Игорь Романенко

Зараз Росія потрапила під велику економічну залежність від Китаю. Крім того, Росія значно обмежена в потужних союзницьких силах, державах. І тому у найближчий час буде намагатися, не зважаючи ні на що, хоча б показувати видимість стратегічних союзних стосунків із Китаєм. Великі маси китайців уже працюють на території Зауралля та Сибіру. Розташування стратегічних китайських ядерних ракет поблизу кордонів Росії було (майже) не помічене керівництвом і дипломатами Росії. Це відображає продовження зниження потенціалу Росії як світового лідера.

Приклад Німеччини, яка тільки починає докладати відповідні ядерні зусилля, а також таких держав як Ізраїль, Пакистан, Індія, Північна Корея показує можливість для України шляху до повернення своїх ядерних потужностей. Питання в тому, як це робити Україні в сучасних умовах.

Введение военного положения в Украине позволило бы привести в юридическое соответствие действительное положение дел в зоне АТО. Однако одновременно это привело бы к фактическому приостановлению политической деятельности партий, работы парламента и проведения реформ. А граждане, живущие вдалеке от линии соприкосновения, почувствовали бы на себе введение комендантского часа, возможности подселения представителей силовых структур на их жилплощадь, изъятие в интересах ведения боевых действий личного транспорта и многое-многое другое, о чем популисты умалчивают.
Кроме того, за три года ведения боевых действий нынешний парламент (и даже предыдущий) законодательно реализовал в условиях особого положения мероприятия из плана о введении в действие военного положения, в которых была необходимость для ведения боевых действий, для соответствующих действий силовых структур государства. На мой взгляд, сейчас необходимость введения ВП может быть реализована при проведении сепаратистски-российскими войсками боевых действий на уровне Дебальцево и Иловайска, причем, в первую очередь, сначала в зоне АТО.

Однозначно — да. Более того, "Гиви", в то время еще живой, видел, каким образом и что произошло с "Моторолой", и после этого понимал, что он один из следующих, причем в ближайшее время. Потому он начал продавать свою недвижимость (гаражи, квартиры), отправлять родственников с территории Донбасса в Россию и принимать меры по усилению безопасности. Однако это его не спасло, и справедливое возмездие настигло его в его же кабинете.
В связи с этим вопросом хотелось бы отметить, что все террористы, которые действуют на территории Украины, в том числе на временно оккупированных территориях, особенно это касается лидеров боевиков, должны понести ответственность за свои действия, согласно украинскому законодательству. А для этого должны активно работать наши соответствующие органы, прежде всего, восстановленная Военная прокуратура (которая была уничтожена вместе с военными судами во времена Януковича). Также должны быть возрождены военные суды. Эти структуры (именно военные) должны работать, потому что в условиях фактической войны особенно остро встал вопрос юридического обеспечения всех аспектов ведения войны в нашем государстве.
К сожалению, также надо отметить повысившуюся активность соответствующих органов РФ в лице Следственного комитета, судя по последним событиям, например, в Авдеевке. Они позволяют себе возбуждать дела против руководства наших частей, действующих в этом районе.
С другой стороны, россияне прилагают усилия к подрыву стабильности действий наших военных руководителей, используя своих агентов в Украине, проводя соответствующую работу с различными слоями населения Украины, волонтерами и даже военнослужащими.
Пример: организация давления на суд, который ведет дело о сбитом ИЛ-76, по генералу Виктору Николаевичу Назарову. Прилагается максимум усилий, чтобы, используя давление во всем спектре, добиться фальсификации проведения экспертиз, необъективного освещения событий отдельными СМИ, давления определенной части общественности и убитых горем родственников, чтобы, не зависимо от объективных обстоятельств, однозначно осудить генерала.
И вопрос для меня здесь не столько в ситуации, что «генерал должен прикрывать генерала», а в том, чтобы в украинском возрождающемся государстве рождались новые объективные суды (в том числе военные прокуратура и суд), которые бы квалифицированно давали оценку действиям наших военнослужащих, представителей силовых структур, граждан государства, связанных с военной сферой, не зависимо от ранга и должности — от рядового до генерала, потому что в моем представлении и тот, и другой являются солдатами своей родины, своего народа. Только у рядового ответственность за выполнение боевой задачи на уровне одного человека и одной жизни, а у генерала — тысяч и десятков тысяч военнослужащих, а по совокупности и ответственность за безопасность и существование нашего государства в условиях войны.

Если учесть настроения российского общества, которое отражается в результатах соцопросов (даже с учетом их ангажированности), на текущий момент можно констатировать, что пропагандистски обработанное общество Российской Федерации в своем большинстве не готово к изменениям в руководстве государства в лице Путина и поддержке демократических структур своего государства. В связи с этим проведения досрочных выборов Путиным не планируется, следовательно, не стоит их ожидать в ближайшее время.

Відповіді на такі питання просто не можливі як з боку офіційних осіб, так і з мого боку, як експерта. Люди, які відслідковують ситуацію, обмірковують інформацію про це, повинні самі робити відповідні висновки.
Особисто я підтримую ізраїльський підхід у вирішенні питань щодо злочинців — як після Другої світової війни, так і на поточний час. Їх треба засуджувати судами своєї держави і приводити вирок до виконання, де б вони не перебували, і скільки б часу не минуло від моменту скоєння ними злочину.

Сенс полягає в тому, щоб на тактичному рівні хоча б тимчасово знижувати інтенсивність ведення бойових дій, а на стратегічному міжнародному рівні показувати світовому співтовариству, керівникам держав приклади порушення російсько-терористичними військами вимог Мінських угод.

Гарне питання, на мій погляд. Стан справ в Україні залежить від так званої «дружби» чи «не дружби» Трампа і Путіна та впливає на стан стабільності в усьому світі. І це потрібно показувати не тільки у нас в державі, а й доводити до відома керівників різних країн світу, в першу чергу, тих, хто нас підтримує. Тому потрібно докладати максимум зусиль задля формування і доведення відповідної об’єктивної інформації по Україні новообраному Трампу і можливим новим лідерам країн Європи.

Передусім, як би критично ми не ставилися до Мінських угод, які були прийняті у складний для України час, на мій погляд, вони себе ще не вичерпали. Тому треба або завершити їх виконання та отримати необхідні для України результати, або, якщо це буде неможливим, перейти до женевського, будапештського чи інших форматів. Це стосується політичної площини цього питання.
Що стосується військового вирішення, то потрібно констатувати, що ЗСУ та інші силові структури стали набагато сильнішими, вони можуть протистояти ворогу, і прикладом цього є результати ведення бойових дій на Світлодарській дузі, на Маріупольському напрямку та у промзоні Авдієвки. Однак це не говорить про те, що ми маємо воєнний потенціал, здатний перемогти ЗС РФ у повномасштабній війні. Поки ще розгортання такого сценарію буде означати для нас втрати десятків тисяч найкращих воїнів нашої держави через суттєву перевагу ЗС РФ у ракетному озброєнні, бронетехніці, авіації і, безумовно, ядерній зброї. Не зважаючи на це, ми повинні докладати максимум зусиль для того, щоб за будь-яких умов ми могли принести армії ворога неприпустимі для нього втрати, і щоб усвідомлення цього не дозволяло ворогу розпочати таку війну.

Мінські угоди не виконуються, тому що цілі Росії та України кардинально протилежні. І поки ще не пропонуються компроміси, які б дозволили зблизити позиції.
Що стосується інших держав світу, то воювати за інтереси України вони не збираються. Підтримка України у протидії державі-агресору не є адекватною, і вони відстоюють в Україні виключно свої інтереси — збереження спокою в цих країнах за будь-яких умов, не залежно від інтересів України.

Принципиально на текущий момент завершение войны зависит не столько от действий военачальников, сколько от политического руководства страны. Решение военным путем мы рассматривали ранее.

Для того, чтобы прояснить поднятые Вами вопросы, надо встречаться, их обсуждать и оценивать ситуацию: или мы реализовываем «Минск», или мы переходим к другим форматам.

На мій погляд, піднялася дуже цікава хвиля окремих громадян нашої держави, які, з одного боку, піклуються про історичні цінності Німеччини, пов’язані з подіями довкола Берлінської стіни, з іншого — забувають історичні події минулого століття в Україні, що робила німецька держава, збройні сили якої двічі окуповували нашу державу і принесли чимало трагічних втрат нашому народу.

Несмотря на разрушительные последствия действий сепаратистско-российских войск на территории Донбасса, это пока еще не "выжженная земля". И там находятся одурманенные российской пропагандой граждане Украины. А вернется или не вернется законная власть Украины на эту землю, зависит от усилий нашего народа, силовых структур государства и действий военно-политического руководства.

