Євроскептики: хто в ЄС підігрує агресії Путіна

Всякий євроскептик однозначно підігрує Путіну в його війні проти України...

Перші дні офіційного перебування Петра Порошенка на новій посаді стали "тріумфальними" для чималої спільноти євроскептиків. Міністр закордонних справ Франції Лоран Фабіус уже 8 червня, після інавгурації п'ятого Президента України, заявив: Євросоюз не готовий до входження в нього нашої багатостраждальної країни.

Незважаючи на наміри ЄС підписати Угоду про асоціацію 27 червня, пан Фабіус, усе одно, не бачить у Євросоюзі більшості, яка б підтримувала тезу Порошенка про те, що ця угода є лише першим кроком на шляху до ЄС. Після чого соціальні мережі вкотре з часів Майдану поділилися на дві спільноти. 

Перша традиційно ображається на Європу. Мовляв, ми стояли, билися, калічилися, проливали кров та гинули за європейські цінності й під прапорами Євросоюзу. Називали революцію європейською. Центр Києва – Євромайданом. А ситий і благополучний Захід поспівчував, висловив захоплення, відчахнув із панського плеча кілька мільярдів євро на латання дірок – і все, українці, гребіть свій гній без нас.

Друга, навпаки, пожвавилася. Казали ж, мовляв, нема чого українським дунькам робити в Європі. Ніхто на нас там не чекає. Морально підтримують, навіть подають на бідність. Але заява мсьє Фабіуса – не дзвіночок, цілий сполох дзвіниці Михайлівського собору. Не ходіть, українці, на той гнилий Захід. Ми, все одно, географічний центр Європи, хочуть цього євробюрократи чи ні. І повинні не лише мати, а й пройти від початку до кінця третій, свій, унікальний, ні на що не схожий шлях.

У такій ситуації лишатися непереборним оптимістом замало. Варто щонайменше згадати: зараз, у першій чверті третього тисячоліття, активізуються процеси, котрі мали місце ще в середині позаминулого століття. Й суспільна дискусія між "західниками" та "грунтівцями" в Україні велася незалежно від того, до складу якої імперії входили наші території: Російської чи Австро-Угорської.

Якщо коротко і ясно, ситуація виглядала наступним чином. Освічені українці, котрі жили в Російській імперії, прагнули думками на Захід, у Європу, до кращого цивілізаційного вибору. Але не всі. Були такі, хто декларував наміри не відриватися від власного, унікального коріння. Схиляючись до зупинення розвитку українського суспільства в межах периметру, котрий окреслює "садок вишневий коло хати".

Західну Європу "грунтівці" вважали загрозою для існування української ідентичності.
Проте парадокс був у тому, що освічені українці, котрі були підданими Австро-Угорської імперії та, фактично, жили в Європі, теж з однаковим завзяттям чубилися. Обираючи між західною цивілізацією, частиною якої вже були, та поверненням до коріння. Адже Австро-Угорщина з таким самим успіхом нищила українську ідентичність, як і російське самодержавство.

Тому сучасні українські євроскептики, яких своєю заявою озброїв Лоран Фабіус, жодних нових смислів не народжують. Лише обстоюють дещо осучаснений варіант "грунтівства". Натомість, вітчизняним "західникам" світ, котрий розвивається динамічно, дав значно більше козирів на користь цивілізаційного вибору. Лишається зрозуміти, чи стане міністр закордонних справ Франції для прихильників інтеграції з ЄС кимось на зразок Януковича. Тобто, людиною, здатною одним реченням знову збити Україну з європейського шляху.

Насамперед варто вкотре визнати очевидне: українське суспільство неоднорідне, і це добре. Погано, коли б воно було схожим на нинішнє російське, білоруське чи північно-корейське. Але, визнаючи існування неоднорідності своєї країни, треба також дати право і Заходу на подібне.

Всередині самого Євросоюзу досить давно нема не лише характерного для диктатур "одобрямса". Зі значної кількості питань між країнами-членами ЄС нема й ще довго не буде елементарної узгодженості. Останні вибори в Європарламент показали: збільшується кількість євроскептиків у самій Європі. Найбільше їх зараз у Греції та Франції. Що жодним чином не впливає ані на єдність ЄС із базових питань дотримання демократичних прав та свобод громадян, ані на невтомне прагнення тієї ж Греції врятуватися від економічної кризи за рахунок держав-сусідок.

Не варто також забувати: російські спецслужби мають потужну розгалужену агентуру, пишаючись її ефективною роботою. Якби Угода про асоціацію з ЄС не мала для України жодних перспектив, по факту ставши грубим зшитком папірців, Путін, завдяки розвідці, знав би про це ще в жовтні минулого року. А отже, зовсім не боячись прагнень України рухатися в європейський бік, не починав би тиску на Януковича.

Порожній документ був би підписаний. Усе б лишилося, як було до 30 листопада 2013 року. Ще й Віктора Федоровича, головного "агента впливу", обрали б на другий термін цілком легітимно. Як євроінтегратора.

Проте Путін включив агресора. Бо знає щось інше, ніж "лобіст" російських національних інтересів із Франції. Кров, яка пролилася на Майдані і ллється тепер на Донбасі. Анексований Крим, котрий суттєво звужує поле Петра Порошенка для маневру. Все це має намір якщо не зупинити, то максимально надовго загальмувати безповоротний шлях України до членства в Євросоюзі.

Отже, слова Лорана Фабіуса – лише слова Лорана Фабіуса. Його думка не є визначальною для прийняття стратегічних рішень. Більше того. Євроскептики цитують речення про те, що ЄС не готовий до України. Забуваючи при цьому: міністр закордонних справ Франції прямо закликав Євросоюз до активної співпраці… з Російською Федерацією. Тобто, з країною-агресором. Якою керує позбавлений членства у "великій вісімці" Володимир Путін.

Через те всякий євроскептик не лише в Україні, але й на Заході, однозначно підіграє російському президентові в його війні проти нашої держави.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнёров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять