Тероризм, а не сепаратизм: що переживає Південний Схід України

Для переважної більшості українців слово "сепаратизм", яке ввірвалося в наш повсякденний лексикон, є новим. Правда, воно активно вживалося ще в радянській пропаганді, означаючи неприпустиме та злочинне явище, поширене в нестабільних капіталістичних країнах. А ще сепаратисти – це постійні вороги джедаїв із культової фантастичної саги "Зоряні війни" від Джорджа Лукаса.

Тепер сплесками сепаратизму позначена нова українська реальність. Проте варто розуміти: силові акції на Південному Сході України зовсім не відповідають сталим уявленням про сепаратистські дії.

Отже, термін "сепаратизм" походить від латинського separatio, тобто – відокремлення. Сепаратисти або вимагають для себе та своїх прихильників права автономії, або хочуть створити зовсім нову державу. Часто сепаратизм зароджується там, де грубо порушуються права людини, національних та расових груп, і в такому разі можна говорити про правозахисну складову цього руху. До речі, наслідком такого відокремлення може стати нове державне утворення, громадяни якого скинули з себе ярмо колоніалізму.

Одне з останніх бажань Кремля - визнати незаконним розвал СРСР та засудити за порушення законів неіснуючої вже країни її першого та останнього президента Михайла Горбачова. З огляду на це, утворення на руїнах радянського союзу таких держав, як Україна, Латвія, Естонія, Литва, Грузія та Молдова формально вважається перемогою сепаратистського руху. Хто пам'ятає, визвольні антикомуністичні й антитоталітарні народні рухи в цих країнах офіційний Кремль іменував проявами сепаратизму в період із 1988 по 1991 роки.

Говорячи про сепаратизм, найперше згадується рух басків, який від 1959 року очолив політичний рух ЕТА (Euskadi Ta Askatasuna). У перекладі це означає "Країна басків та свобод". Земля басків лежить на півночі Іспанії та південному заході Франції. Автономію цього краю знищив після приходу до влади іспанський диктатор Франсіско Франко, заборонивши та поставивши цим фактично на межу вмирання баскську мову та культуру. Відразу після створення ЕТА почала підпільну збройну боротьбу проти режиму.

І хоча після смерті Франко в 1975 році "Країна басків" отримала широку автономію, це сепаратистів довго не вдовольняло. Баски далі вели активну збройну боротьбу, домагаючись не автономії в складі Іспанії, а повної незалежності. Лише 2011 року ЕТА офіційно завила про припинення партизанщини, переоформилася в парламентську партію, навіть отримала фракцію й представляє інтереси басків у парламенті.

Також слід згадати Квебекську партію (PQ), котра представляє в Канаді інтереси населення провінції Квебек. Вони називають себе "квебекським народом". Домагаючись створення власної незалежної держави Квебек, канадські сепаратисти роблять основний наголос на збереженні на своїй території французької мови як державної та захисті національної культури квебекуа.

Англомовна більшість населення Канади часто вживає по відношенню до квебекців слово "фашизм". Квебекська партія в своїй сепаратистській діяльності ставить за мету не тільки федералізацію Квебеку та створення на території Канади окремої держави. Представники не лише інших національних меншин, котрі є канадськими громадянами, а й, в ідеалі, частина англомовної більшості мають, на переконання сепаратистів, інтегруватися з Квебеком та оформитися як частина квебекської нації.

Наводити інші приклади сепаратиських рухів на планеті немає смислу хоча б через те, що всі вони базуються на однакових принципах: створити на певній території незалежну державу та захищати право своєї нації на самовизначення. Ось чому дії, які ми бачимо на Сході та Півдні України, не можна називати проявами сепаратизму в правдивому розумінні цього слова.

По-перше, мітинги та силові акції в Донецьку, Луганську та Харкові проходять під російськими державними прапорами і з криками: "Росія, Росія!" А вимоги тих, кого преса охрестила сепаратистами, – відокремитися від України, створити власну державу, і тут же, негайно, стати частиною Російської Федерації. Тоді як ані баски, ані квебекуа, ані косовари, словом, жодна з груп, котра практикує реальний сепаратизм, не хотіла стати частиною іншої держави. Більше того – не просить від сторонніх осіб військової підтримки.

По-друге, право націй на самовизначення на Південному Сході України не порушене. Хоч головний тренер донецького "Шахтаря" Мірча Луческу й вважає, що збройне захоплення будівель – через заборону в Донецьку вільного обігу російської мови, якраз російськомовні громадяни становлять тут більшість. Навіть більше: за єдність України та під українськими прапорами в цих містах на майдани виходять переважно російськомовні громадяни. А віднедавна боятися треба носіям української мови: їх тут вважають "бандерівцями" та можуть скалічити. В цьому контексті варто згадати свіжий випадок, коли в Криму побили кримського татарина, який на вулиці говорив своєю рідною мовою. А проблеми кримського сепаратизму, нагадаю, теж виносили передусім у мовну площину.

Нарешті, третє: жоден сепаратистський рух не керується ззовні. Так само люди, котрі щиро прагнуть незалежності й національної автономії, не фінансуються з-за кордону. Натомість про те, що озброєні сепаратисти Південного Сходу – банальні заробітчани, говорять і пишуть зараз відверто. Значить, щойно їх перестануть фінансувати з-за кордону, всякі прагнення до федералізації згинуть, як роса на сонці.

Тому варто говорити не про оформлення сепаратистських рухів, а лише про виток звичайного тероризму. До активних проявів якого українцям, на жаль, доведеться поки звикати.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред