В Києві відгремів фестиваль музики Atlas Weekend.
The Prodigy, "Бумбокс", Alex Clare, Kasabian та ще десятки інших шалених виступів, пише ТСН.
28 червня. Перший день AW. В Україні — офіційний вихідний, назадовго до свята Конституції стає відомо, що цього дня вхід на фестиваль буде безкоштовним. Як результат — 110 тисяч п'ють, їдять, гоцають, співають, слухають і втрачають здоровий глузд на ВДНГ, здіймаючи до неба стовпи пилюки.
"Я іду на "Атлас" і зараз нас придушать", — говорить підліток у телефон, намагаючись продертися швидше крізь натовп у підземному переході, що веде до "виставки".
Саме з тисняви перед входом для багатьох і починається фестиваль. Навколо експоцентру — тисячі людей. Вони окуповують магазини, газони і проїжджі частини. Усередині — ще одна величезна тиснява — фестивальники ледве просуваються алеями й стежками між сценами. Очі розбігаються від кількості палаток з їжею (бургери, шашлики, домашні ковбаси, хачапурі, китайська лапша, морозиво) і від кількості власне сцен (9 разом взятих).
Кого хочеш – вибирай
Організатори, здається, вирішили зібрати весь цвіт української музики за всі роки. Хтось міг згадати дитинство чи молодість під Green Grey й "Табулу расу", комусь ближче до серця Lissa Wassabi та Fontaliza. Але, звісно, всі ці тисячі прийшли передусім на хедлайнерів — "Воплі Відоплясова" та Verka Serduchka. Так, Вєрку Сердючку.
Правду кажучи, крутий лайнап та безкоштовність заходу спершу відлякували, бо виникали побоювання, що виступ того ж Скрипки перетвориться на стандартний "пивний" концерт на Майдані зразка середини 2000-х, які так любила влаштовувати місцева влада до всіх державних свят. Але з людьми щось сталося і вони за ці роки "окультурилися". Серед них стало приємно перебувати. Тому концерт "ВВ" зрештою став дуже душевною гоцалкою. Разом із "Ми були, були на селі", хороводами й вистрибуваннями до неба почала здійматися пилюка: стало ясно, що білим кедам кінець. Ось так виникає перше правило фестивалю: вдягати і взувати треба те, що не жаль.
"Привет "Атлас", ну это прямо третий Майдан", — наступною на сцену виходить Сердючка зі своєю "Лаша Тумбай", і на полі починається шаленство.
Тисячі людей у картонних зірках на головах(роздавав один зі спонсорів) витанцьовують під "Дольче габана" — і це все стає схоже на одне велике весілля .
Паралельно на сусідній сцені виступають "Жадан і собаки". Іронічна поезія, запальні духові й гітари: все це сприяє, звісно, слему та ще одному вихору пилюки, який осідає на волоссі та губах ( вдома потім було на себе страшно дивитися). Харків'яни запалють так, що вже після першого дня "Атласу" здавється неможливим продовжувати танцювати далі.
29 червня. День другий.
Робочий день, п'ята вечора: людей в кількадесят разів менше і на територію ВДНГ заходиш спокійніше. На хіп-хоп сцені виступає Курган feat. Агрегат. Хлопців просто неприпустимо пропускати, бо це нереальний кач - поєднання сєльской лірікі, пацанскіх раскладов і стьобу. Смачний суржик і прямолінійна брутальність: "селюки" традиційно збирають своїх кілька сотень прихильників, хоча, якби виступали у більш пізній час, назбирали б і тисячу.
Настрибавшись під "Курган", треба вирішувати – на кого йти далі. Це за кількістю крутих виконавців найнасиченіший день. З Onuka доводиться тікати раніше, щоб встигнути на "Бумбокс", далі треба вибирати між Alex Clare та Kasabian. А ще Олег Скрипка виступає з НАОНІ. А о пів на 12 на сцену вийдуть Three Days Grace.
I'm on fire
Зрештою, вибір падає на Kasabian, перед якими народ розкачує і розчулює "Бумбокс" - як завжди душевний і двіжовий водночас.
Британці виходять на сцену разом з темрявою – і серце завмирає. Розумієш, що з 2012, коли вони тут були востаннє, минуло 5 років, тож час поновити свої враження.
Здається, група виконує всі свої найхітовіші хіти – Eez-Eh, Shoot the Runner, Re-Wired, Empire. Люди просто втрачають глузд, а в небо знову піднімається пилюка - піднімається разом із температурою на полі. Вокаліст Том Мейган не може припинити шаленіти від реакції публіки і постійно повторює з вишуканим британським акцентом одну фразу про те, що він "f*cking love you" . Це звучить разів 50 за виступ. Зрештою, коли група йде зі сцени, починається гупання по землі ногами і лунає "We want more". Kasabian виходять та вшкварюють на біс ще три пісні, остання з яких, звісно Fire, під яку народ остаточно скаженіє й запалює фаєри.
Після виступу вже нема ні сил, ні голосу на інші групи. Не хочеться думати, що завтра – робочий день. І тут виникає наступне правило Atlas Weekend: на час проведення фестивалю треба брати відпустку й забувати про зовнішній світ.
День третій. Дикий біль у ступнях і враження, ніби в голові утворився вулик – шумить ще гул від Kasabian. Радує те, що з лайнапом легше і встигаєш на всіх, кого хочеш почути. (Ну, і трішки виспатися перед John Newman).
Британець вражає своїм бездоганним виконанням наживо і танцями на сцені. А ще – закохує його бек-вокал, який і беком важко назвати. Чорношкірі богині зі своїми потужними голосами звучать так, ніби зачаровують людей замовляннями-заклинаннями.
Услід за своїми земляками, які на цій сцені роздавали жару напередодні, John Newman теж не припиняє зізнаватися в любові до Києва та нашої публіки. "You are f*cking nice", - каже він – і тануть серця. А особливо під Love Me Again.
The Prodigy. Ну що тут сказати. Вони просто виходять на сцену і розривають народ на шматки. Страбоскопи, фаєри в натовпі, слем, повний фарш. Від цього шалу музики й світла ми справді стаємо Voodoo People. У нас забирають сили агресивно і потужно - а ми тільки й раді.
До концерту можна було почути якісь скептичні прогнози: мовляв, мужики вже старі і вийдуть просто "скосити табло". Що ж, вони скосили нас. Стояти після того вриву було проблематично. Втім, як і дихати, бо тисячі здійняли над собою таку куряву, що й медичні маски не допомагали. А це ще одне правило Atlas Weekend: беріть з собою маски. І респіратори, як є. А ще краще – скафандри.
День четвертий. Начебто можна було б вже й трохи відпочити, але не так сталося, як гадалося. Спочатку біси несуть на "Хаммерман знищує віруси". "Все танцуют, никто не отдыхает", - кричить вокаліст, і ти наказуєш ногам рухатися, дивуючись, як мужикам вдається співати через отвори у вигляді хреста. Вирізані у відрах. Так, костюми – це одна з божевільних фішок цієї групи. В принципі, більше цитат я не наводитиму, бо цензура не пропустить.
Вакханалія, театр абсурду – і стає байдуже, що ось зараз на тебе поллється дощ і ти запросто можеш потонути в багнюці, в яку перетвориться земля ВДНГ.
Зрештою злива втихомирює пил – більше він, на щастя, не підніметься, не заб'є легені, не примусить кашляти. І прощавайте чорні соплі.
Далі були меланхолійні і вишукані "Один в каное" та Pianoboy. Вражає, наскільки різні емоції можна отримати на одному заході буквально за пару годин: як від стрьомних гоцалок неплавно перейти на зворушення й спокій.
The Hardkiss, мабуть, з усіх українських групп найпотужніша за звучанням й ідеально вписується у фестивалі зі своєю кіберпанковою естетикою. Ну, це, можна сказати, за розривом і самих The Prodigy нагадувало.
Не обійшлося і без скандалів. Дельфина через виступ у Криму не пустили до Києва й про скасування концерту росіянина стало відомо лише в день, коли він мав відбутися. Музикант, до слова, доволі адекватно відреагував на заборону в'їзду — розуміючи, що порушив закон.
Проте група Дельфина таки потрапила до України — вони відіграли півгодини. А на вокалі були фани.
День п'ятий. Останній.
Ось так встаєш у неділю і дивуєшся — як взагалі дожив до цього дня. І як будеш жити далі без цього фестивалю. Уже зранку сумуєш за тим, що скоро закінчиться.
Організатори роблять ще один подарунок: на фінальні концерти можна прийти безкоштовно всім, хто мав квитки на один із попередніх днів. Тому надвечір на ВДНГ знову заледве втискуєшся в натовп.
Вирішуєм йти на O'Torvald: подивитися на кумирів українських підлітків. Женя Галич виходить на сцену в смішному вбранні, розцяцькованому зображенням коноплі: всі 17-річні дівчатка навколо починають дико вищати. А хлопці жартувати: "Женя, давай скурим твой костюм".
Правду кажучи,єдиний концерт, який залишив двоякі враження: музика заводить (ліпше, ніж на "Євробаченні у стократ, хоча ж і там непогано виступили, попри місце), під пісні хочеться вриватися, згадуючи себе 15-річну з усіма цими смішними коханнями і бажанням бунтувати. Але було одне але. Видно, фронтмен чогось перебрав і почав забагато говорити зайвого: злі несмішні й заїжджені жарти, недоречні гигикання. Хотілося попросити мовчати між піснями. Проте аудиторії з середнім віком, що заледве перевалив за 17, мабуть, було нормально.
Після вітчизняних поп-панків біжимо на сцену з Noize MC, слухаємо півтори пісні, розуміємо, що дуже часто його чули в Україні, і робимо неочікуваний вибір на користь Monatik — знаючи дві пісні, кортить дізнатися, в чому ж його феномен.
Швидко пробираємося крізь яблуневий сад, нас обганяють люди, що поспішають в напрямку головної сцени — саме там завершується фестиваль виступом мультиартиста. Двадцятирічні хлопці, очевидно копіюючи своїх подруг, під час бігу верещать "ААА Монааатииик", чим викликають несамовитий сміх навколо. Кількасот метрів чавкання по багнюці — і ми нарешті дістаємося до потрібної сцени. Як на замовлення, Monatik починає співати першу пісню, яку ми знаємо — "Кружит". Ну, і нас реально починає "кружить". І ще кілька тисяч навколо.
Кажуть, на минулорічному Атласі він зібрав небагато людей. Що ж, цього річ він точно досяг успіху. Якщо ви думаєте, що на його виступ прийшли тільки дівчата, то дуже сильно помиляєтеся.
Направду після Monatik лишилися лише позитивні емоції: таки якісна поп-музика, круті танці і синхронний спів наживо. А ще — безкінечні щирі зізнавання публіці в любові.
315 тисяч — офіційна цифра відвідувачів фестивалю за 4 дні. Мабуть, ще 50 було в останній, п'ятий день. Відгриміли, позривали голоси, довели організми до виснаження. Важко повірити, що ця несамовитість вже минула і що вже продаються квитки на Atlas Weekend 2018. "Как жить" - луною відбивається в голові. Що ж, зустрінемося з цією концентрацією літа за рік — 4-8 липня. Бути всім!
Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред
Читать Главред в Telegram
Читать Главред в Facebook
