Межигір'я після Януковича: дитяча лікарня чи музей жлобства?

…Субота, 22 лютого, 12.30. Поки їхав у таксі, почув по радіо приємний молодий жіночий голос, який радісно поінформував: "Зараз люди прямують до Межигір'я, аби на власні очі побачити, як жив український президент". Тобто, вже менш, ніж за добу після підписання Віктором Януковичем скандальної угоди з опозицією, якою передбачалося, що він піде на дострокові вибори не раніше грудня-2014, про нього запросто говорять у минулому часі.

Поки переварюю, до службового входу в Межигір'я підкачується Автомайданівський пікап. На нього, мов на броньовик, вилазить активіст, повідомляє – перед нами місце, де жив упир, і негайно пропонує прямо тут влаштувати Майдан і провести віче. На якому всі присутні повинні не лише запропонувати, що робити з резиденцією, а й спробувати вирішити, яка пропозиція найреальніша.

Чесно кажучи, іншого використання Межигір'я, ніж під дитячу лікарню або, варіант, дитячий лікувальний центр ваш автор досі не бачить. Мою думку поділяли абсолютно всі випадкові знайомі, з якими розговорився, оглядаючи куточок щастя Януковича. Зразок його ідеального мікросвіту, позбавленого естетичного, художнього та взагалі будь-якого іншого смаку. Фото та відео з Межигір'я станом на сьогодні вже не ексклюзив, всі змогли оцінити кричущу розкіш та водночас – застиглу в часі атмосферу всього того, чим оточив себе Віктор Янукович. Витративши на себе, коханого й бездарного, десятки мільйонів доларів бюджетних коштів. І, все одно, перспективи облаштувати тут дитячий оздоровчий центр активно обговорювалися.

Нині проти цього активно виступають не лише журналісти та громадські активісти. Категорично не рекомендує перетворювати Межигір'я на дитячу лікарню відомий український педіатр Євген Комаровський. З ним солідарні інші медики. Пояснень цьому кілька.

Перше, прагматичне: мовляв, жодне з приміщень не пристосоване для надання фахової медичної допомоги дітям. На це можна сказати: на Майдані теж нема жодного приміщення, пристосованого для надання фахової медичної допомоги. Тим не менше, в зруйнованому зараз Будинку профспілок тривалий час досить ефективно працювала лікарня, а складні операції проводили у тимчасово зайнятих кафе.

Розумію, військовий госпіталь і стаціонарний сучасний медичний центр – дві великі різниці та загалом мають різне призначення. Проте якщо будь-яке приміщення можливо переобладнати на госпіталь нашвидкуруч, то чому б не переобладнати ту ж саму хонку чи іншу будівлю на території Межигір'я? Звісно, маємо безліч історій про те, як радянська влада перетворювала старовинні палаци та монастирі на психіатричні лікарні й туберкульозні диспансери, і ефекту від цього було нуль. Але ж тут йдеться не про паплюження пам'ятки історії та культури – те, що відкрилося очам українців у Межигір'ї, не має жодної цінності, крім матеріальної.

Натомість друге пояснення – етичне. Тут всюди, куди не кинь оком – не лише згаданий тотальний несмак, жлобство, кричущий кітч і демонстрація так званого "донецького стилю", що означає "хочу по-багатому". Матеріальний еквівалент усього цього на додачу до виловленої в Київському морі "чорної бухгалтерії" Януковича насамперед означає: перед нашими очима – яскраве втілення явищ під назвою "корупція" та "казнокрадство". Всім цим атмосфера Межигір'я просякнута так відчутно, що провітрити не вийде. Не всякий нормальний дорослий зі здоровою психікою здатен знаходитися тут довго. Не кажучи вже про дітей. Озвучені побоювання: хвора дітвора просто не витримає тиску отруєної злом атмосфери навіть у переобладнаних приміщеннях. Прогнозуються невидимі оку злами в дитячій психології.

Виходячи з цього, частіше звучить пропозиція залишити все Межигірське жлобство в первозданному вигляді, створивши тут щось на зразок Музею корупції. А відбити кошти планують завдяки платному входу. Проте, як на мене, ця ідея не витримує критики ще більше.

Адже ми вже знаємо про подібне сумне видовище в інших державних резиденціях Януковича, будинках його кума, колишнього Генпрокурора Віктора Пшонки, людини з ближнього кола – Юрія Іванющенка, недобудованого палацику екс-представника президента у ВР Юрія Мірошниченка (автор закону про заручників плакав та каявся у ефірі ТСН). Чого там – уже звучань натяки не лише на аналоги в помістях практично всіх "регіоналів", а й обережно згадують дім нещодавно звільненої з-під варти Юлії Тимошенко. Виглядає так, що "музеїв корупції" в Україні буде відкрито більше, ніж треба. Або все це звезуть в одне Межигір'я, на один об'єкт.

Та навіть якби ідея з Музеєм корупції спрацювала, прогнозую: за кілька місяців він, розташований за межами Києва, вже не буде нікого цікавити. Буде стояти, як пам'ятник собі. А міжнародне паломництво взагалі під великим питанням. Отже, ця ідея теж може заглухнути.

Як і заклик перетворити вже повернуту в державну власність резиденцію на аналог українського Версалю. Тут перспектив ще менше. По-перше, справжній, французький Версаль зводили та облаштовували, все ж таки, люди зі смаком. По-друге, дійсно цінні картини й інші витвори мистецтва таки встигли вивезти під час утечі. Називати експонатом Версалю статуетку із золотим папугою чи сакральний "золотий унітаз" якось не повертається язик. По-третє, при Версалі нема величезного господарського подвір'я, з оранжереями, фермами та зоопарком.

Тут в деяких місцях справді тхне тваринами та продуктами їхньої життєдіяльності. Сама резиденція має лише величезні претензії та визначається словечком "понти". Парки "Софіївка" та "Олександрія" значно автентичніші та, повірте, цікавіші. Бо їх робили правдиві аристократи.

Отже, на момент написання цього тексту так і не ясно, під що реально та з користю для країни використовуватимуть далі Межигір'я. І чи очищатимуть територію від зразків несмаку. Коштовних, до речі: лише одне сидіння для унітазу, згідно знайденим документам, тягне на 2 000 доларів…

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред