Про труднощі самовизначення в терористичних "республіках"

Українською мовою небезпечно навіть думати, але в обігу ще лишається українська валюта.

На територіях, підконтрольних так званим ДНР та ЛНР стояли, стоять і будуть стояти пам'ятники Володимиру Леніну. Але навряд чи самопроголошені лідери "народних республік" Олександр Захарченко та Ігор Плотницький читали хоча б одну статтю за авторством вождя.

Нині у вузах їх не вивчають. Тим більше – не конспектують по кілька разів, через що проходили радянські студенти включно зі мною. Але вперше за багато років не шкодуєш, що на ідеологічному факультеті Інституту журналістики з примусу, без жодного зацікавлення, з виразом страшенної нудьги читав роботи Леніна та виписував у загальний зошит окремі абзаци. Бо раптом виринула з пам'яті одна з них – "Про право націй на самовизначення", написана рівно сто років тому, 1914-го.

Її основні положення згадалися одразу після того, як терористи ЛНР обурилися задекларованим наміром Кабінету міністрів припинити пенсії та інші соціальні виплати на територіях, контрольованих бойовиками, чеченськими найманцями та регулярними російськими військами. Опускаючи пустопорожню патетику, зосередимося на головній претензії терористів. Виявляється, Київ уже оголосив війну не "озброєним людям, а власним громадянам". 

Отже, терористи називають людей, котрі, за їхніми же твердженнями, добровільно й масово сходили 2 листопада на фейкові "вибори", не своїми заручниками, навіть не громадянами ДНР та ЛНР, а все ж таки громадянами держави Україна. Хоча самі ставляться до них не як до українських громадян, а як до своїх підлеглих.

Отож, "республіки" свої сепаратисти проголосили. "Вибори" провели на власний розсуд, а не за українським законодавством, як було запропоновано й ніби погоджено 5 вересня в Мінську. Почали навчальний рік у школах і навіть вузах, де нібито вчать школярів і студентів за російською системою. Українською мовою небезпечно для життя навіть думати – але в обігу ще лишається українська валюта. Так звані "прикордонники" на захоплених ділянках кордону дотримуються, як свідчать у ОБСЄ, українського законодавства – але вже оголошено про "референдум" щодо приєднання ДНР та ЛНР до складу Російської Федерації.

Проте людей, котрі залишилися на не контрольованих Києвом територіях, а це – кілька мільйонів осіб, терористи офіційно(!) вважають громадянами України. Й вимагають від чинної української влади далі забезпечувати їх, насамперед – фінансово. Тобто, гривнями держави, якої "керівництво" молодих "республік" не визнає.

От коли варто згадати роздуми їхнього кумира – судячи з дбайливого ставлення до пам'ятників – Володимира Леніна. Котрий, міркуючи про право націй на самовизначення, дійшов висновку: великороси в Росії пригнічують малі народи. У зв'язку з цим Ілліч пропонував надати українцям право на самовизначення як гнобленим.

Бо, згідно з не раз озвученими заявами терористів, Донбас повстав навесні цього року саме проти київського гніту. Трудовий край годував Україну, і тепер вирішив годувати себе сам. Адже Київ обрав "не той" політичний вектор розвитку, який подобається Донбасу. Так на сході почалася боротьба за право на самовизначення. А заодно – розмовляти російською, що дуже важливо. "Донбасс говорит по-русски! Да здравствует наш Донбасс!" - співали в Донецькій опері під час так званої інавгурації "таваріща" Захарченка.

Якщо відкинути емоції та спробувати стати на позицію терористів та їхніх кураторів із Кремля, "народні республіки" мають таке саме право на незалежність, як Косово – цей приклад буквально не сходить із вуст російських пропагандистів. Згаданий уже вождь світового пролетаріату Володимир Ленін демократично закріпив за малими народами право на самовизначення. І, до речі, Косово таким правом повною мірою скористалося – його населяють косовари (косівські албанці), котрі цілком справедливо вважають себе сформованою нацією, а свою республіку – відповідно, національною державою.

Натомість зі своєю національністю, як і з власним громадянством, а за великим рахунком – із етносом самопроголошене керівництво ДНР та ЛНР не визначилося. Хоча б за зразком Республіки Косово.

Від спроби зрозуміти, що саме відбувається в головах терористів, починає закипати власний мозок. Бо військову допомогу, причому в значних обсягах, ДНР та ЛНР отримують із Росії. Продукти на оплату праці "прикордонників", медиків, учителів та інших бюджетників - звідти ж, хоч і в значно менших розмірах. Банку тушонки, як відомо, там видають одну на двох. За газ та світло взагалі не платять. Дивляться російське телебачення, де показують про звірства "Правого сектору" та іншої "київської хунти". Але належні соціальні виплати хочуть мати саме з наших, ворожих рук – і задля цього готові далі називатися українськими громадянами.

Відповідь тут може і повинна бути дуже простою. Якщо на окупованих територіях люди визнають себе українськими громадянами – вони повинні повернутися до життя за українськими законами. Хай якими недосконалими вони не є. Якщо там діє російська влада – будь ласка, населення визначається російськими громадянами, і на них поширюється російське законодавство. Включно з отриманням належних соціальних виплат. Нарешті, якщо ДНР і ЛНР декларують власну незалежність і воюють за свободу, як віками пригноблена нація – та ради Бога, таке право заповів ще товариш Ленін! Але при цьому варто було б визначитися, яку саме націю вони готові представляти.

А головне – домовитись, що утримувати свій народ повинні обрані тим же народом "національні лідери" Захарченко з Плотницьким. Щоправда, вони поки що можуть лише співати дуетом із Кобзоном, надавати звання "народного артиста" Пореченкову та обіцяти достойне життя пенсіонерам. Ось тільки українська влада та українські закони до цього не повинна мати жодного стосунку. 

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять