Чому Путін мавпує наш Майдан

Кримські сепаратисти, а також провокатори, котрі намагаються дестабілізувати ситуацію на Півдні та Сході України діють за прямою вказівкою з Кремля. Звісно, це не відкриття. Самопроголошена кримська "влада" діє не самостійно, її ватажки Аксьонов і Константинов – маріонетки. І це так само не новина. Проте констатація цього очевидного факту допоможе зрозуміти: президент Російської Федерації, вигодуваний радянськими спецслужбами Володимир Путін, пильно стежив за київським Майданом від самого початку. І коли готував контрудар в Криму, Харкові, Донецьку та Луганську, вирішив узяти на озброєння не лише стратегію й тактику української революції, а і її ідеологію.

Наприклад – захоплення й блокування не лише військових частин, а й адміністративних будівель. "Зелені чоловічки" тут ні до чого: цим займається цивільна армія сепаратистів, бійців якої чомусь перестали називати тітушками. Зараз вони – "самооборона", об'єднана в загони: точна копія справжньої, без лапок, самооборони Майдану. Звичайно ж, на противагу жовто-блакитним майданівським стрічкам вони декоровані георгіївськими або ж "колорадськими".

Таким чином, агресор демонструє домінацію так званої "дзеркальної логіки". Повторюючи дії противника один в один, лиш наповнюючи її іншим, кардинально протилежним, здебільшого негативним змістом. Втім, самі агресори відмовляються це визнавати.

Принцип "дзеркальної логіки" дуже простий. Майданівці захоплювали адміністративні будівлі, їм за це нічого не було, навіть більше – вони отримували відверту підтримку світової спільноти, й дії оцінювалися позитивно. Раз так - тоді чому "самооборона" сепаратистів, рівно як ті, хто намагався захопити ОДА, СБУ й прокуратуру в Харкові та Донецьку, не можуть зробити те ж саме? І чому Захід, підтримавши одні нібито незаконні дії, категорично засуджує такі самі дії, скоєні іншими громадянами під іншими гаслами та заради втілення іншої, ніж у Майдану, ідеї?

Ось від чого відштовхуються навіть не сепаратисти - російські владні представники, - коли заявляють про панування подвійних стандартів у словах та діях США, країн Європи й інших держав. А Володимир Путін у мавпуванні Майдану йде ще далі – вважає приєднання Криму до Російської Федерації такою ж законною, як намір України підписати Асоціацію з Європейським Союзом і навіть обговорювати перспективу вступу до НАТО. Знову маємо приклад "дзеркальної логіки" в дії.

Практично всі держави світу визнали законним скидання Віктора Януковича. Фінальну крапку в якому поставили не політики, а заява Володимира Парасюка із революційного Майдану. Президент Росії з цим не погоджується. Він не визнає легітимності чинної української влади – але визнає самопроголошену владу Криму.
Бо якщо світ визнає українську владу, яку сам Путін вважає самопроголошеною, то йому й карти в руки. Є всі підстави вкотре кричати про подвійні стандарти Заходу: нелегітимність, на його думку, Яценюка й Турчинова цілком повинна врівноважити нелегітимність Аксьонова з Константиновим. Тобто, за логікою Путіна, обидва уряди, котрі він готовий вважати самопроголошеними – або однаково законні, або ж – однаково незаконні.

Керуючись "дзеркальною логікою", президент Росії вважає себе таким самим захисником гнаних та голодних, як Захід – захисником Майдану. Гаразд, Путін готовий визнати: українці повстали проти злочинного режиму, який очолював його ставленик Віктор Янукович. Тоді чому Крим, а, за великим рахунком, – Південь та Схід України, не мають аналогічного права на повстання проти тих, хто "пригнічує" їхні інтереси?

Нехай в Україні – національна революція. Але чому етнічні росіяни й ті, хто вважають себе такими, не можуть збурити свою власну революцію – теж, до речі, національну? Вони вільні так само приєднатися до Російської Федерації, як прагнуть до Євросоюзу ті, хто вийшов на Майдан. Не дарма Путін ще на початках української революції висловлював Заходу претензії. Мовляв, у Росії є власні інтеграційні проекти, а їй брутально заважають їх втілювати, тиснучи на незалежну Україну. Й позбавляючи її права вибору.

Нарешті, визнанням незаконного референдуму в Криму російська влада продемонструвала своє нікчемне ставлення до будь-яких законних процесів волевиявлення, котрі будуть відбуватися в Україні. Путін уже не визнає результатів ані президентських, ані парламентських виборів у нашій країні. Але готовий прийняти – якщо українська влада, якою б вона не була, а заразом – увесь світ визнають так зване кримське "самовизначення". Це в Путіна називається точкою зору, особистою думкою та позицією Росії. З якою він має намір змусити рахуватися світ – точно так само, як Україна за досить короткий час змусила світ зважати на себе.

І останній штрих. На 21 березня оголошено підписання політичної частини Угоди про Асоціацію з Євросоюзом. Очевидно, Володимир Путін знав про це. Тому так званий "референдум" у Криму було прискорено. Й через це Росія швидко погодилася прийняти до себе Крим. Якщо Євросоюз запрошує до себе і простягає руку – значить, Росія теж має право прийняти до своєї Євразійської родини будь-який суб'єкт, котрий цього забажає. Тобто, дії російського президента можна описати сталою ще з радянських часів ідіомою: "Наш ответ Чемберлену".

Чи законно це? Для Путіна – так, бо для всіх інших законний Майдан. Значить, застосувавши його методи, можливо й надалі окупувати чужі території. Чи дієво це? В короткій перспективі – на жаль, але так. Проте незабаром усе почне виправлятися й налагоджуватися. Чому? Тому, що мавпування чужих ідей, до того ж – брутальне, позбавлене фундаменту у вигляді щирої підтримки мас та законного звільнення від тиранії, ще ніколи не давало на виході позитивних результатів для того, хто мавпує.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред