Чи винен "мовний закон" у вторгненні Росії в Україну

Сьогодні навіть записні українські ліберали вже не обережно припускають, а категорично заявляють: величезною помилкою було скасування "закону Колесніченка–Ківалова" або ж "мовного закону".Нагадаємо, це рішення було в числі перших, ухвалених новою владою. Питання поставив спікер парламенту Олександр Турчинов, і більшість депутатів проголосувала "за".

Якщо накласти на подальші події матрицю теорії змови, все виглядає взаємопов'язаним. 23 лютого скандальний закон, через який влітку 2012 року в Києві тривало громадянське протистояння, скасовують. Буквально за кілька днів у Донецьку, Луганську, Харкові та Одесі почалися проросійські мітинги. Організатори та учасники, прикрашені георгіївськими стрічками, вимагали приєднання до Російської Федерації, в тому числі – якщо не насамперед! – через те, що в Україні їм забороняють розмовляти рідною російською всякі бандерівці, фашисти та екстремісти. Як доказ цього наводили скасування "мовного закону", і російські ЗМІ хором спиралися саме на цю інформацію, коли обґрунтовували "миротворчу" місію російського війська в Криму.

Тобто, між відміною закону авторства одіозних регіоналів Вадима Колесніченка та Сергія Ківалова і російським вторгненням у Крим – менше тижня. Здається, є всі формальні підстави твердити: непродумане, спричинене революційною ейфорією рішення переможців дало поштовх активності сепаратистів на Сході та Півдні. А потім – повзучої окупації Росією Криму.

Якщо прийняти це за основу, то напрошується дуже простий висновок: Верховна Рада України спровокувала російську агресію по відношенню до своєї ж країни. Підкинувши Володимиру Путіну привід надати військовий захист "кримським росіянам". Чиє життя, або, щонайменше, громадянські права опинилися під серйозною "загрозою" після того, як, скасувавши "мовний закон", нова українська влада "заборонила" їм розмовляти російською.

Олександр Турчинов як в.о. президента України вже вирішив не підписувати рішення парламенту щодо "закону Колесніченка–Ківалова" - до речі, він же, як спікер, сам раніше виніс його на голосування. Отже, не лише де-факто, а й де-юре так званий "мовний закон" лишається в дії. Причому Турчинов зробив це ще тоді, коли російських "зелених чоловічків" у Криму не було. Більше того: створена робоча група, котра працює над новим законом, котрий регулюватиме обіг мов на території України. Навіть якщо помилки й припустилися, її досить швидко виправили.

Але вже після цього у Харкові сталося криваве побоїще біля ОДА. В інших містах Сходу агресивні молодики, озброєні битами, кийками, холодною зброєю та з державним прапором Росії над головою далі розхитують ситуацію та провокують бійки – і все це називається, серед іншого, захистом прав російськомовного населення. А офіційна Росія в своїй риториці спирається саме на це – скасувавши "мовний закон", офіційний Київ почав наступ на російську ідентичність. Що, на переконання Володимира Путіна, дає йому моральне право вводити війська на нашу території ледь не з правозахисною місією.

Чи справді тут винні непродумані, емоційні, як вважається, рішення переможців Єврореволюції? Можна відповісти такою ж емоцією і заявити: Кремль планував вторгнення в Україну давно, незалежно від нашої мовної ситуації. Нагадати – 22 лютого в Харкові тоді ще діючий президент Янукович збирався почати процес федералізації, і за це, кажуть, готувалися одностайно голосувати депутати всіх рівнів зі Сходу та Півдня. І взагалі, визнати: аби не "мовний закон", Путін знайшов би інший привід для вторгнення, у нього в рукаві таких козирів достатньо.

Але пропоную насамперед критикам передчасного скасування цього закону оцінити проблему з раціональної точки зору. І, ввімкнувши здоровий глузд, усвідомити кілька очевидних речей.

Перше – відомо, що "закон Колесніченка–Ківалова" приймався 3 липня 2012 року з численним порушеннями. Процес оцінив не менш одіозний "регіонал" Михайло Чечетов: "Ми розвели їх, як кошенят!"

Отже – нелегітимність "мовного закону". Тому скасувати закон, ухвалений з порушеннями, правильно з усіх точок зору. Це те ж саме, що відмінити "закон Колесніченка–Олійника", прийнятий 16 січня 2014 року так званим "копитним голосуванням". Але коли ліквідовують нелегітимний "закон про цензуру" – всі аплодують, і громадянське протистояння через це не починається. Коли ж скасовують такий самий "закон про мови" - це чомусь розділяє навіть демократичний табір українців на дві частини.

Друге – так само відомо: провокації з сепаратистськими гаслами на наших Півдні та Сході влаштовують не українські тітушки, а їхні колеги з Російської Федерації. Це свідчить як про те, що після втечі Януковича вітчизняні "спортсмени" в тітушки вже не вербуються, так і про цілковиту байдужість українських професійних провокаторів до мовного питання. Значить, воно роздмухується не лише штучно, про що говорилося раніше, а й ззовні.

Нарешті – третє. Самопроголошений прем'єр Криму Сергій Аксьонов уже запропонував півострову власний "мовний закон". За його словами, вільно в Криму ходитимуть дві мови – російська й кримськотатарська. Тоді як про українську мову лідер сепаратистів пропонує забути.

Отже, як колись, так і тепер залишається ризик утисків в Україні саме української мови, і сепаратисти при мовчазній підтримці Кремля прямо визнають це. Тож виглядає, що навіть після повалення Януковича саме українцям в Україні доведеться ще довго виборювати право на власну ідентичність.

Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред