Чому слово "тітушки" починає звучати гордо?

В ухваленій 6 лютого резолюції Європарламенту щодо подій в Україні окремим пунктом згадуються так звані "тітушки". Європейські чиновники, вивчивши українську ситуацію, згадують їх у одному ряду з силовиками – засуджують практиковане ними безкарне насильство. Проте навряд чи звичний до торжества права Захід розуміє реальну небезпеку, яку тітушки вже створюють для українського суспільства.

Тут варто згадати раптове явлення народу самого Вадима Тітушка, від чийого прізвища походить термін. Про нього в ефірі "1+1" показали сюжет, у якому білоцерківський спортсмен ніби покаявся за свої гріхи – мовляв, 18 травня 2013 року, коли брав активну участь у побитті журналістів на Михайлівській площі в Києві, його поплутали нечиста сила та запропоновані за "роботу" 250 гривень. Юнак засудив насильницькі дії "Беркуту", підтримав Євромайдан і пошкодував, що не може вийти за повстанців.

Це могло б справді виглядати покаянням грішника, котрий зрозумів, що вуличний боєць-провокатор – не та робота, яка вважається гідною й почесною. Але, виявляється, Вадим Тітушко віднедавна має свою сторінку в Facebook. Там, зокрема, хтось із його френдів розмістив справжнє, як вважається, визначення тітушок, до того ж оздоблене георгієвською стрічкою: "Тітушка – свідомий громадянин України, наділений інтелектом та власною думкою, за результатами інформації, отриманої з різних джерел. Має спортивний склад, бо веде здоровий спосіб життя та регулярно тренується. Виступає проти безладу та насильства". Щоправда, сам Вадим написав, що він "за мир".

Складається враження, що Вадим Тітушко та всякий інший, хто обрав для себе цю нову професію, вуличними хуліганами, гопниками та кримінальними елементами себе не вважають. Більше того: новою медійною зіркою став керівник харківського бійцівського клубу "Оплот" Євген Жилін – офіцер міліції на пенсії та раніше судимий. Підпорядковані йому бійці засвітилися в Харкові 11-12 січня цього року, коли намагалися спершу взяти штурмом церкву, де зібралися учасники Форуму Євромайданів, а потім – влаштували погром у книгарні "Є", під час якого один "оплотівець" розбив кастетом лице волонтеру-охоронцю. За це ніхто не покараний.

Жилін узагалі відкрито декларує безкарність: "Як кандидат юридичних наук, я пояснюю норми своїм бійцям. Кажу їм, що вони можуть спокійно вибити око, відламати руку або ногу нападникові. Якщо на вас замахнуться палицею, можете вбити. Закон не вимагає, аби ти терпів злочинця".

Важливий нюанс: Олег Колотій, волонтер, якого боєць "Оплоту" отоварив кастетом у обличчя, ні на кого палицею не замахувався. Він просто стояв на варті біля дверей книжкового магазину, де три десятки людей із вищою освітою обговорювали проблеми розбудови громадянського суспільства. Але декларація Жиліна узаконює збройні напади тітушок не лише у Харкові, а й по всій Україні в тому плані, що подібне зібрання не подобається самому Жиліну. Відповідно, порушує його громадянські права.

Тобто, спершу рядовий Вадим Тітушко отримав кримінальну справу за напад на журналістів, постав перед судом, і групи безкарних вуличних погромщиків почали називатися його іменем. Потім командир Євген Жилін підвів під свавілля, котре влучніше характеризується російською ідіомою беспредел, ідеологічну та навіть правову базу.

Тітушки – це, як не дивно звучить, теж громадяни. Котрі мають власну громадянську позицію. Наприклад, їм не подобається Майдан. Вони хотіли бачити там замість повстанців ялинку. А протестувальники порушили їхні права. Бо чинять свавілля. Значить, зібратися гуртом та розібрати барикади може вважатися такою самою боротьбою за свої права зі свавіллям. Отже, всі дії тітушок далі виглядатимуть законно, причому – увага! – навіть у очах Заходу. Ось із якого моменту слово "тітушка" починає звучати гордо.

Не варто забувати: тітушки в нашій історії вже були, тільки називалися інакше. На початку ХХ століття в Києві та Харкові, як і по всій Російській імперії, почали створюватися "чорні сотні" - стежили за порядком. Після революції декласована молодь записувалася в ЧОН (части особого назначения) – добровільні помічники ОГПУ ловили та нищили повсталих проти радянської влади. У 1940-х роках на Західній Україні в такий же спосіб із повстанцями боролися "яструбки" - комсомольські винищувальні загони. Все повторюється: нині навіть кажуть, що комуністи оголосили про створення загонів "червоних тітушок".

Ще на початку нинішнього року неможливо було уявити собі, що молодики спортивної статури з бейсбольними битами, арматурними гаками, ножами, кастетами і пневматичною зброєю легалізуються в добровільні народні дружини. Чия мета – допомагати силовикам підтримувати порядок. А сам тітушка, який калічить активіста на очах у міліцейського наряду, постане як громадянин, котрий має свою, альтернативну думку про Майдан та європейську інтеграцію. Стосовно ж прав людини він може зв'язати пару слів: його особисті права порушує всякий, хто йде по вулиці з жовто-блакитною стрічкою або зібрався протестувати під стінами СІЗО чи ОДА.

Пастка в тому, що і Вадим Тітушко, і Євген Жилін, і погромники, затримані самообороною Майдану в різний час, і ті, хто слухає шансон та п'є горілку в Маріїнському парку під прапорами Партії регіонів – справді громадяни України. Ми мусимо далі якось уживатися з ними в одній країні. Й співіснування буде тривалим, адже за віком більшість із них – ровесники української Незалежності. Тобто, можна сміливо сказати: вони – породження нашого непростого часу.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред