З останніх скандалів із утікачами з України – зникнення заступника керівника одеської міліції Дмитра Фучеджи, котрого не без підстав підозрюють у співпраці з екстремістами. Та черговий виток епопеї ректора-хабарника Петра Мельника. Цього зловили, тримають у СІЗО, проте є всі підстави вважати – не тепер, так скоро вийде, бо заставу зменшили в 40 (!) разів.
Якщо почати зворотний відлік, можна згадати кожного відпущеного "колорада", включно зі скандальним харківським Топазом, й дійти аж до головного винуватця всіх наших бід та, відповідно, головного на сьогодні злочинця для України – Віктора Федоровича Януковича.
Не сидить майже ніхто з тих злочинців не лише вищої, а й середньої ланки. Всякий раз, коли трапляється чергова прикра втеча, громадськість, і не лише в соціальних мережах та на окремо взятому Майдані, вимагає покарати хоча б тих, хто є. Зазвичай міністрів чи інших посадовців, котрі дозволити негідникам і вбивцям утекти. Чи вступили з ними в змову, чи просто нехлюї, зрадники й займають не своє місце, чи все разом – варіанти звинувачень можуть бути різними.
Поділяючи праведний гнів, тим не менше, пропоную втримуватися від подібних вимог. Лінчувати панів Авакова й Наливаченка українці в принципі не проти лише за одного профуканого Януковича. Самі визнали: знали маршрут втікача ще в процесі втечі. Тут ціла зрада, причому давно спланована, не інакше. Принаймні, так вважають активні громадяни. Втім, в дусі сплеску інтересу до історії хочу нагадати кілька аналогів.
По закінченні Другої світової війни нацистські злочинці, котрим не стало сил накласти на себе руки, постали перед Нюрнберзьким трибуналом. Усі отримали заслужену кару. Так, принаймні, вважається. При цьому чомусь забувають – ряд небезпечних німецьких убивць і терористів або були випущені, причому – американцями й британцями. Або втекли й померли в своїх ліжках. Або навіть не попадалися. Серед них є доволі знакові постаті.
Зокрема – Отто Скорцені. Обершурмбаннфюрер СС, головний диверсант Третього рейху, улюбленець Гітлера, особисто викрав із полону лідера італійських фашистів Беніто Муссоліні, готував замахи на Сталіна, Черчілля, Рузвельта, Ейзенхауера, не заперечує своєї причетності до низки інших відомих терактів. Якщо шукати аналоги в сталінському СРСР, то фігура Скорцені в СС рівнозначна постаті генерала Павла Судоплатова в НКВС-МДБ. Того самого Судоплатова, котрий убив керівника ОУН Євгена Коновальця. Гаразд, нехай кривавий чекіст реабілітований спершу в СРСР, потім, остаточно – вже в Російській Федерації. Подібні товариші – дійсно герої Радянського Союзу. Але ж його таки арештували після смерті Сталіна, судили, й він навіть відсидів десять років.
Військовий злочинець Скорцені не просто уникнув покарання. Він майже відразу після війни досить успішно та ефективно працював на американську розвідку (замах на президента США йому пробачили?), потому виїхав до Іспанії, під захист диктатора Франко. Не дивлячись на те, що, все ж таки, значився в списку злочинців, більш-менш вільно пересувався світом, давав інтерв'ю, купував нерухомість. Так прожив після війни ще 30 років. Життя забрав інший вирок, медичний – рак.
Інший військовий злочинець, шеф СД Вальтер фон Шелленберг, таки потрапив на Нюрнберзький процес. Де його… успішно виправдали за більшістю звинувачень, дали за вироком 6 (!) років, та й тих не відбув до кінця, звільнили достроково через стан здоров'я. Останні роки хворів, проте з комфортом: жив у Швейцарії, писав мемуари.
Якщо накласти подібні історії на актуальну українську матрицю, цілком може намалюватися висновок: вище керівництво США та Великої Британії майже відразу після війни уклало невідому дотепер угоду із залишками нацистів. Або взагалі варто подумати - й звинуватити в непрофесійності та навіть зраді тих, хто так само, як наші з вами діди-прадіди, воював із Гітлером, і чиї народи так само несли втрати.
Коли потрібні ще аналогії – прошу дуже: путч 1991 року й подальший розвал СРСР. Комуністи, особливо сталінського ґатунку, є не меншими злочинцями, ніж гітлерівські нацисти. Проте Лазар Каганович, один із ідеологів геноциду українців у 1930-ті роки, взагалі дотягнув до літа 1991 року! Пенсіонером союзного значення, до речі. Не кажу вже про членів Політбюро ЦК КПУ. Ще 10 (!) років тому, вже в давно незалежній Україні, мав сумнівне задоволення спілкуватися з тими, хто в 1970-ті посилав дисидентів у концтабори, а нині отримує високу пенсію в гривнях. Кого звинуватимо в цьому?
Все це мало, має і, на жаль, матиме місце в країнах, котрі пережили роки диктатури, тиранії, деспотії, несвободи та війни політичних і кримінальних еліт зі своїми народами. "Випадок Фучеджи" - не прецедент. Лише прикра закономірність.
Натомість, маємо інший, в рази небезпечніший прецедент. Сказав би навіть – ноу-хау. Ніде в світі й ніколи в історії (хіба що на Балканах у 90-х роках минулого століття) населення територій, захоплених терористами та іншими злочинцями, не заважало себе визволяти. Коли війська СРСР і союзників штурмували Берлін, містяни ховалися по підвалах, закриваючи дітей від куль. Коли в донбаських містах силовики намагаються знищити збройні формування, учасники яких вбивають, викрадають людей, катують та грабують, їм перешкоджають цивільні здебільшого пенсійного віку. Це не проплачений "живий щит" - десятки літніх жінок самі кидаються на солдатів і навіть залучають онуків – є й цьому очевидці.
Навіть суперпрофі з числа старих, не вражених корупцією кадрів, розводять руками. Й дають команди відводити війська, аби жодна куля не поранила шалених бабусь.
Просто цікаво: кого тут звинуватять у державній зраді й непрофесійності першим: керівника АТО Василя Крутова, голову МВС Арсена Авакова чи в.о. Президента Олександра Турчинова...
Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред
Читать Главред в Telegram
Главред на YouTube
