Як реагувати на Путіна: єдиний вихід для України

Під час прямої лінії з росіянами Володимир Путін озвучив багато прогнозованих думок і планів стосовно України. І його заява про невизнання результатів наших президентських виборів варта окремої уваги в світлі прогнозів про їх зрив або ймовірне перенесення. Обіцянка Путіна не визнавати новообраного українського президента рівним собі здатна перекреслити навіть примарні надії на будь-яке, крім військового, вирішення затяжного україно-російського міждержавного конфлікту.

Президент Російської Федерації, коли особисто, але частіше вустами прем'єра Дмитра Медведєва та міністра закордонних справ Сергія Лаврова, наголошував: нинішня українська влада, Тимчасовий уряд, всі "виконуючі обов'язки" позбавлені легітимності. Навіть більше: Путін якщо і згадує владу без словосполучення "незаконна", неодмінно наголошує – вона київська. Тобто, на переконання російського президента, далі Києва, на Південний Схід, у бік російських кордонів, вона не поширюється.

Саме цим Путін пояснює свої дії та дії підконтрольних російським ФСБ та ГРУ сепаратистів. Мовляв, раз у Києві народ мав право на повстання проти влади, котру вважав злочинною, то на Сході народ має дзеркальне право на таке ж саме повстання. Люди не згодні з "незаконним захопленням влади", тому зводять такі самі барикади, як у Києві. Ще й дивується, чому одних називають благородними повстанцями, а інших, тих, хто під російськими триколорами – ницими бандитами.

Тим часом в Україні навіть лояльні до Майдану та колишньої політичної опозиції юристи обережно визнають наявність правового казусу. Закон про імпічмент відсутній. Процедуру екс-президент не пройшов. Формальна логіка дозоляє юристу Путіну вважати громадянина Януковича легітимним головою нашої держави. Довкола цього є вже чимало пародій, фраза "Я легітимний" стала Інтернет-мемом, але проблему під назвою "Янукович" це, все одно, не вирішує. Через те періодично виникають версії про план Путіна завезти Януковича в танку на Донбас та оголосити президентом Південного Сходу. Це в кращому випадку. Бо набагато гірша теорія передбачає, що Путін скористається статусом Януковича як українського головнокомандувача й виправдає вторгнення, адже втікач його про це просив.

Звісно, для України та наших численних союзників у всьому світі подібний аргумент не спрацює. Але Путіну начхати. Він сам знаходить для себе виправдання власних дій. А на думку тих, хто перейнятий "антиросійською істерією" та "хоче поставити Росію на коліна" зважати не варто. Захід чудово це розуміє, тому підтримує чимшвидше проведення в Україні дострокових президентських виборів. Та й Україну не треба спеціально переконувати в неабиякій важливості змінити тимчасову владу на справжню.

І тут Володимир Путін нагадує – завдяки йому нинішня українська ситуація прямо нагадує шаховий цугцванг. Тобто, розстановка сил така, що кожен український крок буде завідомо неправильним, погіршить ситуацію та наблизить програш. Єдиний вихід – здатися, адже далі буде ще гірше.

Отже, Путін почав війну з Україною, бо вважає нинішню владу нелегітимною та не визнає її. Крок до миру чи до хисткого перемир'я – президентські вибори. Але російський президент наперед заявив про їх невизнання! Значить, хоч обирай президента, хоч не обирай, для агресора Путіна це зовсім нічого не означає. Він і далі хитатиме ситуацію та не дасть Україні спокою – аж до збільшення й без того великих ризиків військового вторгнення.

Є цілком реалістична версія, що дестабілізація на Донбасі зробить сам результат виборів нелегітимним. Адже їх буде фактично зірвано в густонаселеному регіоні. Щонайменше вимагатимуть переголосування, аби максимально затягнути початок хоч якоїсь стабілізації. Але проти такої версії – згадана вище заява Путіна про невизнання виборів. Значить, їх нема смислу додатково зривати. Для чого, коли результат уже озвучений…

Згідно іншої, не менш реалістичної версії, нестабільність Сходу вигідна особисто кандидату в президенти Юлії Тимошенко. Нібито вона домовилася з хазяїном Донбасу Ринатом Ахметовим, аби той хитав ситуацію. Путін тут у такому разі не головний гравець, а швидше димова завіса, що досвідченому офіцеру КДБ украй вигідно. Через ризики зриву вибори будуть перенесені. За цей час Тимошенко наростить рейтинг і зможе обійти в подальшому Петра Порошенка.

Проте ймовірність і такого сценарію надзвичайно низька. Навіть якщо вибори переносяться, Путін все одно не визнаватиме Тимчасовий уряд. Що означатиме: ситуацію на Південному Сході далі хитатимуть. Для чого? Аби вкотре перенести вибори? А якщо вони таки відбудуться – невже Путін готовий визнати їх за півроку, рік, два? Свого ставлення до України він не міняв і міняти не збирається. А пані Тимошенко - досить досвідчена людина, аби не розуміти: якщо вона кінець кінцем стане президентом і буде єдиною, кого визнає Путін, ризик нового Майдану зростає в рази.

І це – кінець. Юлія Володимирівна, безперечно, має величезні амбіції та прагне реваншу. Проте вона хто завгодно, але не політичний самогубець.

Таким чином, повертаємось туди, звідки почали. Володимир Путін - єдиний, хто не визнає Україну як державу. Ризикну припустити: в самій Україні більше її ворогів, аніж у тій Росії, якою вона була до Майдану. Також Путін неабияк стурбований посиленням не стільки впливу Російської Федерації, скільки свого особистого впливу на світовий порядок. Тому затявся стерти нашу державу на порох. І будь-який крок, у даному разі – вибори або їх перенесення - не сприятиме легітимізації нинішньої України в його очах.

Єдиний вихід із ситуації – не визнавати жодного рішення, яке йде від Путіна. Та припинити з ним будь-які контакти й будь-яку співпрацю. Ізоляція, в тому числі – міжнародна, в найближчій перспективі відправить у цугцванг його самого.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред