Євромайдан у Харкові: страх і ненависть влади

У харківського Форуму Євромайданів було два шанси провалитися. Захід міг або зійти на революційний маргінес, або просто не відбутися. Перший дала українська опозиція. Заявивши вустами панів Арсена Авакова та Зоряна Шкіряка: мовляв, ця ініціатива – "проект Банкової" та її ж, адміністрації Віктора Януковича, провокація з метою розколоти Майдан. Другий могла успішно використати харківська влада – зірвати зібрання українських Майданів у одному окремо взятому місті, застосувавши адміністративний ресурс. Кожним із двох шансів міг блискуче скористатися харківський міський голова Геннадій Кернес. Але він блискуче втратив обидва.

Для реалізації плану "А", тобто, дискредитації Форуму Євромайданів, Кернесу треба було не заважати його проведенню. Навпаки, всіляко сприяти. Надавши учасникам з'їзду, представникам сорока чотирьох (!) великих і малих міст України, кращі зали та зручні майданчики для безперешкодного проведення мітингів. Пішовши назустріч організаторам Форуму або просто не заважаючи їм, Кернес тим самим автоматично підтвердив би заяви своїх опонентів про негласну підтримку цього зібрання владою. І, хто знає, можливо, прогнозований розкол таки б відбувся. А Євромайдан втратив би очки.

Для успішної реалізації плану "Б", тобто, повного пресингу представницького всеукраїнського заходу, Геннадій Адольфович мусив би обмежитись невибагливим креативом. Тут членові Партії регіонів не варто нічого вигадувати. Досить дати відповідні вказівки й зібрати на 10:00 працівників бюджетної сфери, переважно – представників управлінь освіти та культури, розбавити їх пенсіонерами та розставити гурти з плакатами "Мы гордимся Януковичем!" по центру міста під дощем. Хто думає, що працівників освіти й культури можна вивести без узгодження з мером та без його прямої вказівки – має право так вважати.

Бюджетників з плакатами та прапорами ПР, котрі не ховали людей від дощу, цілком урівноважувала негласна заборона міського керівництва надавати приміщення для проведення з'їзду. Організатори отримали вісім (!) відмов. Хоча всюди чесно готові були платити орендну плату. Навіть за годину до оголошеного в програмі початку місця для зустрічі не було. Не кажучи вже про місце для проведення мітингу.

Проте в Харкові від євромайданівців не відгороджувалися, їх не бойкотували. На них нападали. Причому серія нападів відзначалася жорстокою безглуздістю. Минулого вікенду Харків перетворився на справжню гарячу точку України. Звісно, нема прямих доказів причетності харківського міського голови Кернеса до актів насильства та вандалізму. Але він давно пишається тим, що в місті нічого не робиться без його відома, ситуація під його особистим контролем. Й, між іншим, ніяк не коментував дводенні випадки насильства, про які широко говорили місцеві та центральні ЗМІ.

Ось лише коротка хроніка подій 11-12 січня. Спершу євромайданівців закидали яйцями, але до цього вони поставилися з гумором, чекаючи традиційного для Харкова душу з зеленки. Та потім стало вже не до сміху. Євромайданівці знайшли притулок у трапезній Свято-Дмитрівського собору. Щойно в Божому храмі почав роботу з'їзд, як ззовні церква була атакована двома десятками тітушок у масках. Попри це, декого з них впізнали місцеві, назвавши штурмовиків… активістами харківської антифашистської організації. Агресивні молодики застосували сльозогінний газ. Безпрецедентний штурм церкви в Харкові став топ-новиною.

На цьому не скінчилося. За кілька годин просто в центрі міста, на вулиці Сумській, більше двох десятків "спортсменів", озброєних кастетами та газовими балончиками, розгромили книгарню "Є", де, за іронією долі, проходило зібрання, присвячене питанням громадянської освіти. Тут вже пролилася кров: волонтерові з охорони розбили кастетом обличчя, зламавши ніс і ледь не пошкодивши око. Саме ж приміщення заповнили газом. Звісно ж, це негайно стало ще однією топ-новиною з Харкова, знаного своїми давніми культурними традиціями.

Того ж вечора мітинг Євромайдану вперто переслідували та блокували групи бюджетників, керовані чоловіками міцної статури. Близько години відбувалася ця гра в квача, в якій, окрім згаданих спільнот, брали участь міліція, "Грифон" і зграя озлоблених гопників. Екстриму додавало "віяльне" вимкнення світла на вулиці: ліхтарі дружно гаснули всюди, куди забрідав мандрівний Майдан. Без відома міського голови вуличне освітлення гаснути просто не могло.

Наступного ранку Свято-Дмирівський собор про всяк випадок "замінували" по телефону. Місце зібрання євромайданівців по периметру оточили вже знайомі "антифашисти". Весь цей час на своїх учорашніх локаціях під супровід новорічної музики танцювали освітяни та працівники культури – і це тоді, коли в місті ховали загиблих під час пожежі на "Хартроні". Коли Євромайдан нарешті виринув та відбувся у форматі мітингу, в зібрання полетіли петарди та димові шашки. А затриманих громадянами провокаторів міліція демонстративно відпускала. Навіть повертала їм холодну зброю, що теж стало топ-новиною.

Так і не зрозуміло, чим налякали міську владу та особисто Геннадія Кернеса двісті громадян України, що приїхали до Харкова, аби зустрітися й поговорити в першій столиці про перспективи країни. Бо саме страх, помножений на неприховану ненависть, змусив харківську владу в його особі діяти ірраціонально, нелогічно та непослідовно. Результат: Євромайдан у Харкові відбувся гучно та успішно. Ну, а бюджетники, мокнучи два дні по десять годин під дощем "за Януковича", напевне побачили на власні очі сувору правду життя. Адже озброєні зграї відвертих гопників, від яких ніхто не вбереже їх самих, вільно пересувалися містом, являючи красномовну картину недалекого майбутнього. І так буде, якщо нічого не намагатися міняти.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред