Выше Бога, или Как Путин увековечивает себя на иконах

Головний храм збройних сил Російської Федерації, який будується в підмосковному парку "Патріот", вирішили оздобити мозаїками із зображеннями "хазяїна Кремля" Володимира Путіна, міністра оброни РФ Сергія Шойгу, голови Радбезу РФ Патрушева та інших російських політиків. Крім того, на одній із храмових мозаїк красуватиметься й обличчя Йосифа Сталіна. Історії про "ікони" Путіна, що мироточать, ми вже чули, а от про мозаїки та фрески з зображенням Путіна у храмах – ще ні.

Якщо все це можливо, значить, у головній голові в Росії – у голові Путіна – щось не так: вона чомусь вирішила собі, що є і царем, і богом. А далі запустився процес "чого цар забажав, те повинні виконати холопи". І чим нижчий чин у холопів, тим нижче вони прогинаються і тим більше намагаються вислужитися.

Російська православна церква (РПЦ) за своїм змістом не є церквою. Це – частина державного механізму. Вона змішана з державою і має підлеглий статус. До того ж, в РПЦ збережена візантійська звичка: імператори (правителі) можуть впливати на обрання або зняття патріархів.

Від самого початку, коли московські правителі за "соболині шубки" купували київську митрополію і створювали патріархію в Москві, російська церква не мала духовної основи і була предметом торгу. Та остаточно вона стала департаментом у владі при Петрі І. Це було свого роду "міністерство релігії": і патріарх, і всі митрополити були чиновниками Російської імперії.

Згодом це "міністерство релігії" стало "департаментом КДБ", і всі патріархи мали генеральські чини у КДБ. Так, патріарх Алєксій був генерал-лейтенантом, патріарх Кіріл, ще будучи керівником із зовнішніх зв’язків, був генерал-майором. Тобто всі вони – частина державного механізму. Більшість із них – абсолютно не віруючі (говорити про релігійність Гундяєва просто смішно). Митрополити так само призначалися виключно за погодженням державної влади. Лише священики нижньої ланки справді могли бути релігійними людьми.

Тож високі церковні ієрархи у Росії, як і всі російські губернатори, виконують будь-яку забаганку Путіна, вислужуючись перед ним. Відповідно, і весь цей маразм із мозаїками у храмах походить від принципу "чого хоче цар, того має хотіти й народ". А в Росії народ з усім згоден, значить, хоче цього…

Що стосується практики зображення політиків у розписах у церквах, то насправді інколи це можна робити. Наприклад, при зображенні Покрови Божої матері допускається малювати під її покровом політиків чи державних діячів. У нас, наприклад, так зображувалися Хмельницький, Сагайдачний й інші. Це означає, що Богородиця покриває гетьманів, підтримує і рятує нецерковний світ, тобто мирську владу і людей.

Однак, щоб з’явитися на такому зображенні, політики мають бути хоча б трошки доброчесні… Наприклад, малювати Покрову над Леніним чи Сталіним, які знищували церкву, звісно, є абсурдом. Та, якщо політик визнає себе релігійною людиною, тоді його зображати під Покровою допустимо. Такий принцип іконопису справді існує.

Крім того, на зображеннях у деяких церквах з’являються політики, але не в іконописному вигляді, а просто як учасники церковного процесу. Наприклад, в одній з італійських церков є фреска, де Папа Римський Іоанн Павло ІІ зображений поряд із Горбачовим. Свого часу багато дискутували, як таке можна робити – зображати атеїста. Але то була не ікона, а одне з багатьох світських зображень, тобто просто картина. Це була одна з картин релігійного життя, яка демонструвала досягнення порозуміння Папи Римського з керівником найбільшої атеїстичної країни у світі. Такі речі також допустимі.

Натомість, коли політиків починають зображати у вигляді ікон – це гріх проти першої заповіді. У Росії це стало звичною практикою, однак це суто політика, і нічого релігійного в тому немає. Московський патріархат навіть формально не може вважатися релігійною структурою. Це – департамент у владі.

Путін, коментуючи зображення свого обличчя у храмі, сказав: "Коли-небудь вдячні нащадки оцінять наші заслуги, але зараз це робити ще рано". Нібито скромно. Так само він, коли монахи цілують його руки, ніби трошки відсмикує їх, але не дуже жорстко і охоче. Тому інші монахи розуміють, що цілувати потрібно, але не надто демонстративно.

Навіщо Путіну увіковічнювати себе на "іконах" чи храмових мозаїках? Передусім дає про себе знати неймовірна самозакоханість і диявольська самовпевненість цієї людини, тобто гріх гордині. Путін ставить себе вище бога чи прирівнює до бога, а це найбільше блюзнірство.

Довкола Путіна немає жодного демократичного інституту, які б могли хоч трошки стримувати прояви цих його рис. От в його мізках і починаються "завихрення". Хіба в іншому разі він шукав би собі в дружини жінку з роду Рюриковичів, аби стати імператором?

Один із російських політтехнологів, з яким я контактував ще задовго до війни, говорив: "Обережніше з Росією, бо у вас будуть проблему. Тому що у нашого мізки зовсім здвинулися – йому хочеться стати продовжувачем імператорської традиції. Для цього йому підшукують дружину – жінку з роду Рюриковичів. Він має з нею повінчатися і прийняти імператорський титул. Причому не десь, а тільки у княжому місті Києві". Цей політтехнолог дуже близький до Кремля і досі…

Біда російського народу, який спокійно сприймає все це, – прикладна духовність. Росіянам можуть намалювати Сталіна з німбом, і їм буде нормально, вони схвалять і зрозуміють. Бо у випадку Росії фраза про релігію, як "опіум для народу", є дуже справедливою.

У Росії, якщо хтось намагається вийти з-під психологічного впливу путінської імперської психології, то його одразу нарікають "ворогом православ’я". Тому в Росії і виник такий прояв антивладною діяльності, як демонстрували Pussy Riot, що витанцьовували в храмі. Чому саме в храмі? Бо в Росії церква – це частина держави, а, відповідно, бунтуючи проти церкви, вони бунтують і проти держави.

Тому в Росії будь-кого, у кого є хоч трошки вільнолюбства, нарікають "ворогами православ’я".

Отже, церква у Росії виконує не свої безпосередні функції, а має передусім зберігати бандитську державу Путіна. Про яку церковну благодать там може йтися, якщо російська церква є підрозділом ФСБ!

Однак є один нюанс: скільки би Путін не уявляв себе святим, але жити стільки, скільки жили старозавітні Адам чи Ной, він не зможе. Через рік-два-п’ять він все-таки помре. І в той момент хтось неминуче спробує використати механізм РПЦ. Тоді дуже швидко почнуть обдирати стіни з "іконами" Путіна й малювати там нові.

Отже, цей "культ Путіна", який доведений навіть до церков, зберігатиметься доти, доки Путін при владі. Тільки-но його не стане, всі портрети Путіна у тисячах кабінетів одномоментно знімуть і повішають нові. Те саме буде і з іконами… Адже диктатори не готують собі вірних спадкоємців.

А тому, до речі, Україні слід укріплювати кордони, але тепер уже не від російських танків, а від мільйонів російських біженців.

Тарас Чорновіл, політичний аналітик, колишній народний депутат України, спеціально для Главреду

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред