Николай Маломуж

Путін, як і раніше, збирається наступати на Україну. Для наступу обрано декілька напрямків, Куп’янськ і Харківщина загалом – це перший із них. А в перспективі Путін розглядає можливість наступу на Харків.
Також противник планує посилити свої позиції поблизу Бахмуту, аби не дати ЗСУ звільнити місто, це другий напрямок. Третій – росіяни мають намір захопити Авдіївку. Четвертий – ворог збирається утримати Роботине і не допустити просування наших військ у напрямку Мелітополя. Це основні завдання, які ставить перед собою ворог.
Куп’янськ і Харківська область є надважливими для противника, тож захопити їх – це одне з першочергових завдань. Встановивши контроль над ними, ворог матиме перспективи подальшого наступу та ведення активних бойових дій не тільки в Донецькій і Луганській областях, але й далі на Харківщині.
Задля просування на Харківщині Росія накопичила 110 тисяч представників збройних сил Російської Федерації, декілька танкових підрозділів, зокрема, 1-у танкову армію Кантемирівської дивізії, ще декілька потужних дивізій і чимало ракетних систем. Тобто там намагається наступати велика армада.
Втім, стратегічних перспектив цей наступ російських військ не має. Бої тривають, і декілька місяців поспіль то ворог просувався, то ми його відкидали назад. На даний момент активного наступу немає. Розвідувальні можливості, зокрема, космічні, дозволяють нам відслідковувати всі пересування ворожих військ у фронтовій зоні та готуватися до ударів противника і його спроб наступати на певних ділянках. Ми не тільки тримаємо позиції, але й знищуємо великі резерви ворога, тому що концентрація великої кількості військ і техніки – це мішень для нас. Ми завдаємо ударів по місцях накопичення живої сили і військової техніки.
Якщо російські війська справді почнуть наступ у січні, перспектив він не матиме, оскільки інформація про те, що він готується, запущена в інформаційний простір, відтак, ворог розуміє, що ми знаємо його попередні плани, а тому не даватимемо йому можливості розвивати наступ. Тож жодних перспектив у наступу російських військ не буде.

Ворог на даний момент намагається виконати два завдання: з одного боку, продемонструвати, що він буде наступати, але це буде відволікаючий маневр (при цьому він завдає ударів по житлових будинках і цивільній інфраструктурі, аби залякувати українців), а з іншого – ворог так прощупує наші позиції та відтягує наші війська на цей напрямок, а, крім того, намагається створити плацдарми для можливих локальних наступів. Ми володіємо інформацією щодо намірів ворога, а тому жодні провокації на цьому напрямку не матимуть успіху.

У росіян є плани щодо наступу на Харків, але вони стосуються далекої перспективи. Спочатку росіяни хочуть зайняти більш зручні оперативні позиції, передусім Куп’янськ, аби не тільки створити передумови для свого наступу, але й погіршити наші оборонні позиції – витіснити на відкриту місцевість, у поля або лісопосадки, потім задіяти проти нас бронетехніку і ракетні системи, а вже далі просуватися вглиб Харківщини.
Ці плани відомі і зрозумілі, тому ми постійно їм протидіємо. Більше того, ми ще й знищуємо резерви ворога по всій лінії фронту, особливо на сході, під Куп’янськом, а також частково в Луганській і Донецькій областях. Майже щодня ми знищуємо близько тисячі окупантів, приблизно стільки ж зазнають важких поранень, а, відтак, виходять із строю в один момент. Скільки б не говорили про колосальні людські резерви Російської Федерації, однак такі втрати є величезними і відчутними навіть для неї.

Передусім росіяни можуть просунутися поблизу Куп’янська на деяких ділянках. Але йдеться про просування лише на 1-1,5 км, до 3 км максимум. Разом із тим просуватимемося й ми, займаючи більш вигідні позиції.
Захопити Куп’янськ і рухатися далі російським військам буде вкрай проблематично, тому що, маючи чотири сектори активних бойових дій, де повинні використовуватися передові частини військ, вони не можуть сконцентрувати сили виключно на Харківщині, це буде надзвичайно складно.
Ті сили ворога, які є на Харківщині, ми вже "освоїли", тобто знаємо їхній кількісний склад, вогневі позиції та їхні можливі маневри. Ми до цього готові. Тому ворог навряд чи зможе провести активні наступальні операції на Харківщині.
У публічному просторі є інформація про приблизні терміни наступу, засоби, які ворог збирається використовувати, резерви, які він підтягує. Слід зазначити, що ті резерви, які підтягують до Харківщини росіяни, є недостатніми для стратегічного наступу. Хіба що для локальних маневрів і пробивання нашої оборони на певних ділянках.
Наголошую, для стратегічного наступу та захоплення міст, наприклад, Куп’янська, у Росії сьогодні немає реальних можливостей.

Досі ворог накопичував ракети, у нього їх була обмежена кількість. Протягом приблизно восьми місяців росіяни виробляли й накопичували ракети: Іскандери, Х-101, Х-22, Х-555, Кинджали й Калібри. Тобто Росія виробляла всю лінійку ракет приблизно до 100-120 одиниць на місяць, виходить, за вісім місяців вона накопичила близько 900 одиниць потужних ракет.
Російській Федерації потрібно було змінити стратегію і почати завдавати масових ударів, тому що локальні, як були досі, не давали бажаного для неї результату й успіху. До того ж Москва знає, що ми отримали нові системи ППО різних типів, починаючи від Patriot і закінчуючи зенітно-ракетними комплексами, які використовуються на фронті та поблизу конкретних об’єктів, а тому шукає способів пробити нашу систему ППО. Для цього, як росіяни вже зрозуміли, потрібні комбіновані удари безпілотниками та ракетами різних типів, які здатні змінювати траєкторії та цілі, дезорієнтувати ППО, виявляти її можливості та виснажувати її. Такою є стратегія росіян зараз, але й вона не надто успішна.
Росія зараз використовує той самий принцип завдання ракетних ударів, що й ХАМАС, – принцип масовості. ХАМАС, аби пробити "Залізний купол" Ізраїлю, запускає ракети масово, і частково йому вдається пробити ізраїльську ППО. Так само почала діяти і Росія.
Новий рік був стартом. Росіяни тягнули до Нового року і накопичували ракети. Далі масові удари триватимуть.
Стратегічна мета РФ при цьому – подавити дух українців і українського народу, бо це найголовніше, чому агресія Росії від 24 лютого 2022 року не мала успіху. Для цього ворогу потрібно залякати українців, посіяти паніку, призвести до жертв, аби люди почали вимагати від влади проведення переговорів із Москвою, нехай і на умовах РФ, тобто зі збереженням окупації, а то й розширенням зони контролю і впливу Росії на Україну. Саме тому Росія завдає масових ракетних ударів не лише по східних, південних і центральних регіонах України, але й по Львівщині, Хмельниччині та Івано-Франківщині. Тобто під ударом опиняються всі області й міста України, аби кожен українець відчував цю загрозу.
Разом із тим, Росія намагається вражати також військові об’єкти. При цьому вона б’є туди, де, як вона вважає, такі об’єкти розташовані, але чимало з них ми перемістили та захистили. Але росіяни визначають цілі ударів по старих картах і б’ють відповідно мимо. Наприклад, по заводу Артема росіяни намагаються бити ледь не щоразу, хоча багато де уже немає тих частин заводу, які вони хочуть уразити, й там зведені житлові будинки.
Інша складова – це удари по інфраструктурі та енергетичних об’єктах. Знаючи, що енергетичні об’єкти ми зараз дуже добре прикриваємо, по них росіяни б’ють менше, хоча все одно не полишають цю справу і хоча б частково намагаються знищити нашу енергетику.
Крім того, Росія намагається створити видимість величезних запасів ракет у неї, начебто вона й досі має чималий потенціал, який дозволяє щоразу завдавати масових ударів. Мовляв, у неї величезні ресурси, тож вона готова до глобальних наступальних операцій.
При цьому Заходу Росія намагається показати, що Україна не готова до таких ударів і не має змоги активно та ефективно наступати. Це робиться для того, щоб західні країни схилялися не тільки до обмеження допомоги Україні, але й тиснули на Київ, примушуючи його до переговорів на умовах Москви. Але так точно не буде, бо ми вистояли і стоїмо далі. Росії не вдалося ані суттєво просунутися на фронті, ані знищити щось, що б наблизило її до успіху.
Ми захистили більшість об’єктів. Хоча, на жаль, є і вбиті, і постраждалі українці. Росія здійснює акти глобального тероризму, завдаючи ударів по цивільному населенню та цивільних об’єктах. Це має бути засуджено не тільки ООН, але й конкретними світовими гравцями, включаючи США, європейські країни, Китай, Індію, Бразилію, Туреччину, тобто йдеться про ті країни, які визначають подальшу долю світу.
На Росію могли б впливати не лише країни НАТО, але й її партнери. Їхня позиція має бути жорсткою: оскільки Росія діє як терорист, із нею повинні не просто припинити співпрацю, але й виступити проти неї політичними та дипломатичними засобами, а, якщо знадобиться, то й військовими (якщо Росія погрожуватиме ядерною зброєю). Тобто, крім військової допомоги Україні, є й інші механізми тиску на Росію, яка здійснює проти українців відверті акти терору та геноциду. Ці акти мають бути зараз оцінені міжнародними організаціями, а в перспективі і міжнародними судами.

Необхідні комплексні засоби ППО, не тільки Patriot, яких потрібно щонайменше 50-60 одиниць, і вони мають бути розподілені по різних містах України. Так само і SAMP/Т, які беруть балістику, а це дуже важливо, щоб ми мали змогу збивати Кинджали, Іскандери, а також С-300 та С-400, що б’ють по Харкову, Запоріжжю, Дніпру та інших містах. Такі ракети дуже швидко летять, наприклад, С-400, модифіковані під наземні цілі, летять півтори-дві хвилини, тож їх може перехопити лише ефективна система ППО новітнього типу на кшталт Patriot, SAMP/Т, Iris, NASAMS та інші, які збивають і ракети, і безпілотники.
Отже, нам потрібно близько 50-60 Patriot та 50-60 SAMP/Т, тоді ми прикриємо майже всі міста і стратегічні об’єкти в радіусі 60 км поблизу установок. Німецькі комплекси Iris прикривають усе в радіусі десятків кілометрів і є дуже ефективними. Також потрібно до 200 установок різного штибу, наприклад, Gepard та інші австралійські, іспанські, французькі, німецькі установки, які в автоматичному режимі виявляють і фіксують безпілотні літальні апарати. Вони роблять 600 пострілів за хвилину снарядами 40-го калібру – це дуже потужні системі, що знищують будь-який безпілотник.
Наголошую, нам потрібно до 100-150 одиниць стратегічних систем ППО, до 250 одиниць – тактичних. Така система ППО зможе захищати всі міста й села, великі стратегічні об’єкти України. Тому відповідні питання ми повинні ставити перед союзниками, купувати озброєння на міжнародних ринках, починаючи від засобів радянського виробництва та закінчуючи новими засобами натівського зразка. Ну і, звісно, наш ВПК також повинен працювати на всю потужність, виробляючи і безпілотники, і ракети (наприклад, балістичного типу дальністю до 2 тисяч км, а КБ "Південне" може виробляти й ракети дальністю до 10 тисяч км), і БТРи, і БМП, і танки, і боєприпаси різних калібрів.
Лише діючи так, ми зможемо підготуватися до стратегічних наступальних операцій і звільнення територій України.

Путін постійно ставить завдання проводити наступальні операції, але сьогодні у нього немає можливості в один момент зібрати всі необхідні для початку потужної наступальної операції війська, а особливо вогневі засоби високотехнологічного рівня. Тому противник діє секторально: намагається наступати на Куп’янськ та Авдіївку (яку російські війська намагаються захопити і створити плацдарм, аби далі захопити всю Донецьку область), деблокувати Бахмут (якщо ми звільнимо це місто, це буде для Путіна не тільки військовим ударом, але й політичним, і звільнення Бахмута засвідчило б повний провал путінського режиму), а також плюс Мар’їнка, куди росіяни також кидають чималі сили.
Ми, просуваючись до Мелітополя, створюємо передумови для флангових ударів по угрупованнях ворога в Запорізькій області. А що стосується Херсонської області, то відбувається висадка десанту та удари з іншого регіону. Після чого можливе замикання угруповань противника на Запоріжжі та Херсонщині з двох боків.
Тому сьогодні Путін розтягує сили. Згенерувати великі резерви, щоб розпочати стратегічні наступальні операції в певному регіоні і просуватися чи то на Харківщині, чи то на Донеччині, чи то на Запоріжжі у Путіна практично немає змоги. Йому нема де зняти війська, адже він забрав їх уже навіть із Калінінграду, з Ленінградського військового округу. Ба більше, йому зараз потрібно формувати новий округ поблизу Фінляндії, а це 1300 км. Це означає, що потрібні і війська, і жива сила, і техніка, і озброєння, і боєприпаси. Зрозуміло, що розтягнутися Путін не може, але певна потуга ще є, тому він намагається захопити хоча б окремі території. Це сьогодні завдання номер один.
Втім, до кінця 2024 року Путін збирається накопичити більше ресурсів. Зокрема, мобілізувати різними способами до 600 тисяч осіб і більше, а далі підготувати нові удари на базі російського ВПК і поставок з Ірану та Північної Кореї ракет, боєприпасів і деяких видів озброєння. Але це більш далека перспектива. Для цього потрібно 6-9 місяців.
ЗСУ таких умов російському агресору не створять, бо у нас інші стратегічні плани на 2024 рік, і вони стосуються не тільки утримання нинішніх позицій, але й проведення стратегічних наступальних операцій. Сьогодні ми поки що просто тримаємо позиції, формуємо укріплення на стратегічних напрямках, де ворог намагається просуватися, а головне – нищимо резерви ворога. Наголошую, ми знищуємо до тисячі осіб на день живої сили противника, а разом із пораненими – це до 2 тисяч. Це величезні втрати. Так, протягом місяця до 60 тисяч російських військовослужбовців вибувають із лав збройних сил ворога. Це величезний удар по збройних силах РФ. Компенсувати ці втрати дуже швидко неможливо, тим більше, підготовленими і навченими людьми, забезпеченими зброєю і технікою.
Тож наше головне завдання – не дати ворогу накопичувати сили та резерви. Ми повинні знищувати резерви, щоб Росія не могла їх задіяти масово. А навесні і влітку, думаю, ми побачимо проведення активних наступальних операцій у різних секторах фронту.

На Запорізькому і Херсонському напрямках дуже непогані перспективи замкнути угруповання російських військ, відрізати його від Криму та логістики зі сходу, з боку Маріуполя. По суті, йдеться про можливість оточення великого угрупування військ противника.
Тож на цих напрямках росіяни точно не мають перспектив просування. Туди не буде потрібних поставок зброї, техніки та боєприпасів. Відтак, ворог опиниться в оточенні на величезному секторі фронту під жорстким вогневим контролем. За таких умов у росіян буде вибір – або здаватися, або тікати в море, або прорватися на схід чи до Криму.
За умови такого сценарію стане реальним наш рух до Криму. Але перед тим потрібно буде добити базу Чорноморського флоту РФ. Керченський міст при цьому буде під масовими ударами, в результаті чого він буде або надовго перекритий, або взагалі знищений. Також під ударами будуть основні військові об’єкти на території Криму: крім Чорноморського флоту, це авіаційні бази, пускові установки і бази дислокації військ.
Таким чином, Крим перетвориться на пастку, бо не буде змоги доставити туди необхідні ресурси, не буде змоги й підсилити тамтешнє угруповання.
Більше того, вже є ознаки панічних настроїв у Криму. Маємо оперативні дані, які свідчать про те, що на півострові російські військові вже ставлять питання про те, куди їм подітися в разі чого та що робити членам їхніх сімей. Вони розуміють, що ситуація вкрай несприятлива.
Крим не буде фортецею – Крим буде пасткою. Тому це перспективний для нас напрямок.
Втім, цілком можливі і нестандартні дії. Наприклад, ми можемо захистити східні рубежі, зокрема, Авдіївку, знищити там ворога, після чого з цього або сусіднього сектора несподівано розпочати наступальні операції. Все це планує наше військове командування, і його плани повинні бути прихованими та неочікуваними для ворога. Мають бути і відволікаючі удари, аби ворог помилявся і не знав, де буде наш основний удар.
Загалом, слабких місць у росіян дуже багато. Нам не потрібно рухатися на "зуби дракона" і мінні поля. Уздовж 1300 км лінії фронту є місця, де ми можемо діяти більш ефективно, не долаючи цих перепон, створених ворогом.

Ні, особливого затишшя не буде. Будуть точиться секторальні бої. Росія часто використовує зиму для наступальних операцій, вважаючи, що в холодну пору року вона має перевагу. Але ми до цього готові, ми на своїй землі, знаємо всі плани ворога і його "зимові традиції".
Першочергово російські війська будуть виконувати ті завдання, які поставив і щоденно контролює особисто Путін. Йдеться про ті декілька секторів, про які ми говорили вище. Це й будуть пріоритетні напрямки на зиму, які росіяни не полишать: вони намагатимуться захопити Куп’янськ та Авдіївку, деблокувати Бахмут, поновити свій контроль над населеним пунктом Роботине в Запорізькій області, а також відкинути наш десант у Херсонській області. Це їхні завдання мінімум на найближчий місяць.
Втім, я думаю, що ці задачі виконані росіянами не будуть, бо ми працюємо, аби стати на заваді їхнім планам: посилюємо наші можливості, маневруємо там, де потрібно провести операції, і, звісно, готуємося. Підготовка наших нових підрозділів та посилення наших Збройних сил західною технікою і продукцією власного ВПК дозволять навесні 2024 року зірвати плани ворога стратегічного характеру.
Отже, взимку ми діятимемо на локальному й тактичному рівні, а навесні та влітку – на стратегічному. Так само діятиме і ворог.

На даний момент немає перспектив російського наступу з білоруської території, там немає відповідної концентрації військ. До того ж, у нас потужні укріплення уздовж кордону з Білоруссю, адже ми врахували ті помилки, яких припустилися 24 лютого 2022 року. Тепер там декілька ешелонів потужних ліній оборони, величезні мінні поля, подолати які неможливо. Ну і, зрозуміло, там тримають ситуацію під контролем підрозділи ЗСУ з вогневими системами, що будуть знищувати ворога у великих кількостях, навіть якщо 300 тисяч піде, вони будуть знищені і зупинені.
Та й Лукашенко вже не буде ризикувати і пропускати російські війська зі своєї території, а, тим більше, відправляти в наступ свої. Він розуміє, що виграти війну Путіну вже надзвичайно складно, ба більше, неможливо. Тому Лукашенко страхується, хоча ще підігрує Путіну, надаючи озброєння, техніку, боєприпаси, проводячи реабілітацію російських військових, ремонтуючи техніку та готуючи її до бойових дій, але не більше. Він розуміє, що, вступивши у війну, він створить майданчик для потужних ударів із боку України.
Крім того, може бути спровоковане протистояння з країнами НАТО. А опинитися в оточенні Лукашенко точно не хоче.
Путін може використати Лукашенка тільки для бійні. Бацька розуміє, що він на закланні, тому навряд чи сприятиме наступальній операції росіян із території Білорусі, а, тим більше, навряд чи сам братиме в ній участь. Це для нього подібне до смерті не тільки в сенсі загрози повалення режиму, але й у сенсі військових загроз.

Цей плацдарм є надважливим. Передусім так відтягуються війська з Запорізького напрямку, де ворог намагається активно вести бойові дії проти нас, особливо відтягуються повітряно-десантні війська РФ. Ми знаємо, що дивізія, контрольована командувачем повітряно-десантних військ Росії Теплинським, постійно намагається скинути наш десант у Дніпро, але їй це не вдається. Ми посилюємо наші можливості, забезпечуємо наших десантників озброєнням, технікою та вогневими засобами, аби вони могли тримати позиції. І в багатьох секторах вони успішно нищать ворога.
Тобто навіть велика дивізія РФ не може впоратися із декількома сотнями українських десантників – з нашого боку там справжні професіонали. Так, їм дуже важко взимку, в плавнях, але все одно їм вдається посилюватися.
Можливо, на перспективу варто планувати більш потужні десантні операції і удари з тилу в Херсонській області. Раніше, влітку, це були б надзвичайно потужні дії. Це були б ті самі нестандартні дії, про які я говорив, тобто не пряме просування в бік мінних полів, а удари Силами спеціальних операцій і десантними військами з флангів, у тилах. Це дозволило би нам розширити плацдарм у Херсонській області, а також перерізати логістичний коридор до Криму. А це створило б перспективу напівоточення угруповання ворога в Херсонській і Запорізькій областях.
От чому цей плацдарм має величезне значення для нас. Тож ми там не відступимо і будемо посилювати угруповання наших військ, а потім будемо намагатися перерізати східний і південний коридори, аби не було підтримки ні херсонського угруповання ворога, ні запорізького.

Посилення наших позицій на Херсонському напрямку та перерізання південного коридору є цілком реальним. Думаю, ця операція буде проведена ближче до весни.
Коли йдеться про Мелітопольський напрямок, зокрема, Токмак (де залізниця), мається на увазі східний логістичної коридор ворога, який тягне з Росії ресурси і посилює її війська.
Я вважаю, що ми справді затягнули процес проведення стратегічних наступальних операцій. Як зазначав Залужний, ми пішли в атаку, а там уже на нас чекали російські війська, мінні поля та "зуби дракона". Важливо планувати і проводити операцію там, де б нам не доводилося штурмувати противника в лоба, де його позиції не були б настільки потужними. В іншому разі нам доводиться тяжко розміновувати шлях, тяжко просуватися вперед, а ворог тим часом підтягує і підтягує резерви. Але цей напрямок дуже перспективний, саме тому і була задіяна така потуга наших військ.
Зманеврувати можна різними способами і досягнути потрібного результату. Ми будемо тримати наші позиції там, будемо не тільки зменшувати логістичні перспективи східного коридору для ворога, але й укріплюватися там. Тому що ми вже заходимо з флангів укріплених районів трьох ліній оборони, і є змога бити ворога з флангів. Це на сьогодні є великим успіхом.
Але ворог оговтався, кинув додаткові війська, тому наше просування призупинилося. Зараз ми там здебільшого ведемо оборонні бої, хоча періодично частково і просуваємося.
Думаю, що, підтягуючи нові резерви та новітні зброю і техніку, ми зможемо просто знищити ці резерви ворога і просунутися далі, аж до Мелітополя. Це перспектива весни і літа 2024 року. Ворог, навіть знаючи, що ми будемо там просуватися, не має потужних резервів, аби протистояти нашим ударам, тож їх нам потрібно організувати.

Симбіоз таких факторів, як нова стратегія наступальних операцій (не стандартних і не лобових), підтримка партнерів новітньою зброєю і технікою (F-16, ATACMS, Taurus тощо), потужна робота нашого ВПК та закупівля озброєння й боєприпасів на зовнішніх ринках, аби ми швидко отримали великі запаси боєприпасів усіх типів – і радянських, і натівських, стануть передумовами для підготовки операцій по вибиванню ворога з Запоріжжя та Херсонщини та замикання угруповання. Все це створить передумови для звільнення цих територій. І на плечах російських військ, що відступатимуть, ми зможемо навіть зайти до Криму, вибивши ЧФ РФ, знищивши Кримський міст і завдаючи ударів по військових базах на території півострова. Так ми створимо передумови для звільнення Криму, тоді це стане дуже реально, і після цього справа піде швидко.
Тож спочатку потрібно провести операції на півдні нашої держави, звільнення Запорізької і Херсонської областей – це задача номер один. А далі відкриваються ворота до Криму за умови, що ми здійснимо низку потужних ударів по різних точках ворога та одночасні наступи з моря, суходолу і з неба.
Отже, звільнити Крим реально, але вже після того, як матимемо успіхи на півдні. Або, до речі, на сході – коли ворог буде відступати, росіяни будуть розгублені, і їм буде не до Криму. Величезні втрати на фронті вимагатимуть перекидання нових і нових сил у той сектор, де буде наш прорив. А Крим підсилювати, тим більше, через Кримський міст, якщо ми його вразимо, у РФ не буде можливості. Тому Крим буде звільнений у першу чергу і військовим шляхом. До того ж на певному етапі росіяни, можливо, будуть готові до переговорів про повне повернення Криму на умовах України.

Потрібна нова стратегія мобілізації. Законодавчу базу я чітко знаю, тому що свого часу брав участь у її підготовці. Ця база на 99% готова, хіба що можна внести невеликі зміни. Є базові закони, які регулюють ці питання: Конституція України, закон про мобілізацію, закон про воєнний стан тощо. Тобто все це вже прописано.
Постає питання – яке завдання ми ставимо сьогоднішніми законодавчими змінами, що пропонуються? Придумати нові моделі репресій, обмеження прав і порушення Конституції? У такому форматі все це працювати не буде. По-перше, це викличе спротив у нашому суспільстві. По-друге, наші партнери не схвалять такий підхід, бо ні Німеччина, ні країни Балтії, ні інші країни відмовляться вислати українських чоловіків назад, в Україну, бо це буде порушенням прав людини, європейських норм, Женевських конвенцій тощо. З таким законом ми вступимо у внутрішнє і зовнішнє протистояння, тим більше, з такими репресаліями, які готуються: обмеження права водити авто, вести бізнес, розпоряджатися власними фінансами та нерухомістю. Це базові права людини.
Ми повинні створити передумови для посилення ЗСУ. Для цього потрібно залучати по всіх секторах нашої системи оборони й безпеки мотивованих людей, які мають військову спеціалізацію. Люди, які ще не задіяні у війні, але мають статус військових, мають піти на фронт першим ешелоном. Я маю на увазі наших шановних військових, які є по всій території країни, стоять на різних постах з автоматами, у формі й повному спорядженні, щось охороняють, хоча там немає жодних режимних об’єктів. Таких людей декілька десятків тисяч точно є по всій нашій країні. Вони і мотивовані, і підготовлені, і озброєні.
Другий ешелон. Те саме стосується і представників десяти наших воєнізованих структур. Це люди, які готувалися до серйозних випробувань, присягалися захищати державу, реально служать у лавах МВС, Нацгвардії чи інших спецслужбах і воєнізованих формуваннях. Вони мають базову підготовку, навчалися стрільбі, проходили бойове злагодження, навчені проведенню спецоперацій. Це потужний ешелон, який повинен бути задіяний і для ротації, і для посилення Збройних сил. Це величезний ресурс, думаю, 300-400 тисяч осіб. Ці люди можуть бути швидко організовані в конкретні частини, швидко може бути проведено їхнє злагодження, їх не потрібно додатково мотивувати і вчити, наприклад, стріляти, вони вже можуть виконувати завдання.
Третій ешелон – це люди, які перебувають в інших структурах і приймали присягу служити державі, йдеться, зокрема, про транспортні підрозділи, де не критична ситуація, і частково ці люди можуть бути мобілізовані для військових цілей, необов’язково на фронт, а для забезпечення фронту безпосередньо у військових частинах. Пам’ятаєте, як раніше навіть органи влади й управління закривалися, а на дверях було написано "Всі пішли на фронт". Ті люди, які приймали присягу, мають відповідні навички, зброю, бойовий або військовий досвід, повинні сьогодні прийти на швидку заміну тим, хто вже майже два роки поспіль воює.
Паралельно рекрутингові компанії, які зараз працюють, мають готувати мотивованих молодих людей. Вони повинні стати на захист держави, але після підготовки. Спочатку вони мають пройти навчання, вишкіл у центрах підготовки, здобути медичні навички і знання, а далі – орієнтація на конкретні частини, де вони мають бути задіяні, проведення бойового злагодження тощо.
Але все це має робитися без репресій, погроз і порушення базових прав людини. Навпаки, має бути залучення на основі стимулів, які б заохочували людей захищати країну. Цим, як правильно говорив Залужний, повинні займатися не тільки центри комплектування, а й держава та ЗМІ, які повинні інформувати про перспективи, які відкриваються для військовослужбовця, який піде на фронт, для його родини в різних випадках (якщо загине, якщо буде поранений, якщо буде після служби), яким буде соціальний пакет, гарантії, у тому числі, членам сім’ї та дітям.
Такий підхід формує ефективну модель мобілізації. І не потрібно приймати законодавчих актів із погрозами репресіями, а потім намагатися їх реалізувати.
Якщо буде ухвалений такий закон про мобілізацію, це створить реальний ризик виникнення напруження в суспільстві. Росія якраз і очікує, що такий крок викличе невдоволення частини людей та їхній спротив, нехай навіть тихий (коли люди виходити на протест не будуть, але ігноруватимуть мобілізацію, будуть ухилятися тощо). Все це може стати масовим явищем. Росія цього і хоче, їй вигідна дестабілізація ситуації всередині нашої держави, розділення людей в Україні за різними ознаками (політичними, релігійними тощо), створивши відповідні протиріччя.
На основі такого закону про мобілізацію Росія зможе грати дуже потужно. Тому що стоятиме питання про те, які дії вживатиме наша держава задля залучення мобілізованих, який репресалій щодо них буде застосовуватися – це завжди викликає проблеми.
Потрібно знайти консенсус, про який ми говорили на початку війни – консенсус щодо захисту держави. Передусім мотивованих людей потрібно організувати на те, щоб вони виконали свою велику місію на фронті. Але не просто туди їх направити і кинути, а провести всі потрібні процедури й надати всі стимули. Це має відбуватися на позитиві, а не на негативі та погрозах.
Друга складова – морально-політична. Не тільки ті люди, які служать у військах і воєнізованих структурах, мають служити, а й ті, які перебувають на якихось задвірках, наприклад, чиновники різних типів, включаючи органи місцевого самоврядування, в тому числі Києва. У нас є чимало депутатів призовного віку, дуже патріотичних, які проводять багато заходів, пов’язаних зі знесенням пам’ятників чи ще чимось таким (усе це має робитися, але після війни; на це витрачаються величезні кошти, але все це не на часі – на часі воювати, а потім уже будуть і нові пам’ятники, і нові герої). Наче всі вони при ділі, але ні, давайте, хлопці, на фронт! Ви молоді, 30-40 років, патріотичні – патріоти повинні бути на фронті після підготовки. Не має бути так, що депутати щось там роблять у тилу, і все, їх не можна чіпати.
Те саме стосується близьких до влади представників різних структур, включаючи шоу-бізнес. Хлопці, вперед, ви найближчі до тих людей, які сьогодні визначають пріоритети держави, об’єднуйтеся і на фронт! А не десь там гуляєте, показуєте шоу, мультики-шмультики і тому подібне. Треба підтримати керівництво держави конкретними діями, а не говорити, що немає можливостей чи досвіду. Досвід набудуть усі. Свого часу я навчав спецнази, тих людей, які були дуже елітними, були чемпіонами Союзу в різних сферах, але вони ставали в стрій, опускалися на землю, готувалися до проведення заходів по захисту держави та отримували надпотужні навички. За два-три місяці, максимум чотири вони ставали сильними бійцями. Так може бути сьогодні підготовлений будь-який громадянин України.

З законом у такому вигляді і з тими репресіями, які пропонуються, ухилянтів буде більше.
З-за кордону практично ніхто не повернеться. І жодна країна Євросоюзу нікого не поверне, бо це буде порушенням європейських норм, прав людини і громадянина, які передбачені Статутом ООН та іншими міжнародними конвенціями. Як правильно сказав міністр оборони Німеччини, ми не маємо права примусити когось повертатися, у нас ні нашим, ні європейським законодавством не передбачені дії щодо примусу. Тож за кордоном підтримки не буде.
Це якраз те, що буде створювати протиріччя. Так не має бути. Адже є варіант, який реально посилюватиме ЗСУ, швидко мотивуватиме людей ставати на захист держави, збиратиме тих людей, які вже мають бойові навички. От це вже пріоритет.
Таким законом, як пропонується зараз, буде збільшена і кількість ухилянтів, і зростуть протестні настрої, і стануть частішими нелегальні дії, зокрема, різні підробки документів будуть масовими.
Спілкувався з колегами, військовослужбовцями, так от вони зазначали, що, якщо вони беруть до себе у підрозділ мотивовану людину, то вона швидко освоює всі бойові навички, а якщо притягнути когось примусом, то така людина підірве весь підрозділ, буде тікати або створювати паніку тощо. Тобто такий варіант взагалі не працює.
Крім того, потрібно подумати і про інше – а хто буде працювати, хто буде створювати робочі місця, хто буде платити податки? Адже Захід нам далеко не все буде забезпечувати. Це ще одна велика сфера, яку потрібно передбачити в комплексі великих заходів. Не тільки мобілізація і створення передумов для переслідування і перехоплення людей мають бути. Уже блокпости стоять, відбувається вручення повісток. Це робиться з безвиході. Але ж є заходи, здатні реально, не фейково, забезпечити армію людьми. Деякі центри комплектування говорять, що вони віддали повістки, і все, мовляв, вони виконали свою функцію. Що це, хіба це мобілізація? Так вона далеко не зайде.
Крім того, якщо ухилянтів стане багато, то скільки представників правоохоронних органів знадобиться, щоб їх знайти, переслідувати, порушити адміністративні або кримінальні справи? Це на кожного ухилянта по поліціянту потрібно буде! Куди ми тоді прийдемо. Ситуація тоді зайде в глухий кут.

На даний момент передумов для захоплення Росією цих міст немає. Ми посилюємо власну оборону й безпеку. Правильна концепція передбачає потужний захист конкретних рубежів, створення потужних укріпрайонів і знищення резервів ворога. За таких темпів, якими ми сьогодні знищуємо ворога щоденно, ніякі мобілізаційні ресурси Росії не допоможуть. Тому захопити Харків, Запоріжжя та інші регіони практично неможливо. Можуть бути хіба що тактичні просування та захоплення невеликих міст, сіл, навіть тої ж Авдіївки. Але широкомасштабного наступу Росії цього року не буде.
Ще раз наголошую, що ми не будемо стояти і чекати, коли Росія накопичить резерви і почне наступати. Це найбільш деструктивний шлях: чекати, щоб росіяни до 2026 року сформували нові частини, оснастили їх новими або модернізованими старими видами озброєння та масово рушили проти України. Цього шансу ми та наші партнери Росії точно не дамо.
Напевно знаю, що ми будемо готувати нову стратегію, поповнення нашого війська всіма засобами, зокрема, вогневими, ракетними, авіаційними, а також боєприпасами. А це знецінить будь-які зусилля противника. Тому я думаю, що 2024 рік буде переломним у плані звільнення територій нашої держави. І ми не дамо у 2025 і 2026 році щось захоплювати Російській Федерації.

Ми орієнтуємося не тільки на потенціали. Потенціал Росії об’єктивно більший, аніж наш. Ми орієнтуємося на ефективність ведення бойових операцій на фронті, а також на ефективність тиску на Росію наших партнерів перед загрозою не тільки локальної війни в Європі (наприклад, у країнах Балтії, Фінляндії, Молдові чи Румунії), але й глобальних загроз із боку РФ як ядерної держави. Такі погрози лунають і з боку Путіна, і з боку Медведєва, і з боку інших прихильників російського лідера. Так вони створюють передумови для конфронтації глобального рівня та знищення всього людства.
Задля протидії таким загрозам створюються навіть такі союзи, як, наприклад, між Байденом і Сі Цзіньпіном. Будь-хто, хто б не став президентом США, навіть Трамп, шукатиме способи, які притиснуть Путіна, зроблять неможливим застосування ним ядерної зброї і розпалювання подальших військових дій. Тому що активізація воєнних дій на території України і створення загрози для Європи буде створенням передумов для глобальної війни, а це вже ядерна війна. Тому для того, аби не було загрози Європі, США і Китаю від ядерних вибухів, ці держави будуть вживати дій. По всіх каналах до Путіна донесли неприпустимість застосування ядерної зброї. Про це сказали не тільки в НАТО, але й у Китаї, Індії та інші учасники ядерного клубу.
Тому перспектив у Путіна не буде. Ми згенеруємо дуже потужні сили на найближчі роки, щоб Путін не створив якусь коаліцію з Північною Кореєю або Іраном. Тому зараз працюватимуть ефективні міжнародні сили, щоб знецінити ці зусилля підтримки Росії безпілотниками, балістичними ракетами тощо, це велика робота. Без нашої активної позиції на фронті та міжнародній арені Путін буде укріплюватися. Якщо ми говоримо про пасивний сценарій, то за два-три роки Путін може надзвичайно укріпитися.
Якщо говорити про активний сценарій, то за рік-півтора на фронті своїми проривами ми можемо знецінити всі зусилля Путіна, а це призведе до падіння режиму. Думаю, зараз іде протиборство, яка концепція виграє.

Путін уже намагався показати якісь успіхи на фронті до висунення на вибори на своїй прес-конференції, але у нього нічого не вийшло. Які б завдання він не ставив перед своїми військами, нічого не вдається. Він ставив певні цілі, які мали бути досягнуті і до прес-конференції, і до Нового року, і до виборів. Наприклад, він наказував захопити Авдіївку і Куп’янськ, просунутися біля Бахмуту, але в них нічого не вийшло. Потім, відповідно, до Нового року – також не вийшло. Тепер стоїть таке саме завдання до виборів у РФ.
До виборів залишається вже 2,5 місяці, але суттєво вже точно нічого не зміниться. Намагання просунутися і відзвітувати на виборах, що він чогось досягнув, не вдасться – досягнень до березня у Росії не буде.
Тож я думаю, що цей формат провалиться, за виключенням хіба що тактичних рухів, але вони не матимуть глобального значення.
Росіяни вже чітко орієнтуються в тому, що відбувається, навіть якщо все буде сфальсифіковано, і Путін вкотре стане президентом, зрозуміло, незаконно, тому що альтернативи там немає. 70% росіян, уже навіть за їхніми дослідженнями, проти війни, 35% – проти присутності на території України, за виведення військ і припинення війни. Це великий прихований протестний електорат. Тільки коли не буде результату, а будуть нові і нові жертви, а вони щодня колосальні, а якщо потім будуть ще й наші успіхи на фронті, "обраний" президент буде головним винуватцем усіх бід росіян. І тоді ця його перемога буде Пірровою. Під час активних наступальних операцій, коли стане очевидним, що король голий, постане питання щодо подальшої долі Путіна і у його оточення, і у незадоволених росіян, які отримали колосальні проблеми та жертви на полі бою, які їм організував Путін. А вони свідомо на це йшли. Тут буде прозріння, хоча й запізніле.
Але для цього потрібна наша величезна робота на полі бою, тоді Путін після виборів не матиме шансів не тільки укріплювати позиції, а й перебувати при владі, навіть якщо знову обереться.

Сьогодні йдеться не тільки про F-16, а й про комплексні підходи до вирішення проблем технологічного характеру у ЗСУ. Залужний правильно визначив, що рівень технологій у військах буде вирішальним для перемоги. Тому якщо буде невелика кількість літаків F-16, наприклад, 12 одиниць, вони практично нічого не вирішать, ми зможемо тільки посилити окремий сектор на фронті. Вони допоможуть зберігати певний контроль щодо застосування ворогом авіації різних типів: літаків, гелікоптерів і, можливо, деяких типів ракет. Але це секторально.
Якщо ми отримаємо 60 літаків, то це вже буде потужний блок, який буде ударним і зможе бути задіяним задля завдання ударів по основних цілях ворога і на фронті, і на окупованій території, особливо на території Криму. Хоча, звісно, щодо застосування по території Росії будуть певні обмеження, але щодо неї ми будемо застосовувати власні засоби.
Підтримка у широкому масштабі буде вже десь під кінець року. Зараз більш реалістичною є поетапна передача таких засобів. Буде передано декілька ланок літаків у першому півріччі 2024 року (не Данією – вона вже заявила, що пізніше це зробить), також будуть надані ATACMS додатково (можливо, 50 одиниць, це дуже активний формат), також можлива передача інших видів ракетного озброєння, наприклад, німецьких Taurus, але це також за два-три місяці, передача радіолокаційних систем, які створять електронний щит проти безпілотників і багатьох типів ракет. Це потужні боєприпаси різних типів і різного виробництва (нашого ВПК, західного зразка, закупка на міжнародних ринках). Такі передумови створять реальні можливості для наших Збройних сил. Це дасть можливість об’єднати зусилля Заходу та України і разом протистояти Росії. Тоді шансів наступати і перемагати у Росії точно не буде. Це буде наша ініціатива, і її треба завоювати.

Передусім ми готуємо льотчиків, і цей процес іде активно. Підготовка триватиме ще щонайменше два-три місяці. Паралельно готуються аеродроми, інженерний склад, інфраструктура для забезпечення польотів і ремонту цих літаків, їх зашифровки та захисту. Все це робиться комплексно. Не буде так, що аеродроми побудували, злітні полоси замінили, трошки покращили систему організації польотів, підготували льотчиків і техніків, і все. Ні, цього мало. Все готується комплексно, тому така затримка.
Думаю, в найближчі п’ять-сім місяців різна кількість літаків буде надана в декілька етапів. Ці літаки будуть розміщені на наших аеродромах, а аеродроми будуть зашифровані і захищені. Комплексно задля захисту будуть діяти системи ППО і літаки, вони будуть збивати і російські ракети, і інші типи літальних апаратів. Це буде потужний щит і потужний ударний потенціал, який буде діяти комплексно.
На мій погляд, ми вже по багатьох параметрах близькі до розміщення, використання літаків та їхнього захисту. Але до квітня-травня всі ці заходи будуть на стадії завершення.

Я контактую з демократами і республіканцями, конгресменами та представниками різних впливових структур, керівниками великих корпорацій ВПК США. Всі вони виходять із того, що підтримка повинна зберегтися, тож роблять усе, щоб Конгрес ухвалив рішення про фінансування і України в цілому, і наших Збройних сил, а також надав нам усі необхідні засоби ураження. Тому я вважаю, що лютий буде вирішальним для ухвалення відповідних резолюцій та голосувань у США. А це створить нові можливості для України
Поступово ми наближаємося до консенсусу та консолідованої позиції республіканців і демократів.
Крім того, Євросоюз 1 лютого розглядатиме питання щодо фінансування програм підтримки України.
Я думаю, що суттєвого зменшення допомоги Україні з боку Заходу не буде. Можуть бути змінені тільки етапи поставок. Але в сукупності це будуть самі ті суми, про які вже неодноразово говорили і американці, і європейці.

Я взагалі не розглядаю сценарій, який передбачає перемогу Росії. Тому що Україна і союзники реально перемагають Росію, у неї шансів немає. Цей варіант виключений.
Якби Росія перемогла, це був би колапс для світу. Провідні країни довго просинаються, коли потрібна відповідь на загрози, але коли постає глобальна загроза, вони об’єднуються. Об’єднання світу проти Росії не залишає шансів на перемогу РФ взагалі.

Думаю, що Україна не погодиться на варіант заморожування війни. Та й основні світові гравці до цього не готові, тому що знають: це створить передумови для накопичення потенціалу Росією, який вона зможе застосувати не тільки проти України, але й проти Заходу. Це буде шанс для Росії, і вона ним скористається: проведе мобілізаційні заходи, залучаючи не тільки прямі мобілізаційні ресурси, але й найманців, задіє різні стимулюючі механізми, назбирає людей із правоохоронних органів, Росгвардії та інших, і все буде тягнути на фронт – найманців, зеків, іноземців.
Погоджуючись на заморожування війни, ми даємо ворогу змогу підготуватися. Тож я думаю, що такої можливості ми росіянам не подаруємо. Вони не мають шансів на консолідацію сил, тим більше, на велику перемогу.

Ніяких буферних зон не буде, на це не погодиться ні Росія, ні Україна. Будь-які перехідні формати зараз надзвичайно проблематичні. Сьогодні стоїть питання про відновлення міжнародного права і звільнення території України. Якраз цей базовий принцип не дозволяє світу тиснути на Україну, змушуючи її піти на домовленості про те, щоб залишити окуповані території за Росією і створити буферні зони.
Тим більше, Москва також на це не погодиться. Якщо Росія буде програвати, вона програватиме повністю, режим буде падати. Про буферні зони не буде навіть поставати питання. А якщо росіяни ще будуть триматися, то їм це просто не вигідно. Вони не будуть створювати таких зон, бо вважатимуть, що домінують на полі бою, це для них неприйнятно.

Головним фактором, який призведе до дестабілізації в Росії, стануть реальні провали російських військ на фронті. Знаючи оточення Путіна, можу сказати, що в такому разі воно повстане проти нього, бо постане питання відповідальності. Якщо буде провал, у Росії шукатимуть того, хто за це відповість. Тому саме оточення – низка політиків і бізнесменів високого штибу, а також військові та спецслужби будуть домовлятися між собою, про те, як Путіна усунути від влади, виставити його винуватцем, який усе це спровокував, тож має відповідати. А вони начебто були жертвами.
З іншого боку, буде стояти питання, що оточення Путіна може прийти до влади і створити перехідний уряд, який забезпечить контроль над ядерною зброєю, а також перехідний формат в усіх переговорних процесах: і щодо виведення російських військ з України, і щодо надання нам гарантій безпеки, і щодо сплати репарацій тощо. Але для цього потрібні реальні потужні перспективи перемоги на фронті та звільнення окупованих територій. Тільки тоді всі побачать, що король голий. До того часу буде тривати складний процес: буде і тиск із боку іноземців, будуть і фронтальні бої, буде і спроба затягнути процес, адже Путін буде загнаний у глухий кут. Він не хоче відповідати за все це, а тому в будь-який спосіб триматиметься за владу, буде нарощувати ресурси, намагатися дезорієнтувати своїх партнерів і союзників, переконуючи в тому, що він готовий до масштабних боїв, але фронт усе викриє.
Нам треба готуватися до системних боїв, які забезпечать звільнення територій. Тоді перспектив у режиму Путіна не буде. І весь світ тоді вільно видихне від того, що агресора немає. Але нашими руками і нашими перемогами потрібно створити підстави для дестабілізації ситуації в Росії та усунення Путіна як близьким оточенням, так і, можливо, способом масових виступів і повстання.

Передусім це люди, які глибоко володіють ситуацією і добре знають, що насправді відбувається на полі бою та взагалі в Російській Федерації. Це передусім представники спецслужб. Частина з них, я знаю, були проти війни від самого початку, тому що розуміли абсурдність цієї ідеї та величезні ризики для Росії. Але вони були змушені підкоритися режиму Путіна.
Також це військовики, особливо у відставці, які писали Путіну листи і протестували проти війни. Це ще один блок, який може домовлятися між собою.
Крім того, це представники великого бізнесу, які сьогодні зазнають величезних втрат, тому що всі вони в ізоляції, їхні активи заарештовані, і вони перетворюються на нуль. Тому їм потрібно відродити свою імперію, свої статки й фінанси під якісь домовленості з Заходом, наприклад, про те, що вони будуть активно брати участь у всіх заходах проти режиму, коли дійсно для цього будуть передумови.
Отже, симбіоз російських силовиків, бізнесменів і низки політиків, які сьогодні перебувають у тіні, чекаючи свого часу, коли Путін ослабне, буде вирішувати питання про усунення Путіна, приведення до влади перехідного режиму в Росії та проводити решту заходів, пов’язаних із РФ.

Путін розпочав війну, чим створив передумови для падіння його режиму – це лише справа часу. Триває активна фаза війни, і вона передбачає не тільки сценарій заморожування, при якому Путін може ще втриматися при владі, але й нейтралізацію агресора та його військ Україною та світом на полі бою, а також операційно, економічно, фінансово і електорально, щоб він не мав шансів. Тому протягнути до 2030 року Путіну буде надзвичайно проблематично.
Думаю, що 1,5-2 роки – це максимальний потенціал Путіна, але за умови, що він зуміє настільки затягнути війну. Але найближча перспектива – це 2024 рік або початок 2025-го. Всі об’єктивні фактори, зокрема, внутрішні в Росії, на фронті в Україні і зовнішні, які на Путіна тиснуть, свідчать про те, що великих перспектив у нього немає.