні люди з обох боків знайшли можливість для діалогу, але зараз цей діалог фактично припинений"... а чи не припинений цей діалог, тому що в нього влізла "третя сторона" з-за поребрику? може, українці та поляки самі розібралися б у свої стосунках, якби хтось не під"юджував, не ятрив старі рани, не згадував 300-річне панування Варшави на Києвом чи Волинську різню (ну як же без неї жити російським ЗМІ)...
    Російський чинник у цій темі існує, але він другорядний. Ясна річ, Росія намагається використати ситуацію або погіршити її, виходячи з власних потреб. Однак нинішній гірший стан українсько-польських стосунків пов’язаний із внутрішньою польською ситуацією. Партія Качинського намагається максимально розширити свою електоральну базу за рахунок так званих "кресов’яків", предки яких жили на території, яка зараз є Україною, Білорусією та Литвою. Тому не Бандера, умовно кажучи, винуватий у погіршенні двосторонніх стосунків, а бажання польських політиків побудувати режим на кшталт орбанівського в Угорщині чи навіть путінського. Ми про це менше чуємо, але нинішня польська влада робить абсолютно неприпустимі заяви і щодо німців, і щодо євреїв, які "не глорифікують УПА". Тобто проблема не в тому, що робимо ми, а в тому, що хочуть побачити Качинський і його партія.
  • Как Вы считаете, актуально ли стране определиться со своей историей? Если актуально, то почему власть этого не делает? История на сегодня остается инструментом политики и реваншизма, в следствии чего получаем войну. Неужели так сложно создать комиссию из объективных ученых-историков с участием международных объективных экспертов, которые апеллируют к фактам, и уже на основе исторических фактов выпустить книги и учебники по истории? Недавно смотрел выступление Вадима Рабиновича, который заявлял, что Владимир Вятрович искажает нашу историю. Когда уже страна "окрасит себя в те цвета, в которые себя окрасит (цитата политика)"?
    Однієї історії у нас не буде, бо ми не тоталітарна держава. Є розмаїття поглядів на те, що було, і ще більше інтерпретацій. Історія була і завжди буде інструментом політики. Але водночас існує академічна, справжня історія, яка політиці не підвладна, і є державна політика в царині історії. І думаю, що ваше питання якраз про неї. Тут я не є, слава Богу, однодумцем Вадима Рабіновича і вважаю, що Український інститут національної пам’яті є одним із найбільш ефективних органів влади, який в рамках закону виконує свою функцію і зовсім не заважає історикам писати свої історії.
  • Яка "кішка" зараз пробігла між українцями та поляками, чому настільки почастішали суперечки на історичному грунті? Чи це виключно результат спекуляцій на болючих історичних питаннях політиків?
    Це дуже хороше питання, на яке можна все життя відповідати і не відповісти. Українсько-польські стосунки в ХХ столітті були дуже напруженими, а потім розумні люди з обох боків знайшли можливість для діалогу. Проте зараз цей діалог фактично припинений. Нам потрібно вести діалог, а не сперечатися. Тому що правда буде у кожного своя, і важко буде прийти до спільного знаменника тим, хто мріє про польський Львів чи польське Вільно, і тим, хто впевнений, що на цих землях має бути Українська та Литовська держави. Одним словом, історія вчить, але не має заважати.
  • Дивлячись на те, як окупаційна російська влада в Криму чинить із кримськими татарами, виникає запитання: а чи не повториться знову історія? Що чекає на кримськотатарський народ на півострові далі, на ваш погляд?
    Я б не хотів навіть думати про те, що міг би повернутися 1944 рік. Трагедія депортації і незчислені жертви — це ніби пігулки проти тоталітаризму. Втім Путін ці «пігулки» ніколи не приймав. Тож ми бачимо системні репресії проти кримських татар у Криму. У них відібрали форму самоорганізації національного життя — Меджліс, роблять все, щоб відірвати їх від віри, зменшують можливості для розвитку кримськотатарської мови. І кримців, і українців, і росіян у Криму чекає одне — деокупація. Але коли це станеться, я, на жаль, не знаю.
  • Чи не могли б ви пояснити значення того, що сенат штату Вашингтон визнав Голодомор геноцидом? Які наслідки це матиме? Чим це важливо для нас? Адже, наскільки я розумію, поки що йдеться тільки про один штат...
    Це дуже важливо, і я по-людськи вдячний американським політикам цього штату, які не маючи жодного профіту з цього рішення, його ухвалили. Це жест підтримки, не більше. І це не перша і, думаю, не остання подібна підтримка з боку американців та людей із інших країн. Такі рішення приймалися і в Південній Америці, і в країнах Європи і навіть у країнах колишнього Радянського Союзу. Це — справжня солідарність, коли трагедія геноциду викликає співчуття. Після цього рішення дехто з американців погуглить, що таке Ukrainian famine, і дізнається про мільйони жертв. Хоча б за це сенаторам можна подякувати.
  • Пане Вахтангу, у Вас дуже незвичайне захоплення - птахи та їх фотопортрети. З чого воно почалося? Не плануєте зробити фотовиставку своїх робіт? А ще - як вдається у місті знаходити таких доволі рідкісних птахів, а тим більше - "змусити" їх бути фотомоделями, не сполохати, а зробити якісне фото?:) Дякую.
    Птахами я цікавлюся 40 років. І до певного моменту планувалося, що орнітологія стане моєю професією. Але наступила Перебудова, почали відкриватися архіви, стала виходити незалежна преса, і я попросив птахів трошки почекати. У мене збереглися шкільні блокноти з переліками птахів, яких я бачив. Десь три роки тому я їх знайшов і подумав, що я їх "обнулю". І почав вже не просто спостерігати, але й фотографувати птахів, починаючи із найзвичайніших, які живуть довкола нас у Києві. І так, починаючи від горобців, їх у Києві, до речі, два види — хатні та польові, і до більш рідкісних, але присутніх у міському середовищі видів, фіксую. От вчора, приміром, пішов вранці на озеро Вирлиця, що на Позняках, і зняв вухасту сову, синицю ремеза і зозулю. В Україні живе понад 400 видів птахів — я зняв трошки більше сотні. Фотополювання вимагає концентрації, сили волі, бо іноді треба встати рано вранці, і твердої руки, бо часто птах сідає на гілку чи пролітає перед тобою, і в тебе є лише пару секунд, щоб його зняти. Але коли це вдається, це момент маленького щастя.
  • Здравствуйте, Вахтанг. Откуда у Вас увлечение птицами?
    Це захоплення родом із дитинства. І, виходить, що я знову в нього впав. :)))
  • Здравствуйте, Вахтанг! Как Вы полагаете, почему российские деятели культуры изъявляют желание получить "паспорт" "ДНР" или "ЛНР", почему так рвутся туда? Это их пиар или какая-то технология Кремля, чтобы придать веса "паспортам", выданным в "ЛДНР"?
    Людина, яка "рветься" отримати цю папірчину, — ідіот. Ці "паспорти" ніколи не матимуть жодної ваги. І це, дійсно, технологія окупантів. Треба менше на це звертати уваги.
  • Що ви думаєте про підписання прокуратурою Криму повідомлення про підозру Йосипу Сталіну і Лаврентію Берії. Це що, якесь нове слово в юриспруденції? Як можна оголосити підозру людей, яких нема серед живих? Який сенс було це робити? Дякую.
    Мені важко оцінити юридичну техніку цього кроку, але те, що депортація кримськотатарського народу, як і інші злочини комуністичного тоталітаризму, мали бути розслідувані — очевидно. Німеччина до сьогодні розслідує злочини нацистів, Польща і Литва — дії окупантів усіх кольорів. Якщо для того, щоб порушити справу, потрібно висунути підозру неживим тиранам, нехай. Головне — щоб держава визначилася у своєму ставленні до цього злочину, засудила його і здійснила певні кроки для меморіалізації пам’яті про нього.
  • Доброго дня, Вахтангу! Що ви думаєте про конфлікт на Громадському радіо, пов'язаний із цитатою з Жадана "Я люблю цю країну навіть без кокаїну" - у радіо вимагають вирізати цей вислів? Вас не насторожують такі речі в нашому суспільстві? Як лишатися патріотом з розумом, не перегинаючи палку? Дякую.
    Я нічого не чув про цей конфлікт. Але намагання декого змусити всіх ходити "в ногу" мені не подобається. Ми — різні, і це прекрасно.