Я дуже люблю Мегамарш у вишиванках. Подобається, що з кожним роком все збільшується кількість молодих людей на цьому святі. Наша надія – це наша молодь. І приклад Мегамаршу свідчить, що майбутнє в України є, і воно красиве, бо вишиванка – це українська душа навиворіт. І нам нема чого соромитися, зате є чим пишатися. Не війною, не загарбаними землями, не всесвітнім страхом, а молодістю, красою і українським гумором.
Що змінив би? Увімкнув би великий кондиціонер, бо в цей день зазвичай дуже спекотно. У наступних походах буду обов’язково разом зі своєю родиною. Я вдячний організаторам, що мене запрошують, і тим діткам, що йдуть разом зі мною.
А також вдячний вам, читачам, які читали те, що я тут набубонів, і веселилися разом із нами. Дякую.
До побачення.
Лірник Сашко.

На жаль, останнім часом дозвілля не вистачає. Малому сину не можу приділити досить уваги і за цим найбільше шкодую. Як є вільний час, то стараюся дописати розпочаті сценарії, займатися фільмом. Іноді вдається виїхати на рибалку. А взагалі, я дуже непосидюча людина, і реально весь вільний час витрачаю на виступи із казками. Це найкращий відпочинок.

Не знаю, де Ви побачили шикарний хрест. Але у мене на шиї на чорному мотузочку висить алюмінієвий хрестик (показує, – Ред.), яким мене хрестили.
Звичайно, переконання. Я охрестився в зрілому віці, цілком обдумано. Християнські цінності мені близькі і зрозумілі.

Питання не таке просте, як здається на перший погляд. Його треба розглядати взагалі, із моїм ставленням до теперішньої влади, сукупно. Моє ставлення до теперішньої влади цілком очевидне і ясне. Ця влада – окупаційна, своєрідне гауляйтерство. Відповідно всі дії цієї влади в усіх галузях, як економічних, політичних, гуманітарних, так і культурологічних, є діями окупантів і цілком лягають в алгоритм придушення і упослідження народу України. Тому моє ставлення таке, як до будь-якого окупанта. Не важливо під якими прапорами він сюди приходить. На все це накладається ще відвертий дебілізм і взагалі відсутність якогось інтелекту у цієї влади. Як у відомій казці про цигана, який пиляв під собою гілку і не звертав уваги на попередження.
А взагалі, дуже влучно сказано про подібну владу – "нацарював сто рублів і втік за границю". Вже давно ця окупаційна влада розглядає Україну не як державу, не як народ, не як Батьківщину, а лише як територію, на якій можна легко "скосити врожай". Принципи "після нас – хоч потоп" і "сором очі не виїсть" – основні принципи цієї влади. Вже давно їхні родини готові до виїзду за кордон із награбованими статками, тим більше, що ці статки миттєво перекидаються в офшори та нерухомість у ситій Європі. Їхні діти живуть і вчаться в тій же самій Європі і розмовляють не українською, навіть не російською, а англійською мовою. Сам спостерігав за цим.

Мені вже пропонували дуже гарний гонорар за виступи в рамках виборчої кампанії за Партію регіонів. Були направлені в далеку пішу еротичну подорож. Туди ж будуть направлені всі наступні пропонувальники від цієї влади. Для мене гроші не головне.

Це своєрідна нова релігія, яка може підтримати на плаву імперські устремління теперішньої кремлівської влади. Ця концепція насправді абсолютно не спрямована на поширення і підтримання власної російської культури, а лише на поширення і підтримання влади, яка буде використовувати "неофітів" як гарматне м’ясо, що й робила завжди. В Україні ця релігія не приживеться ніколи, бо спрямована відверто проти українців і української культури. Треба розуміти, що український і російський народи – не вороги. Це "уззкомірная" імперія – ворог українського й російського народів, а також грузинського, польського та інших. В Україні ця секта підтримується за рахунок фінансових вливань російського державного агітпропу. Тому керівники цього процесу в Україні сидять на дуже непоганих грошах і показують свої пики в «тілівізорах», видають ідіотські антиукраїнські книжечки, організовують такі ж ідіотські перформанси і провокації. Я дуже радий, що своїми дебільними виходками вони викликають відразу в українців, про що самі й не здогадуються. Поки їм капають гроші, доти вони будуть сектантствувати. В інтернеті легко знайти перемовини представників цієї течії з їхніми фінансистами і кураторами. Мова одна – гроші. Це своєрідний вид бізнесу, в якому кожна ланка має свій прибуток, від закордонних керівників до місцевих молодіжних філіалів і проплачених агітаторів та організаторів. Краще б ці гроші направили на вирішення болючих питань всередині Російської Федерації, чим заслужили б загальну вдячність і нашу гарячу підтримку. Адже українці завжди допомагали знедоленому російському народу переборювати труднощі. Ми добрі і порядні сусіди і не хочемо чужого. Гадаю, що і росіяни не хочуть нашого.

Звичайно, має реальні прототипи. Кожен із нас стикався з подібним у своєму житті. Просто не помічав. А я помічаю. Маю загострене відчуття людей і часто відчуваю, хто з них хто. Загалом, довго розказувати, але якщо ви проаналізуєте або згадаєте своє життя, особливо якісь неординарні випадки, то зрозумієте те, про що я кажу.

Доля "Чорного козака" прекрасна. Без державної допомоги, практично без фінансування, за рахунок ентузіазму, волі, прекраснодушним пориванням українців знято повнометражний художній фільм-казку. Так, знімали довго, але в цьому є плюс – над нами ніхто не стояв, ніхто не вказував, що і як нам робити. Тому фільм вийшов дуже душевний, цікавий і красивий. Ну, і з гумором звичайно. Під час зйомок ми весь час "піднімали планку" вимог до фільму. Тому багато епізодів перезнімали, щоб добитися бездоганності. Тим більше, що хочемо показати фільм у великому прокаті, на великому екрані і з сучасним звуком. Тому при перегляді і монтажі відсіваємо щонайменший брак. Оскільки фільм знімається методом "толоки", тобто безкоштовної праці творчого колективу, то часу на монтаж і озвучування йде набагато більше (той не може приїхати, той захворів, того з роботи не відпускають). Але озвучку закінчимо цього літа і будемо робити гарну презентацію, на яку всіх запросимо восени.
Треба наголосити, що фільм знімала сільська кіностудія, аналогів цьому немає у світі. І жодних державних коштів на зйомку фільму не залучалося.

Я знаю, що Джоан Роулінг покусала всі свої лікті від заздрощів, бо гонорар за "Гаррі Поттера" набагато менший від гонорарів великого письменника сучасності, творця, генія і гуманіста Віктора Федоровича Януковича. Я мрію долучитися і припасти до криниці мудрості цього володаря душ, але, мабуть, видатний письменник спалив свій твір, як колись Гоголь свій роман "Мертві душі", бо прочитати його не вдалося нікому. Його "гонорари" – відверте відмивання грошей, та сама крадіжка.
Є анекдот, коли бармен наливав у стограмову чарочку 90 грамів коньяку і за будь-які гроші відмовлявся наливати сто грамів, щоб "не збити руку". Так і тут, добре "набита рука" пише роман і керує державою.
Верховна Рада – не цирк, а декорація. Нема про що говорити.

Із Тарасом Григоровичем Шевченком. Він – Пророк, і його твори зараз сучасні як ніколи. Я б дуже хотів повчитися в нього бачити наскрізь людські душі і передбачати події через віки.

Я не бачу нелюбові нинішніх дітей до книги. Я бачу посилення інтересу до інтернету і комп’ютера. Це природно. Я вважаю, це розширенням можливостей людства. І від нас, як від батьків, залежить, як наші діти скористаються цією можливістю. Хтось може стати інтернет-залежним "наркоманом", а хтось буде навчатися і творити. Допоможемо нашим дітям у цьому.
Як казав классик: «І чужому навчайтеся, і свого не цурайтеся". :) А що я казав про Пророка?

Я і зараз не пишу для дітей – я розказую. Я оповідач, казкар. Розказував і в радянські роки не менше, ніж зараз. Жив тоді в Росії у Мурманську, розповідав дуже багато, щоб діти вивчили і не забули українську мову. Тому мені начхати на цензуру як тоді, так і зараз.

А не пішли б вони в баню ці політики... Ще на них час витрачати.

Дуже цікаве запитання. Мене, до речі, запрошували у передачу, присвячену цій "проблемі". Але я такого наговорив, що передачу в ефір не пустили (київське телебачення). До мене зверталися представники чи то Нацради з питань телебачення, чи то з якоїсь ще організації за моєю підтримкою у забороні мультиплікаційних фільмів. Це було після того, як подібні заборони відбулися в Росії, і наші чинуші від культури кинулись навздогінці за "старшими братами", що добряче підтверджує мою думку про колоніальну окупаційну владу.
Повідомляю ще раз. Я категорично проти всяких заборон в інформаційному полі. Звичайно, якщо вони підпадають під дію Кримінальному кодексу (пропаганда порнографії і т.д.). Заборона знаходиться виключно в компетенції батьків, і жоден дебіл-чиновник не має права вказувати, що дивитися і що читати моїй дитині. Для цього є я, батько.

Зараз ця програма змінюється на догоду "уззкомірних" керівників, а це неправильно. Це знову із розряду заборон. Це звуження культурного обрію українських дітей. Я категорично не згоден із вилученням творів про Голодомор і про Український визвольний рух і нав’язуванням "совкових" цінностей та ідеалів. Це наші діти, наша країна, наша культура, наша історія, а не історія сусідніх держав чи імперій. У нас є свої інтереси, свої герої, свої традиції і, зрештою, своя ментальність, яку не заміниш чужими інтересами.
Мої казки? Скажу чесно – не знаю. Хоча зверталися за дозволом. Думаю, що вивчати їх краще, ніж вивчати "Малую землю" Леоніда Брежнєва чи бестселер Віктора Януковича. Принаймні мої казки вчать добру.

Українська казка – химерна. Це слово найкраще підходить. Вона "пророблена" до деталей, із лукавством і глибоким гумором. На мій погляд, чудове поєднання. В ній немає первісного жаху чи брутальності, а є сміх над злом і навіть над самим собою. Для мене це найкраща казка у світі.
Російські казки дещо відрізняються в ментальному плані, в них більше робиться акцент на повтори і зовнішній антураж, що непогано саме по собі, а просто інше. Разюча відмінність у побутових казках, та це очевидно і пов’язано із різним способом життя народів.

Як казав Лесь Подерев’янський: "Ви хотіли пожартувати, але у Вас не вийшло". Не варто підписуватися чужим ім’ям. Мій друг Олесь Доній ніколи не називає мене "Сашуньою", і Ваше "міцно цілую" із розряду Ваших власних еротичних фантазій.
По суті запитання – маю пропозицію від відомого телеканалу про відродження моєї казкової передачі, але зараз я, на жаль, дуже зайнятий, тому, скоріше за все, відкладу на осінь. Тим більше, діти приїдуть з канікул, і передача буде доречною.
Дякую за Ваш "креатив".

Я не "видаю з себе" українського актора та митця. Я казкар, який оповідає казки, пише сценарії, знімає мультфільми і робить кіно. Моя вимова цьому не заважає. Так само, як Вам не заважає Ваша мама і те, чому вона Вас не навчила.
А для актора і митця головне – талант і душа, а не статура чи вимова. Як у казці про голого короля – дитину не обдуриш зовнішнім антуражем. Дитина бачить суть. І моїм слухачам глибоко начхати на мою вимову. І якщо поставити поруч Вас, красивого, високого, стрункого, з прекрасним лицем і дикцією, і мене, незугарного, то діти все-таки будуть слухати мене, а не Вас. Тому я не переймаюся подібним дріб’язком.

Я не Олесь, а Олександр або ж Сашко. Наскільки я пам’ятаю, у моєму дитинстві в Умані не було синагоги. Тому ходити туди я не міг. Та і в церкву не ходив. Місцева єврейська громада, думаю, сама себе забезпечить і без мене. Тим більше, що Ви мені зробили комплімент, назвавши "забезпеченим". Думаю, що колись загляну на екскурсію в уманську синагогу, якщо євреї мене запросять. Хоча дуже сумніваюся. Це їхній храм, то нехай вони туди і ходять, а я заважати їм не буду.

Закрите місто Сєвєроморськ, а Мурманськ – ні. Я повернувся у 1995 році. Коли зміг, тоді й повернувся. В чому проблема?
Вибачте за одеську манеру – а в чому мала проявлятися боротьба? Я був засновником (одним із трьох) Українського Культурного Товариства в місті Мурманськ, української недільної школи, української газети. Засноване мною товариство існує і досі. Гадаю, це непогано. Бажаю і Вам похвалитися чимось подібним.

У Вас роздвоєння особистості. Якщо "малошановний", то очевидно, що я з Вами не спілкуюся. І тим більше, Ви – не мій спільник. Як бачу, тема "жидів" і "євреїв" Вас сильно хвилює. Раджу позбутися цієї поганої залежності.
Для мене особисто не є чимось поганим вживання українського (а також польського, чеського, словацьокого і т.д.) літератруногог слова "жид". Нічого образливого в самоназві народу я не бачу. Але, як вихована і культурна людина, я не дозволяю собі вживати цього слова, якщо воно ображає співрозмовника. Тому я використовю нейтральне "єврей". Не треба мене на цьому ловити.
У мене є казка "Про жида Лейбу, Пудика і нечищений оселедець". Це казка про період ХVІІІ століття, коли іншої назви окрім як "жид" в Україні не існувало. Не бачу приводу для суперечок і докорів.
Наголошую, я не вживаю "постійно термін "жиди", майже завжди", не брешіть. Повторю ще раз, це слово не лайка, і негативний зміст у нього вкладаєте лише Ви, а не я. Якщо людина хоче, щоб її називали євреєм, я називаю її євреєм. І не Ваша справа влазити в розмови з моїми друзями.

Іванович, прошу. Казки-вірші я не видаю. Якщо хочете, звертайтеся на Фейсбук, я там публікую багато дитячих віршиків.

Перше – я не сиджу в барі і не вживаю спиртного. Тим більше, "горілочки з огірчиком".
Друге – не Вам вказувати, як і що мені робити.
Третє – якщо не видно, можу порекомендувати клініку "... зір" на Глибочицькій, там непогані лікарі, і операція на очах обійдеться для Вас недорого. Шкода, що там не роблять операції на совісті.

У мене не було друзів Валєр у Мурманську, і не знаю, що таке "особый отдел". Це Ваше, москальське. :)
Для Вас анекдот.
– Тьотя Таня, а де Валєра?
– Білочку ловить.
– Руду й велику?
– Не знаю, проспиться – розкаже.

Так, як це роблю я. Весь час щиро, не за гроші, з добротою і душею. В школах і дитячих садочках.

Нормальної української влади, яка буде їх підтримувати так, як російська влада підтримує російських.

Буду. О 13.30 6-7 липня. Чекаю знову багато слухачів, дорослих і дітей, і можливості зустрітися із ооднодумцями. Спасибі фестивалю, бо бачимося раз на рік. На жаль... А буде весело.

Правда. Але і тоді я розказував і вигадував казки. І зараз я працюю на будові і вигадую казки.

Спливе.
Немає.
Надумана.

Я народився в Україні і повернувся додому. Спогади про життя в Росії дуже хороші. Я люблю Мурманськ і мурманчан. У мене безліч друзів і учнів в Росії. Якщо прибрати вплив агітпропу, то люди цілком нормальні, дружні і веселі.
Є такий роман "Паразити свідомості", фантастика. Ідея в тому, що в голові у людей є невидимі ментальні "паразити", які притлумлює талант, доброту і можливості духовного розвитку. В романі цих паразитів перемогли. От коли подібних ідеологічних паразитів прибрати із нашої свідомості, то конфліктів між нами ніколи не було. До речі, своїми казками я борюся з подібними "паразитами".

Гурт "Вій" існує і зараз, правда, виступає рідко. Це не попса. Це – жива музика, для якої треба сцена, відповідна апаратура і організація концерту. Зараз в Україні на українське грошей немає ні на концерти, ні на телепередачі, ні на книжки. Впаде окупаційна влада – побачите розківт музики, культури, слова.

Я працюю в цей день. Зараз святкувати нічого. Влада "клала" на Конституцію і на нас із вами. Тому святкувати будемо пізніше, коли Конституція буде виконуватися.

Я спробував. Мені не сподобалося. Краще я буду займатися своєю справою. Як написали мені мої шанувальники: "Депутатів до фіга, а Лірник – один". Я думаю, що я один зробив корисного для України більше, ніж весь парламент з 2007 року. Принаймні я не віддав територію, не крав бюджет і не захоплював чужі підприємства і поля.

Дуже добре питання. Справді, оці "три сорти", оце протиставлення українців один одному – це політичні технології. І в Донецьку, і в Києві, і у Львові, і в Одесі, і в Чернігові живе наш український народ. Трошки різний, як діти у мами, але наш, добрий, чесний і веселий. Приберіть "паразитів свідомості", і Ви в цьому переконаєтеся.

Повна дурня і маячня. Політична технологія, яка втілює концепцію "Розділяй і володарюй". Всім, хто піниться на трибунах із звинуваченнями у фашизмі частини свого народу, треба давати по пиці й гнати сраним віником з України. Взагалі, в інтернет-суспільстві давно існує добра традиція – сторона, яка в суперечці звинувачує іншу у фашизмі, одразу вважається програвшою. Це "аргумент за відсутністю аргументів". Коли якийсь дебіл кричить українцю, що він фашист, за те, що той розмовляє українською мовою чи любить свій народ, то цього дебіла треба швиденько зв’язати і направити в психлікарню.

Я не Олесь. Я – Сашко. Не знаю, як Ви можете вирізнити візуально гея. Серед моїх знайомих таких не знаю.
Що я маю робити – я вирішу якось сам.
Вважаю, що це неприродно, і тому пропагувати подібне не буду. Що люди роблять у ліжку – їхня особиста справа. І не моє, і не Ваше собаче діло. Але "боротьба за права геїв", гей-паради та інша подібна діяльність мені глибоко несимпатична. І начхати мені, що і як поборюють за кордоном. Подібного "способу" не схвалюю і не хочу, щоб це мусувалося на загалі. Ось Ви, наприклад, підтримуєте стосунки з геями – це Ваша особиста справа. Але кричати про це і показувати моїм дітям Ваш приклад я не дам.
Я толерантно відповів?
Будь ласка.

Не Олесь. Сашко, прошу. Приходьте на концерт – поговоримо. Сюжети вигадую, або беру із розповідей батьків, друзів.