Константин Машовец

Доказывать стоит, это даст дополнительные аргументы Украине на международной арене. Таких доказательств – море, начиная от фото и видео материалов российской техники, и роликов допросов российских военнослужащих.

Потому что страна находится в особенном положении – мы вынуждены отражать внешнюю агрессию. Поэтому комплекс национальной безопасности и обороны страны, частью которого является ВПК, в этом напрямую задействован. Реформирование этой сферы приходится осуществлять находу, по ходу дела. Это не всегда положительно сказывается на содержании деятельности этого комплекса и результатах. Любая разбалансировка устоявшейся структуры вряд ли положительно сказывается. Но это вовсе не означает, что это не надо менять, потому что старая структура и система не только оказалась коррупционно поддатливой, но и весьма неэффктивной. Ее нужно менять. Прежде всего, насчет "пинков", в сторону упрощения этой структуры. Чем она проще, тем эффективнее. Деятельность ВПК зависит от целого ряда хорошо известных факторов. Количество бюрократов, "управляющих" ВПК страны, явно к таким факторам не относится. Главным критерием эффективности ВПК должна стать степень удовлетворения реальных запросов отечественной армии, а не количество загнанного на международном рынке вооружения по демпинговым ценам слегка отреставрированного советского вооружения. Пора понять, что торговля вооружением – это, конечно, здорово, как и валютная выручка в казну государства за это вооружение. Но потребности и реальные нужды собственной армии должны быть приоритетом.

Да, тут важно не перегибать палку. Общество сейчас весьма заинтересовано в информации из зоны АТО, это является главным информационным мейнстримом на протяжении длительного времени. Естественно, баланс между военной необходимостью, целесообразностью выдачи информации непосредственно из зоны АТО и правом украинских журналистов освещать события должен быть соблюден. Вопросы, связанные с соблюдением военной тайны, должны быть приоритетными при подготовке и распространении информации из зоны ведения боевых действий. Однако это не должно быть препятствием для полноценной деятельности СМИ по освещению конфликта. Выход я вижу в нескольких организационных и профессиональных шагах, которые должны быть предприняты соответствующими государственными структурами. Первое, самое главное – введение внятной, четкой и простой системы аккредитации представителей СМИ в зоне конфликта. Шарахание журналистов по зоне ведения боевых действий на свой страх и риск из-за желания снять все, что хочется, обычно так и заканчивается – как не хочется. Представителям украинским СМИ госструктуры должны объяснить правила поведения журналиста в зоне боевых действий, что и кто составляет военную и государственную тайну, то есть что стоит снимать, писать и показывать, а что – не  стоит, чтобы не навредить. Эти сведения должны быть доведены до сведения журналистов, занимающихся тематикой АТО, которые там бывают и пишут об этом. По крайней мере, элементарные знания из области военных знаний также должны стать предметами изучения представителями СМИ. Хаос и безсистемность в этих вопросах ни коим чином считать положительным качеством вроде свободы слова нельзя.

Информация о потерях в значительной мере превратилась в инструмент ведения информационной войны. Причем это характерно для обеих сторон конфликта. Насколько я понимаю, на данном этапе информацию о реальных потерях обеих сторон по молчаливому согласию "вынесли за скобки", хотя это касается в первую очередь официальных информационных структур. Разного рода информация о предпологаемых, якобы доказанных сведениях о потерях противника или своих в той или иной мере фигурирует в информационном пространстве, прежде всего, как фактор влияния на общественное мнение. Поэтому к информации о нынешних потерях, которая в большинстве случаев носит утрированный, фейковый характер, надо относиться весьма настороженно. Другими словами, обнародование информации о собственных потерях может дать в руки врагу весьма эффективный инструмент влияния на общественное мнение нашей страны. Хотя особого секрета никто из информации о потерях не делает. Соответствующие цифры журналисты при желании могут получить в официальных структурах.

Той факт, навесні-влітку відбудеться активізація бойових дій, ні у кого не викликає сумнівыв. На рахунок повномасштабного вторгнення – вважаю його малоймовірним з кількох причин, головна з яких – якби це було можливим, це б уже відбулося.
Щодо характеру активізації, то вважаю, що розмах і масштабність будуть відповідати розміру зони конфлікту. Навряд чи активні наступальні дії терористів та росіян будуть мати глибокий характер. Максимум на що вони можуть сподіватися – оперативні цілі та завдання. Переважно будуть вирішувати завдання тактичного характеру. Направі це може вилитися у спроби розширення окупованих територій за рахунок територій, які нині підконтрольні українській владі. Всі фантастичні проекти про походи на Крим, Запоріжжя чи Харків навряд чи матимуть під собою реальне підгрунтя. Якщо тільки влада України буде спроможна до весни втримати ситуацію в країні, як в соціально-політичному, так і в фінансово-економічному сенсі, стабільною. Якщо владі не вдасться це зробити, тоді ймовірність повномасштабної війни значно зросте.

1) Я бывал в зоне АТО несколько раз. И опять туда собираюсь. Потому определенным образом знаком с ситуацией в зоне АТО.
2) Мне лично не встречались "засланные казачки", но по информации, которая у меня есть, такие случаи бывали. Органы военной контрразведки весьма плотно этим занимаются. Имел возможность наблюдать их работу вблизи.

Я не поділяю "ура-патріотичних" сподівань значної частини нашої громади щодо фатальності для Росії падіння цін на нафту та падіння рубля. Для цього э багато причин, починаючи від того, что у Росії є певний певний запас фінансової міцності, закінчуючи особливим стилем керівництва і самосвідомістю населення цієї країни. Тому в даному контексті я б вів мову не про те, скільки протримається Росія, а скільки ми протримаємося по відношенню до Росії.

Станет, у Донбасса нет другого выхода. Чем быстрее население Донбасса это поймет, тем лучше для него самого. Потому что украинская власть, даже нынешняя – это далеко не сама Украина. Говоря "по-настоящему украинский", я подразумеваю отождествление населения Донбасса себя с полноценными гражданами Украины.

Да, делает. По крайней мере, пытается. Другое дело, что эти возможности определяются не только желанием самой власти, но уровнем ее компетентности и профессионализма. К сожалению, они не всегда адекватны ситуации и обстановке.

Не в форматах дело. Дело – в сути конфликта. Пока противоречия между противостоящими сторонами не будут устранены, или они не пойдут на компромисс, или, по крайней мере, не продемонстрируют такую готовность, конфликт будет продолжаться. Другое дело, множественные объективные факторы подталкивают обе стороны к скорейшему разрешению конфликта. С моей точки зрения, вероятность окончательного разрешения этого конфликта с течением времени возрастает. Потому как нарастает количество объективных предпосылок и причин, подталкивающих стороны к окончанию конфликта, меняется степень их приоритетности. Да, действительно, сегодня дипломатический, мирный метод - не основной. Пока что, по крайней мере, одна из сторон конфликта – РФ, предпочитает опираться на военную силу в разрешении конфликта. В свою очередь Украина, естественно, в таком случае отвечает адекватной методологии.

Справа не в самому донецькому аеропорту чи його обладнанні, а в оперативному значенні цієї позиції для можливих майбутніх активних дій, а також в плані можливого розмежування сторін. Він, зокрема, може стати своєрідною точкою відліку, з якої буде розраховуватися полоса безпеки, куди буде відведено важке озброєння. Якщо українські війська утримають аеропорт, то бойовикам доведеться, якщо вони підуть на мирні домовленості, відвести важке озброєння з половини міста Донецьк.

Заочний арешт у будь-кого викликає не надто приємні почуття та асоціації. Навіть якщо це арешт віртуальний і не несе реальних наслідків для людини. Саме усвідомлення того, що тебе вважають злочинцем у певній соціальній спільноті, не може не викликати негативних відчуттів.

Питання про введення або не введення воєнного стану в країні або на частині її території є виключно компетенцією вищого військово-політичного керівництва країни. Мені важко однозначно наполягати на введенні або на не введенні воєнного стану через те, що я не володію всім тим обсягом інформації, яка є у вищого військово-політичного керівництва країни. На перший погляд, введення воєнного стану за нинішніх обставин є цілком логічним і правильним кроком. Однак як це вплине на подальші перспективи не стільки розвитку, скільки існування держави, вам сьогодні ніхто точно не скаже. І це стосується не тільки військових питань, а, скоріше, соціально-політичних та фінансово-економічних. Іншими словами, вкрай необхідне сьогодні країні проведення реформ у багатьох сферах життя українського суспільства може бути суттєво ускладнене введенням воєнного стану. Але ж ми всі розуміємо, що від швидкості та обсягів проведення реформ, а не тільки від перемоги на полі бою, залежить подальший успіх України.

Ведення диверсійно-терористичної війни є одним із ефективних засобів та методів ведення збройного протиборства. І це було не тільки на сучасному етапі. Тому було б цілком логічно передбачити застосування нашим противником цих методів та засобів, особливо коли він не може вести повномасштабні бойові дії. Треба розуміти, що інтенсивність та динаміка диверсійно-терористичних атак не є константою. Вони можуть суттєво змінюватися. Це залежить, в тому числі, від ефективності роботи спеціальних служб України, попереджувальної та профілактичної роботи серед громадянського суспільства. Коли до цього явища не будуть байдужими широкі кола суспільства, у держави буде більше шансів запобігти цьому.

По многим показателям, все должно разрешиться действительно в 2015 году. Однако было бы самонадеянным полагаться исключительно на такой ход событий в условиях, когда существует множество предпосылок к затягиванию и замораживанию этого конфликта по многочисленным причинам. Мне бы тоже хотелось скоро завершения этого конфликта, но от объективных причин его дальнейшего существования и развития никуда не деться. Противоречия между сторонами конфликта существуют, и их разрешение, как основная предпосылка к завершению конфликта, на сегодняшний день весьма и весьма далеко.

Я не знаю, что Вы вкладываете в термин "масштабные бои", ибо для кого-то это общевойсковой бой, в котором принимают участие части и соединения в полном составе, а для другого – это действия на уровне ротной или батальонно-тактической группы. На мой взгляд, в данном случае масштабность можно определять размерами и протяженностью территорий, на которых ведутся боевые действия. Так вот с этой точки зрения, на мой взгляд, сегодня не существует особых предпосылок к расширению масштабов боев.

Уважаемый Андрей, не вдаваясь в глубину веков, особые исторические изыскания по поводу первородности славян, хочу заметить, что на суть и развитие ситуации на современном этапе в большей мере влияют совершенно другие факторы, нежели закрепление в Основном Законе страны одного из современных течений исторической науки. Свободы, права и обязанности человека, общественно-политическое и государственное устройство страны и ряд других общегосударственных действительно значимых сфер, которые отображаются в Конституции, вряд ли сравнятся по значимости и степени влияния на сегодняшнюю и будущую жизнь нашего общества с закреплением каких-то исторических изысканий и исследований, даже если они объективно установлены. Нам сегодня важнее решение целого ряда текущих вопросов страны или тех, которые возникнут в ближайшем будущем, нежели закрепление первородства государства восточных славян за собой.

Уважаемый Андрей, производство и накопление боеприпасов, особенно наиболее расходных калибров, есть одним из обязательных условий успешного ведения боевых действий. Вы не сможете противостоять противнику, если вам банально нечем стрелять. Что касается нынешней ситуации в Украине с боеприпасами, то, не раскрывая особо детали наличия или отсутствия производственных мощностей, способных производить для силовых ведомств страны достаточно боеприпасов, замечу, что в этом отношении Украине действительно следовало бы позаботиться о создании и запуске закрытого цикла такого рода производства. На сегодняшний день производство боеприпасов отдельных калибров, типов и видов уже возможно самостоятельно Украиной. Кроме того, Вы правы, советские запасы боеприпасов, наиболее расхожих калибров, типов и видов, накопленные в нашей стране, довольно значительные. Но проблема тут двоякая: в пригодности их использования и интенсивном расходовании в случае нарастания интенсивности ведения боевых действий. Поэтому я с Вами согласен, что эта проблема относится к одной из первоочередных в сфере военного строительства национальной безопасности и обороны страны.

Интерпретация той или иной информации СМИ не всегда носит объективный характер по многим причинам, начиная от их ангажированности, внутренней редакционной политики, их владельцев, заканчивая потребностями информационного противоборства в ходе вооруженного конфликта, в котором принимают участие данные СМИ. Естественно, наиболее природным, свойственным настоящей журналистике качеством есть стремление подавать взвешенную и объективную, а главное – правдивую информацию. Но в силу вышеназванных мною причин украинским журналистам не всегда это удается в полной мере. Хотя сравнивать в этом отношений наши отечественные СМИ с аналогичными так называемыми "СМИ" соседней страны, которая ведет против нас агрессию, практически невозможно. Украинские СМИ – это и есть средства массовой информации, а там это практически машина пропаганды, безо всяких норм и стандартов журналистики. По сути, тамошние СМИ в большинстве своем – это пропагандистский рупор власти.

На мой взгляд, роль и место г-на Ахметова персонально в событиях на Донбассе значительно преувеличены в общественном мнении. Тут дело не столько в самом г-не Ахметове, сколько в тех силах и организациях, которые стоят за его спиной. По сути, г-н Ахметов представляет собой некоего управляющего неким набором активов, интегрированных в украинскую экономику, финансовую и медийную сферы и другие важные для общества отрасли жизнедеятельности, а не является самостоятельной фигурой, способной решать проблемы войны и мира и государственной независимости или территориальной целостности нашей страны. Он – лишь исполнитель, хотя и достаточно высокого уровня. Творцы нынешней ситуации и принимающие решения по ней – это совершенно другие люди.

1. Проблема Чечні, про яку Ви кажете, на сьогоднішній день для Росії, скоріше за все, являє собою питання спроможності фінансувати цей регіон. Адже тамтешні еліти на чолі з Рамзаном Кадировим, які за рахунок цих субвенцій утримуються при владі, в разі припинення цих субвенцій навряд чи збережуть лояльність центральній російській владі. Тому на сьогоднішній день я б не розглядав "проблему Чечні", як якийсь ресурсний тягар на шиї Росії. Це, скоріше, питання фінансування. Іншими словами, для Росії Чечня представляє собою доволі простий механізм: є гроші – є лояльність, нема грошей – нема лояльності.
Що стосується Донбасу. Росія не збирається фінансувати, забезпечувати його у повному обсязі, як один із своїх регіонів. Сьогодні це вже очевидно. За задумкою нинішнього кремлівського режиму, Донбас повинен стати своєрідним важелем впливу на внутрішню українську ситуацію. Воювати можна досхочу, але лише тоді, коли у вас є на це гроші, або основний тягар витрат ви перекладаєте на плечі іншого. Саме так намагається діяти на Донбасі пан Путін.
2. Думаю, що військово-політичне керівництво Китаю у справі досягнення своїх геополітичних цілей на міжнародній арені не настільки обмежене у виборі форм та методів, як нинішня російська влада. Зовсім не обов’язково, щоб приєднання нових "ісконно кітайскіх" територій до складу КНР проходило саме за російським сценарієм, хоча цілком можливий і він.

Я, скоріше за все, вважав би цей так званий "мирний план" Путіна не програмою врегулювання конфлікту, а своєрідним технічним протоколом призупинення бойових дій, і саме у такій формі і в той момент, коли це вигідно і має сенс саме для РФ. Основними положеннями цього "мирного плану" є встановлення "режиму тиші", відведення важкого озброєння, створення так званих "гуманітарних коридорів" і застосування ремонтних бригад для відновлення інфраструктури регіону. На папері все це виглядає достатньо змістовно і красиво, однак всі прекрасно розуміють, що це, скоріше, не мирний план врегулювання, а протокол консервації і замороження ситуації, так би мовити, ще один шанс для бойовиків утриматися при владі на захоплених територіях.
Саме тому і з’являються такого роду "мирні плани" від ворога – тому що не виконуються Мінські домовленості, які не повною мірою, а, точніше кажучи, зовсім не задовольняють ворога, адже передбачають тією чи іншою мірою відновлення юрисдикції України над нині окупованими територіями. Іншими словами, Мінські домовленості в разі їх виконання фіксували б кінцеву поразку нашого ворога на Донбасі. Саме тому ці домовленості були зірвані, розпочалася остання активізація бойових дій у цьому регіоні, і тут з’являються якісь "мирні плани" Путіна, які, по суті, повторюють ті ж самі технічні вимоги Мінських домовленостей, але вже без фіксації відновлення української юрисдикції над нині окупованими територіями, тобто того головного питання, яке не задовольняє пана Путіна.

Так, щодо можливого постачання США зброї до України, мова буде йти про укладення міждержавних контрактів. Саме це питання і знайшло відображення у прийнятті спеціального закону. Нагадаю, що постачання зброї є достатньо чутливим питанням для цивілізованого світу, особливо коли йдеться про поставки до країн, які перебувають у стані збройного конфлікту. Об’єктивно кажучи, не у визначеннях справа: АТО це, чи війна. Справа – у визнанні цивілізованим світом самого факту збройного конфлікту, його причин, учасників, визначення цілей та завдань, сторін, які беруть у ньому участь. Тут уже питання про справедливість і про той бік, який у тому чи іншому конфлікті замайє цивілізований світ, на чиєму боці знаходиться.
Що стосується ембарго на постачання зброї з країн ЄС, мотиви та причини - ті ж самі: небажання ускладнювати становище у зоні конфлікту шляхом постачання зброї одній зі сторін. Однак факт зняття ембарго свідчить про те, що ЄС визначився з відношенням до цього конфлікту, як загалом вся організація, так і її окремі країни-члени. По суті, рекомендації представляють собою своєрідний дозвіл на укладення між Україною та країнами-члеми ЄС двосторонніх міждержавних контрактів на постачання зброї.

Як я вже говорив, Мінські домовленості сьогодні виконуються соторонами конфлікту лише в тій частині, яка задовольняє кожну зі сторін конфлікту. Фіксована лінія розмежування, про яку Ви говорите, на погляд бойовиків, не є фіксованою. З причин і приводів порушення виконання Мінських домовленостей можна сперечатися довго, але факт залишається фактом: ця лінія розмежування не задовольняє ані нинішню українську владу (що є природним), ані терористів, які вважають, що вони "гідні більшого".
Можлива передача повноважень щодо встановлення та визначення цієї лінії керівникові АТО навряд чи пов’язана напряму з цією незгодою. Це просто зниження на один рівень методології і права прийняття рішень з метою переходу від політичної сфери до військово-технічної. Однак на сьогоднішній день навіть ці мінімальні можливості видаються малоймовірними, адже поки бої та обстріли тривають, ніяка фіксація лінії розмежування за таких умов просто не можлива технічно. Навіть під наглядом ОБСЄ.

Шановна pangelina, я, звичайно, не є представником керівних кіл Заходу, тим більше, тих керівних кіл, які існували на Заході на момент розпаду СРСР, однак з приводу питання наслідків демонтажу Радянського Союзу та загалом цього так званого "соціалістичного блоку країн" можу висловити власну думку. Питання загрози цивілізації, яка може виходити з території колишнього Радянського Союзу, полягає, скоріше, не в кількості країн, які існують на руїнах радянської системі, а в їх внутрішньому змісті образу життя, суспільно-політичному ладі та соціально-економічій системі. Чим ближче за цими показниками країни будуть до норм і стандартів західного світу, тим менша ступінь зарози для країн Заходу. Якщо країна живе в умовах демократії, заможно, сповідує принципи дотримання міжнародного права, то яку загрозу вона може становити? Ще раз наголошую, у цьому питанні пріоритет внутрішньої побудови життя в цих країнах більш важливий, ніж формальні зовнішні показники, які характеризують територію колишнього Радянського Союзу в плані безпеки, тобто кількість країн, на які розпався Радянський Союз, або кількість конфліктних зон. Важливо – не скільки, а хто і як.

Цікаво, що Ви вкладаєте в термін "Майдан". Якщо це виключно позначення елементу міської забудови у вигляді площі – це одна справа, а якщо масові виступи громадськості з того чи іншого суспільно значущого питання – інша. Ступінь імовірності Майдану, тобто масових громадських акцій, після АТО буде напряму залежати від цілого набору чинників, пов’язаних із формами і методами, які буде застосовувати нинішня українська влада, а також соціально значущими результатами, яких їй вдасться або не вдасться досягти найближчим часом. Але відкидати можливість масових виступів суспільства проти тих чи інших дій влади я не можу, особливо коли ціла низка рішень нинішньої влади виглядає достатньо суперечливою, з точки зору ідей, цілей та стандартів останнього Майдану.

Давайте по порядку. 1. На самом деле причастность России к нынешней войне против Украины очевидна не только нам, но и тем, кого Вы называете Западом. Другое дело – их реакция по этому поводу не всегда удовлетворяет запросы и ожидания украинского общества. Но надо всегда помнить, что так называемый Запад, а на его месте любой другой юг, восток или север, в вопросах международных отношений и геополитики всегда руководствуется собственными интересами. Перед Западом сегодня нелегкий выбор: если признать полновесную агрессию РФ против Украины агрессией и полномасштабной атакой, тогда придется реагировать в соответствии с собственными (установленными Западом) нормами и стандартами, то есть агрессора придется обуздывать всеми способами, включая военный. По отношению к ядерному государству, которым является РФ, это выглядит довольно проблематично. Поэтому Западу приходится лавировать между возможностями и желаниями.
2. Насчет шансов Украины. Шанс есть, и он достаточно велик, но, естественно, при условии грамотного и адекватного руководства страной и государством.
3. Открытое противостояние, действительно, маловероятно. Более вероятны скрытые и косвенные формы агрессии, вплоть до поставок боевикам оружия, снаряжения, материально-технических ресурсов и эпизодического участия собственных военных в тех или иных боевых действиях.
4. Не думаю, что ситуация с сотрудниками СБУ в реальности такова, как Вы описываете. По сути, вербовать всех сотрудников СБУ бесцельно – достаточно завербовать их руководство, если у есть такая возможность. Тут, скорее, речь идет о мировоззренческих подходах и принципах, которые исповедуют сотрудники СБУ в своей профессиональной деятельности, кого или что они видят достойным объектом для подражания: органы ЧК, ОГПУ, НКВД, КГБ, Железного Феликса, чекистов с холодными головами, горячими сердцами и чистыми руками, и прочая советская чекистская романтика? Или это все-таки опора на национальные традиции в сфере разведки и контрразведки? Думаю, каждый сотрудник СБУ сам для себя выбирает и решает, что у него в приоритетах. Для нынешнего руководства СБУ в этом отношении главное – обеспечить лояльность и честность своих сотрудников по отношению к своему государству и народу. Предателей нигде не любят, какими бы высокими идеологическими словесами не прикрывалось их предательство.

Я не являюсь представителем военно-политического руководства страны, которое напрямую причастно к принятию стратегических решений. Поэтому не могу Вам точно сказать, учтены ли те или иные ошибки, или не учтены.
Что касается применения Россией артиллерии в приграничных районах и ввода кадровых подразделений, то это является стратегическими решениями лишь отчасти. Мне сложно говорить, какие ошибки будут весной – я не пророк, не телепат. Единственное, что могу сказать по поводу тех или иных ошибок – во многом это будет зависеть от методологии принятия решения на трех уровнях: тактическом, оперативном и стратегическом, а также от личностных профессиональных качеств тех людей, которые будут причастны к наработке и принятию такого рода решений.
Что касается подготовки к названным Вами вариантам, которые Вы считаете наихудшими, я думаю, военное украинское командование в свете прогнозирования дальнейшего развития ситуации наверняка отрабатывать возможности противодействия самым разнообразным вариантам действий противника. Кстати, авиаудары и попытки высаживать ВДВ под Киевом к наихудшим или эффективным решениям командования противника явно не отнесешь. Адекватность системы управления войсками определяется, прежде всего, ее способностью своевременно и качественно реагировать на возникающие потребности управляемых войск.
Мне не понятно, что Вы вкладываете в термин "единое командование". Если Вы подразумеваете командную вертикаль в войсках или иерархичность структуры военного командования, то это одно дело. Если же Вы имеете в виду существование единых органов оперативного управления всей группировкой войск, сосредоточенной в зоне АТО, уполномоченных принимать решения, обязательные для выполнения всеми ее составляющими, то это другое дело. Хочу заметить по этому поводу: и в первом, и во втором случае формально такое командование существует. Другой вопрос – его эффективность. А она определяется, прежде всего, результативностью. А с этим, как мы понимаем, у нас не всегда все здорово. Вполне возможно, что система работает неэффективно и неадекватно, а также требует существенной перестройки и усовершенствования.  

Я лично никогда не рассказывал и не доказывал никому то, что в донецком аэропорту находится российский спецназ.
Относительно "хотя бы одного десантника" – неоднократно демонстрировались записи, фото и видео материалы пленных, убитых, раненных российских военнослужащих на Донбассе, не говоря уже о технике и вооружении, успевших засветиться на Донбассе, начиная от исключительно российских танков Т-72Б3, заканчивая бронеавтомобилями БПМ-97 "Выстрел", которые не поставлялись на экспорт в другие страны, не передавались за пределы РФ в качестве "подарков", но зато появились у нас на Донбассе. Эти образцы не только неоднократно фиксировались, но и уничтожались ВСУ в ходе боевых действий. Когда г-н Захарченко не понятно где и не понятно с чем бродит и рассказывает, что он находится в аэропорту Донецка, то вряд ли это возможно принять за несомненный успех и неопровержимое доказательство торжества "Новороссии". Во многом появление тех или иных фото и видео материалов обуславливается не реальным положением вещей, а потребностями информационной войны. К прогулкам г-на Захарченко следует относиться именно так, именно в этом контексте.

Сейчас и с момента начала агрессии в Крыму, наш центр работает в формате группы "ИС". Фактически сотрудники центра обеспечивают деятельность группы "ИС" в режиме ежедневного информирования о ситуации в стране в целом и в зоне конфликта в частности.
Что касается предыдущих направлений и тематики исследований нашего центра, то они касались, прежде всего, вопросов военного строительства в нашем государстве, а также текущих вопросов военной сферы государства (например, наш центр до аннексии Крыма весьма детально занимался вопросом базирования ЧФ на Крымском полуострове и степени влияния этого факта на уровень общей национальной безопасности и обороны Украины).
Достоверность результатов – чего, что Вы имеете в виду под «результатами»? Результаты деятельности группы "ИС" или ЦВПИ? Если первое, то группа "ИС" получает информацию о текущей ситуации из самых разных источников, в том числе непосредственно из зоны конфликта. Если второе, то к деятельности нашего центра мы привлекаем широкий круг экспертов с самым разнообразным набором знаний, навыков, опыта и умений, которые позволяют проводить наши исследования более-менее взвешенно и достоверно.

Що стосується нічної оптики. Наскільки мені відомо, по мірі сил та можливостей оборонне відомство займається цим питанням. Інша справа, що воно не може одразу і повною мірою задовольнити наявні потреби угруповання військ, навіть у зоні АТО.
Щодо ПТРК, БПЛА та інших сучасних засобів ведення загальновійськового бою, то, наскільки мені відомо, держава докладає зусиль, щоб цими типами озброєння були забезпечені ЗСУ. Правда, слід зазначити, що потреби війська в даній сфері держава поки що не здатна повною мірою задовольнити через цілу низку причин. Однак це навряд чи стосується якоїсь зацікавленості або незацікавленості оборонного відомства нашої країни у цьому питанні. Тим більше, це навряд чи стосується ступеня обізнаності правцівників МОУ щодо можливості цієї зброї. Вони всі зацікавлені і всі цілком обізнані. Справа в реальних можливостях держави, а не в бажанні чи небажанні застосовувати дані типи ОВТ (озброєння і військової техніки).

Нет, не боюсь. Объективно говоря, российское оружие не мощнее и не эффективнее, нежели оружие западного производства. Да, действительно, его переправка в "Новороссию" в условиях, когда Украина не контролирует значительный отрезок своей государственной границы с Россией, не представляет для боевиков особых трудностей и действительно позволяет насытить незаконные вооруженные формирования этим оружием в значительной степени. Однако я бы особо не уповал на месте террористов на российское оружие. Прежде всего, из-за того, что РФ – это не бездонная бочка с оружием, из которой можно черпать его в неограниченных количествах. Финансово-экономическое состояние РФ не всегда будет способствовать массовым поставкам вооружения и военной техники для нужд сепаратистов. Путинский «военторг» вполне может закрыться из-за невозможности закупить необходимый для его клиентов товар.

Депутати мають право збирати підписи за будь-що: хоч за відставку пана Яреми, хоч за політ на Марс. Інша справа – наскільки це буде вдалим і реалістичним. Я ставлюся до цього цілком нейтрально. Право народних обранців по збору будь-яких підписів – це їхнє невід’ємне право.
Що стосується відставки пана Яреми по суті, то мені на даному етапі байдуже – буде він лишатися на посаді генпрокурора чи піде у відставку. Адже на моє глибоке переконання, вся судово-правова система країни зараз неефективна і неадекватна. Генпрокурор – лише її частина. І справа полягає навіть не у прізвищі конкретної особистості, яка обіймає цю посаду.
Щодо кандидатури на заміну пана Яреми, то у мене немає такого роду інформації.

Насчет "глупости", то скажу, что самыми глупыми во всей этой истории с войной на Донбассе были и есть те, кто ее туда привел, кто бегал с флагами соседней страны по улицам и площадям городов и поселков Донбасса, кто кричал "Путин, помоги! Введи войска", ни на секунду не задумываясь о том, чем это может закончиться.
Народ никто не собирается побеждать. Побеждать мы будем террористов, боевиков и оккупантов, которые с оружием в руках вломились на Донбасс, чтобы установить режим беззакония, безвластия, хаоса и разрухи.
Отвести за территорию так называемой "Новороссии" нужно не украинские войска, а подразделения оккупантов и банды, терроризирующей это самое мирное население.

Ніяк. Мені важко коментувати нісенітниці.

У меня встречный вопрос: а не испугается ли г-н Захарченко давать показания в украинском суде и компетентным органам Украины по поводу своей мистификации в так называемом "захваченном" аэропорту?

Я не є членом місії ОБСЄ, тому не можу сказати достеменно, чим вона цікавиться насправді, і яким чином в тому чи іншому випадку визначаються її повноваження.
Що стосується станції артилерійської розвідки російського виробництва, то реакцію місії ОБСЄ на факт виявлення цієї техніки на озброєнні бойовиків мені важко спрогнозувати.

Устоит.

США вже побачили військову техніку на територіях, що контролюються терористами, на чому вони неодноразово наголошували. А щодо надання зброї, то, думаю, що це питання зараз перебуває на стадії вирішення.

Так, хоча я не юрист і не правознавець, але, думаю, міра відповідальності за такого роду злочини повинна буди співставна.

Немає ніякого військового паритету між Росією та США. США переважають РФ за всіма військовими показниками, причому суттєво, по окремим напрямкам – взагалі тотально. Не кажучи вже про паритет між країнами НАТО та Росією.
Щодо Китаю, то слід очікувати подальшого нарощування його військової потужності, а у зовнішній політиці – готовності використовувати військову силу за потреби.

Геополітична ситуація у зоні Карибського моря внаслідок потеплішання відносин між США та Кубою зміниться у позитивному напрямку. Адже це дасть можливість, у першу чергу, Кубі знайти новий імпульс свого економічного розвитку. Для самої Куби це дуже актуально.
Чи очікуваним був для Росії такий розвиток подій? Думаю, що так.

Питання боєздатності дуже об’ємне. Якщо виходити виключно зі спроможності в ЗСУ вести успішні бойові дії проти незаконних збройних формувань, озброєних важкою технікою та артилерією, то так, звичайно, боєздатність зросла. Але нагадаю, боєздатність визначається не тільки спроможністю вести ті чи інші види бойових дій. Це – багатогранне та комплексне питання.
На мою думку, МОУ вже сьогодні приділяє достатньо уваги всім пріоритетним напрямкам та сферам. Однак не завжди цього достатньо. Існують сфери та напрямки діяльності, де явно потрібно нарощувати зусилля. Наприклад, сфера матеріально-технічного забезпечення війська, сфера оперативного управління та низка інших, які мають ключове значення для тієї ж боєздатності війська.

Так, цілком можливо. Вони зараз і так потрапляють саме цим шляхом до Росії. Звичайно, багато чого Росія виробляє сама, але те, чого їй не вистачає, вона якраз і завозить цим шляхом.

Наскільки мені відомо, «ЛНР» та «ДНР» уже давно визнані Україною терористичними організаціями. А про що каже пан Гройсман, я не в курсі. "Оплот" входить до складу формувань «ДНР», тому визнання самої «ДНР» терористичною організацією цілком розповсюджується і на бойовиків "Оплоту".

Создание художественных образов – это не мой профиль.
А вопрос, какой будет армия Украины в будущем, является очень и очень обширным. Сейчас трудно сказать в деталях, потому что концепция реформирования ВСУ только разрабатывается, не говоря об основополагающих документах в области национальной безопасности и обороны, без которых "образ" армии будущего даже не представить.
Одно могу сказать: по моим собственным предположениям, ВСУ будут иметь трехвидовую структуру. Ее численность будет колебаться от 250 до 280 тысяч человек, и она будет иметь систему, как оперативного командования, так и военно-административного. Более детально мне пока сложно говорить об "образе" ВСУ без понимания основных положений Оборонной доктрины, на основании которой они будут строиться.

Ні, не вважаю цю практику правильною. Самі сепаратисти так не роблять. По суті, вітчизняні ЗМІ, тиражуючи інформаційний контент сепаратистського походження, ретранслюють погляди і підходи агресора на українське суспільство. Це не може здаватися правильним чи припустимим. Інша справа, що вітчизняні журналісти, займаючись цим, просто не замислюються над суттю та змістом того, що вони роблять. Свобода слова та право вільного поширення інформації – це, звичайно, добре, але самосвідомість у працівників ЗМІ також повинна бути присутня. Поширюючи ворожу брехню, навіть "препаровану", вони тим самим допомагають ворогу звернутися до власної аудиторії та, по суті, перетворюються із творчої особистості на посередника, передавача. Я не бажу тут жодного позитивного наслідку чи результату.

Дійсно, при певному систематичному підході до аналізу інформації, розміщеної у відкритих джерелах, цілком можливо отримати, з розвідувальної точки зору, цінну інформацію. Це стосується і українських військ, і незаконних збройних формувань. Але ця робота дуже кропітка, затратна, в першу чергу, стосовно зусиль і ресурсів, необхідних для цього.
Щодо моїх матеріалів, то в них жодних дійсно цінних, з точки зору розвідувальної інформації, відомостей не міститься. По суті, це виключно мої особисті розмірковування, виходячи з останніх змін ситуації в зоні конфлікту, не більше і не менше. Навряд чи вони являють собою якусь цінність для оперативного планування чи управління.