З нагоди 26-ї річниці виведення радянських військ із Афганістану в студію російського телеканалу "Дождь", котрий вважається опозиційним, запросили нашого земляка. Народжений у Проскурові (тепер – Хмельницький) ветеран афганської війни, генерал-майор авіації, один із останніх Героїв Радянського Союзу і колись – популярний серед пенсіонерок пострадянської України Олександр Руцькой коментував начебто Афганістан, але постійно переходив на Донбас. Чим спершу збентежив, а потім – відверто роздратував ведучого, головного редактора каналу Михайла Зигаря.
Якщо переказувати Руцького конспективно, виходить от що. Армія Радянського Союзу була непереможною. Військо довело це, зламавши хребет фашизму в 1945 році. Тому з Афганістану 40-ва армія просто так не пішла б. Сталося це з вини тодішнього голови президії Верховної Ради СССР, генсека ЦК КПРС (а згодом – першого і останнього президента СРСР) Михайла Горбачова, котрий виконував волю Заходу, передусім – Америки. Розвалити Союз за океаном стратегічно вирішили ще в 1960-х, після Карибської кризи. Бо Захід відчув загрозу від радянської країни, і загроза ця – в беззаперечній силі.
Нас боялися, а перемогти у відкритому бою не могли, тому вирішили знищити підло. Це не пряма цитата з Руцького, але це – загальний висновок зі сказаного ним. Ще один беззаперечний висновок: говорячи про міць та силу СРСР, генерал-майор говорив виключно про непереможність Росії. Між іншим, ніхто особливо й не сперечається, що Російська Федерація вважає себе прямою спадкоємницею колишнього Союзу.
Пояснюючи теорію світової змови, Руцькой робив це чітко, конкретно, по-військовому. Отже, такого, як Горбачов, довго шукали на Заході. Тому помилкою буде вважати, що Афганська війна розвалила велику країну. Навпаки, постійна бойова готовність та військова присутність усюди, де тільки можна, державу-агресора не руйнує, а зміцнює. Де армії нема, туди її треба ввести. Ось як радянський військовий контингент опинився в Афганістані в грудні 1979 року.
На запитання Зигаря, чи було це вторгнення, Руцькой категорично відповів: "Ні. Вторгнення – це коли агресивно й без дозволу. Радянські війська попросили (виділено мною – А.К.) допомогти встановити демократію в одній окремо взятій країні. І військові 40-ї армії лише виконували свій інтернаціональний обов'язок". Можна, звісно, багато списів ламати, з'ясовуючи, хто, кого, куди й для чого запросив. Проте дискусії про Афганську війну, в якій брали участь тисячі українців, у нас зараз із різних причин не на часі. Тож слова генерала Руцького можна було б пропустити повз вуха, аби не його постійні згадки в афганському контексті про український Донбас.
Зокрема, радянський і російський політичний і військовий діяч не готовий визнати, що на Донбасі воює російська армія. Але не тому, що повторює за Володимиром Путіним. Для військового все просто: "Не треба говорити про російські танки на Донбасі. Бо якби там були російські танки, вже за добу київська влада вплав перепливала б Дніпро", – говорить він спокійно. І розумієш: Олександр Руцькой не жертва пропаганди, він справді так думає. Проводячи паралель з танками в Афганістані: вороги їх не змогли зупинити військовим способом, тому завербували Горбачова, і він уже віддав відповідний наказ. Із яким сам Руцькой досі не згоден. Російські танки мають бути всюди, де є проблеми з демократією.
Якщо десь у зоні конфлікту, наприклад, на Донбасі, танк підбили – значить, це не російський танк. Адже російські танки непереможні.
Сам себе Руцькой вважає пацифістом. Але до певного моменту, поки не треба захищати чиїсь інтереси на прохання знедолених. Одного разу танки ввійшли в Афганістан на прохання Хафізулли Аміна, тодішнього керівника країни. Уже в перші ж години надання "інтернаціональної допомоги" Аміна було вбито під час штурму його ж палацу. Країну очолив маріонетковий, повністю підконтрольний Кремлю уряд на чолі з Бабраком Кармалем. Показово, що Рада Безпеки ООН одразу зібралася на позачергове засідання, аби визнати Радянський Союз агресором. Та, маючи право вето, Кремль заблокував цю резолюцію. Тож коли зараз кажуть про безсилля бюрократій, забувають – воно проявилося не тепер, під час чергового вияву російської військової агресії, а 36 років тому.
Висновків не зроблено. Тобто, на думку того ж Руцького, їх зробили – вирішили перевести процес розвалу СРСР в активну фазу, поставили на чолі країни зрадника Горбачова. І вже він усунув проблему – наказав, усупереч інтересам радянської держави, вивести війська. Але розвалило велику країну не це, а не втручання керівництва в той безлад, який влада називала "перебудовою".
Таким чином, для Руцького, і не тільки для нього, нинішня ситуація на Донбасі майже один в один повторює Афганістан. Єдине, чого Кремль ще не робить – офіційно не вводить свої миротворчі танки. Хоча "ДНР" (террористическая организация. - ред.) і ЛНР, з чиїм так званим "керівництвом" Руцькой, за його словами, підтримує дуже тісні стосунки, про це Путіна вже давно просять. Але генерал-майор переконаний: на Донбасі воювати навчилися й без росіян. Поки що дають собі раду.
До речі, це ж саме сказав і Путін під час свого візиту до Угорщини: мовляв, українська армія зазнає ганебних поразок від учорашніх шахтарів і трактористів. Це прикро, тому й мають місце провокаційні заяви про присутність на Донбасі російських танків та військових. За Путіним та Руцьким, отримувати поразку від непереможного російського солдата значно почесніше. І не лише українцям.
Щоправда, оті самі 26 років з дня виведення танків із Афганістану дозволяють зрозуміти: все, про що говорить офіційна Росія, слід сприймати навпаки. Це означає: Донбас уже є не перемогою російської зброї, а тягарем для неї. Так само, як свого часу афганська війна. Ну і, звісно, не хочеться, аби в нас усе тяглося 10 років.
Наши стандарты: Редакционная политика сайта Главред
Читать Главред в Telegram
Главред на YouTube
