Валерий Боровик

Не варто сильно сподіватися на модернізацію ГТС Росією. Тому що у РФ є стратегія по диверсифікації транзитних маршрутів, якими транспортується природний газ. Ми бачимо введення в дію першої ділянки північного газотранспортного маршруту, «Північного потоку». При збільшенні пропускної спроможності цього маршруту до максимальних параметрів, можливе відібрання з ГТС України до 15% транзитного газу. Також існують розмови про будівництво так званого «Південного потоку», який може вдарити ще більше по транспортних можливостях України, тому що він, на противагу «Північному потоку», працюватиме на тій самій ресурсній базі, на якій зараз працює українська ГТС. Хоча я б назваав цей потік «блефовим» і не підкріпленим реальними економічними розрахунками. Але все ж таки це свідчить про спрямованість енергетичної політики Росії, яка говорить про менше зацікавлення в співпраці в газотранспогртній сфері на рівних засадах з Україною, а більше – на розвиток так званої політики оперування потоками і впливу енергетики на політику держав, через які транспортують енергоносії. Росії потрібно операційне управління ГТС, управління коштами, вплив на прийняття рішень по формуванню транзитної ставки. Це – головні речі. Менше їх цікавить реконструкція і підтримання в надійному стані української ГТС.    Досить сумнівно, що в новоствореному консорціумі велике значення і вплив матимуть європейські партнери. Вже зараз видно, що Росія хоче за рахунок ГТС України збільшити свій монопольний вплив на європейський енергетичний ринок, і тим самим диктувати умови співпраці з європейськими споживачами, фактично монопольні умови, використовуючи уже безпосередній вплив на українську ГТС. Тому той план розвитку, який ми спостерігаємо по створенню консорціуму був досить прогнозованим і передбачуваним вже півроку тому. Це – створення консорціуму на двох між «Нафтогазом» та «Газпромом», а вже потім заклики до приєднання до консорціуму європейстьких партнерів. Це – невірний і стратегічно не виважений шлях. Це заморожує радянський підхід до управління енергетичними компаніями і не наближає нас до відкритості європейського ринку, який базується на Другому і Третьому енергетичних пакетах.    Дякую за досить професійні запитання. Маю надію, що хоч якось зміг інформативно відповісти на них. Видно небайдужість людей. Думаю, разом ми зробимо більше. На все добре!

Україна завжди залишатиметься одним із найбільших транзитерів газу до Європи. І те, якими методами бореться Росія за вплив на українську ГТС є підтвердженням тому. На сьогодні це найбільш вигідний, короткий і стабільний маршрут транспортування енергоносіїв до європейських споживачів.    Але чи здатна українська влада вести переговори з Росією, щоб уникнути подальших поступок? Це – питання. Фактично Україна здатна вести переговори, але ті, хто очолював державу протягом останніх десяти років з різними відтінками – чи то помаранчевих, чи то сердечних, чи то блакитних – якраз і не здатні вести перемовини з сильним партнером. Протягом 10 років ми постійно підписуємо з РФ ще гірший контракт на постачання природного газу, ніж попередній. Тому політика здачі стратегічних інтересів в обмін на тактичні є приреченою на провал для майбутнього України. Але, на жаль, ті люди, які керують державою та паливно-енергетичним сектором, більше думають про власні інтереси, ніж про інтереси держави.

Ставлення позитивне, але в залежності від того, як відбуватиметься реструктуризація «Нафтогазу». Чи це буде реструктуризація по європейській моделі, згідно взятих на себе Україною зобов’язань по імплементації Другого енергетичного пакету в законодавство України, при якій буде розмежування видобування, транспортування та продажу енергоносіїв між різними незалежними компаніями. Підкреслюю, ці компанії мають бути незалежними від впливу чи то чиновників, чи то представників держави, чи то приватних компаній, чи то конкретних осіб та бізнесменів. Ці компанії мають вибудовувати свою політику відповідно до ринкової ситуації, використовуючі всі прозорі механізми, які діють в європейських країнах.    Якщо реструктуризація найбільшої нафтогазової компанії в Україні буде зроблена під конкретне угруповання чи осіб, причетних або до управління країною, або до управління нафтогазовим сектором, то ця реструктуризація є невірною і невигідною для нас із вами, як платників податків.

Тому що керівники держави і паливно-енергетичного сектору не спроможні на державницьких засадах домовлятися з партнером, який виставляє невигідні умови на рівних. Тому що влада не використовує ті важелі, які мала б використовувати – майже монопольне становище України по транспортуванню природного газу, більш тісну співпрацю з європейськими структурами, при цьому фактично приєдуючись до можливості регулювання взаємовідносин в енергетичній галузі, в тому числі з Росією, використовуючи європейські юридичні засади. Є надія на майбутню владу, більш жорсткий та стратегічно виваженіший підхід до взаємовідносин з Росією та іншими партнерами.

Гарне глобальне питання.    Найближчим часом, навіть у наступному році, у Світу з’явиться можливість отримання зовсім нових видів енергії, про які ми зараз, можливо, навіть і не здогадуємося. І цей новий вид енергії просто переверне підходи до традиційних видів енергії і, можливо, кардинально змінить енергетичний світоустрій, який на сьогодні є несправделивим і не рівнодохідним для всіх членів світової спільноти.

Я вже відповідав на це питання і можу його досить чітко розкласти ще раз. Тоді моя відповідь викликала жваву дискусію, але я можу ще раз обґрунтувати свою думку, виходячи з тих умов, в яких знаходиться Україна, займаючи стретегічне становище в побудові російської енергетичної політики. Ціна на російський газ в країнах Європи в середьому складає близько 450 доларів за тисячу кубометрів. Враховуючи 100-доларову знижку, яку підписали керманичі двох держав у Харкові, ми маємо 350 доларів. Враховуючи приблизне плече доставки до тих країн, які віддалені від Росії, і порівнюючи його з плечем доставки до України, можемо говорити про зменшення ціни ще десь на 50 доларів. А також використовуючи фактично монопольне становище України по транспортуванню російського газу, а також «особливі», як про це постійно заявляє наша та російська влада, стратегічні відносини між двома країнами, можна говорити ще про мінус 50 доларів.    І тому справедлива ціна для України є не більше 250 доларів за тисячу кубометрів.    Але я прекрасно розумію, що це теоретично фантастична ціна, якої може добитися лише сильна влада з державницькими інтересами в серці, а не з приватними інтересами в кишені.

Скоріше за все, найвищі представникі влади «закусили удила» по відношенню до пані Тимошенко. Спливає той час, якщо вже не сплив, коли з більш-менш пристойним обличчям можна було вийти з цієї справі – чи то через прийняття законодавчих актів у ВР, чи то через апеляційні процеси тощо. Тому, скоріше за все, з пані Тимошенко хочуть зробити пана Ходорковського «в юбке», російською мовою кажучи, «чтоб другим неповадно было». Але така свого роду «страшилка», гадаю, не досить сильно впливає на українське суспільство, та й такого роду технології менше впливають на залякування російського суспільства російською владою, що ми спостерігаємо вже зараз, після виборів у сусідній державі. На жаль, ця справа погіршує наші стосунки не тільки з європейськими країнами, США, але й Росією, знаючи особливо теплі стосунки між колишнім прем’єр-міністром України і нинішнім прем’єр-міністром Росії.

Цікаво, чому автор запитання говорить «різні екзотичні підходи до видобування енергії».    Ця «екзотика» стала реальністю у провідних країнах світу, якщо ми говоримо про сонячну, вітрову енергетику, сланцевий газ, енергію хвиль, біоенергетику і т.д. У деяких країнах, наприклад, Норвегії, так звана альтернативна енергетика займає до 100% всього енергобалансу країни. В ЄС існує програма 20/20/20, що ставить на меті заміну до 2020 року 20% традиційних джерел енергії на відновлювані джерела енергії. Україна, я впевнений, посяде достойне місце і зможе при сильній стратегічній підтримці держави досягнути потенціалу близько 10% відновлюваних та альтернативних джерел енергії, якщо ми побачимо сильні дії влади, а не просто слова і намагання монополізувати цей напрямок в державі деякими представниками влади.

Дело в том, что разговоры об экономии энергии у представителей власти расходятся с делами. Поэтому в результате мы видим, когда на улице достаточно тепло, и в домах жарко, а когда на улице холодно, в домах тоже холодно. Это говорит о несистемности реформирования жилищно-коммунального хозяйства со стороны не только государства, но и местных властей. Поэтому выход из этой ситуации – создание кондоминиумов, взятие на баланс котельных и управление собственными силами этим хозяйством там, где это возможно. В других случаях это давление на местные тепловые сети путем подачи исков, отстаивания своих интересов согласно украинскому законодательству.    То, что это может быть специально целенаправленная политика по сжиганию дополнительных объемов газа, могу предположить. Но для этого нужны веские основания, которые находятся в балансах «Нефтегаза», газовых компаний и теплопоставляющих организаций.

В Україні досить серйозні перспективи розвитку «зеленої» енергетики. В деяких регіонах, наприклад, у Криму, в Карпатах, поблизу Азовського моря, є великі перспективи розвитку вітрової енергетики: у деяких місяцях сила вітру досягає в середньому 8,5-9 метрів на секунду, що є досить гарним показником для цього напрямку видобування енергії. Також є серйозні можливості розвитку сонячної, геотермальної енергетики та малої гідроенергетики. Але, що б там хто не говорив, від слів до серйозної стратегії розвитку цього напрямку Україна і не перейшла. Частково це можна пояснити невеликим зацікавленням вищого керівництва держави до недавнього часу цим напрямком розвитку енергетики, а зараз – намаганням монопольного впливу деяких представників Кабміну на цей перспективний напрямок, який досить успішно розвивається в світі. Так от коли відбувається намагання монополізації, то з ним приходить апатія зовнішніх та внутрішніх інвесторів до вкладення інвестицій в цю галузь, тому що вона може бути потенційно не захищена від волюнтаристського впливу якогось чиновника, який відстоює не вільний і рівний розхвиток різних проектів, а намагається в першу чергу розвивати свій, не допускаючи на ринок інших. Звісно, ці намагання монополізації приречені на провал, і Україна займе достойне місце серед країн, в яких успішно розвиватиметься «зелена» енергетика.

Ключовою постаттю у впливі на результати, які ми досягли в цьому році в енергетичній галузі, є Президент України. В Україні, як уже говорили деякі експерти, потихеньку вибудовується не просто пірамідальна структура управління державою, а так звана «столбовая» система. Це коли з кожним днем зменшується число людей під керівником держави, які впливають на прийняття його рішень по ключових питаннях, у тому числі в енергетичній галузі. Тому всі наслідки, які ми сьогодні маємо, включаючи одну з найвищих цін в Європі на природний газ, що імпортується з Росії, стратегічну незахищеність енергетичного ринку України, фактично монопольний впплив Росії на ядерну галузь України, повільний розвиток алтьтернативної енергетики – все це є наслідком управління країною нової влади та конкретно Президента держави, без якого сьогодні не приймається жодне ключове рішення.    2011 рік запам’ятається роком втрачених можливостей розмовляти з сильними партнерами, стоячи на рівних ногах, а не на колінах, роком втрачених можливостей по зміні стратегії держави в енергетичній галузі, зміні системного підходу до взаємовідносин із сильними гравцями – Європою та Росією.

Є декілька способів, якими б Україна могла це зробити.    У газовій сфері:    1) Подати в Арбітражний суд для зміни умов контракту по закупівлі природного газу в Росії. Я знаю, що ця тема вже набила оскомину, але таким шляхом пішли провідні компанії європейських держав і досягли успіху, не поступаючись стратегічними інтерсами, не віддаючи на 25 років можливість базування флотам інших держав, не зменшуючи транзитних ставок, не обумовлюючи знижку на газ шляхом віддачі стратегічних підприємств і т.д.    2) Створити газотранспортний консорціум на європейських засадах не тільки Другого енергетичного пакету, але й Третього, не допускаючи до входження в засновники консорціуму ті компанії, які у своїй діяльності об’єднують видобування, транспортування і продаж природного газу. Це дасть нам змогу фактично встати під європейську юридичну парасольку в регулюванні енергетичних відносин між партнерами і дасть можливість на більш сильних засадах говорити з сильними партнерами.    3) Імплементувати в українське законодавство всі норми Другого та Третього енергетичних пакетів, таким чином, демонополізувавши внутрішній ринок постачання та споживання природного газу.    У сфері елетроенергетики: фактично діяти в напрямку демонополізації впливу держави та основних гравців на сферу транзиту електроенергії та виробництва електроенергії.    У відновлювальній та альтернативній енергетиці: 1) запровадити систему стимулювання переходу на нові джерела енергії не тільки для великих компаній (для яких уже існує «зелений» тариф), але й для приватного сектору та малого бізнесу; 2) запровадити системну підтримку в економії споживання енергії, енергозбереженні та переході на відновлювальні джерела енергії.    Ще можна багато говорити про диверсифікацію поставок енергеносіїв, про активізацію роботи в будівництві LNG-терміналу по прийому скрапленого газу, в підтримці компаній, які хочуть добувавти сланцевий газ та метан і т.д.

1) Відповім коротко. Україна може підвищити видобуток природного газу для внутрішніх потреб більше ніж на 25 мільярдів кубометрів у порівнянні з тим, що зараз видобувається не більше 18 мільярдів кубометрів. Це – реальна перспектива. Але для цього потрібна системна робота, а якраз вона не ведеться. Я назвав мінімальні обсяги, які можна забезпечити вже сьогодні.    2) Газова дипломатія Москва та Києва перекошена в бік сильної позиції Москви і слабкої позиції Києва.

Обмовка Путіна – це не випадковість, а бажання, яке, я думаю, сниться прем’єр-міністру Росії майже щоночі. З невеликими перервами на відволікання його на ті хвилювання, які зараз відбуваються в Москві після виборів.

Відповідь на це питання – в попередніх.

Досить гарно було прокоментовано всі наслідки створення СП з Росією в «Дзеркалі тижня» в статтях Алли Ярьоменко, Михайла Гончара та пана Алімова. Якщо Україна піде таким шляхом, то це фактично буде не просто здачею ГТС, а здачею всього, що стосується газу в Україні. Що говорити, якщо доходить із різних джерел обговорення можливості українськими олігархами, які причетні до газового та енергетичного ринку України, про те, що вони планують навіть розпродаж власних активів після підписання таких домовленостей. Що ще можна говорити про те, що ніхто – ні міністр палива та енергетики, ні прем’єр-міністр України – не хоче брати на себе відповідальність за підписання цих ганебних домовленостей. Ці люди розуміють, що такий підпис буде вартий не менше, ніж підпис попереднього прем’єр-міністра, за який її намагаються посадити. І цим людям є чого боятися. Вони розуміють, що це фактично здача стратегічних національних інтересів держави, яка відбиватиметься на її енергонезалежності всі наступні роки.

На жаль, в Україні питання енергетики та газу прив’язані не тільки до політики, але й до приватних інтересів тих людей, які ведуть перемовини, або від чийого імені вони їх ведуть. Відійти від цього можна лише, змінивши політичну еліту. Але, на жаль, у самій політиці я не бачу на передньому плані тих людей, які б могли це зробити. А ті політичні особистості, в яких є тверезий і національно свідомий підхід, на жаль, сьогодні не є ключовими гравцями.    Тому я сказав би глобальніше: на мою думку, саме поняття політика не тільки в Україні, а й у світі, повинно відійти в минуле. Світ не вибудував ту справедливу систему устрою керування та життєдіяльності людини, яка б забезпечувала дотримання інтересів різних суспільних верств та різних об’єднань людей. Тому будемо бачити, які зміни принесе нам наступний 2012 рік.

Підсумки невтішні. Чекати можна погодження якихось позицій, які врешті-решт, на жаль, все одно можуть призвести до підписання домовленостей, де Україна більше втратить, ніж виграє.

Не хоче ця влада, щоб українська ГТС залишалася дійсно українською, або щоб хоча б вплив України в особі держави, а не в особі приватних структур чи олігархів, причетних до нафтогазового сектору, був кардинально великим. Майже всі сюрпризи нами обговорені у відповідях на інші запитання.

Підхід не тільки нинішньої, але й попередньої, влади до енергетичної та газової сфер досить простий: насамперед власні економічні чи політичні інтереси, а в другу чергу – все інше, в тому числі «якісь» інтереси держави Україна. При такому підході ніколи не здобувається енергетична незалежність. При такому підході можна отримати тільки повну залежність від більш потужних гравців – чи то держав, чи то приватних структур.

Так, декілька речей можна виділити як позитив. Україна дуже важко, але почала імплементувати європейське законодавство у власний юридичний простір. Був прийнятий закон про функціонування газового ринку, в основу якого ліг Другий енергетичний пакет. Запустилися перші вітряки в України – це теж позитив для стратегічних інвесторів. Це перші вітряки та сонячний парк в країні. Україна приєдналася до Енергетичної хартії та вступила в Європейське енергетичне співтовариство. Це дає змогу рухатись у правильному напрямку розвитку енергетичного та нафтогазового сектору.    Але чи ці маленькі паростки отримають більш потужну динаміку, залежить від наступних дій української влади і стратегічних рішень керівництва держави.