Тамила Ташева

Ми маємо зрозуміти, що, незважаючи на те, що кримські татари та українці в Криму отримали російський паспорт, вони залишаються громадянами України. Коли ці люди беруть російський паспорт, вони не відмовляються від українського громадянства. Російська окупаційна влада робить все, щоб без цього паспорта людина не могла існувати в Криму повноцінно: отримувати пенсію, вступати в шлюб, працювати, виїжджати за межі Криму тощо. Тому російський паспорт – це не показиник того, що людина зрадила своїм принципам і змирилася з окупацією. Водночас отримання російського паспорта не гарантує вам, що ви будете в безпеці. Зараз відсоток отримання таких паспортів насправді є доволі високим, однак люди, отримуючи цей паспорт, називають його "аусвайсом", як за часів фашистської Німеччини було на окупованих німцями територіях. Тобто це документ для здійснення певних операцій. Після завершення так званого «перехідного періоду» 1 січня 2015 року без російського паспорта не можна буде здійснити певних кроків, відповідно люди мусять або брати цей паспорт, або виїжджати з Криму.

Я не впевнена, що хтось може змусити Росію зробити це. Це буде сукупність чинників, при яких це просто відбудеться. Це і тиск міжнародної спільноти, і дія санкцій, і ситуація всередині самої Росії...

Дякую за питання. Дивіться попередні відповіді, ми про це вже говорили.

Єдине, що нам лишається – вести свою інформаційну роботу. Не протистояти комусь, а розробити власну стратегію роботи з інформацією. Проблема в тому, що з початку незалежності України на Крим не звертали уваги, те саме відбувалося й зі сходом України. Якщо прослідкувати, що відбувається в інформаційному просторі зараз, пілся подій у Криму та на сході, то ми, дійсно, програємо інформаційну війну, вірніше – навіть не втягуємося в неї. А Росія веде цю війну по всіх фронтах: у західній пресі, на всіх міжнародних платформах, куди вони їздять великими делегаціями. Ми, як громадськість, маємо говорити із міжнародними організаціями, міжнародними медіа, доносити достовірну інформацію до них – дякувати Богу, сьогодні таких каналів вистачає. Однак робота тільки громадських оргнаізацій, волонтерів, просто українців – замало. В цю роботу має включитися державна машина. Тут у нас велика прогалина.

Одразу хочу зазначити, що в незалежній Україні ніколи не було екстремістської чи забороненої літератури. Зараз в окупованому Криму з’явився великий список "забороненої літератури", до якого входить релігійна література, зараз починає включатися й література українською мовою чи книги про українську історію. Цей перелік налічує близько трьох тисяч найменувань. Він «висить» на сайті так званого "Міністерства освіти Криму". До забороненої літератури вони, наприклад, віднесли твори Джалаледдіна Румі (великого суфійського поета, філософа, надбання якого охороняє ЮНЕСКО). Під приводом боротьби з цією літературою відбуваються обшуки в будинках, здебільшого кримських татар, у мечетях та медресе (навчальних закладах). Література вилучається, на людей заводяться справи, або їм виносять попередження. Дуже багато людей зараз цю літературу з дому прибрали, десь подалі сховали...

Враження не хибне – це, дійсно, правда. До окупації Криму культурою кримських татар і взагалі кримськими татарами цікавилося обмежене коло людей. Ці люди ходили на заходи, які ми організовували: фестивалі, концерти, лекції. Зали ми збирали не дуже швидко і докладали великих зусиль для їх наповнення. Зараз будь-який захід, який ми організовуємо, має шалений успіх, ми завжди проводимо пререєстрацію. Слід згадати тільки понеділкову зістріч із Мустафою Джемілєвим, на яку акредитувалося більше 300 людей, і всі прийшли на зустріч. Такі заходи ми зараз проводимо у Львові: серія лекцій про культуру кримських татар; 30 листопада буде джазовий концерт в рамках фестивалю Jazz Bez, в якому братимуть участь кримськотатарські джазові виконавці та українські. Культурних заходів буде багато, всі будемо анонсувати. Хочу подякувати українцям за шалену підтримку кримських татар, тому що одразу після подій у Криму українці широко відкрили двері своїх домівок і почали приймати переселенців у себе.

Культурними проектами продовжуємо займатися, не дивлячись на те, що дуже багато сил йде на роботу з переселенцями з Криму і зі сходу. Зараз ми розпочали великий проект, який потребує підтримки кожного українця – ми знімаємо фільм про Мустафу Джемілєва. Це буде повнометражний документальний фільм, зйомки якого розпочнуться з лютого, а презентувати фільм плануємо наприкінці наступного року. Традиційно вже наступного року буде участь кримських татар і окрема кримськотатарська сцена на фестивалі "Країна мрій".
Поки працювати виходить, будемо працювати. :) У нас доволі велика команда людей, які займаються просуванням кримськотатарської культури (вони у Херсоні, Києві, Львові, Харкові), тобто я це роблю не одна. :)

В Криму я не живу близько восьми років. Ситуацію знаю зсередини в силу того, що співпрацюю постійно з Меджлісом, Мустафою Джемілєвим та Рефатом Чубаровим. Дійсно, є люди, які, на превеликий жаль, пішли працювати в кримську окупаційну владу. Для себе вони це аргументують тим, що пішли у владу, щоб захищати інтереси кримських татар, але всі ми розуміємо, що всі вони відстоюють свої "шкурні інтереси". Насправді таких людей небагато, і, що найважливіше – за ними не стоїть підтримка народу. Цих людей засуджують і не підтримують. Кримські татари вважають Крим територією України і знають, що таке Росія. Росія ніколи не була кримським татарам другом. Всі обіцянки, які давалися кримським татарам ще до референдуму 16 березня цього року російською владою, не виконувалися. За кримськотатарську мову б’ють на вулицях. Люди безслідно зникають, або їх знаходять закатованими, мертвими. Людей переслідують, заводять кримінальні справи, викликають на допити в ФСБ... Чи це є підтримкою кримських татар і хорошим життям для кримських татар, яке обіцяла так звана "кримська влада"? Люди не сліпі, всі все розуміють, саме тому вони не підтримують приєднання Криму до Росії та засуджують людей, які продалися.
Щодо руху "Кирим" – туди увійшли кілька колишніх членів Меджлісу або ще діючі члени Меджлісу, і цей рух створений ФСБ і російською владою для розколу кримськотатарського руху та дискредитації Меджлісу. Я впевнена, що їм це не вдасться, тому що Меджліс – це не 33 його члени. За кожним членом Меджлісу стоять люди, які обирали їх делегатами Курултаю (зборів кримських татар) прямим таємним голосуванням у кожному населеному пункті Криму. Зараз Меджліс і лідери кримськотатарського народу думають над тим, яким чином провести Курултай і в якому місці, адже ні Рефат Чубаров, ні Мустафа Джемілєв не є в’їзними у Крим.

Насправді, зараз важливо зберегти традиції, культуру, те, що десятки років відновлювалося після радянської влади. Але про розвиток культури за нинішніх умов ми не можемо говорити.
Думаю, зберегти культуру можна на материковій частині України, і ми багато робимо для цього. Деякі художники (кримські татари), етнографи вивезли цілі колекції на материкову Україну, які вони збирали дуже довго і по крихтах.
У травні цього року уряд прийняв рішення про створення державного підприємства "Кримський дім", яке має стати осередком культури кримських татар у Києві. Такий самий центр створюється й у Львові. У "Кримського дому" в Києві вже є приміщення: вул. Суворова, 9, там проводяться ремонтні роботи, і з наступного року (можливо, з березня) він зможе приймати перших відвідувачів. Там у подальшому будуть проводитися концерти, виставки, присвячені культурі кримських татар. У цьому ж ключі працюють ентузіасти, наприклад, художник-кераміст Рустем Скібін, який створив центр "Тамга" (символ кримських татар), куди вже ходять на майстер-класи кияни. Він набирає поступово людей у свою майстерню і продовжує виробляти різні керамічні вироби, проводить виставки власних робіт.
Російська влада дійсно намагається розчинити культуру кримських татар у великій "татарській" культурі. Дуже часто вони проводять виставки в Росії або Казані, присвячені "великій татарській культурі", куди запрошують кримськотатарських митців, підписуючи експонати "Крим, 19 століття" – без вказівки, що це є кримськотатарський експонат. Крім того, починається переписування книг з історії кримських татар.
Впевнена, що вони не розчинять нашу культуру, тому що не встигнуть. Крим є, буде українським і кримськотатарським. Для того, щоб "розчинити" трьохсоттисячний народ, треба більше ніж п’ять-смі років часу. Будемо сподіватися, що до того часу Крим повернеться до складу України.

Дуже принципово, тому що "татари" не є самоназвою кримських татар. Татарами у Росії називали дуже багато кавказьских народів. Є волго-уральські татари, які зараз здебільшого живуть у Татарстані. Самоназвою нашого народу є "киримли", тобто кримці. Це той народ, який сформував свою мову, державність на території Криму. А слово "татари" почали додавати значно пізніше. Коли ви кажете "татари", то нас можна сплутати з тими татарами, які проживають, наприклад, у Татарстані, а наші культури не є дуже близькими. І коли ви кажете "татари", ви підіграєте російським пропагандистам, які хочуть розчинити кримців у великій татарській родині. Набагато ближчими кримським татарам є турки, азербайджанці і навіть киргизи і казахи, якщо говорити про фонетичний склад мов.

На превеликий жаль, навіть у цьому оновленому парламенті великого лоббі кримськотатарського і взагалі кримського питання не буде. Окрім обіцянок і запевнень у тому, що Крим є Україною і одним із пріоритетних питань української влади, ключові політичні сили, які йшли на позачергові вибори до парламенту, не внесли у списки чи по мажоритарних округах кримських татар або кандидатів, які представляли б інтереси кримських татар і Криму. З моменту оголошення позачергових виборів лідери кримських татар вели переговори з усіма демократичними силами, однак у прохідні списки партій потрапили одиниці. Після оголошення результатів виборів ми бачимо, що чи не єдиним депутатом від кримських татар є Мустафа Джемілєв, як і минулого разу. Голова Меджлісу кримських татар отримав "почесне" 71-е місце, опинившись на сходинку нижче від дружини Луценка – Ірини. Дійсно, хотілося б, щоб не тільки на словах, але й на справах підтверджувалася думка, що Крим є українським, що Київ підтримує кримських татар. До виборчих списків різних політичних сил були включені кримські татари, але вони апріорі були непрохідними.

Громадська ініціатива "Крим.SOS" існує з 27 лютого цього року, починалася просто як інформаційна сторінка про події у Криму. А зараз ми є виконавчими партнерами УВКБ ООН (Управління верховного комісара ООН у справах біженців) по роботі з переселнцями.
У нас є кілька напрямків роботи: переселнці з Криму і сходу, культурні проекти, моніторинг порушень прав людини в Криму. По роботі з переселенцями нас підтримало УВКБ ООН, ми маємо невеликий грант для роботи трьох офісів. Робота заключається у наданні юридичної допомоги переселенцям з Криму та сходу, а також безпосередній гуманітраній допомозі та наданні грантів для розвитку бізнесу та поліпшення умов життя для переселенців (програма наразі призупинена). У нас є десятки волонтерів, які працюють абсолютно безкоштовно, у нас є сотні благодійників, які жертвують свої гроші, речі, приміщення, голови та руки для допомоги нам і безпосередньо переселенцям. Без всіх цих людей ми би не могли нічого. Тому дякуємо всім, і якщо ви хочете стати волонтером "Крим.SOS", звертайтеся до нас – всі контакти на сайті: www.krymsos.com.  

Передусім слід зазначити, що кримські татари і українці дуже схожі між собою. Вони подібні за толерантністю, працьовитістю, витримкою і доброю вдачею. У нас дуже схожі культури, а саме – музика. Мені інколи складно відрізнити кримськотатарську "Хайтарму" від буковинської або гуцульської мелодії.
Сімейні цінності кримських татар здебільшого базовані на релігії – ісламі, і у нашого народу є культ старшої особи і повага до жінки. В Корані навіть сказано, що рай лежить у ніг матері, а під матір’ю мається на увазі жінка будь-якого віку. Тому стереотип щодо пригнобленого положення жінки в ісламі є хибним.
Кримські татари є волелюбним народом, що, можливо, й відрізняє їх від решти татар, які звикли жити "при царе". Кримський хан, хоч його посада була спадковою, мав тісні контакти беспосередньо з людьми, тобто він із ними спілкувався. Кримські татари є європейською нацією, мало хто знає про те, що при дворі кримського хана ставили п’єси французькою мовою та вели дипломатичне листування з іншими дворами Європи.
Нас часто називають "молодшим братом" казанських татар, що є для мене насправді смішним.

Ніяк, окрім погіршення. Вибори у так звані місцеві органи влади просто "легітимізували" російськість цієї влади, але одразу після виборів почалися масові репресії кримських татар. 15 вересня у приміщення Меджлісу кримських татар прийшли з обшуком і постановою про виселення. В той самий день до декого з керівників Меджлісу прийшли з обшуком додому, почали зникати люди. Чому? Можете спитати ви. Для мене відповідь є очевидною: кримські татари масово проігнорували вибори 14 вересня. Лідери кримських татар закликали не йти на так звані "вибори" і ігнорувати їх. Так звана "кримська влада" всіма методами намагалася змусити кримських татар йти на вибори. Але – це їм не вдалося.

Аксьонов, але якщо правильніше - Гоблін (прізвисько Аксьонова за бандитських часів), дійсно, перекручує факти, тому що Меджліс є представницьким органом кримських татар. Він не може бути легалізованим звичайним юридичним шляхом, як благодійна чи громадська організація, чи будь-яке інше об"єднання. Вся світова спільнота про це знає і визнає Меджліс як повноправний суб"єкт переговорів, відносин щодо питань кримських татар. Однак тільки Гоблін Аксьонов, "прем"єр" невизнаної окупованої території і прокурор Наталія Поклонська (чи прокурорша "Няшмяш") цього статусу не визнають. Дуже б хотілося, щоб українська влада визнала представницький орган кримських татар Меджліс як повноправний суб"єкт правовідносин, або це закріпила законодавчо. Такі спроби були ще в квітні, ВР прийняла постанову про визнання кримських татар корінним народом Криму й України і визнала Меджліс. Однак це є лише постановою, тому краще це закріпити на законодавчому рівні.

Спокійно жити вже не вдається. "Кримська влада" намагається всіма методами зробити так, щоб кримські татари виїжджали з території півострова. Таким чином, вона хоче створити для себе зону комфорту, в якій всі мешканці Криму будуть думати однаково. Витісняючи кримських татар і всіх незгодних з окупацією Криму, вони вже замінюють на інших людей, які приїжджають до Криму з Росії. "Кримська влада" намагається змінити етнічний склад Криму.
Всі наші волонтери, знайомі, які продовжують жити в Криму в один голосо говорять про те, що обличчя Криму змінилися. Ті люди, які не хочуть бачити триколорів на вулицях і не згодні з окупацією, намагаються оминати центр міста і більше часу приділяти родині. Натомість з’явилося багато приїжджих з далеких країв Росії, наприклад, бурятів, чучків – а їх навряд можна сплутати з кримськими татарами, росіянами, українцями та іншими національностями, які проживають у Криму.
Тому, якщо повернутися до питання про плани Кремля щодо кримськотатарскього народу, то можна сказати, що він хоче або розчинити кримських татар, або приборкати, щоб вони не говорили нічого зайвого і змирилися з окупацією Криму, або найактивнішу частину з числа кримських татар витіснити подалі з Криму. Це так звана "м’яка депортація", якщо депортацію взагалі можна назвати "м’якою".
Так було за часів Катерини ІІ, коли відбулася анексія Криму, тоді з Криму їхала кримськотатарська інтелігенція і тисячі інших людей, які не хотіли жити в Російській імперії. Більшість цих людей тоді їхали до Туреччини. Таким чином і сформувалася велика діаспора кримських татар у Туреччині.
Ту саму картину ми бачимо зараз. Росія не наважиться на відверту депортацію у товарних вагонах, як це було 70 років тому за сталінських часів. Зараз близько 10 тисяч кримських татар були змушені залишити батьківщину і виїхати на материк. Більшість кримських татар продовжують жити і працювати в Криму, і це є їхньою принциповою позицією. Всі, як один, вони кажуть нам: "Якщо я поїду з Криму, то хто ж у Криму залишиться?". Крим залишають ті люди, які не мають можливості лишатися далі в Криму.

Я не є членом Меджлісу і за його дії не можу відповідати. Я розумію прагнення Меджлісу саме такою акцією показати, що кримські татари – в небезпеці. Але чи ефективною ця акція буде в Криму? У мене є певні сумніви. «Кримська влада» заборонила траурний мітинг кримських татар, присвячений дню депортації, а також свято Національного прапору. "Кримська влада" дуже боїться кримських татар, і, мені здається, що ця акція, скоріше за все, теж буде забороненою, або вона буде витіснена на периферію міста. В центрі міста вони просто не дадуть провести акцію.
Активні чи неактивні дії кримських татар завжди мають наслідки. Людина може написати пост у Фейсбуці, сказати, що не погоджується з окупацією Криму, в колі знайомих, а про це дізнаються слідчі органи, і таку людину викликають на допити. "Стукачество" стало розповсюдженим усюди в Криму: сусіди доповідають у відповідні органи один про одного, розповідають, що хтось поїхав на материкову частину, і його дім залишається пустим. Тому проявляти будь-яку проукраїнську активність у Криму є небезпечним: чи то вийти на мітинг, одиночний пікет, чи то поговорити з сусідом про те, як стало погано жити.

За даними УВКБ ООН, переселенців із Криму – близько 20 тисяч. Це тільки офіційні цифри, насправді ж таких людей в рази більше. Здебільшого кримчани проживають на Київщині, Львівщині та інших областях західної України. Також велика громада кримських татар зараз живе на Вінничині. Місцеві громади сприймають переселенців добре, допомагають багато в чому, особливо це відчутно на Львівщині. Але останнім часом ми бачимо і проблеми в тому числі: кримські татари є мусульманами, і приймаючі громади, які погано знайомі зі звичаями, інколи не сприймають відмінні від їхніх традиції. Тому громадськість, такі організації як "Крим.SOS", намагаються налагодити культурний діалог між приймаючою громадою та переселенцями з Криму та зі сходу.

Про новий "кримський парламент" я взагалі не думаю, адже ті вибори, які відбулися 14 вересня, є незаконними, і вся так звана нова "кримська влада" теж є незаконною. Нікого адекватного в "кримському парламенті" немає, жодних діалогів із ними ми не ведемо.

На акції протесту як такі не виходять. Але протестні настрої і досі дуже великі. Ви правильно кажете, що участь в акціях є занадто великим ризиком. Проте люди не змирилися і досі мають великі сподівання на українську владу, від якої очікують реальної підтримки кримського населення як громадян своєї держави. Адже, на превеликий жаль, кримчани, які стали заручниками ситуації, багатьма органами сприямаються вже не як громадяни України. Чого тільки вартий закон "Про вільну економічну зону Крим" та постанова НБУ, яким кримчани прирівнюються до нерезидентів (всі люди, які мають кримську прописку). Приміром, я, людина, яка проживає протягом восьми років у Києві і принципово не змінює кримської прописки, маючи український паспорт, на думку державних органів, є нерезидентом власної країни.

Боротьба, звичайно, буде продовжуватися прихованим чи неприхованим методом. Сказати, що буде з Кримом у найближчі роки – дуже складно. Адже ситуація безпосередньо пов’язана з подіями на сході України: без стабілізації на сході не може бути деокупації Криму. Що ж стосується соціально-економічного положення Криму, то воно буде тільки погіршуватися. Вже зараз багато незадоволених економічною ситуацією в Криму, зниженням рівня життя, підвищенням цін на продукти харчування та послуги, ліки та послуги ЖКГ. Люди не задоволені, однак голосно говорити про це не можуть, адже бояться переслідувань. Дехто з тих, хто голосував на "референдумі" 16 березня говорять, що вони ще почекають, що все налагодиться, але з кожним днем їхні сподівання стають все більш примарними.

Дякую за питання, воно для нас дійсно болюче. Є безліч людей, які представляються або волонтерами "Крим.SOS", або навіть більше – координаторами "Крим.SOS". Я це пов’язую з тим, що організація дієва, має гарну репутацію, і тому цим хочуть скористатися люди, які хочуть отримати певний зиск у тій чи іншій ситуації.

Належні розслідування не ведуться, а краще сказати, що вони не ведуться взагалі. І Меджліс, і "Крим.SOS", і інші організації, які займаються правозахисною діяльністю, фіксують порушення прав людини в Криму, випадки зникнення, репресії по відношенню до кримських татар та інших кримчан, не згодних з окупацією Криму, та передають у відповідні органи цю інформацію. Однак кримські органи, які б мали вести розслідування за цими фактами, їх не ведуть, адже кримінальні справи їм доведеться порушувати проти себе.

У Криму я не була з середини січня. Ми, активні діячі, з подій Євромайдану почали займатися допомогою, пов’язаною з подіями в Криму. На жаль, зараз у Крим я в’їхати не можу – мене попередили, що краще мені цього не робити. З батьками, які проживають у Криму, бачуся на материковій частині. Вони з Криму їхати не планують. Погрози на мою адресу приходять тільки у соцмережах у приватних повідомленнях. Переживаю більше за все за своїх батьків, які лишаються у Криму. Для своєї безпеки просто в Крим не намагаюся заїхати, адже мене можуть впустити, але не випустити звідти.

Виникають, і ми постійно про це говоримо. Я розумію, що це частково об’єктивна ситуація. Те, що відбувається на сході – це велика біда, з якою ми всі маємо боротися. Але за цими подіями не можна забувати про Крим: це наша територія, де живуть громадяни нашої держави, які стали заручниками ситуації, і які потребують нашої підтримки. Все, що ми можемо робити зараз, це доносити світовій спільноті через різні канали правду про те, що відбувається в Криму.

Дуже важливою є моральна підтримка українців по відношенню до кримських татар і кримчан, які лишаються на окупованій території, а також тих кримчан, які змушені були поїхати з півострова. Ніколи не можна говорити "самі винні", адже так званий "референдум" був дуже умовним. Тільки близько 35% людей дійсно відвідали "референдум", і куди нижчими є показники підтримки кримчанами ідеї возз’єднання з Росією. Це не був вибір людей, тому звинувачення їх у тому, що вони самі вибрали таке життя, є необгрунтованим. Максимальна підтримка і лояльність до кримчан – це найкраща допомога, яка зараз може бути від людей, які проживають на континентальній Україні. Звичайно ж, має бути підтримка не тільки громадян України, але й державних діячів, Президента і прем’єра, які повинні мати чітку стратегію повернення Криму.

Тиск відчувається в усьому. Сказати, де відчувається найбільше - дуже складно. Жити де-факто в Росії - це не те саме, що жити при тоталітарному режимі в Україні. Не треба мати ілюзій, що українська влада ще до часів окупації Криму дуже позитивно відносилася до кримських татар і допомагала в усьому. Це не було так. Але і режим в Україні не був демократичним. Проте навіть за того режиму не було списку забороненої літератури, кримські татари масово не зникали, жодного разу кримським татарам не відмовили в тому, щоб провести траурний мітинг, присвячений Дню депортації кримських татар. Де-факто жити в Росії - це не те саме, що жити в Україні. Тиск буде продовжуватися з боку окупаційної влади, і ми не маємо ілюзій щодо цього. Але спільно маємо боротися.

Важливо, що міжнародне співтовариство досі не забуло пр Крим. Так, про Крим стали говорити набагато менше, але про нього пам’ятають. Це ключове, що ми маємо знати. Реальні способи того, якими можна змусити Росію повернути Крим, я назвати не можу. Це тривалий процес, коли стануть відчутні санкції проти Росії. Але цих санкцій, звичайно, ще замало. Ми зі свого боку повинні постійно нагадувати світу про Крим. Це має бути велика інформаційна кампанія, адже у закордонних ЗМІ не тільки питанню Криму, але й України загалом, стало приділятися куди менше уваги. Російська пропаганда намагається всіма методами затирати теми України і Криму. Тому ми зі свого боку маємо бути більш активними у цьому процесі, бо програна інформаційна війна матиме пагубні наслідки для України та світу.

Статистика ведеться, збирається інформація про постраждалих кримських татар і українців, які не погоджуються з окупацією Криму, дані систематизуються у звіти. Правозахисні організації працюють над позовами у міжнародні судові інстанції. Тенденції невтішні. Кримських татар та українців-патріотів намагаються залякати та витіснити з Криму. Кількість подібних репресій постійно тільки збільшується, але ті випадки, про які ми знаємо і фіксуємо, це лише вершина айсберга тих порушень, які відбуваються насправді. Багато людей не звертаються до кримських "органів правопроядку" або не заявляють публічно про зникнення своїх родичів, бо бояться переслідувань проти інших членів родини.

Коментувати Ваші "завоювання Криму" особливого бажання не маю. Адже Ваші предки прийшли завойовувати Крим, а мої предки вже там жили і зробили Крим таким, що б Ви захотіли його завоювати.
А чий Крим? Крим – наш, кримськотатарський і український. :)