Помилка Президента: з ким не повинен був домовлятися Порошенко

Люди бачать тих самих людей на дореволюційних місцях. Не бачать правосуддя. І винуватять у всьому Президента.

Протести громадян у Вінниці, радикальний волюнтаризм Олега Ляшка в Запоріжжі, масові невдоволення в Кривому Розі – і, напевне, це не кінець. А є ж ще акції, про які широка громадськість мало знає через їхню локальність. Засоби масової інформації, передусім – телебачення, просто не встигають всюди потрапити. Якби й встигали, причина невдоволення в усіх одна.

Минуло дев'ять місяців після перемоги Революції Гідності, втечі Віктора Януковича, краху комуністів та політичного краху Партії регіонів, а регіонали, причому – з числа найодіозніших, далі залишаються при своїх посадах.

Ляшко заставляет мэра Запорожья Александра Сина съесть флажок ПР

Більше того – вони мають змогу проводити виборчу компанію в комфортних для себе мовах. Електоральне поле Запорізької, Дніпропетровської та Харківської областей для них вільне. Не кажучи вже про контрольовані українською владою частини Донеччини та Луганщини. З огляду на події не лише у Вінниці та Кривому Розі, а й у стінах Верховної Ради, можна зробити сумний, проте нині – вже очевидний висновок: нам не брехали, говорячи про свідомі "зливи" ряду округів для потреб "колишніх". Все це робилося за непрямої участі президентського політичного блоку.

Негласна підтримка, вірніше – відсутність опору недавнім регіоналам чи активності персонажів на кшталт Олеся Довгого з боку політичних переможців пояснюється досить просто. Восени можна було лише ворожити на кавовій гущі та обмінюватися припущеннями. З початком роботи парламенту стало очевидно: Петро Порошенко вирішив здобути собі лояльність вчорашніх опонентів. І не своїх особистих, а Майдану.  

Перший дзвінок – масове та злагоджене голосування в Верховній Раді у перші переможні дні. Ще в середині лютого регіонали відмовлялися навіть обговорювати можливість голосування за рішення, котрі реально допомогли б уникнути крові та смертей. Щойно Янукович накивав п'ятами, його вірні соратники негайно поміняли думку. Від вчорашньої опозиції, а точніше – від народу-переможця в ті дні можна було чекати чого завгодно. Тому "біло-блакитні" почали виявляти активну державницьку позицію, скасовуючи та ухвалюючи рішення в унісон з недавньою меншістю.

Довго так не тривало. Проте вочевидь саме тоді Петро Порошенко на практиці побачив дійство, природу якого чудово розумів у теорії. А саме: заради можливості зберегти власний статус "регіонали" готові грати в будь-яку запропоновану їм гру. Принциповість цих громадян, таким чином – поняття досить умовне та гнучке. Як політичне й ідеологічне самовизначення.

Лишалося "злити" на їхню користь частину округів, не виставляти ані сильних, а десь – взагалі жодних конкурентів. Герої вчорашніх днів опиняться у владі чи біля влади. Й точно знатимуть, кому вони цим зобов'язані. Вони підневільні, змушеними рахуватися з Президентом, не мати власної думки – проте завжди готові надати йому власні багнети.

У серпні Петро Порошенко повідомив – частина бійців "Беркута" та "Альфи", котрі били й калічили повстанців на Майдані, підпалювали та штурмували Будинок профспілок і є причетними до появи людських жертв, буде звільнена від кримінальної відповідальності. Мовляв, вони воюють в АТО. А отже, це дає підстави амністувати їх. У світлі згаданих вище подій у Вінниці та інших містах робимо висновок: ті регіонали, котрі лишилися при посадах передусім у місцевій владі – амністовані за таким самим принципом.

Частина регіоналів, котра голосувала в парламенті після перемоги Майдану, цим самим, перефразовуючи Президента, змила з себе кров. Так само, як ті "беркутвці". Значить, всі вони підпадають під амністію, насамперед – політичну. Кричущий факт потрапляння в новий парламент чималої частини тих, хто голосував за диктаторські закони 16 січня – практичне застосування подібної практики відпускання гріхів.  Між іншим, юридичне обґрунтування для таких індульгенцій уже знайшов генпрокурор Віталій Ярема: виявляється, судити їх не можна, бо складу злочину в наданні порушенням прав людини "зеленої вулиці" нема. Їх пробачають. У обмін на лояльність та підтримку, в разі, якщо десь колись забракне якихось голосів для проштовхування президентського проекту.

Думаю, з цих же міркувань на своїх посадах залишилися регіонали у Вінниці, Кривому Розі, Запоріжжі та інших містах. Згоден, не все залежить від особистого рішення Президента. Скажу більше – самі громадяни навряд чи хочуть, аби голова держави, як його злощасний попередник, намагався вирішувати все в країні особисто. Та ініціювати процес очищення всіх куточків України від представників Партії регіонів на керівних посадах панові Порошенку цілком під силу.

І все одно – навіть за таких розкладів громадськість не обурювалася б. А на Президента не сипалися б непотрібні під час де-факто війни ґулі та прокльони. Петро Порошенко може роздавати будь-кому будь-які аванси, оточувати себе тими, з ким йому комфортно й безпечно. Виборці дали йому таке право.

Якби в цей самий час у країні відновлювалася довіра до міліції, прокуратури, судів та політиків усіх рівнів. Якби за скоєні злочини відповідали ті, кому належить. Якби особи, подібні до Олени Бондаренко, були позбавлені українського громадянства, якби не виходили "Вести", якби не працювала "п'ята колона", якби за ґратами сиділи вбивці героїв Небесної Сотні, якби в країні почалися реальні реформи, якби скінчилася війна.

Люди бачать тих самих людей на дореволюційних місцях. Не бачать правосуддя. І винуватять у всьому Президента. Котрий заграє з учорашніми ворогами. І помиляється, зв'язавшись із регіоналами, а не з професіоналами.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять