Ірена Карпа

Мені більше до вподоби Арсенал, якщо чесно. Креативність, новаторство, подієвість. Дуже теплі відчуття щоразу.

Інколи випадає один шанс на мільйон, і включається драйв. А ще віра в кейс і в те, що кожен має зробити все, що може, заради свободи і справедливості. Головне — не мовчати. А боязко мені було хіба що тьоті-охоронця, якій я набрехала, що нічого такого не робитиму... Раптом би вона вернулася по мою душу?:))

Я — фаталіст. Що я зможу змінити, якщо літак буде падати? Та нічого. Тому спокійно сиджу і п"ю вино. :) А ще — томатний сік, до речі, він в небі чомусь має особливий смак.

Гггг, тепер Ная тільки зрідка нападає на бігунів. Видно, у мене до них прихована неприязнь. Собаки завжди продовжують те, що ми не вимовили. Собака — це радість. Навіть така, як моя — що їсть дивани, пуховики і взуття. Переростає, до речі. Дякую за побажання. :) Я в свою чергу раджу всім, хто страждає на депресивні стани, взяти собі пса (особливо з притулку) і побільше гуляти на повітрі з ним. Мені допомогло от.

У виразах — ні, у діях — так. Я не можу коментувати внутрішні політичні процеси, наприклад. Тому наперед вибачаюся за відсутність відповідей на багато питань цього чату. Дипломатичний статус накладає певні обов"язки. Тимчасово — після закінчення контракту я повернуся у свій звичний стан громадського діяча

Український контент має бути якісним. Це єдиний правильний метод прищеплення, як на мене. Інша справа — обов'язковий екзамен на володіння державною мовою, знання культури та історії. Ця практика є у всіх країнах, коли йдеться про певні посади чи отримання дозволу на проживання. Але чи всі ми такий екзамен пройдемо?.. (Побігла в паніці шукати підручник з історії. :))

а) Гроші — це ресурс. Не можна бути жадібною — тоді вони закінчуються. Не можна кидатися ними на непотріб — це теж від бідності і бажання мати все й одразу. Гроші найліпше інвестувати... в себе. У знання, у нові вміння і — що не менш важливо — в задоволення. От мені ніколи не шкода грошей на квиток у країну, де я ніколи не була. Чи на оплату курсів собі чи дітям. А от на сумку-біркін — нєєєє. Ну, що за радість витратити круглу суму, щоби бути, як хтось?
б) Смерть людей, яких я знала, заганяє мене спершу в оніміння, потім у глибоку печаль. Я розумію, що стаю старша, і що смертей знайомих ставатиме все більше. Найдивніше розуміти те, що після кожної смерті життя інших взагалі-то не міняється. Окрім, звичайно, близьких людей. Тому я ніколи не зрозумію самовбивць.
в) Вино, кальвадос, шампанське. Головне — не змішувати. :)))

Так, буде велика міжнародна конференція з фокусом на інновації, прийняття і — найсмачніше — опера "Йов", сучасна українська академічна музика. 24 серпня буде прийняття для української громади, а 22 жовтня організовуємо більш масштабну подію — конференцію з нагоди 100-річчя проголошення Незалежності, прийняття та концерт сучасної академічної музики.

Категорично не згодна. Ми вже проґавили Донбас одного разу, махнувши на нього рукою, погодившись, що там живуть якісь інші українці, не з того тіста ліплені. Культурно інтегрувати Донбас треба було ще з початку Незалежності. Там жило чимало дуже прогресивних людей, які тепер переселилися і розкриваються по-новому в Києві та інших містах. Я була на останньому фестивалі "Ізоляція" — до окупації. З цього заводу тепер зробили тюрму. А тоді приходили сотні людей, послухати українських письменників. Жадібно, натхненно. Був дефіцит українського контенту, я це бачу по тому, що на всі мої читання в Донецьку чи Луганську приходило людей не менше (а то й більше), ніж у Львові чи Франківську. Вже навіть коли ОДА була захоплена, 75 відсотків донеччан були проукраїнськими (статистичні дані зі слів самих донеччан). Але момент було проґавлено... Що ж, тепер почнемо все спочатку. Ініціативи є. Наприклад, фонд Сергія Жадана, що займається освітою, культурною реінтеграцією тощо.

На такі питання треба відповідати, не думаючи. :) Мій запах дитинства — це запах макаронів з маслом і кАтлєтки (саме через "а" і "є"). У бабці в Черкасах. При чому ця любов до котлет, замішаних на хлібі, генетично передалася моїм дітям, не зважаючи на всі їхні скандинавсько-англійські гени.

Я не голосуватиму за жодного. А так, то право балотуватися є в кожного громадянина України відповідного віку та освіти.

Колись я навіть в Індонезії жила, і не розпалися. :)) Ми настільки флегматичний гурт, що живемо як мікроорганізми: не проявляються, але точно є. Зараз пишемо альбом, найближчим часом виступимо на фестивалі "Республіка" (1 вересня), а потім я вже і повернуся. Так що все добре, дякую, що турбуєтеся. :)

Боюся, що про "все" я не знаю, тому точно буду необєктивною. З того, що мені до душі — це молоді ініціативи. Якісні продакшени, про які знають в усьому світі, якісний предметний та модний дизайн, яким не гребують найдорожчі бутіки Парижу і кінозірки. Створення коворкінгів, приємних кав'ярень, клубів із техно-вечірками, про які знають далеко за межами, переобладнання старих індустріальних об'єктів у культурні простори. Фестивалі зі світовими хедлайнерами і крутим українським молодняком. Це все нарешті відбувається. І про це я багато й натхненно розказую французам. Бо чесно цим пишаюся: такі речі де-факто роблять нас частиною культурної Європи.

Важливо, що про це не мовчать. Що Посол з прав людини відкрито називає путінський режим авторитарним режимом. Це позиція французького МЗС, а, значить, і Президента. Важливо, що представник Мерії Парижу наголошує на тому, що вони не мають права мовчати — інакше Париж перестане бути столицею людської свободи. Важливо, що топові французькі письменники та філософи в курсі кремлівського блюзнірства, бо саме вони формують суспільну думку, яка, в свою чергу, тисне на політиків.

Я точно людина з легким характером, але деколи я — псіх і нитік. Тому моїм близьким зі мною важче, ніж тим, хто мене знає віртуально. Я не скиглю у постах ФБ, наприклад. Людям і без мене вистачає гнітючих "зрад". Я стараюся писати щось смішне — коли про себе. Щось серйозне і важливе — коли про суспільство. АБО ПРОСТО ПОСТИТИ СОБАКУ, СВОГО РЯТІВНИКА від депресії. (Сорі за капслок, рука дрогнула.:)))
Господиня я погана. Люблю тільки готувати їсти, і то дуже смачно, якщо вірити очевидцям. А очевидці миють посуд і скидаються грошима на прибиральницю, дай їй Боже здоров'я. Отак і живемо.

В першу чергу, це трудова міграція. В Парижі так само багато є португальців чи поляків. Люди шукають вищі заробітки, здебільшого відсилаючи гроші до України. Українців закордоном дедалі більшає. Їм доволі нелегко насправді. Багато депресій, самогубств, перегорання. Елементарне відчуття самотності. Проект допомоги людям у скруті запустив єпископ Борис Гудзяк. Щоправда, наявних людських ресурсів недостатньо, щоби перекрити настільки велику потребу в психоаналітиках чи духівниках. Складно це все, закордоном зовсім не течуть молочні ріки для наших мігрантів.

Зараз дописую роман. Дуже великий, чотири сюжетні лінії, сильно відрізняється від всього, що писала раніше. Роман якраз "на тему" — про різні долі українок в Парижі. Виживання у "місті вогнів", погляд на французьке суспільство, культурні коди, стосунки між статями тощо. Багато іронії. Серйозні теми легкою мовою, щоби читач не загрузав і читав на одному диханні. Дорогий він мені, мій читач. :)

Із того, що французи називають coup de coeur — серцю дороге — для мене бачаться фестиваль Week End à l'Est (масштабний полідисциплінарний фестиваль у Парижі з фокусом на місті Київ) та участь України в книжковому салоні Salon du Livre. Українські письменники, філософи, режисери, художники були на всіх топових каналах та в друкованих медіа. Вперше за всю історію закордонна подія отримала таке значне державне фінансування (програма МЗС, спрямована на забезпечення позитивного іміджу України закордоном), і це не забарилося дати плоди. А взагалі, нам багато чим можна пишатися: є прогрес і в кіно, і в анімації, і в дизайні. Українські імена звучать все більше у світовому контексті. Задача культурної дипломатії — посилювати це звучання.

Це нормальний процес. Показуха і гівно відсіється, якісні речі залишаться. (Хочеться вірити.) Хоча і неякісне щось залишиться — чимось же треба годувати споживачів майонезу-та-кетчупу, щоби не вмерли без російської естради. Але ліпше вже це пукання хай українським буде, податки тут платять (надіюся). :)

Захотілося нового досвіду. Мала відповідну освіту. Франція — бо французька одна з моїх мов і точно вже літературно-кінематографічна пристрасть. Культурні дипломати є в усіх посольствах. Просто я серед всіх них єдина, мабуть, хто прийшов у систему з громадянського суспільства.

Слухати якісну музику. Не їхню. :)

Ніяк не ставлюся. Вони поза межами мого культурного поля. Як той же майонез-і-кетчуп. Але якщо вже кидатися камінням, то варто бачити, що відбувається у (не шоу) бізнесі також. Просто ці у всіх на виду. Пам'ятайте, що кожного разу, коли піднімається гучний скандал, за вашою спиною проводять значно гидкіші оборудки, і масштаби не зрівняти.

"Епоха змін". :)) Як у китайському проклятті. Але все вирулиться на краще, я вірю.

Звісно ж тішуся. Правильно пику набив, прапор підняли, гімн пролунав. Супертроллінг, як на мене.

Думаю, любителі Пушккіна спокійно знайдуть його вдома у бібліотеці в оригіналі. Російська література в контексті світової — це нормально для школи. Хай діти краще Байрона в оригіналі вчать, це вимагає значно більших зусиль. А я от Лорку більше люблю, навіть іспанську заради нього вивчила.

Європа буває різна. Є Швеція, а є Румунія. Франція й Сербія. Географічно й політично - Європа. Звичаєво, за стилем життя та соціальними кодами - різні, як береги. І це нормально. Так навіть цікавіше. Є спільні культурні коди в українців і французів, подібність пейзажів, любов до діяльності на землі. Мені би дуже хотілося, з одного боку, аби українські фермери жили на рівні французьких. З іншого, в тутешніх теж усе не так солодко - вийти заміж за фермера фактично є мемом, ніхто не хоче важко працювати, фермери часто накладають на себе руки... Щось мене понесло в сумні есеї. А є ще й прекрасні речі. Світові імена, наприклад: Соня Делоне, Марія Башкірцева, Серж Лифар, Хана Орлова та інші. Відомі французькі культурні діячі українського походження, про яке вони не забували. Тому Україна точно на культурній карті Європи. Щонайменше. Відтак нас поєднує любов до свободи, бажання боротися за свої права і не миритися з несправедливістю...

Ой, потрібен... Ще й як потрібен. Без нього я ліниве мурло. :)

Ліниві свинюки вони дві, а не прискіпливі критики. Як там у народі? В лікарів діти хворі, у вчителів дурні? Так от у письменників їх треба палкою від ай-пада відганяти і просити прочитати пару сторінок українською. (У школі французька, тому їм значно легше французькі книжки йдуть, плюс там тексти, м'яко кажучи, не особливо інтелектуальні на цей вік)."Білок" точно читала їм няня. Ну, або мені розказувала, щоб я спала спокійно. :)

1 вересня група QARPA виступить на фестивалі "Республіка". Відтак 30 вересня у Дніпрі на безпрецедентній події — культурному форумі, появи якого я чекаю особливо сильно. Пам'ятаю, як тільки починалася прогресивна україномовна діяльність у Дніпрі роки рокезні тому невеличкою групою активістів. І так тішить, що розрослося все до таких масштабів. І взагалі, люблю Дніпро. :) У Франції — так, останній виступ був на українській вечірці в андеграундному клубі Salo.

:))) Ну, собака завелася вже тут. Вона у нас єдина чистокровна француженка в родині, хоча борщ доїдає за всіма на раз-два. Частково мій, але більше досвід інших людей я описую в книжці, яку зараз закінчую. В художній, правда, формі. Не підручником, хоча ваша ідея мені теж подобається. :) Такі книжки стають бестселерами, типу "Merdre! Або рік життя у Франції" тощо.

Навіть на рівні паризьких таксистів ти чуєш "А, так у вас там неспокійно" — і починаєш роз’яснювальну роботу. Загалом, хіба що зовсім у глухих селах хтось може сплутати Україну з Росією. Здебільшого люди обізнані з актуальними подіями. Серед освічених кіл навіть дуже добре обізнані. Динаміка позитивна, але роботи ще багато.

:))) Ага, і буде тужливо співати пісні про журавлів і про те, як дома добре, але вертатися з проклятої чужини не хочеться?:) Нє, я щось цей сценарій не люблю. Я взагалі погано сиджу на одному місці. Циганка-Аза я якась. Втім, де б я не була, дім у серці один. І авіаперельоти давно не коштують всіх грошей світу. (Всьо, сильно захотілося в Київ. От нашо ви так?:))

Дякую. :) Затребувала ролики. Рожеві, прости Господи. Дітям, в принципі, легко, якщо їх не зашорювати з самого початку. Мої були ще тими циганськими дітьми — тусувалися з дорослими, їздили зі мною на концерти, купалися в калюжах. Французькою тепер говорять краще за мене. Англійською — трохи гірше. Російською майже не говорять, але я почала її вводити як іноземну. Вчитися треба легкості відношення до речей і життя загалом. От я, наприклад, закрутилася (хештеґ "плохаямать") і не зліпила Корі торта на шкільний груповий ДН. Вона мені про це сказала в кінці дня, я зібралася рвати волосся на голові, бо ж стид і позор, а Кора така спокійно: "Мама, нічого, це вже минуло. Було і так забагато тортів". Я аж зависла від такої мудрості.

Розумний Бронюк. Гарно сказав. Думаю, питання реінтеграції як ветеранів АТО, так і переселенців — найбільш нагальне зараз. Після закінцення війни постане питання реінтеграції жителів окупованих територій, і тут важливо замість мови ненависті адаптувати таки мову буддистів. Співчуття, емпатії, спокійного пошуку і впровадження правильних рішень. Ворог користується вавками в голові людей — на них зручніше тиснути. Згинуть вавки — згине й ворог.