Для того, щоб тримати свій народ у спокої і страху, керівництво Росії завжди використовувало жупел агресивного натівського імперіалізму. І факт розташування по одному натівському батальйону у прибалтійських країнах та Польщі є черговою спробою реалізації такого підходу. Прибалтійські країни мають гарну історичну пам’ять щодо дій російського попередника в особі Радянського Союзу, який спільно з нацистською Німеччиною захоплював ці країни. І дії натівців є відповідною реакцією на агресивні дії росіян у Придністров’ї, Грузії та Україні. Прибалтійські держави не хочуть бути наступними. А Альянс їх у цьому підтримує.

З одного боку, як і декларує уряд, є необхідність в ізоляції цих районів як фактично окупованої частини нашої держави. З іншого боку, юридично і економічно ситуація виглядає інакше. Тому керівництву потрібно чітко визначитися і реалізувати такий підхід в інтересах України. Більше того, подібний прецедент у цій "гібридній війні" в нашій державі уже був — згадайте, аналогічні блокадні події навколо Криму.

На жаль, географічне розташування України підтверджує Ваш погляд відносно того, що наша держава є єдиним, що розділяє ці дві потуги — агресивну Росію та західний демократичний світ. Воєнні сили НАТО поки що у незначній кількості (по одному батальйону) розміщені на території Польщі, Латвії, Литви та Естонії, а також сформовані штаби (для прийому і керування натівськими силами нарощування) в інших натівських державах сходу — від Словаччини до Болгарії. Крім того, історичні події в нашій держави ще з часів Хмельницького нагадують нам про важку долю нашої держави і народу у зв’язку з граничним стратегічним положенням між Заходом і Сходом на території Європи. 

Сдерживают возможные существенные потери в авиации и фактический возможный переход к полномасштабной войне со всеми вытекающими отсюда последствиями для обеих стран. Такие действия обернутся 10-тысячными потерями для обеих сторон и потенциальной возможностью перерастания войны в европейскую, а, может быть, и мировую.

В ее составе — нет. Россия рассматривает Донбасс как инструмент влияния на Украину, чтобы добиться реализации своих европейских и геополитических амбиций.

Донецкое направление и промзона Авдеевки являются задачами тактического уровня. Такие боевые действия могли быть в других местах. Принципиально для России показать, во-первых, возможности по военному давлению на Украину, во-вторых, проверить возможности вседозволенности своих действий в продолжение действий в Сирии (Алеппо) и реализовать это в Европе (в Украине). То есть Путин продолжает реализовывать подход step by step — делает очередной проверочный шаг, осматривается, анализирует ситуацию и принимать новые решения по дальнейшим действиям.

Россия прессинговала, прессингует и будет прессинговать Украину, не зависимо от заявлений не только послов, но и руководителей других государств. Задача Украины — давать оценку действиям представителей дипломатического корпуса и руководства других держав и заставлять их действовать в интересах Украины. Посол Германии, очевидно, забыл, что в условиях существования двух германских государств в Европе руководство ФРГ высказывало регулярно протест против любых выборов в ГДР в связи с тем, что там находились оккупационные советские войска. А поэтому я думаю, что особенно дипломатам этого государства надо быть адекватными и последовательными.

Такая практика ведения войн, в том числе локальных и гибридных, исторически не является новой. Есть военный прагматичный подход, связанный с тем, что, лишая руководителей подразделений, отрядов, частей, подрывается эффективность управления, а, значит, и эффективность ведения боевых действий. Вопрос не столько в том, что уничтожаются в первую очередь «медийно раскрученные лидеры боевиков», а в том, что это одиозные государственные преступники Украины, которые своими подразделениями и лично уничтожали, расстреливали, пытали наших военнопленных, волонтеров, граждан нашего государства. И за это понесли заслуженное наказание.

Принципиально — не принципиально для ВС РФ (игра слов). Поскольку целью ведения боев и желаемого захвата промзоны Авдеевки было проучить подразделения ВСУ за их успешные действия на Светлодарской дуге, на Мариупольском направлении и в самой промзоне Авдеевки и в назидание на будущее — не допустить со стороны ВСУ аналогичных действий.
Что касается самой территории промзоны, то действия наших подразделений на этом участке позволяет перерезать дорогу для всестороннего обеспечения горловской группировки из Донецка. Что создает большую проблему для организации ведения действий боевикам и российским силам горловского гарнизона.